Правова статистика у ХХ ст. та сучасний стан її розвитку в Україні
В радянський період йшов процес адаптації правової статистики до нових умов. Згідно з Положенням про державну статистику, затвердженим 25 липня 1918 року Раднаркомом, передбачалося, що Центральне статистичне управління (ЦСУ) організує статистичне вивчення всіх галузей життя держави і суспільства. На нього, зокрема, було покладено “ведення моральної статистики”.
В 1919 році ЦСУ, за згодою з НКЮ виробило і затвердило проект статистичного листка для обвинуваченого. Обліку мусили підлягати як усі злочинні діяння, так і всі обвинувачені (виправдані та засуджені).
В 1921 році був розроблений довідковий листок про засудженого. Довідкові листки повинні були надходити в статистичне відділення НКЮ для друкування списку обмежених судом у своїх правах засуджених і довідок про судимість. Статистичні ж листки про засуджених мали надходити у відділ моральної статистики ЦСУ для складання звітів про рух судимості. Збір цих матеріалів почався у 1922 році.
В період 1918 — 1922 років відділи моральної статистики (які пізніше називалися відділи соціальних аномалій) отримували переважно дані відомчої статистики. В процесі розгортання статистичних досліджень органами ЦСУ в центрі і на місцях через згадувані відділи моральної статистики здійснювалися збір і узагальнення матеріалів таких видів статистики: кримінально-правової; цивільно-правової; правопорушень неповнолітніх; самогубств; абортів, алкоголізму. Ці дані регулярно публікувалися в статистичних збірниках. У 1918 — 1920 роках відомості про рух злочинності публікувалися за короткою програмою у звітах НКЮ з’їздам Рад. З 1922 року відділи моральної статистики за згодою з заінтересованими відомствами ввели спеціальний облік засуджених. На кожного засудженого суддя заповнював статистичну картку. Такі картки направлялися у губстатвідділи, де здійснювалася їх обробка.
Зведені звіти по губерніях, республіках і державі в цілому публікувалися як у загальних статистичних збірниках ЦСУ, так і спеціальних збірниках. Зокрема, були видані такі збірники: “Статистика засуджених в СРСР в 1923 — 1924 рр.” (ЦСУ, 1927); “Статистика засуджених в СРСР у 1925, 1926 і 1927 рр.” (ЦСУ, 1930); “Аборти у 1926 р.” (ЦСУ, 1929).
Вивченню злочинності у перші роки радянської влади приділялася значна увага. Було випущено багато публікацій авторами, які стояли близько до керівництва кримінально-правової статистики в різних установах або ЦСУ (роботи по лінії міліції і карного розшуку (В.Халфін), по тюремній статистиці (В.Р.Якубсон), по статистиці засуджених (А.А.Герцензон, Д.П.Родін, М.Н.Гернет). Так, А.А.Герцензон опублікував результати дослідження в монографії “Боротьба зі злочинністю в РСФСР” (1928 р.), М.Н.Гернет — у низці монографій: “Моральна статистика” (1922 р.), “Злочинність і самогубства під час війни і після неї” (1927 р.), “Злочинність в СРСР і за кордоном” (1931 р.).
Кілька статистичних збірників було видано ЦСУ УРСР, РСФСР, БРСР. Крім того, у збірниках регулярно публікувалися дані щодо моральної статистики, наприклад, у “Збірнику статистичних даних по СРСР 1918 — 1923 рр.”. І хоча облік таких відомостей в ті роки був далекий від досконалості, огляди моральної статистики так чи інакше відображали стан духовного здоров’я нового суспільства.
В деяких регіонах держави утворювалися спеціальні установи з вивчення злочинності. Так, з 1923 до 1929 року Кабінет з вивчення особи злочинця і злочинності м. Москви при активній участі спеціалістів різного профілю (криміналістів, психіатрів, психологів і антропологів) провів низку актуальних досліджень, результати яких були опубліковані у виданні “Злочинний світ Москви”.
