Акцентуації характеру. Становлення характеру в онтогенезі

Характер як сукупність стійких індивідуально-своєрідних властивостей особистості.

Кожній людині властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності, поведінці та відносно постійно виявляються в типових ситуаціях. Такі особливості називають рисами характеру, а їх сукупність становить характер особистості.

Характер - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе (С.Д.Максименко). Це така психічна якість, яка відрізняє людей один від одного і є відносно стійким утворенням. Характер людини виявляється в її діях за певних умов, в емоційних реакціях, манерах, висловлюваннях про інших та про себе. Розуміння характеру іншої людини дає можливість прогнозувати її дії, виявляти спрямованість особистості.

Характер належить до індивідуальних особливостей особистості, в чому виявляється її ставлення до навколишньої дійсності, інших людей, до самої себе. Особистість людини можна характеризувати не тільки з точки зору, які дії вона вчиняє, яка поведінки їй властива. Важливими є моменти визначення, яким чином вона діє, що лежить в основі її поведінки. Керуючись загальноприйнятими у суспільстві нормами поведінки і моралі, кожна людина обирає таку модель поведінки, яка є для неї найбільш прийнятною. У такому виборі виявляється індивідуальний підхід, який обумовлюється наявністю індивідуальних характерологічних рис особистості.

Характер відіграє важливу роль у житті особистості. Від наявності певних рис залежить змістовна її наповненість. До певної міри характер визначає долю людини, тому що його риси обумовлюють поведінковІ прояви особистості, які виявляються постійно і впливають на хід життя людини. Структура і властивості характеру.

Г. Ковальов визначав характер як своєрідний психічний склад людини, що відображає історію впливів зовнішніх умов життя і виховання і який виявляється у специфічних для даної людини відношеннях до дійсності та в манерах тримати себе.

Можна вирізнити декілька особливостей характеру.

Це така якість особистості, яка відрізняє її від інших людей.

Характер - це одночасно стійке і пластичне утворення.

Характер виявляється у поведінці людини, у зовнішніх її проявах.

Характер - це цілісне утворення, що має структуру. С.Д.Максименко

визначає наступні компоненти характеру: спрямованість, переконання, розумові риси, емоцІЇ, воля, темперамент, повнота, цілісність, визначеність, сила.

Спрямованість характеру виявляється у вибірковому позитивному чи негативному ставленні людини до себе та до інших. Домінування певних потреб і мотивів у особистості обумовлює спрямованість її характеру.

Переконання є системою поглядів, що склалася у процесі виховання людини і визначає її принциповість, цілеспрямованість, оптимізм, вимогливість до себе та до інших тощо. Людина з твердими переконаннями здатна докладати максимум зусиль для відстоювання своїх ідеалів, для реалізації поставлених суспільно-значущих цілей.

Інтелектуальні риси характеру виявляються в розсудливості, наявності гнучкого розуму, спостережливості, аналізі явищ. Людина, яка має гнучкий розум, потужний інтелект, здатна осмилювати події, аналізувати явища, робити висновки, орієнтуватися в реальності. Усе це можна визначати як позитивну характеристику особистості.

Емоційні риси характеру відображають ставлення людини до різних сторін життя. Морально-вольові якості є стрижнем сформованого позитивного характеру. Сильна воля формує такі риси, як самостійність, непохитність, здатність протистояти труднощам. Вважається, що воля є стрижневим компонентом сформованого характеру. Відсутність волі або мінімальний її прояв стають причиною слабохарактерності особистості і неможливості реалізуватися в житті.

Темперамент сприяє розвитку певних сторін характеру. Особливості нервових процесів, які є основою типу темпераменту, стають підґрунтям таких рис характеру, як врівноваженість чи неврівноваженість поведінки, активність чи інертність, відкритість чи замкненість. Властивості темпераменту визначають динамічні особливості виникнення рис характеру.

Сукупність усіх зазначених вище компонентів складає характер людини, який може бути стійким, повним, цілісним, визначеним або таким, що включає протилежні за значенням риси. Повнота характеру визначається як загальний розвиток розумових рис, моральних, емоційних, вольових, спрямованості, рис темпераменту. Між даними компонентами є певна узгодженість і обумовленість. Цілісність характеру являє собою внутрішню єдність особистості, її установок, реальних дій і поведінки. Визначеність характеру впливає на принциповість особистості, на сумлінність її дій. Людина з визначеним характером відповідає соціальним очікуванням і викликає до себе довіру. Сила характеру забезпечується енергійністю особистості. Дана риса дає можливість людині, яка захоплена справою, розвивати напругу сил, бути стійкою та мужньою. Люди із сильним характером ініціативні, оптимістичні, активні.

