Сутнісні відмінності понять «заселення» та «розселення»
| Заселення | Розселення |
| Історичне коріння розселення | Часове продовження заселенських рухів |
| Якщо не відбулося адаптації до природних умов, заселення може й не переростати в розселення, тобто може не закінчуватися формуванням поселенської мережі | Результатом розселення є завжди мережа поселень |
| Є мобільним за характером процесом | Для процесу розселення характерна інерційність: коли на певній території з’являється постійний населений пункт, мобільність заселенського руху зникає. Рух переселенців набуває матеріальних виявів (заснування поселення). Отже, рух припиняється, і людність осідає на території. Проте розселення не припиняється, а набуває іншого характеру (населений пункт збільшується демографічно і територіально). Таким чином, розселення має мобільно-інерційний складник |
Одним із завдань суспільної географії є виявлення закономірності розселення населення. «Закономірність суспільна – це об’єктивно існуючий, необхідний, істотний, повторювальний зв’язок явищ суспільного життя». Для виявлення об’єктивних закономірностей вчений аналізує факти, процеси і явища та знаходить якісні залежності між ними. У 90-х рр. ХХ ст. з утворенням нових незалежних держав, що постали із колишніх союзних республік, виникли принципово нові економічні та соціальні умови розвитку суспільства, в тому числі й розселення, зумовлені переходом від планової економіки до вільної ринкової. У цих умовах виникла потреба переглянути закономірності розселенняУ науковій літературі обґрунтовані такі загальні закономірностірозселення в умовах постіндустріального суспільства:
1. Відповідність форм територіальної організації розселення формам територіальної організації продуктивних сил.
2. Оптимальне поєднання форм концентрованого та дисперсного розселення.
3. Територіально-системна організація розселення.
4. Подолання істотних відмінностей між міськими та сільськими формами територіальної організації розселення.
Принципи розселення (за А.І. Доценком):
Ø Самодостатнicть розселення шляхом саморозвитку і самоуправління в умовах розширення впровадження засад мicцевого самоврядування та децентралiзацiі влади.
Ø Збалансованість розселення, яка означає забезпечення пропорцiйностi структур и поселенської мережі, як міської, так і сільської. Структурна збалансованість поселень досягається шляхом прискорення темпів розвитку тих груп поселень, що утворюють дисбаланс, з метою усунення його i гармонізації структури розселення.
Ø Системнicть розселення, що означає поступове заміщення автономного розвитку поселень на взаємопов'язане системне, яке досягається шляхом посилення мiжселенних економічних, соціальних та демографічних зв' язків.
Ø Соціальна орiєнтацiя розселення, яка набула значного поширення в кiнцi ХХ ст. За радянської доби панував погляд на розселення як на процес цілком залежний вiд виробництва. У пострадянському та постiндустрiальному суспiльствi він поступив ідеї багатофакторності розселення iз пріоритетом соціальних потреб та цінностей. Отже, соціальна орiєнтацiя розселення в сучасний перiод окреслюється як один з найважливіших принципів. Величина, розміщення та функції мicьких i сiльських поселень зумовлені можливостями забезпечення соціально-матеріальних та духовних потреб міських і сільських мешканців, досягнення певних соціальних статусів поселень та поліпшення міського та сільського способів життя.
Ø Рiзноманiтнicть форм територiальної органiзацiї розселення означає необхідність відходу від радянського принципу стандартизації та уніфікації розселення (міста, селища міського типу, селища та села). Принципи різноманітності форм розселення полягає в тому, що в конкретних природно-географічних, історичних, демографічних, соціальних, економічних та екологічних умовах повинні розвиватися такі форми розселення, які б максимально відповідали їм та були найкраще пристосовані до особливостей тих чи тих місцевостей.
Ø Екологічна рівновага та сталий розвиток поселень. Цей принцип означає, що при заселенні місцевості люди віддають перевагу екологічно чистим та привабливим за природним середовищем місцям. Гармонізація екологічної складової між поселеннями та природним середовищем має забезпечуватися шляхом сталого розвитку поселень.
Поселення (населений пункт) – це результат заселенсько-розселенської функції людини. Це первинний елемент системи розселення, матеріальна форма просторової концентрації продуктивних сил суспільства. Можна сказати, що поселення є фокусами, фокусними місцями, вогнищами людської діяльності. Загалом їх розміри порівняно з землями, що їх оточують, є невеликими, проте вплив величезний. Поселення виконують різноманітні функції:
- концентраційно-розподільчу – збирання, перероблення, розподілення речовини, енергії, інформації, у т.ч. і потоків людей;
- притягально-коливальна функція – приваблювання, утримування людей, транспортних засобів і примушування їх довкола себе коливатися, здійснювати обертальний періодичний рух;
- інноваційна функція – створення реальних потоків і хвиль нововведень;
- центральна функція – обслуговування своїх територій у межах сфери впливу;
- відтворювальна функція.
