Риторика в епоху середньовіччя 3 страница
а) ясність мовлення;
б) точність мовлення;
в) чистота мовлення.
125. Відсутність у мові чужих їй елементів – це:
а) чистота мовлення;
б) виразність мовлення;
в) ясність мовлення.
126. Ознака культури мови всіх мовців, що виявляється в їх умінні використовувати сві стилі мовлення, – це:
а) різноманітність і багатство мовлення;
б) виразність мовлення;
в) чистота мовлення.
127. Комунікативна якість, за допомогою якої здійснюється вплив на емоції та почуття слухачів, – це:
а) різноманітність і багатство мовлення;
б) чистота мовлення;
в) виразність мовлення.
128. Комунікативна якість, яка забезпечує адекватне розуміння сказаного, не вимагаючи від співрозмовника особливих зусиль при сприйнятті змісту, – це:
а) ясність мовлення;
б) виразність мовлення;
в) чистота мовлення.
129. Порушення норм літературної мови, індивідуальне слововживання, перенасиченість мовлення термінами, словами іншомовного походження, – це причини, що зумовлюють:
а) чистоту мовлення;
б) виразність мовлення;
в) ясність мовлення.
130. Ясність мовлення визначається як зрозумілість і забезпечується:
а) чистотою мовлення;
б) різноманітністю та багатством мовлення;
в) точністю та логічністю мовлення.
131. Комунікативна якість мовлення, що виявляється у використанні слів у повній відповідності до їх значення, – це:
а) точність мовлення;
б) виразність мовлення;
в) ясність мовлення.
132. Комунікативна якість мовлення, що виявляється у відборі мовних засобів для вираження головної думки, – це:
а) точність мовлення;
б) стислість мовлення;
в) ясність мовлення.
133. «Все, що ви сказали на початку, ми забули, бо це було давно. А кінець вашого мовлення нам не зрозумілий, бо забутий початок». Говорячи ці слова, давні греки мали на увазі:
а) стислість мовлення;
б) точність мовлення;
в) доцільність мовлення.
134. Організація мовних засобів, яка зумовлює відповідність мовлення цілям та умовам спілкування:
а) стислість мовлення;
б) точність мовлення;
в) доцільність мовлення.
135. Закон риторики, який об’єднує в собі досвід різних мовознавчих дисциплін зі створення повноцінної комунікації і стає базою, яка дає змогу людині оволодіти грамотним процесом говоріння:
а) закон ефективної комунікації;
б) мовленнєвий закон;
в) стратегічний закон.
136. Наявність неоднорідних за змістом, значенням, формою, забарвленням одиниць – це:
а) різноманітність мовлення;
б) багатство мовлення;
а) різноманітність і багатство мовлення.
137. Наявність у мові низки одноманітностей – це:
а) різноманітність мовлення;
б) багатство мовлення;
а) різноманітність і багатство мовлення.
138. Мовлення, що втомлює увагу слухачів, – це:
а) одноманітне;
б) різноманітне;
а) різноманітність і багатство мови.
139. Мовлення, що активізує увагу слухачів, – це:
а) одноманітне мовлення;
б) різноманітне мовлення.
140. Логічність мислення, знання мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання й саму думку, – це:
а) логічність мовлення;
б) точність мовлення;
в) ясність мовлення.
141. Закон, що передбачає дії, які мають забезпечити ефективну реалізацію мовної комунікації, – це:
а) концептуальний;
б) ефективної комунікації;
в) моделювання аудиторії.
142. Корегування продукту підготовчого етапу, управління поведінкою аудиторії та власною – цю систему дій передбачає закон:
а) концептуальний;
б) ефективної комунікації;
в) моделювання аудиторії.
143. Система дій, пов’язана із корегуванням продукту підготовчого етапу під час спілкування, залежить від:
а) складу аудиторії та її поведінки під час спілкування;
б) уміння промовця зчитувати інформацію, яка йде від аудиторії;
в) уміння промовця узгоджувати рухи свого тіла із задумом.
