Брови й зона навколо рота (губи). 5 страница

Стереотипи спілкування, що виникають, зокрема, у пізнанні людьми один одного, мають і специфічне походження, і специфічний зміст:

o стереотип виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, у результаті прагнення робити висновки на базі обмеженої інформації.

o часто стереотип виникає щодо групової приналежності людини, наприклад, приналежності її до якоїсь професії. Тоді яскраво виражені професійні риси зустрінутих у минулому представників цієї професії розглядаються як риси, що властиві всім представникам цієї професії («усі вчительки — повчальниці», «усі бухгалтери — педанти» і т. ін.). Стереотипізація у процесі пізнання людьми один одного може привести до двох різних наслідків:

o спрощення процесу пізнання іншої людини; у цьому випадку стереотип не обов'язково несе на собі оцінне навантаження: у сприйнятті іншої людини не відбувається «зрушення» у бік її емоційного сприйняття чи неприйняття.

o виникнення упередження. Якщо судження будується на основі минулого обмеженого досвіду, що був негативним, то будь-яке нове сприйняття забарвлюється ворожістю (наприклад, етнічні стереотипи).

Соціальні стереотипи є однією з основ формування першого враження.

Це може викликати певну оцінку невідомих властивостей і якостей, які не стосуються справи, що може призвести до неадекватного спілкування надалі.

Ø На сприйняття і розуміння іншої людини впливає також

соціальна дистанція між людьми.

Поняття соціальної дистанції пов'язане з політичними, економічними, культурними й іншими розходженнями між соціальними групами, до яких належать взаємодіючі індивіди. Ці розходження і створюють відчуття дистанції. Чим більш негативні стереотипізовані уявлення про групу іншого, чим менш критично індивід користується цими стереотипами.

У своїй крайній формі збільшення соціальної дистанції призводить до висновку, що представники іншої групи — не люди. У лекціях з етнопсихології Б. Ф. Поршнєв стверджував, що в історії людства ніколи не було людожерства. І пояснював: істоти, що з'їдаються, ніколи не сприймалися як люди; люди за первісних уявлень — це тільки члени власного племені, власної соціальної групи.

 

Психологічно, у певних обставинах, існування певноїдистанції між людьми функціонально необхідне: вона потрібна для збереження відносної відповідної взаємозалежності, для виключення сваволі. Однак надмірна дистанція утруднює розуміння вчинків один одного та створює дискомфорт і перешкоди для спільної діяльності.

Ø Атракція (залучення) — являє собою форму пізнання іншої людини, засновану на формуванні стійкого позитивного почуття до неї. У цьому випадку розуміння партнера по спілкуванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього чи більш глибокого інтимно-особистісного ставлення. В атракції переважає емоційний компонент, партнер оцінюється переважно в категоріях, властивих афективним оцінкам.

Атракція з особливою чіткістю розкриває ту характерну рису людського спілкування, що воно завжди є реалізацією певних відносин.

Питання 2.

Типові схеми формування першого враження:

Перше враження – складний психологічний феномен, у якому поєднуються почуттєвий, логічний і емоційний компоненти.

Знання ефектів першого враження, тобто систематичних помилок соціального сприйняття, може дати для розуміння того, чому ми помиляємося в своїх оцінках ділових партнерів.

o Фактор переваги: люди схильні систематично переоцінювати різні психологічні якості тих людей, що перевершують їх за якимось параметром, істотним для них. Ця схема починає працювати не за будь-якої, а тільки за дійсно важливої для людини нерівності (наприклад, якщо хтось — хворобливий та слабкий, а хоче бути здоровим і сильним, то, зустрівши здорову і сильну людину, він переоцінює її по всіх параметрах — вона в його очах одночасно буде і красивою, і розумною, і доброю. Якщо ж для нього головне — ерудиція, освіченість, то в разі зустрічі з сильною людиною нічого не відбудеться, проте в разі зустрічі з тим, хто інтелектуально переважає, — помилка буде мати місце). У даному випадку схема сприйняття така: зустрівши людину, що перевершує нас за якимось важливим для нас параметром, ми оцінюємо її трохи більш позитивно, ніж було б, якби вона була нам рівною. Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо її. Дуже важливо, що перевага фіксується за якимось одним параметром, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається за багатьма параметрами.

o Фактор «загальної естетичної виразності людини» – тобто подобається нам своєю зовнішністю наш партнер по спілкуванню чи ні. Помилки полягають в тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати її більш доброю, розумною, цікавою і т. ін., тобто знову-таки переоцінювати багато її психологічних характеристик.