Найчастіше, поняття поселення і населений пункт використовуються як синоніми. Разом з тим, існують і певні змістовні відмінності між ними. Населений пункт – це місце постійної або сезонної локалізації населення, результат заселення і розселення. Як правило, населений пункт має географічне найменування і зареєстрований у відповідному порядку. Поняття поселення більш широке. Так, у закордонній науці панує п’ятичленна система градації міст проживання людини, запропонована К. Скленаржом у другій половині 70-х рр. ХХ ст. Згідно з нею, виокремлюються 5 типів поселень: ефемерні (використовуються впродовж кількох днів); тимчасові (пов’язані з цільовими групами мисливців і збирачів), що функціонують декілька тижнів у теплу пору року; сезонні (використовуються взимку протягом декількох місяців); напівпостійні (життя тривало кілька років); постійні (пов’язані з життєдіяльністю кількох поколінь) – саме останні підпадають під розуміння класичних населених пунктів. Усі інші – це квазіпоселення, або місця потенційного зосередження людності.
Разом з тим, і досі існує юридична плутанина щодо співвідношення понять поселення і населений пункт. Так, наприклад, у законі про місцеве самоврядування Російської Федерації, сільське поселення – це один або декілька, об’єднаних загальною територією, сільських населених пунктів (селищ, сіл, станиць, хуторів, кишлаків, аулів та інших населених пунктів), у яких місцеве самоврядування здійснюється населенням і (або) через виборні та інші органи місцевого самоуправління. А в Проекті Закону України «Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою України», розробленому експертами Асоціації в рамках проекту «Розширення навчальних послуг та дорадчої допомоги АМУ», який виконується за підтримкою Агенції США з міжнародного розвитку, зазначено: що (Стаття 7. Поселення)…
1. Поселення – хутори, які мають власні назви, постійне населення не менше 15 дворів і входять до складу відповідних населених пунктів, одиночні двори (присілки), або місця проживання, що мають тимчасовий характер, несталий склад населення (військові містечка за межами населених пунктів, будинки лісників, шляхових майстрів та бакенщиків, метеостанції, польові стани, дачні та садові поселення, фермерські господарства тощо).
2. Поселення не мають статусу населеного пункту, і входять до складу найближчого до них населеного пункту, з яким вони пов’язані в адміністративному або територіальному відношенні.
У нашій країні основними типами населених пунктів (поселень) є міста, селища міського типу та сільські поселення. Місто– це населений пункт, з чисельністю населення не менше 10 тис. осіб, дві третини якого – це робітники, службовці та члени їхніх сімей. Селища міського типу — це населені пункти з кількістю населення понад 2 тис. осіб, у яких не менше двох третин населення становлять робітники, службовці та члени їх родин. Селища виникають навколо промислових підприємств, будов, залізниць, на їх території часто розміщені середні та вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи, лікувальні та оздоровчі заклади тощо. За зовнішнім виглядом і функціональною структурою вони подібні до малих міст із населенням менше 10 тис. осіб.
Сільський населений пункт (сільські поселення) – єдине компактне місце проживання людей, зайнятих переважно в сільському господарстві та інших територіально розосереджених галузях, забезпечене об'єктами соціального та виробничого призначення. За територіальною ознакою розрізняють село, селище і хутір.
Село – сільське поселення, що характеризується усіма або більшістю ознак сільського населеного пункту. Селище – велике або значне сільське поселення, що є адміністративно-господарським центром. Хутір – відокремлене від села самостійне сільське поселення, що має назву, в якому проживає сім'я або кілька селянських сімей, які займаються переважно сільським господарством.
Уся територіально впорядкована сукупність поселень утворює мережу поселень.
Для характеристики розміщення населення по території та характеристики розселення використовують декілька показників.
Густота (за Е. Алаєвим) – це ступінь насиченості даної території якимись об’єктами: вимірюється відношенням одиниць географічного спостереження до площі території. Густота населення – кількість постійного населення, що припадає на одиницю площі (1 кв. км). Якщо територію розглядати як ресурс, то густота може порівнюватися з інтенсивністю заповнення населенням даної території.
Рівень густоти населення, перевищення якого з різних причин є неприпустимим або небажаним, називається гранично припустима густота. Місткість території – це відношення між фактичною та граничною густотою в незмінних умовах. Теоретично показник має бути менше одиниці. Ці показники характеризують рівень концентрації населення та поселень на певній території.
Густота поселень – це кількість населених пунктів на одиницю площі. Цей показник має значення при характеристиці окремо міського розселення та сільського розселення і втрачає значення при об’єднаній характеристиці. Оскільки при однаковому значенні густоти реальна картина розселення може різнитися, то характеристику необхідно доповнити вказівками на більшу або меншу рівномірність заселення.
Є також інші показники: рівень урбанізованості, середня людність поселення тощо.
Контрольні запитання