144. Система дій, пов’язана із управлянням поведінкою аудиторії, залежить від:
а) складу аудиторії та її поведінки під час спілкування;
б) уміння промовця зчитувати інформацію, яка йде від аудиторії;
в) уміння промовця узгоджувати рухи свого тіла із задумом.
145. Система дій, пов’язана із управлінням власною поведінкою, залежить від:
а) складу аудиторії та її поведінки під час спілкування;
б) уміння промовця зчитувати інформацію, яка йде від аудиторії;
в) уміння промовця узгоджувати рухи свого тіла із задумом.
146. Закон, який передбачає аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності, – це:
а) концептуальний;
б) ефективної комунікації;
в) системно-аналітичний.
147. Самоаналіз та аналіз виступу інших – складові частини закону:
а) системно-аналітичного;
б) ефективної комунікації;
в) концептуального.
148. Звертання та локативи, орієнтація за зоровим та слуховим сприйманням, мовний етикет, посмішка та реакція на неї, цікаві приклади й доречні цитати, тренінг і ділові ігри, колективний аналіз і висновки – це система засобів для:
а) встановлення контакту з аудиторією;
б) підтримка інтересу в слухачів.
149. На Вас чекає відповідальний виступ. Коли потрібно починати готуватися?
а) напередодні виступу ввечері;
б) зразу ж після того, як стало відомо про необхідність виступити;
в) за тиждень до виступу.
150. Посилання на власний досвід оратора в питанні, що висвітлюється:
а) відштовхне слухачів як прояв нескромності оратора;
б) підвищить зацікавлення слухачів.
151. У невеликому за обсягом виступі більш доцільно:
а) висвітлювати різнобічні аспекти;
б) обмежитися мінімальною кількість аспектів із теми, яку обговорюють.
152. Під час підготовки промови необхідно передусім звернутися до такого джерела, як:
а) читання літератури з теми, яку висвітлюють;
б) консультації з авторитетними особами;
в) роздум, спогади, уява;
г) набуття досвіду у відповідній галузі.
153. У виступі повинен бути:
а) лише новий матеріал;
б) і новий , і вже відомий слухачам матеріал.
154. Каталог, у якому літературу згруповано за різними науковими галузями:
а) систематичний;
б) предметний.
155. Періодику з профілю виступу, що цікавить оратора, слід проглядати:
а) у першу чергу, до ознайомлення з науковою літературою;
б) після ознайомлення з науковою літературою.
156. Готуючись до виступу, слід:
а) різні джерела читати з різною швидкістю;
б) усі джерела намагатися читати однаково уважно.
157. Конспектування прочитаного матеріалу:
а) підвищує продуктивність розумової праці;
б) знижує продуктивність розумової праці;
158. Про наявність у книжці великої кількості ідей свідчить:
а) велика кількість невеликих абзаців;
б) невелика кількість великих абзаців.
159. Чи можна погодитися з висловлюванням: «Чим повільніше людина читає, тим краще вона засвоює матеріал»?
а) так;
б) ні.
160. Вести по рядках ручкою чи олівцем під час читання:
а) раціонально;
б) нераціонально.
161. При читанні найбільш ефективним є рух очей:
а) вертикально посередині сторінки;
б) із зупинкою на кожному рядку;
в) зигзагоподібний від рядка до рядка.
162. При опрацюванні якого тексту найкраще обмежитися лише ознайомлювальним читанням?
а) наукового;
б) науково-популярного;
в) навчального;
г) художнього;
д) публіцистичного.
163. Пошук підтексту (невисловленого або невідповідності висловленого тому, що має на увазі автор) може бути необхідним при читанні тексту:
а) наукового;
б) науково-популярного;
в) навчального;
г) художнього;
д) публіцистичного.
164. Якщо при вивченні літератури трапляються нез’ясовані або неоднозначно вирішені проблеми, у виступі необхідно:
а) пропустити такі питання;
б) загострити на них увагу.
165. Підзаголовки книги певною мірою допомагають створити:
а) план;
б) тези;
в) конспект.
