Загальні вимоги до форми і змісту курсових, дипломних, магістерських робіт
Структура робіт
Структура роботи визначає спосіб розміщення інформації, спрямована на вивчення обраної для дослідження проблеми й відображає логіку наукового пошуку студента.
Формальним компонентом є титульний аркуш.
Інші компоненти:
1. План (вступ – висновки).
2. Перелік умовних позначень (за необхідності).
3. Виклад матеріалу (згідно плану: вступ – висновки).
4. Список використаних джерел. 5. Додатки.
План роботи (зміст) розміщується на окремій сторінці (після титульного аркуша). Він має бути кількісно виваженим, тобто не призводити до інформаційного перенасичення, що безпосередньо впливає на якість виконання роботи. Виконати великий обсяг завдань на обмеженій кількості сторінок неможливо.
Водночас з окремим пунктом плану не може співвідноситися мінімальна інформація.
Складники плану передбачають вказівку сторінок (початкову нумерацію).
Специфічна термінологія, а також термінологія, яка часто вживається в роботі, може у тексті подаватись скорочено, а її перелік вказується на окремому аркуші у вертикальному порядку (у стовпчик). Наприклад: пам’ять – П.; класи – кл., кластери – клт.
З нової сторінки розпочинається виклад "Вступу" та інших основних розділів плану. "Вступ" розкриває сутність і стан наукової проблеми, її значущість, підстави та вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведеного дослідження. Загальний обсяг вступу – 2–5 сторінок.
Складники вступу (без нумерації), як правило, починаються з нового абзацу:
1) актуальність теми (обґрунтування доцільності роботи);
2) мета і завдання дослідження (невиправдано формулювати мету як "Дослідження…", "Вивчення…", бо такі слова, як правило, вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету; кількість завдань не повинна перевищувати 4–5 пунктів, оскільки можуть виникнути ускладнення з їх виконанням);
3) гіпотеза (передбачення характеру отриманої інформації);
4) наукова новизна отриманих результатів (вперше отримано, вдосконалено, дістало подальший розвиток);
5) теоретичне та практичне значення отриманих результатів.
Також вводяться поняття об’єкту та предмету дослідження як його вихідні орієнтири.
Загальна схема обов’язкових складників "Вступу" виглядає так: актуальність теми – мета дослідження – об’єкт дослідження – предмет дослідження – гіпотеза – завдання.
Основна частина роботи (без вступу, висновків, літератури, додатків) складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.
Кожен розділ, у контексті якого висвітлюються підрозділи, пункти тощо, розпочинається з нової сторінки. У кінці розділу, в якому на початку може бути передмова, формулюються стислі висновки, що дає змогу вивільнити від другорядних подробиць загальні висновки. Наприклад: назва розділу – передмова (за необхідності – до сторінки рукописного тексту): підрозділ – пункт... – підрозділ – пункт – ... – висновки.
Сюжет основної частини: огляд літератури за темою; експериментальна частина і методика дослідження; аналіз та узагальнення результатів дослідження.
Висновки мають найбільш важливі результати і є двох видів: 1) до розділу (2-3 пункти), 2) підсумкові. Підсумкові (заключні) висновки повинні узагальнювати інформацію кожного розділу, тобто не повторювати вже сказаного. Їх завдання полягає у виокремленні основних тенденцій у явищах, що вивчалися, на основі часткових попередніх узагальнень змісту розділів роботи.
Логіка заключних висновків:
1. Характеристика стану проблеми.
2. Формулювання пропозицій про використання здобутих результатів.
Необхідно уникати деклараційності у висновках та наголошувати на виконанні (невиконанні) наукового передбачення (гіпотези).
Загальний обсяг заключних висновків: 2–5 сторінок.
Список використаних джерел розміщується в порядку їх згадування в тексті або за алфавітом з дотриманням вимог до фіксації адресних даних.
Додатки − це допоміжний матеріал (методики дослідження, протоколи, ілюстрації, графіки, інструкції, формули, розрахунки тощо; засоби, з допомогою яких створюється експериментальна частина роботи). Їх обов’язковий елемент − супровідна інструкція.
Зміст робіт
Постановка проблеми – це початок будь-якого дослідження. У науці формулювання проблеми означає визначення "дефіциту" знання, недостатньої інформації про явища навколишньої дійсності.
Етапи виокремлення проблеми:
1) з’ясування обсягу відсутньої інформації про явище, яке вивчається (разом з науковим керівником);
2) опис проблеми на рівні повсякдення;
3) формулювання перспектив розробки проблеми з допомогою наукової термінології.