Наприклад, в одному з експериментів учителям були запропоновані для оцінки «особові справи» учнів. Перед ними була поставлена задача визначити рівень інтелекту школяра, ставлення його батьків до школи, його плани відносно подальшої освіти і ставлення до нього однолітків. Секрет експерименту полягав у тому, що усім давалася одна особиста справа, але до неї додавалися різні фотографії — одна свідомо приваблива, інша свідомо неприваблива. Виявилося, що «привабливим» дітям, за інших рівних умов, учителі приписували більш високий інтелект, намір вступити в коледж, кращий статус у групі однолітків, батьків, що більше займаються їх вихованням. Американський психолог А. Міллер, застосувавши метод експертних оцінок, відібрав фотографії людей красивих, «звичайних» і некрасивих. Потім він показав ці фотографії чоловікам і жінкам у віці від 18 до 24 років і попросив їх висловитися про внутрішній світ кожного з тих, хто був зображений на фото. Випробувані оцінили чоловіків і жінок, яких експерти віднесли до найкрасивіших, як більш впевнених у собі, щасливих і щирих, урівноважених, енергійних, люб'язних, витончених і багатших духовно, ніж ті, хто був оцінений експертами як некрасиві, і навіть ніж ті, хто потрапив у категорію «звичайних». Крім того, випробувані чоловіки оцінили красивих жінок як більш дбайливих і уважних.

 

o Фактор «ставлення до нас»: ті люди, що нас люблять (добре до нас ставляться), здаються нам значно кращими тих, хто нас ненавидить (погано до нас ставиться).

Показовим у цьому плані є результат дослідження Р. Нісбета і Т. Вільсона. Студенти протягом півгодини спілкувалися з новим викладачем, що з одними випробуваними поводився доброзичливо, з іншими відсторонено, підкреслюючи соціальну дистанцію. Після цього студентів просили оцінити ряд характеристик викладача. Результати були досить однозначні. Оцінки викладача доброзичливого виявилися значно вищими, ніж оцінки «холодного».

 

Отже, можна зробити висновок:

позитивне ставлення до нас дійсно породжує сильну тенденцію до приписування позитивних властивостей і відкидання (чи неуважності до них) негативних, і навпаки, — явне негативне ставлення викликає стійку тенденцію не зауважувати позитивних сторін партнера і випинати негативні. Якщо в ситуації спілкування діє хоча б один з розглянутих факторів (переваги, привабливості чи ставлення до нас), то людина, швидше за все, застосує одну зі схем сприйняття і, можливо, помилиться в оцінці партнера.

Ці три фактори охоплюють

практично всі можливі ситуації спілкування.

АЛЕ, таким чином,

первинне сприйняття людини завжди буде помилковим?

Насправді

питання про правильність соціальної перцепції набагато складніше,

ніж здається на перший погляд.

o Кожна (чи майже кожна) доросла людина, яка має достатній досвід спілкування, цілком здатна точно (у певних межах) визначити майже всі характеристики партнера.

Але ця точність буває тільки в зовсім нейтральних ситуаціях, тобто в ситуаціях, з яких штучно усунуті всі можливі взаємодії, спілкування, залежності, стосунки між людьми (а такі ситуації зустрічаються тільки в спеціальних експериментах і зовсім відсутні в реальному житті).

o З іншого боку, майже завжди в реальних ситуаціях (які ніколи не бувають стерильно нейтральними) наявний той чи інший відсоток помилок.

Ø Тому: чим менш нейтральні відносини, чим більше люди зацікавлені, тим більше ймовірність помилок. Це відбувається тому, що перед людиною ніколи не постає задача «просто сприйняти» іншого.

Перше враження — це не самоціль!

Образ партнера, що створюється під час знайомства, —

це регулятор наступної поведінки.

Завжди сприйняття когось іншого водночас є правильним і неправильним, воно більш точне відносно головних у даний момент характеристик, за якими ми будуємо поведінку, і менш точне відносно інших.