166. Між окремими структурними частинами тез повинен бути:
а) логічний зв'язок;
б) мовний зв'язок.
167. Конспект джерела необхідно створювати:
а) зразу ж, при первинному сприйнятті тексту;
б) при повторному читанні.
168. Головна інформація тексту міститься у:
а) вступі;
б) основній частині;
в) висновках.
169. Головна інформація речення у слов’янських мовах, як правило, міститься:
а) на початку фрази;
б) в кінці фрази.
170. У конспекті, як правило, фіксуються:
а) визначення;
б) авторські відступи;
в) формулювання закономірностей;
г) правила;
д) повтори основних положень.
171. Чи повинні містити конспект приклади з джерела?
а) так;
б) ні.
172. При вивченні джерела більш раціонально:
а) план тексту виокремлювати із його конспекту;
б) конспект складати на основі плану.
173. Більш розгорнуті вступ і висновки має конспект:
а) прочитаного джерела;
б) майбутньої промови.
174. Краще запам’ятовуються положення:
а) точно виписані із джерела;
б) переформульовані.
175. Розташуйте системи запису під час підготовки до промови за ступенем збільшення раціональності:
а) на картках;
б) в зошиті;
в) на окремих аркушах паперу.
176. Матеріал, який вивчає оратор при підготовці до виступу, повинен:
а) переважати об’єм виступу, щоб забезпечити ґрунтовність підготовки;
б) повинен відповідати обсягу виступу;
в) повинен бути трохи меншим, щоб оратор мав час для творчості й живого спілкування з глядачами.
Література:
1. Колотілова Н.А Риторика. – К., 2007. – С. – 21-56.
2. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика. – К., 2003. – С.90-109.
3. Сагач Галина. Риторика. – К., 2000. – С. 79-116.
ДИСПОЗИЦІЯ
1. Розділ риторики, який висвітлює головні питання мистецтва організації промови, структури тексту, його композиції, – це:
а) інвенція;
б) диспозиція;
в) елокуція.
2. Етап підготовки промови, на якому мовець повинен відібрати найсуттєвіше й подумати, як його розташувати, щоб досягти успіху, – це:
а) меморія;
б) акція;
в) диспозиція.
3. Виклад теми, аргументація викладу – це частини:
а) меморії;
б) диспозиції;
в) акції.
4. Суб’єктивний погляд на предмет – це:
а) виклад;
б) аргументація.
5. Об’єктивний погляд на предмет – це:
а) виклад;
б) аргументація.
6. Тактика на етапі диспозиції передбачає:
а) ґрунтовно опрацювати матеріал;
б) зібрати всі необхідні дані;
в) структурувати матеріал та забезпечити зв'язок між частини промови.
7. Оптимальною вважається промова, яка складається з частин:
а) трьох;
б) чотирьох;
в) п’яти.
8. Репрезентація попередньо відібраного факту, що становить концепт предмета, – це:
а) виклад;
б) дедукція;
в) індукція.
9. Модель, яка відображає природний порядок елементів, коли попередні події є причиною наступних, а наступні – наслідком попередніх, – це метод:
а) дедуктивний;
б) історичний;
в) індуктивний.
10. Лінійна схема побудови повідомлень властива для методу:
а) індуктивного;
б) аналогійного;
в) історичного.
11. Виступ, у якому сюжет розгортається як ланцюжок подій і фактів, – це метод:
а) історичний;
б) аналогійний;
в) дедуктивний.
12. Для слухачів більш зручним є метод:
а) аналогійний;
б) історичний;
в) дедуктивний.
13. Метод викладу матеріалу, який діє на слухачів заспокійливо, а оратор вже не може розраховувати на співпрацю з аудиторією, – це:
а) аналогійний;
б) дедуктивний;
в) історичний.
14. Групування фактів не за послідовністю їх виникнення, а за суттю – це метод:
а) індуктивний;
б) дедуктивний;
в) аналогійний;
15. Назвіть метод (методи), який краще використати промовцеві, коли він відчуває, що може «втратити» слухача:
а) історичний;
б) дедуктивний;
в) індуктивний;
г) стадійний;
ґ) аналогійний.