Постановка проблеми означає формулювання гіпотези як наукове передбачення, яке необхідно або довести, або заперечити на основі наявної інформації. Будь-яка гіпотеза відкрита для наступних перевірок. Важливе значення має пілотажне дослідження – первинна обробка інформації, своєрідна "розвідка" як результат ґрунтовного вивчення відповідної літератури та консультацій з проблеми, що дозволяє зорієнтуватися у правильності обраного для дослідження шляху.
Опрацьований на основі першоджерел матеріал компілюється в логічну низку. Не потрібно відволікатися на другорядні елементи. Важливо дотримуватися теми, виокремлювати власні думки.
При цьому необхідно використовувати відповідні правила, наприклад:
1) цитуючи "чужі" думки дослівно, потрібно брати їх у "лапки";
2) якщо цитата недослівна, то виклад продовжують від себе, посилаючись на відповідного автора;
3) якщо цитати довгі і відсутня потреба їх повного наведення, то вони скорочуються шляхом пропуску окремих частин (пропуски позначаються крапками);
4) використання чужих думок без відповідних посилань розцінюється як списування, плагіат, а тому така робота оцінюється на "незадовільно";
5) посилання на першоджерела вказуються у квадратних дужках, де перша цифра позначає його порядковий номер у переліку використаної літератури, а друга (через кому) – сторінку, наприклад [5, 42];
6) якщо вказується перелік посилань, то між нами ставиться "крапка з комою". Приклад: [5; 42; 44; 56].
Робота повинна мати вигляд закінченого творчого циклу, зокрема висновки будуються на основі вихідного матеріалу, який знаходиться у вступі.
Критерії оцінювання курсової роботи вказані в рецензії. Їх можна використати для оцінювання дипломної і магістерської робіт, однак потрібно додатково врахувати рівень теоретичного узагальнення матеріалу, математичних розрахунків, досконалість емпіричного дослідження і, як наслідок, інтерпретацію отриманих результатів.
Студент має право на захист роботи, незалежно від оцінки, взявши за основу такі напрямки свого виступу:
1) актуальність теми;
2) зв’язок теми з актуальними проблемами психолого-педагогічного знання, практики педагогічної діяльності;
3) рівень проведеного дослідження і значущість отриманих результатів;
4) перспективи розробки проблеми.
5) відповіді на зауваження.
Доказовість виступу забезпечується лаконічністю, смисловими та стилістичними взаємозв’язками між окремими положеннями, визначених гіпотезою та завданнями роботи, акцентуванням головних думок тощо.
Правила оформлення роботи
(відповідно з вимогами ВАК України до наукових праць)
Обсяг робіт вказаний у Положеннях.
Текст розміщується на одній стороні аркуша.
Текст основної частини поділяється на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Заголовки структурних частин "ЗМІСТ", "ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", "ДОДАТКИ" пишуться великими літерами симетрично до тексту.
Заголовки підрозділів виконуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу, крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, то їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів пишуться маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу (в кінці ставиться крапка). Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.
Нумерація розпочинається з титульного аркуша, закінчується – додатками. На титульному аркуші номер не ставиться, а на наступних − у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Номер розділу ставиться після слова "Розділ" (після номера крапка відсутня), потім з нового рядка пишеться заголовок розділу.
Підрозділи нумеруються в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу. Наприклад: "2.4." – четвертий підрозділ другого розділу. Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу. Наприклад: 2.4. Природа волі.
Пункти нумеруються у межах кожного підрозділу, які (пункти) складаються з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту. Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Наприклад: 2.4.3. Психологічні умови розвитку волі у дітей молодшого шкільного віку (третій пункт четвертого підрозділу другого розділу).
Пункт може не мати заголовка.
Підпункти нумеруються в межах кожного пункту за правилами до пунктів.
Ілюстрації позначаються словом "Рис." і нумеруються послідовно в межах розділу за виключенням тих ілюстрацій, які пропонуються в додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації. Наприклад: Рис.1.2 (другий рисунок першого розділу).
Номер ілюстрації, її назва та пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією, яка виконується тушшю, чорнилом або пастою чорного кольору, тобто адресні дані ілюстрації повинні вирізнятися на фоні тексту.
У таблицях, які розміщуються під заголовком, як правило, знаходиться цифровий матеріал. Їх послідовно нумерують (за винятком таблиць у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті під відповідним заголовком робиться надпис "Таблиця" із вказівкою номера, який складається з номера розділу і порядкового номеру таблиці. Наприклад: Таблиця 1.2 (друга таблиця першого розділу).
Додатки оформлюються довільно на наступних сторінках роботи, де кожен з них розпочинається з нової сторінки й позначається буквами українського алфавіту (додатки можна також оформляти у вигляді окремої від роботи частини).
Таблиця 1