Розглянемо, наприклад, дію фактора «переваги» у ситуаціях нерівності соціального статусу. Правильна оцінка статусу викликає конкретну і найчастіше виправдану в даній ситуації поведінку. Але якщо дія даної схеми призводить до адекватної поведінки спілкування, то де починається помилка? Справа в тому, що «добудовування» образу іншого за схемою «переваги» відбувається за соціальним стереотипом, тобто шляхом, виробленим якоюсь соціальною групою (професійною, статевою, національною) для спілкування її представників із представниками інших соціальних груп. Скажімо, представники групи «маленьких» людей завжди повинні кланятися представникам групи «великих» людей. Як у «маленьких», так і у «великих» є уявлення один про одного — стереотип. «Маленькі» вважають, що всі «великі» — розумні, освічені, але байдужі до ближніх, люблять насолоди, і також дуже люблять, щоб їм кланялися. А «великі» люди — що всі «маленькі» нерозумні, докучливі, нічого не можуть вирішити самі і вічно чіпляються зі своїми дрібними проблемами, без допомоги вони просто пропадуть, і тому повинні кланятися. Кожному важливо вчасно визначити, хто в даний момент перед ним — «маленький» чи «великий». Визначити потрібно швидко, щоб зрозуміти — «кланятися» чи ні. І всі визначають швидко й легко («це видно неозброєним оком») — і роблять потрібні рухи тіла. Якщо спілкування обмежене (з тих чи інших причин) тільки цим міжгруповим рівнем, тоді в цілому необхідно спілкуватися тільки як представники груп (кланятися, наприклад), і ця схема сприйняття завжди приводить до успіху. Таким чином, у міжгруповій взаємодії схематичне, стереотипне сприйняття найчастіше буває виправданим і приводить до потрібних результатів, оскільки воно в даному випадку правильне.

Ситуації першого знайомстваналежать саме до міжгрупового рівня спілкування, оскільки для людей як соціальних істот головне — визначення питання про групову приналежність партнера.

Тому можна сказати, що перше враження завжди правильне?

Проте: помилка, в тому, що стереотипізація викликає певну оцінку також невідомих, «не стосовних до справи» властивостей і якостей, а це може призвести до неадекватного спілкування надалі — за межами ситуації першого враження, коли спілкування стає міжособистісним, і буде потрібна точність у визначенні саме цих психологічних якостей.

Питання 3.

Особливості сприйняття заумов постійного спілкування

У постійному спілкуванні дія законів і результатів першого враження триває. Однак постійне спілкування не може задовольнитися тим списком приписаних партнеру рис і властивостей, що сформувалися в результаті першого враження.

У постійному спілкуванні стає важливим більш глибоке й об'єктивне розуміння партнера:

o його актуального емоційного стану,

o динаміки його ставлення до нас,

o сприйняття ним ситуації.

Тут стереотипи мало допомагають, скоріше заважають.

У реальному спілкуванні ми майже завжди приблизно розуміємо, що відбувається з нашим партнером. Сприйняття іншої людини у спілкуванні дає нам матеріал для висновків. Інша справа, що ми не знаємо, який це матеріал, що ми, власне, сприйняли, і як це нам удалося.

Проте реальні підстави для розуміння іншої людини за її зовнішністю й елементами поведінки існують. Майже всі деталі зовнішнього вигляду людини можуть нести інформацію про її емоційні стани, ставлення до навколишніх людей і до людей взагалі, про її ставлення до себе, про те, як вона почуває себе у спілкуванні в даній ситуації.

Основні орієнтири, що несуть у собі соціально-перцептивний зміст:

o обличчя людини,

o жести,

o міміка,

o загальний стиль експресивної поведінки,

o хода,

o манера стояти,

o сидіти,

o звичні пози і їхня зміна під час розмови,

o просторова орієнтація стосовно партнерів,

o різні сполучення цих факторів.

Обличчя.

Головне, що відбивається на обличчі людини — це емоції.

Люди мають великі здібності до розпізнавання основ­них емоцій за виразом обличчя.

Існує сім основних виразів обличчя — конфігурацій міміки, що виражають сім емоцій:

o щастя,

o подив,

o страх,

o страждання,

o гнів чи відраза,

o зневага

o інтерес.