Найширше був поставлений збір статистичних матеріалів про злочинність в утвореному у 1925 році при НКВД Державному інституті з вивчення злочинності і злочинця. В його структурі було спеціальне статистичне бюро, яке отримувало дані з НКВС, НКЮ, Наркомстату, ЦСУ, що давало можливість повніше відслідковувати рух злочинності в державі. Особливого значення набула статистична робота, проведена Державним інститутом у 1926 році одночасно з загальним переписом населення країни. Всі засуджені були переписані на додаткові статистичні картки.
У 1930 році ЦСУ було реорганізовано в статистичний сектор Держплану, а потім — у Центральне управління народногосподарського обліку (ЦУНГО). У 1931 році Державний інститут з вивчення злочинності і злочинця був реорганізований в Інститут кримінальної політики, а в 1936 році — у Всесоюзний інститут юридичних наук (ВІЮН), у якому вже не стало місця для емпіричного вивчення проблем злочинності. Це призвело до поступового згортання роботи в галузі моральної статистики. Статистику засуджених передали в Наркомюст, а інші розділи моральної статистики розташували у окремих відомствах. Так, статистика злочинності розроблялася в Головному управлінні міліції СРСР і Прокуратурі СРСР; статистика виправно-трудових установ — в НКЮ СРСР; статистика правопорушень неповнолітніх — в Наркомстатах союзних республік. Повністю припинилися публікації матеріалів з моральної статистики. Поза статистикою опинилися товариські суди, комісії у справах неповнолітніх, до відання яких належать розгляд значної кількості справ. Не було систематизованого обліку правопорушень, що розглядалися в адміністративному порядку. Такий стан не змінився і після відтворення у 1948 році Центрального статистичного управління.
У середині 60-х років в СРСР ввели нові форми звітності про стан злочинності і боротьби з нею, які повинні були представляти МВС союзних республік прокуратурі республіки. Узагальнення даних цих звітів, а також про кількість осіб, які утримуються в місцях позбавлення волі, було покладено на Прокуратуру СРСР. Прокуратура зіткнулася з тим фактом, що в органах внутрішніх справ у зв’язку з відсутністю системи єдиного обліку реєструвалися не всі злочини, а лише ті, про які надійшли відомості в органи міліції. В зв’язку з тим, що значна частина кримінальних справ порушувалася органами прокуратури і судами, дані про ці злочини не могли знайти відображення в звітності МВС.
Для забезпечення повноти обліку Прокуратура СРСР затвердила в кінці 1960 року Інструкцію про єдиний облік злочинів, обов’язкову як для органів прокуратури, так і МВС. Ці заходи стали початковим етапом у відродженні єдиної системи кримінально-правової статистики як важливої частини правової статистики. В подальшому ЦСУ разом з Прокуратурою і Верховним судом СРСР затвердило єдині форми обліку і статистичної звітності з показниками, які характеризують стан злочинності, судимості, слідчої і судової роботи. Прокуратура СРСР 30 грудня 1965 року затвердила нову Інструкцію про єдиний (первинний) облік злочинів.
В цей же період ЦСУ затвердило розроблений Прокуратурою СРСР єдиний статистичний звіт з провадження слідства і дізнання та звітність про роботу прокурорів. Була удосконалена і звітність судів: до неї внесені зміни, спрямовані на координацію показників звітності судів зі звітністю прокуратури. Вона включила також дані про касаційний і наглядовий розгляд справ.
ЦСУ разом з ВЦРПС спробували розробити методику обліку правопорушень, які не тягнуть кримінальної відповідальності і розглядаються в товариських судах, комісіях у справах неповнолітніх і адміністративних комісіях виконкомів місцевих органів влади, а також обліку хворих алкоголізмом і наркоманією. Існуючі форми звітності давали певний матеріал для аналізу адміністративних правопорушень лише в окремих галузях управління і не могли висвітлити загальної картини вчинюваних у державі адміністративних проступків. Крім того, ці відомості не зовсім були співставлювані і, як правило, не містили даних, що характеризують правопорушників. Згідно з рішенням директивних органів у 1988 році статистика правопорушень знову була зосереджена у системі Держкомстату СРСР.