16. Метод, який полягає у послідовному розгортанні повідомлення і руху тексту від загального до часткового, – це:
а) дедуктивний;
б) аналогійний;
в) індуктивний.
17. Метод пошуку, коли спочатку висловленому узагальненню шукають конкретні підтвердження, – це:
а) індуктивний;
б) дедуктивний;
в) стадійний.
18. Метод, у якому загальне положення визначає напрям пошуку конкретних фактів та ілюстрацій, – це:
а) стадійний;
б) індуктивний;
в) дедуктивний.
19. Метод, який веде слухачів від наслідку до причини, – це:
а) дедуктивний;
б) індуктивний;
в) стадійний.
20. «Іменник – частина мови, що означає назву предмета і відповідає на питання хто?, що?» Це твердження базується на методі:
а) індуктивному;
б) дедуктивному;
в) аналогійному.
21. «Фонетика – розділ мовознавства, у якому вивчається звуковий склад мови». Це твердження базується на методі:
а) індуктивному;
б) аналогійному;
в) дедуктивному.
22. Метод, який полягає в переорієнтації ходу думки від конкретного до абстрактного, – це:
а) дедуктивний;
б) концентричний;
в) індуктивний.
23. Рух мовного матеріалу від стадії до стадії за логікою розвитку думки – це метод:
а) стадійний;
б) концентричний;
в) аналогійний.
24. Метод, який веде слухача від наслідку до причини, провокуючи на пошуки цієї причини, – це:
а) дедуктивний;
б) концентричний;
в) індуктивний.
25. За побудову правильних умовисновків «відповідає» метод:
а) індуктивний;
б) концентричний;
в) дедуктивний.
26. Назвіть метод, який в античній риториці називався передбаченням основ:
а) індуктивний;
б) стадійний;
в) дедуктивний.
27. «Слова читати, писати, малювати відповідають на питання що робити?, означають дію предмета, тому називаються дієсловами». Це твердження базується на методі:
а) історичному;
б) індуктивному;
в) дедуктивному.
28. «Слова гарно, добре, по-українськи відповідають на питання як?, виражають ознаку дії, стану чи ознаку якості або предмета, тому називаються прислівниками». Це твердження базується на методі:
а) історичному;
б) дедуктивному;
в) індуктивому.
29. Метод, який починається з конкретно-чуттєвого сприймання, емоційного переживання, а вже потім завершується інтелектуальною діяльністю, умовисновком – це:
а) історичний;
б) дедуктивний;
в) індуктивний.
30. У початковій освітній ланці ширше використовують метод:
а) індуктивний;
б) дедуктивний;
в) історичний.
31. У старшій і вищій освітніх ланках ширше використовують метод:
а) історичний;
б) дедуктивний;
в) індуктивний.
32. Метод, який одразу вимагає від промовця і слухачів інтелектуальної діяльності, а вже потім емоційного переживання, – це:
а) індуктивний;
б) концентричний;
в) дедуктивний.
33. При простій для розуміння темі використовують:
а) індуктивний метод;
б) концентричний метод;
в) дедуктивний метод.
34. При складній для розуміння темі використовують метод:
а) індуктивний;
б) концентричний;
в) дедуктивний.
35. У дитячій аудиторії рекомендують використовувати метод:
а) індуктивний;
б) концентричний;
в) дедуктивний.
36. В аудиторії з високим рівнем інтелекту рекомендують в окремих випадках використовувати метод:
а) індуктивний;
б) концентричний;
в) дедуктивний.
37. Якщо аудиторія не зацікавлена предметом обговорення, рекомендують використати метод:
а) індуктивний;
б) концентричний;
в) дедуктивний.
38. Відстоюючи відверто полемічну тезу, слід обирати метод:
а) індуктивний;
б) концентричний;
в) дедуктивний.
39. Аналогія може бути найбільш переконливою з погляду:
а) логіки;
б) риторики.