Спробуйте виділити їх на схемі:

Всі люди, незалежно від національності і культури, у якій вони виросли, з достатньою точністю і погодженістю інтерпретують ці мімічні конфігурації як вираження відповідних емоцій.

Основне інформативне навантаження несуть

брови й зона навколо рота (губи).

Коли випробуваним пред'являлися малюнки облич, де варіювалося тільки положення брів і губ, погодженість їхніх оцінок була дуже велика — розпізнання емоцій було майже 100 %-м.

Сприйняття емоційного стану за виразом обличчя відбувається настільки точно і швидко, що японські психологи запропоновали використовувати схематичні зображення обличчя людини для якнайшвидшої передачі оператору інформації про стан керованої системи — машини. Виявилося, що цей спосіб інформування оператора — найшвидший і найнадійніший з усіх, у всякому разі, він набагато випереджає за всіма параметрами цифрові, графічні, колірні способи.

Брови:

o «до межі» підняті – вираз сильної недовіри до партнера;

o наполовину підняті — подив,

o трішки насуплені — замисленість, зосередженість;

o сильно насуплені — гнів.

Напрям погляду (дивиться на вас співрозмовник чи ні):

Погляд пов'язаний із процесом

формування вислову і труднощами цього процесу.

o Співрозмовник дивиться убік («у простір») – тільки формулює думку.

o Дивиться на співрозмовника найчастіше тоді, коли думка цілком готова.

o Якщо мова йде про складні речі, — на співрозмовника дивляться менше.

o Коли труднощі переборюються, — більше.

o Той, хто в даний момент говорить, менше дивиться на партнера — тільки щоб перевірити його реакцію і зацікавленість.

o Слухач більшедивиться у бік того, хто говорить, і «посилає» йому сигнали зворотного зв'язку.

o Коли на вас дивляться мало, є підстава думати, що до вас чи до того, що ви говорите або робите, ставляться погано.

o Якщо на вас дивляться занадто багато, то це або специфічний виклик вам, абодо вас справді дуже добре ставляться.

Погляд — дуже важливий показник у спілкуванні. Наприклад, в одному дослідженні інтерв'юер брав інтерв'ю одночасно в двох осіб, але дивився переважно на одного з них. У результаті той, на якого дивилися більше, оцінював інтерв'юера позитивніше, а той, на якого менше, — негативніше, вважаючи при цьому, нібито те, про, що він говорив, було інтерв'юеру нецікаво. В інших дослідженнях вивчалося сприйняття напряму погляду на семінарі. Доповідач вважав, що той, хто на нього більше дивиться, краще його розуміє і позитивніше оцінює. Ті ж, на кого більше дивився сам доповідач, вважали, буцімто їхня думка й оцінки особливо важливі для нього.

 

Хоч обличчя і вважається головним джерелом психологічної інформації,

Проте

в багатьох ситуаціях воно є набагато менш інформативним, ніж нам здається.

Річ у тому, що

міміка обличчя досить добре контролюється людиною,

у багато разів краще, ніж тіло.

незважаючи на розхожі уявлення про те, що «на обличчі усе написано».

Ступінь «контрольованості» частин тіла як джерел інформації залежить від трьох основних характеристик:

1) «пропускної здатності», тобто кількості різних за значенням сигналів, які можна посилати за одиницю часу;

2) зовнішнього зворотного зв'язку з боку партнерів;

3) внутрішнього зворотного зв'язку — через усвідомлення своєї експресивної поведінки.

Тому

коли людина хоче приховати свої почуття, обличчя стає малоінформативним, а тіло — головним джерелом інформації для партнера.

За словами одного з психологів,

тіло — це місце «витоку інформації»

про щиросердечні стани людини.

Експресія обличчя є найбільш інформативною

за умов передачі правдивої інформації

і найменш інформативною

за умов передачі неправдивої інформації.

Ø Жестикуляція:

Насамперед важлива кількість жестів.

o Нормальною вважаються різна кількість жестів у різних народів і в різних культурах (більша на півдні і менша на півночі).

o Проте скрізь їхня кількість і інтенсивність зростають разом зі зростанням емоційної збудженості людини, її схвильованості.

o Інтенсивність жестикуляції зростає за бажання досягти більш повного розуміння між партнерами, особливо якщо воно утруднено.