Характер належить до індивідуальних особливостей особистості. Кожна людина має свій неповторний характер. Він формується під впливом виховання, в суспільних умовах і не може не відображувати тенденцій часу. У характері конкретної людини відображається типове, а саме суттєві риси, спільні для певної групи людей, які відображають загальні умови їх життя і виявляються у кожного представника даної групи (О.Г.Ковальов).

Типове виявляється у. позитивному чи негативному ставленні людини до праці, до речей та явищ дійсності, до інших людей, до самої себе. Найсуттєвішою рисою типового характеру є ставлення до праці, що виявляється у таких рисах характеру, як працелюбність чи лінощі, шанування праці чи зневага. Позитивне ставлення до праці обумовлює формування таких рис, як організованість, дисциплінованість, відповідальність, охайність тощо.

Ставлення до речей чи явищ дійсності виявляється у бережливому відношенні до речей, в ощадливості. Дбайливе ставлення до природи лише з позитивної сторони характеризує людину.

Ставлення до інших людей виявляється у міжособистісних взаєминах. Воно носить оцінний характер, і на цій основі суб'єкт може схвалювати чи засуджувати іншу людину, бути доброзичливим чи брутальним, відвертим чи нещирим. С.Д.Максименко зазначає, що ставлення до інших людей виявляється у залежності від обставин і характеру оцінювання. Позитивними є такі моральні риси, як справедливість, щедрість, чесність, толерантність, дотримування слова. До негативних належать зневажливе ставлення до оточуючих, хвалькуватість, кепкування, глузування, дріб'язковість, несправедливість, непорядність, пліткування тощо.

Ставлення до себе також може бути позитивним чи негативним. Воно формується у процесі виховання, самовиховання і залежить від рівня розвитку самосвідомості особистості, від здатності до особистісної рефлексії. Людина може бути вимогливою до себе, працювати над самовдосконаленням, мати почуття власної гідності. Однак мають місце і протилежні риси, такі як гординя, самовпевненість, самолюбування чи надмірна залежність, знецінювання своєї особистості. Типові риси характеру створюють тло для вияву індивідуальних рис. Таким чином типове та індивідуальне в характері існують у єдності.

Акцентуації характеру.

Існує велика варіативність рис характеру, які представлені у характері кожної людини. Однак така варіативність може виявлятися не тільки в якісній різноманітності, але й у кількісному вимірі. Якщо певні риси виявляються у максимальній кількісній вираженості, має місце акцентуація характеру. У психології існує декілька класифікацій типів акцентуації характеру (КЛеонгард, ОЛічко). Найбільш характерними виявами акцентуацій характеру є: застрявання (надмірна впертість, недовірливість, зацикленість на власній позиції), педантизм (надмірне вираження формалізму в усьому), демонстративність (прагнення привернути до себе увагу за рахунок заперечень очевидного, нестримної поведінки), екзальтованість (надмірне захоплення чимось, нездатність стримувати емоції радості чи суму), тривожність (постійне очікування небезпеки і розгубленість на цій основі), інтровертованість (надмірне занурення у свої думки, переживання, свідоме відсторонення від навколишнього світу), екстравертованість (надмірне прагнення до контактів з іншими і до спілкування, небажання побути на самоті і зайнятися власним самопізнанням).

Характер є складним синтезом типу нервової діяльності та виховання, життєвого досвіду та обставин. Людина народжується з певним типом нервової системи, що стає основою темпераменту. Але людина, як носій природжених особливостей, постійно перебуває під впливом суспільних умов. Це зумовлює утворення динамічних стереотипів. Багаторазове, системне повторення різноманітних подразнень соціального характеру стають причиною утворення міцних нервових зв'язків, що виявляється в утворенні таких рис, сукупність яких становить характер людини.

Становлення характеру в онтогенезі.

Процес формування характеру відбувається поступово, починаючи з ранніх етапів розвитку людини. Це процес тривалого становлення постійних психологічних утворень під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов (СД.Максименко). На формування характеру впливають активна діяльність людини, праця, спілкування, постійні міжособистісні контакти, виховання батьків, учителів, значущих людей. Чимала роль у цьому процесі відводиться самовихованню. О.Г.Ковальов надавав вирішального значення в розвитку характеру постійному ускладненню вимог оточуючих і діяльності, яку виконує особистість і яка є життєво значущою для її розвитку. За таких умов людина починає вимогливо ставитися до себе та до інших, набуває здатності не зупинятися на досягнутому, навчається докладати максимум зусиль для реалізації поставлених цілей.