40. Класичним «гомеровим» порядком розташування аргументів за силою є послідовність:
а) висхідна;
б) спадна;
в) пірамідальна;
д) антипірамідальна.
41. Детальніше необхідно розвивати аргументи:
а) сильніші;
б) слабші.
42. Для підтримки уваги слухачів рекомендують використовувати фрагменти:
а) одного і того ж типу мовлення;
б) різних типів мовлення.
43. З трьох головних типів мовлення для привертанняуваги слухачів найбільше значення має:
а) опис;
б) розповідь;
в) міркування.
44. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:
а) так;
б) і так;
в) таким чином.
45. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:
а) в цілому;
б) по-перше;
б) по-друге.
46. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:
а) зокрема;
б) в цілому;
в) наприклад.
47. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:
а) далі;
б) далі мова буде вестися про…;
в) і ще одне.
48. Серед указаних мовленнєвих засобів, які забезпечують зв’язність виступу, знайдіть «третій зайвий»:
а) знову хочу наголосити;
б) наведу такий приклад;
в) процитую вже висловлену думку.
49. Вирази, за допомогою яких послаблюють положення,що критикує промовець, – це:
а) заперечувальні;
б) підтверджувальні;
в) нейтральні.
50. Вирази, за допомогою яких посилюють положення, що промовець захищає, – це:
а) заперечувальні;
б) підтверджувальні;
в) нейтральні.
51. Вирази, які виконують лише роль зв’язку, – це:
а) заперечувальні;
б) підтверджувальні;
в) нейтральні.
52. Перехідні положення «але…», «однак…», «на жаль…», «фактично ж…» – це:
а) заперечувальні;
б) підтверджувальні;
в) нейтральні.
53. Перехідні конструкції «ніхто не очікував, що…»; « і все ж варто визнати, що…»; « несподівано ми дізналися, що…» – це:
а) заперечувальні;
б) підтверджувальні;
в) нейтральні.
54. Серед перехідних конструкцій виберіть ті, які належать до заперечувальних:
1) «до речі…»; 2) «але…»; 3) «однак…»; 4) «цікаво, що…»; 5) « і все ж варто визнати, що…»; 6) «несподівано ми дізналися, що…»; 7) «слід відзначити, що…»; 8) «варто додати також і те, що…»; 9) «ніхто не очікував, що…».
55. Перехідні конструкції «до речі…»; «окрім того…»; « це означає, що…» – це:
а) заперечувальні;
б) підтверджувальні;
в) нейтральні.
56. Перехідні конструкції «відомо також, що…», «варто додати також, що…», «на користь цього свідчить й те, що…» – це:
а) підтверджувальні;
б) заперечу вальні;
в) нейтральні.
57. Серед перехідних конструкцій виберіть ті, які належать до підтверджувальних:
1) «окрім того…»; 2) «і все ж варто визначити, що…»; 3) «цікаво, що…»; 4) «це означає, що…»; 5) «а тепер разом подумаємо над тим, що…»; 6) «відомо також, що…»; 7) «а щоб ви робили у випадку…»; 8) «цілком несподівано ми дізналися, що…»; 9) «це можна підтвердити й тим, що…».
58. Перехідні конструкції «цікаво, що…», «виявляється, що…», «слід відзначити, що…» – це:
а) підтверджувальні;
б) заперечу вальні;
в) нейтральні.
59. Перехідні конструкції «слід наголосити на тому, що…», «по-перше, по-друге, по-третє…», «не варто забувати, що…» – це::
а) нейтральні;
б) заперечу вальні;
в) підтверджувальні.
60. Серед перехідних конструкцій знайдіть ті, які належать до нейтральних:
1) «а тепер дозвольте перейти до наступного питання»; 2) «цікаво, що…»; 3) «відомо також, що…»; 4) «до речі…»; 5) «спробуйте уявити собі, що…»; 6) «варто додати також і те, що…»; 7) «не варто забувати, що…»; 8) «слід підкреслити, що…»; 9) «виявляється, що…».
61. Найважливішим в ораторській промові є:
а) вступ;
б) основна частина;
в) закінчення.