З цього часу систематично (двічі у рік) публікувалися дані про стан злочинності і судимості в державі. Висвітлювалися такі питання, як зовнішня міграція в СРСР, крадіжки народногосподарських вантажів на транспорті, злочини проти власності, злочинність в середовищі молоді, пожежі та їх наслідки, правова захищеність громадян тощо. Разом з МВС, Мінюстом і Прокуратурою СРСР Держкомстатом були розроблені система показників моральної статистики, методологічні підходи визначення латентної злочинності і міжнародних співставлень даних про злочинність, проведено ряд одночасних вибіркових обстежень різних категорій населення про ставлення до окремих видів правопорушень і діяльності правоохоронних органів. Однак низка гострих проблем лишалась невирішеною.
В сучасних умовах потреба в Україні в чіткій і єдиній системі кримінально-правової статистики, яка б задовольняла своїми показниками не лише практиків, але й наукові установи, особливо відчутна. Інтеграційні процеси актуалізували розробку системи показників про злочини для забезпечення міжнародних співставлень.
Згідно з Концепцією правової реформи в Україні одним з головних завдань її поетапної реалізації є забезпечення достовірності і підвищення доступності інформації про діяльність правоохоронних органів, судово-правової статистики. За замислом її розроблювачів, завдання реєстрації злочинів може залишатися за органами внутрішніх справ, але при умові відокремлення спеціального підрозділу реєстрації повідомлень про скоєння злочинів і незалежності його від слідчих і оперативно-розшукових підрозділів. У даному випадку йдеться не про створення єдиного державного центру правової статистики під патронатом Держкомстату (тим більше Мінюсту, МВС, прокуратури чи інших відомств), а про спільний розгляд і вирішення зацікавленими органами методологічних питань, які стосуються системи показників, збору, обробки, а також аналізу даних правової статистики, з урахуванням досвіду роботи Держкомстату, його можливостей у використанні сучасних технологій обробки інформації і проведення соціологічних обстежень. Саме така статистика може бути об’єктивним індикатором суспільних процесів. Лише на її основі можуть створюватися комплексні програми щодо зміцнення правопорядку в державі, удосконаленню законотворчої, правозастосовчої і управлінської діяльності.
Оприлюднення даних кримінально-правової статистики відкрила перед наукою і практикою нові можливості і одночасно поставила непрості питання про систему її показників, підвищення їх об’єктивності тощо. Назріла потреба організувати муніципальну статистику в Україні, вагоме місце в якій повинно бути відведене даним як кримінальної статистики, так і статистики правопорушень. Тут корисним може бути досвід земської статистики України минулого століття. Без її утворення не можна розраховувати на реальну державну політику щодо реформування місцевої влади на демократичних засадах, на зміцнення законності.
Потрібно забезпечити гласність статистичної інформації, її доступність для широких верств населення.
Питання для самоконтролю
1. Назвіть історичні пам’ятки в яких згадуються елементи статистики.
2. Вкажіть, хто вперше запропонував статистичні .методи аналізу
масових явищ.
3. Вкажіть що розуміли під «статистикою» в середині XVIII століття.
4. Визначте, коли вперше на території України виникла система
кримінально-правової статистики.
5. Хто з російських вчених спробував проаналізувати причини злочинності
на основі статистичних даних?
6. Хто вперше виявив статистичні закономірності між різними явищами?
7. Назвіть принципи «купонної системи».
8. Назвіть статистичні формуляри, які існували після революції 1917 року.
9. Назвіть вітчизняних вчених та їх основні праці з статистики.
10. Визначте напрямки розвитку статистики в Україні на сучасному етапі.