Ø Пози:

§ «Закриті» пози: людина намагається закрити передню частину тіла й зайняти якнайменше місця в просторі; «наполеонівська» поза постаті: руки схрещені на грудях чи обидві руки упираються в підборіддя під час сидіння і т.п. –

o недовіра,

o незгода,

o протидія,

o критика,

o страх перед партнером.

§ «Відкриті» пози: руки розкриті долонями вверх; сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті –

o довіра,

o згода, доброзичливість,

o психологічний комфорт.

§ Пози роздуму: наприклад, поза роденівського Мислителя.

§ Пози критичної оцінки: рука під підборіддям, вказівний палець витягнутий уздовж скроні.

§ Зацікавленість у спілкуванні: людина у положенні сидячи нахиляється вперед до співрозмовника, якщо ж не дуже зацікавлена — відкидається назад.

§ Бажання самоствердитися, «поставити себе»: ваш партнер стоїть прямо, у напруженому стані, з розгорнутими плечима, іноді упираючись руками в стегна.

§ Людина, якій не потрібно підкреслювати свій статус, розслаблена, спокійна, її поза вільна, невимушена.

загального малюнка ходи — моментів вставання, сідання і т. ін., тобто значення стилю пересування і зміни поз.

Ø Хода.

Хода є одним з найважливіших ключів до розуміння внутрішнього стану людини. Вона строго індивідуальна, у ній добре видно багато характеристик людини. Тому не дивно, що добрим лікарям хода служила діагностичним симптомом різних хвороб. Дуже цікаві в цьому відношенні експерименти Магнусона і Вільде. Вони приєднували до усіх великих суглобів людини маленькі електричні лампочки і потім знімали її ходу в цілковитій темряві так, що видно було тільки, як пересуваються вогники. Виявилося, що навіть по такій, здавалося б, мізерній інформації випробувані цілком упевнено і правильно могли визначити стать і вік людини.

 

По ході можна розпізнати емоційний стан людини:

o гнів, злість – найбільш «важка» хода,

o страждання – людина майже не розмахує руками,

o гордість – найбільша довжина кроку,

o щастя – людина «летить», у неї більш часті і легкі кроки.

Питання 4.

Самоподача у спілкуванні

Самопрезентація — короткочасний, специфічно мотивований і організований процес пред'явлення інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці

Уміння цілеспрямовано формувати враження про себе є складовою професійних умінь людей, що працюють у сфері обслуговування, менеджерів та багатьох інших професій.

Самоподача, самопред'явлення полягає в управлінні увагою партнера. Самоподача – це здатність «втручання» живого об'єкта сприйняття у процес формування свого образу в партнера.

Змістовні характеристики самопрезентації включають такі компоненти:

o уявлення про те, яка саме інформація про себе пред'являється,

o усвідомлення того, які перетворення з нею відбуваються – на підставі аналізу відповідних реакцій партнера,

o наскільки успішно здійснюється процес саморегуляції та самоорганізації,

o якою є частка вербального і невербального компонента на різних стадіях самопред'явлення.

o віддалені наслідки самопрезентації у вигляді коректування образу «Я» й удосконалення тактики самопред'явлення.

Успішності самопрезентації сприяють:

o соціальний інтелект,

o Его-компетентність,

o природна чарівність,

o здатність до мобілізації та переключення,

o маніпулятивні уміння.

Гальмуючі фактори:

o нездатність до саморозкриття,

o сором'язливість,

o комплекси,

o недоліки у комунікативних уміннях і навичках.

Основою для самопред'явлення є наше інтуїтивне знання про основні способи соціального сприйняття:

o про типові схеми формування першого враження,

o про емоційне розуміння,

o про закономірності каузальної атрибуції.

Управління сприйняттям партнера відбувається за допомогою залучення уваги до тих особливостей свого зовнішнього вигляду, своєї поведінки чи уявлення про ситуацію, що «запускають» відповідні механізми соціального сприйняття.

v Самоподача «переваги».

По-перше, нам треба спочатку цю перевагу оцінити.