62. У ситуації, коли аудиторія готова слухати і треба лише стимулювати її інтерес до того, хто виступає, оратор наголошує на :
а) своєму праві говорити на певну тему;
б) важливості теми для аудиторії;
в) значимості самого предмета промови.
63. У ситуації, коли слухачі не готові до сприйняття промови, оратор наголошує на:
а) своєму праві говорити на певну тему;
б) важливості теми для аудиторії;
в) значимості самого предмета промови.
64. У ситуації сприятливого контакту між учасниками спілкування оратор наголошує на :
а) своєму праві говорити на певну тему;
б) важливості теми для аудиторії;
в) значимості самого предмета промови.
65. Риторичний прийом «початок здалеку» рекомендують використовувати в аудиторії:
а) байдужій;
б) конфліктній;
в) непідготовленій;
66. Звернення оратора безпосередньо до основної проблеми – це:
а) «несподіваний вступ»;
б) «початок здалеку»;
в) привертання уваги аудиторії.
67. У ситуації, коли аудиторія зацікавлена в розгляді теми, а пристрасті слухачів у розпалі, ефективним буде:
а) «несподіваний вступ»;
б) «початок здалеку»;
в) привертання уваги аудиторії.
68. У ситуації, коли ораторові необхідно налаштувати аудиторію на позитивне сприйняття промови, рекомендують використати:
а) «несподіваний вступ»;
б) «початок здалеку»;
в) привертання уваги аудиторії.
69. Установлення контакту з аудиторією – мета:
а) вступу;
б) основної частини;
в) висновків.
70. Обґрунтування тез оратора – мета:
а) вступу;
б) основної частини;
в) висновків.
71. Закріплення положень оратора у свідомості слухачів – мета:
а) вступу;
б) основної частини;
в) висновків.
72. Установіть відповідність між метою промови та її назвою:
| 1) | закріплення оратором своїх положень у свідомості слухачів | а | основна частина |
| 2) | обґрунтування тез оратора | б | вступ |
| 3) | установлення контакту з аудиторією | в | висновки |
73. Серед поданих прийомів назвіть ті, які використовують у вступі промови:
1. Формулювання висновків. 2. Розгляд перспективи. 3. Цитата; 4. Яскравий приклад. 5. Проблемне запитання. 6. Апелювання. 7. Демонстрація певного предмета.
74. Серед поданих прийомів назвіть ті, які використовують при завершенні промови:
1. Формулювання висновків. 2. Розгляд перспективи. 3. Цитата. 4. Яскравий приклад. 5. Проблемне запитання. 6. Апелювання. 7. Демонстрація певного предмета.
75. «Формулювання висновків», «розгляд перспективи», «апелювання» – прийоми, які рекомендують використовувати у:
а) вступі промови;
б) основній частині промови;
в) висновках промови.
76. «Цитата», «яскравий приклад», «демонстрація певного предмета», «проблемне запитання» – прийоми, які рекомендують використовувати у:
а) вступі промови;
б) основній частині промови;
в) висновках промови.
77. «Комплімент», «апеляція до загальновизнаного джерела», «виклад мети й завдань виступу» – прийоми, які рекомендують використовувати у:
а) висновках промови;
б) основній частині промови;
в) вступі промови.
78. Прийом у промові, коли оратор повертається до найважливіших пунктів головної частини:
а) формування висновків;
б) розгляд перспективи;
в) апелювання.
79. Розгортання завершення на предмет промови передбачає:
а) підсумовування думок щодо предмета;
б) огляд того, у якій послідовності подавалася інформація про предмет промови.
80. Розгортання завершення на структуру промови передбачає:
а) підсумовування думок щодо предмета;
б) огляд того, у якій послідовності подавалася інформація про предмет промови.
81. Етап, на якому оратор окреслює можливий розвиток предмета промови, має назви:
а) формулювання висновків;
б) розгляд перспективи;
в) апелювання.
82. Завершення промови, що передбачає розгляд того, чим буде предмет завтра, – це екстраполяція:
а) часова;
б) просторова.