Для цього в нашому розпорядженні є два основних джерела інформації:

1) усе зовнішнє «оформлення» людини, включаючи такі атрибути, як одяг, ознаки походження, окуляри, оформлення волосся, нагороди, коштовності; у певних випадках розглядається навіть такий «одяг», як машина, крісло, оформлення кабінету і т. ін.;

2) манера поведінки: як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т. ін.

Виділення переваги зовнішніми, видимими засобами

завжди дуже істотне.

Ø Що саме в одязі свідчить про перевагу?

1. ціна: чим вона вище, тим вищий статус. Вартість ми «обчислюємо», за якістю одягу, дефіцитністю даної моделі, її відповідністю моді.

2. вибір силуету одягу. Одяг людей високого соціального стану називають «строгим», «офіційним», причому найчастіше ці слова відносяться до силуету. «Високостатусним» вважається силует, який наближається до витягнутого прямокутника з підкресленими кутами, а «низькостатусним» — що наближається до кулі (тобто з високим статусом звичайно несумісні, наприклад, пухнатий светр, м'які штани чи джинси і т. ін.).

3. колір. У різних країнах конкретні кольори можуть мати різні значення. У нас ознаку високого статусу являє собою одяг ахроматичний, чорно-білої гами, а чим яскравіше, насиченіше і чистіше колір одягу (не чорний і білий), тим нижче передбачуваний статус.

Ø За манерою поведінки також можна визначити рівність чи нерівність з іншою людиною.

Ознакою переваги тут єнезалежність поведінки

в різних обставинах і ситуаціях:

Незалежність від партнера: людина демонструє, що її не цікавить той, з ким вона спілкується, його реакції, настрій чи стан, те, про що він говорить. «Іззовні» це виглядає як зарозумілість, нахабність, впевненість у собі і т. ін.

Незалежність від ситуації спілкування: людина ніби «не зауважує» деяких її аспектів — наявності свідків, різних перешкод, невдало обраного моменту і т. ін. Така поведінка може сприйматися по-різному, але майже завжди свідчить про певну перевагу. Про це ж свідчить незалежність від різних дрібних, неписаних норм спілкування.

Манера поведінки може містити ознаки переваги з різних причин:

внаслідок дійсної переваги, об'єктивної чи тільки суб'єктивної

внаслідок переваги ситуативної.

Самоподача переваги має дуже велике значення для професійного спілкування керівників, менеджерів, фахівців, викладачів, політиків і ін.

Самоподача привабливості.

Привабливість теж є предметом управління. При цьому, якщо самоподача переваги не завжди важлива для людини, то самоподача привабливості важлива для всіх.

Механізми сприйняття привабливості і сприйняття переваги схожі.

УВАГА!Знаки привабливості треба шукати не в тій чи іншій зовнішній характеристиці (кольорі очей чи волосся), а в соціальному значенні певної ознаки, що служить знаком привабливості.

Існують схвалювані і не схвалювані суспільством чи конкретними соціальними групами типи зовнішності. І привабливість — це не що інше, як ступінь наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється групою, до якої належать індивіди.

Знаками привабливості можуть бути:

o витрати людини на свій зовнішній вигляд,

o ті зусилля, та робота, яку вона має виконувати для створення певного зовнішнього вигляду.

Самоподача ставлення.

Самоподача переваги і привабливості

за важливістю і «частотою вживання»

значно програють самоподачі відносин.

Дуже важливо вміти показати партнеру своє ставлення до нього: частіше добре, але іноді й не дуже.

Самоподача ставлення відбувається набагато усвідомленіше, ніж попередні варіанти самопрезентації.

Знаками ставлення, котрі запускають відповідну схему формування враження, є усе, що свідчить про згоду чи незгоду партнера з нами.

Психологи Каррі і Кені, виявивши думку випробуваних з ряду питань, знайомили їх з думками з тих же питань, що належать іншим людям, і просили оцінити цих людей. Пропоновані думки варіювали від повного збігу до повної розбіжності з позицією ви­пробуваних. Виявилося, що чим ближче чужа думка до власної, тим вище оцінка людини, яка висловила цю думку. Ця закономірність має і зворотну силу: чим вище оцінюється хтось, тим більша подібність його поглядів із власними від нього очікувалася.

Способи самоподачі ставлення: