Типові помилки в аргументації та критиці

1. Логічні помилки, які трапляються в результаті неточного визначення предмета та логічні помилки, які трапляються у структурі силогізму.

 

2. Суперечності в самому визначенні; визначення невідомого через невідоме; заперечення замість визначення; тавтологія, плеоназм; полісемія; номінативна підміна; не порівнювані поняття; порівняння замість визначення; змішування суттєвого з випадковим; називання роду замість виду і виду замість роду; побудова лінійних ланцюжків там, де маютьбутиієрархічні.

 

3. Мають у собі вислови про поняття, що містять протилежні ознаки, які не можуть одночасно в ньому бути.

 

4. Квадратне коло, холодне полум’я.

 

5. Помилка трапляється тоді, коли промовець не знає освітнього рівня, пізнавальних можливостей слухачів і посилається як приклад на те, чого вони не знають. У результаті у слухачів виникає питання а що воно таке? і сподіваного ефекту немає.

 

6. Помилка трапляється тоді, коли, не знаючи точної дефініції, йдуть від протилежного.

 

7. Чорне – це не біле; доведи, що ти не ведмідь.

8. Помилка, при якій поняття визначається само через себе («я» є «я»), тобто двічі відтворюється те саме, не поповнюється новою інформацією.

 

9. Частковий повтор, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, здебільшого ширшого поняття.

 

10. Різниця між в тому, що тавтологія – це повний повтор, а плеоназм – частковий, при якому зміст одного поняття є частиною іншого, здебільшого ширшого поняття.

 

 

11. Місяць квітень, рівна половина.

 

12. Позначене певним словом поняття на наступному етапі вже позначається іншим словом.

 

13. Продукти – їжа – харчі.

 

14. Предмет порівнюється з дією або дія з обставинами. Помилка трапляється, при аналогійній аргументації.

 

15. Мовець, не знаючи точного визначення, намагається приблизно пояснити через порівняння з чимось, яого також точно не знає.

 

16. Кава – це щось як наркотик.

 

17. Промовець не знає категоріальних, обов’язкових ознак та факультативних, тимчасових, додаткових і ці додаткові представляє як основні, але це є не так.

 

18. Усі чоловіки люблять футбол; усі жінки люблять телевізор.

 

19. Промовець не володіє таксономією предмета розмови і не вміє розрізняти рід та вид.

 

20. Дерева і яблуні цвіли; ми і люди уважно слухали.

 

21. Первина неправда; підміна тези; змішування кількох питань в одному; змішування причин і наслідку; аргументація неправдивими судженнями; помилка в першому терміні і (або) в середньому терміні; порочне коло.

 

22. Помилкова теза викладу стає причиною наступних помилкових суджень або взагалі заводить їх у глухий кут: помилка породжує помилку.

 

23. «Підміна тези», «втрата тези».

 

24. Помилка, яка полягає у навмисній заміні оратором того положення, яке обґрунтовується у промові.

 

25. Оратор не може довести заявлену тезу. Тоді він намагається відволікти аудиторію, пропонуючи положення, що нібито схоже з початковим, але має інший смисл.

 

26. Помилка, яка полягає у ненавмисній заміні того положення, яке обґрунтовується у промові.

 

27. Така помилка приведе до помилкового висновку, тому що в ході логічної процедури у структурі силогізму не можна буде відповісти на всі запитання відразу.

28. Усі люди або щасливі (розумні, ледачі, дурні…). або ні.

 

29. Така помилка може трапитися з вини промовця, який наступну дію подає як причину попередньої, хоча вона є наслідком. Промовець може так невиразно подати події, що незрозуміло, де причина, а де наслідок.

 

30. Усе згоріло // була пожежа; не зібрали врожай // пропало все.

 

31. Аргументи повинні бути обґрунтованими твердженнями; аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези; аргументи повинні відповідати тезі, що обґрунтовується.

 

32. Співрозмовники повинні визнавати прийнятність аргументів (тому вони й повинні бути обґрунтованими). Тобто якщо хтось із учасників спілкування не визнає певне положення, його не можна використовувати в якості аргумента для підтвердження тези.

33. Спочатку висувають тезу, до якої підбирають аргументи. Далі вони виступають вже як похідні тези до яких, у свою чергу, наводять твердження, які б їх обґрунтовували. У такому випадку аргументи виявляються незалежними один від одного, але всі підтримують тезу оратора. Кожен аргумент розпочинає новий блок тексту, у якому мають бути наведені твердження на користь даного положення. Між блоками має бути зв'язок, який забезпечується використанням відповідних перехідних конструкцій.

 

34. «Необґрунтований аргумент».

 

35. «Необґрунтований аргумент»: «хибний аргумент», випередження основи», «коло в обґрунтуванні».

 

36. Помилка, коли в якості аргумента використовується хибне твердження.

 

37. Помилка, коли в якості аргумента використовується твердження, яке й не є наперед хибним, але саме потребує обґрунтування.

 

38. Помилка, коли для обґрунтування тези використовуються аргумент, який, у свою чергу, випливає з цієї ж тези.

 

39. Цього не може бути, тому що не може бути ніколи.

 

40. Слід пам’ятати, що поняття достатності є доволі відносним. Серед слухачів є люди, які більш схильні до сприйняття аргументації, а є люди, які взагалі не готові сприйняти ті положення, які пропонує автор. Однак, хоча рівень достатності аргументації має індивідуальний характер для кожного слухача, можна виділити декілька загальних рис цієї достатності. Слід пам’ятати, що одного аргумента замало. Однак, ораторові не слід прагнути до якомога більшої кількості аргументів, бо може виникнути помилка «надмірне обґрунтування».

 

41. Помилка, коли людина, намагаючись навести якомога більше аргументів на користь своєї тези, непомітно для себе починає використовувати необґрунтовані, суперечливі, помилкові аргументи. У різноманітних сферах спілкування видається, що чим більше аргументів, тим краще. Однак, ораторові при підготовці до промови слід зважати саме на якість тих положень, за допомогою яких він буде відстоювати свої тези. Кожен зайвий аргумент послаблює обґрунтування. Тому перевагу слід віддати промові, у якій доводи на користь тези об’єднані в певні блоки.

 

42. Оратор повинен наводити для обґрунтування такі аргументи, які пов’язані з темою промови. Інакше може виникнути помилка, яка називається « безпідставний аргумент».

 

43. Оратор повинен наводити для обґрунтування такі аргументи, які пов’язані з темою промови. Інакше може виникнути помилка, яка називається « безпідставний аргумент».

 

44. Помилка, коли людина на підтримку своєї тези наводить довільні, неочевидні твердження.

 

45. Відношення між аргументами і тезою повинні бути принаймні відношеннями підтвердження.

 

46. «Не підтверджую»

 

47. «Від сказаного умовно до сказаного безумовно»; «після цього, отже, з цієї причини»; «хибна аналогія».

 

48. Коли аргументами, прийнятними або за певних умов, або в певний час, або в певному місці обґрунтовують тезу безумовного характеру.

 

49. Коли послідовність у часі сприймається як така, що містить причинний зв’язок.

50. Коли наявні обставини, що роблять порівняння недійсними.

 

51. Закріплення оратором своїх положень у свідомості аудиторії.

 

52. Формулювання висновків, розгляд перспективи, апелювання.

 

53. Оратор повертається до найважливіших пунктів головної частини. У таких випадках завершення промови нагадує про них.

 

54. На предмет повідомлення й на структуру повідомлення.

 

55. Підсумовування висновків щодо предмету промови. Оратор повинен найбільш сильні суттєві положення головної частини. Визначальною є процедура розробки резюме. У завершеннях такого типу не рекомендують: вводити нові дані, занадто варіювати вихідні формулювання, відволікати «цікавинками».

 

56. Огляд того, у якій послідовності подавалася інформація про предмет промови. Оратор наголошує не на головних рисах предмета, а на головному в повідомленні про нього. Для цього характеризується загальна структура промови та окремі частини. Головною тут є процедура розробки анотації. У завершеннях такого типу не рекомендують: на ходу перебудовувати повідомлення, надавати рівного значення всім частинам, випускати мотиви переходу від однієї частини до іншої.

 

57. Оратор окреслює гіпотетичний розвиток предмета промови. Для цього він може скористатися екстраполяцією.

 

58. Часова й просторова.

59. Розгляд того, чим предмет буде завтра. Промова ґрунтується на загальній схемі: «чим об’єкт був учора – чим він є сьогодні - чим він буде завтра».

 

60. Уведення нових об’єктів для кращого засвоєння предмета промови. Ці об’єкти можуть бути подібними або контрастними до предмета промови.

 

61. Оратор намагається емоційно завершити свою промову та вплинути на почуття аудиторії. Найчастіше використовується тоді, коли оратор намагається сформувати у слухачів намір діяти певним чином. У завершеннях такого типу не рекомендують: надто підкрелювати дистанцію між оратором і аудиторією, характеризувати слухачів (особливо негативно), домагатися згоди аудиторії, протиставляти окремі групи слухачів між собою, примушувати аудиторію до відповідей на прямо поставлені запитання.

 

62. Від мети промови, способу подання матеріалу в головній частині.

 

63. Завершення через формулювання висновків.

 

64. Розгляд перспективи (здебільшого невтішної у випадку відмови від певних дій) та апелювання.

 

65. Цитата, ілюстрація, подяка аудиторії у вигляді розгорнутого компліменту.

 

66. Вибаченням, додатковими даними після того, як сформульовано висновок, безнадійною перспективою.

 

 

Елокуція

 

1. Розділ риторики, який вивчає виразність ораторської промови.

 

2. Правильність, ясність, краса, доречність.

 

3. Здатність промови досягати естетичного ефекту.

 

4. При публічному виступі оратор повинен прагнути до того, щоб промова була доступна і зрозуміла слухачам. Ясність є результатом роботи оратора на етапі інтенції, коли він сам для себе зрозумів сутність певного предмета. Ясність є головною вимогою процесів аргументації та критики, тобто, теза й аргументи повинні бути сформульовані чітко і ясно.

 

5. Прийом, суть якого полягає в тому, для фіксації певних ситуацій, подій, людей, предметів застосовуються складні для сприйняття та розуміння мовні вирази.

 

6. Замість того, щоб говорити «просто про складне», оратор говорить «складно про просте».

 

7. Кожна людина володіє ментальною домінантою, згідно з якою превалюючою є економічна мотивація.

 

8. «Безглуздий аргумент» і «помноження аргументів».

 

9. Прийом, коли оратор у своїй промові пропонує певний набір фраз, які не мають смислу.

 

10. Прийом, коли оратор один і той самий аргумент повторює декілька разів у різних формулюваннях.

 

11. Здатність промови досягати естетичного ефекту.

 

12. В історії риторики існувала думка, що краса промови є самооцінною категорією. А власне риторика зводилася до «мистецтва прикрашання». Для цього створювалися система різноманітних прикрашань, тобто риторичних фігур. У середньовічній риториці таких фігур було близько 200. На сьогодні завданням елокуції не є самооцінна розробка засобів виразності. Використання фігур для виклику естетичних переживань характеризує художні тексти. Метою ораторської промови є переконання аудиторії, тому вибір засобів виразності повинен керуватися цією настановою. Тому застосування фігур в ораторській практиці покликане привертати увагу слухачів. Виразна промова примушує слухачів уважніше слідкувати за тим, що говорить оратор.

 

13. Передбачає вибір оратором форми мовленнєвого впливу.

 

14. Пряма й непряма форма.

 

15. Урахування двох основних проблем: проблеми щирості й проблеми ефективності висловлювання.

 

16. Використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі лише їх буквальне значення, лише те, що він говорить.

 

17. Пряма форма впливу є відкритою тактикою. Оратор безпосередньо повідомляє аудиторії те, що він має на увазі. Така форма впливу є точною, послідовною й узгоджується із критерієм щирості. З іншого боку, слід пам’ятати, що зв'язок між словом і предметом є довільним. Для аудиторії використання такого способу не викликає особливих утруднень. Слухачам не доводиться вгадувати , що автор мав на увазі, і думати, чи вірно вони його зрозуміли.

Використання цього способу передбачає ієрархічно структуровану комунікацію. При цьому більш високий рівень посідає оратор. Саме за такої умови він може розраховувати на ефективність своєї промови. Як правило, для кожної ситуації існує одна форма мовленнєвого впливу. Подібну модель взаємодії оратора й аудиторії називають вертикальною.

 

18 . Використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше.

 

19. Аудиторії пропонують самій встановити, що криється у цьому «більше, ніж буквальне значення». Така форма є прихованою тактикою. Оратор відкрито не проголошує аудиторії, що він має на увазі. Така форма не узгоджується із критерієм щирості. Однак, неузгодження із критерієм щирості не означає, що оратор говорить неправду. Він свідомо обирає такі способи виразу, які дають можливість аудиторії сприйняти те значення промови, що приховане за непрямою формою. Тому інтерпретація непрямої форми комунікації передбачає додаткові зусилля від слухачів. Аудиторія може зрозуміти оратора не так, як йому хотілося. Непряма форма задає множинність способів сприйняття промови. У такий спосіб слухач приєднує до виголошеного оратором того змісту, що є актуальним для самого слухача. Таку модель взаємодії оратора зі слухачами називають горизонтальною. Непряма форма мовленнєвого впливу забезпечується використанням у промові певних засобів виразності, до яких належать риторичні фігури. Риторичні фігури, у свою чергу, створюють красу мови.

 

20. Власне фігури та тропи.

 

21. Вживання слова чи виразу в переносному значенні.

 

22. Речення або більша одиниця промови.

 

23. Слово або словосполучення.

 

24. Наука, яка вивчає засоби створення образу самими лише звуками.

 

25. Використання з метою створення образу груп приголосних.

 

26. Гармидер, гамір, гай у гаї.

 

27. Використання з метою створення образу груп голосних.

 

28. О панно Інно,панно Інно….

 

29. Неправильний наголос, неправильна вимова окремих звуків, неправильне вживання слів за семантикою, невміння розрізняти окремі морфеми у слові, вживання дієслова –зв’язки «буде» (майбутній час) у контексті теперішнього часу, вживання зв’язки «це» перед словами «який», «котрий», «коли», «де», тавтологія (повторення однокореневих слів, використання плеоназму (слів одного значення), слова-паразити, какоколія.

 

30. Просторіччя, канцеляризми, діалектизми, жаргонізми, вульгаризми, неологізми, архаїзми, варваризми, солецизми.

 

31. Cлова й форми побутового мовлення, які нерідко виходять за межі літературної розмовно-побутової норми.

 

32. Фонетичні, морфологічні, синтаксичні і лексичні властивості, які властиві для окремих діалектів

33. Файно, ровер, путня…

 

34.Емоційно забарвлені слова, що використовуються у розмовному мовленні певного професійного чи соціального середовища.

 

35. Тачка (таксі), свічка (вертикально вдарений м’яч), плавати (неглибокі знання).

 

36.Грубе чи лайливе словочи зворот.

 

37. Брехуха, пащекуха, рило (обличчя).

 

38. Слова чи звороти, що не так давно з’явилися в мові.

 

39. Яблуневоцвітно, злотоцінно.

 

40. Застарілі слова.

41. Жупан, шаг…

 

42. Слово або вираз, запозичене з чужої мови,які не стали загальновживаними,повністю не засвоєні мовою.

 

43. Отче, долги, сущий…

44. Свідоме вживання граматично неправильних форм з метою створення певного образу.

45. Вона стара собака – зуби з’їла націй справі собака – чол. роду спеціально вжите для позначення жін. роду.

 

46. Порівняння, метафора, уособлення, персоніфікація, алегорія, символ, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, перифраз, евфемізм, амфіболія.

 

47. Прийоми виразності, які реалізуються на рівні речення чи одиниці, більшій за речення.

 

48. Риторичне запитання.

 

49. Висловлювання у вигляді запитання, яке не потребує відповіді на відміну від звичайного. Риторичне запитання спрямоване на ствердження якоїсь ідеї..

 

50. Відповідь очевидна для аудиторії, а ораторові лише потрібно активізувати її для сприйняття слухачами, або коли відповіді на запитання ніхто не знає, або її взагалі не існує. Оратор лише підкреслює незвичайність певної ситуації.

 

51. Фігура, яка виявляє не тільки власне звертання, а й реакцію, ставлення мовця до ситуації спілкування, предмета, ідеї мовця тощо.

 

52. «Земле рідна! Мозок мій світліє…»; «Верни до мене, пам’яте моя!»

 

53. Фігура, що виражає захоплення, яке мали б зрозуміти всі, приєднатися до мовця.

 

54. «Ах, скільки радості, коли ти любиш землю!»

 

55. Фігури, у яких мовне зображення особи предмета чи дії передається через найхарактерніші ознаки, що є органічно властивими для інших предметів чи осіб.

 

56. Дівчина струнка, як тополя; волошки сині, як небо; щебече соловейком.

 

57. Вид тропа, стилістична фігура, у якій поєднуються протилежні за змістом, контрастні поняття, що спільно дають нове уявлення.

 

58. Гарячий лід, холодне серце.

 

59. Вид тропа, який побудований на основі вживання слів або виразів упереносному значенні за подібністю, аналогією, контрастом.

 

60. Чаша терпіння; у чужу душу не влізеш.

 

61. Мовний зворот, що полягає в наділенні предметів,явищ природи та абстрактних понять рисами людини, олюднення їх.

 

62. А ліс шумить, стогне.

 

63. Троп, що полягає в наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини, олюднення їх.

 

64. Туга зійшла по Руській Землі.

 

65. -

66. Символ – це багатозначна метафора. Кожна людина може розшифрувати символ по-своєму, він багатозначний. Алегорія – інокомовна, конкретно-образна передача загальних понять, які використовуються у загадках, байках, а також у символічному зображенні суспільно значущих понять.

 

67. Заміна одного слова іншим на основі близькості вираження ними понять, суміжності позначених предметів.

68. Київ радо зустрічає гостей; читати Франка.

 

69. Заміна одного слова чи виразу іншим на основі якоїсь кількісної характеристики предмета мовлення (однина замість множини, множина замість однини).

 

70. Трудова копійка годує довіку;перемовитися словом; дах над головою.

 

71. Слова і вирази, які вживаються з метою уникнення слів згрубим чи непристойним змістом або з неприємним у певних умовах забарвленням.

72. Старий – поважного віку; говорити неправду – брехати.

 

73. Граматична помилка, яка полягає в такій граматичній побудові вислову, що допускає його двояке тлумачення.

74. Заєць у тролейбусі – невідомо хто: звір чи безквитковий пасажир.

 

75. Полісендитон, асиндетон, зевгма, синтаксичний паралелізм, хіазм, симплока

 

76. Риторична фігура, що полягає у нагромадженні сполучників та інших службових слів для логічного й емоційного виділення кожного із складників висловлювання.

 

77. І день, і ніч, і мить, і вічність, і тиша, і дев’ятий вал твоїх очей жагуча ніжність, і губ розплавлений метал.

 

78. Риторична фігура,експресивна синтаксична конструкція, яка ґрунтується на побудові довгого мовного періоду таким чином, що в реченні з однорідними підрядними членами присудок поставлено на початку, а далі мається на увазі.

 

79. «Так як не загинув ні на війні, ні від звіря, ні від води, ні з коня падаючи, так і з вас ніхто не може скалічитися чи забитись, коли не буде Божого повеління» .

 

80. Повторення однакової структури речення.

 

81. Учення – світ, а невчення – тьма..

 

82. Збіг у паралельних структурах початку, кінця або середини.

83. Може на тебе хто недобрим оком глянув? Може тебе такий вітер обвіяв.

 

84. Штучне зіставлення протилежних понять, фактів, образів для посилення враження.

 

85. Перемелеться лихо – добро буде; Питання життя або смерті.

 

86. Дотеп, в основі якого лежить використання різних значень якогось одного слова або кількох різних слів, схожих за звучанням.

 

87. Останній зовсім не обов’язково буде останнім. Нема грошей – розміняй карбованця.

 

88. Думка, словесно оформлена як, на перший погляд, суперечливе, не відповідне загальноприйнятій думці висловлювання.

 

89. Я знаю, що нічого не знаю.

 

90. Риторична фігура, що полягає в повторенні того самого слова або звороту в довгій фразі або періоді, що сприяє увиразненню змісту цієї фрази.

 

91. Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині, тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе.

92. Різновид повтору: повторюється слово чи вираз, які щойно прозвучали, але вони набувають більш експресивного звучання.

 

93. Нам обіцяли, що ціни підвищуються тимчасово. Тимчасово – означає назавжди.

 

94. Стилістична, риторична фігура, що полягає у повторенні однакових слів чи словосполучень у кінці суміжних або близько розміщених паралельних за значенням відтинків тексту для посилення виразності,мелодійності.

 

95. Теплота нашого серця – тобі, Тарасе! Щира синівна любов – тобі,Тарасе!

 

96. Лексико-синтаксичне повторення слова чи словосполучення в кінці рядка чи речення, яке ніби «підхоплюється» на початку наступного речення.

 

97. ЗМІ одностайно твердять про розбудову України. Розбудова України – це наша спільна справа.

 

98. Стилістична фігура, мовленнєвий зворот, який полягає в умисній, стилістично виправданій заміні прямого порядку слів.

 

99. Пити за перемогу не годиться завчасно, це прикмета погана.

 

100. Перервана мова: коли йдеться про щось одне, а потім мова переводиться на інше.

 

101. І пригадалося йому рідне село під стріхами…потім багатоповерхові будинки над зеленим яром… Околиця міста, куди він перебрався жити.

 

102. Фігура, яка утворюється, коли оратор повідомляє саме про те, що начебто намагався приховати.

 

103. Я вже мовчу про те, що ви пияк і розпусник.

 

104. Особливість пам’яті, яка полягає в неточності відтвореннявивченого матеріалу при намаганні згадати його відразу після заучування і запам’ятовування. Виявляється у тимчасовому забуванні того, що вивчено.

 

105. От і згадали ми Івана незлим, тихим словом.

 

106. Поступове підвищення, посилення. Стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлювання (слів,частин речення), при якому кожна наступна містить у собі підсилення (чи послаблення) смислового або емоційно-експресивного значення.

 

107. Клімакс, антиклімакс.

 

108. Риторична фігура, що полягає в розташуванні слів та висловів у фразів порядку наростання їх значення.

109. Така поведінка не тільки негарна, вона непорядна, навіть неприпустима.

 

110. Риторична фігура, що полягає в розташуванні слів за семантикою послаблення, втрати ознаки.

 

111. Ми не маємо права нищити природу, навіть шкодити їй, ані листочка зірвати.

 

112. Риторичний прийом, суть якого полягає у виборі потрібно оратору порядку слів у реченні.

 

113. Фігури скорочення, додавання та розташування.

 

114. На власне фігури скорочення й фігури зменшення.

 

115. Риторичні фігури, суть яких полягає у пропущенні якихось елементів промови.

 

116. Апосіопеза, асиндетон, еліпсис

 

117. Фігура замовчування, коли оратор свідомо не до кінця висловлює думку, розраховуючи на те, що слухачі самі здогадаються, про що він хотів повідомити.

 

118. Я міг би сказати всю правду, але…

 

119. Фігура скорочення, що означає пропуск сполучників.

 

120. Прийшов, побачив, переміг.

 

121. Фігура скорочення, що означає пропуск якогось члена речення, який можна відновити з контексту.

 

122. «На небі сонце – серед них і я».

 

123. Риторичні фігури, суть яких полягає у відсіканні від предмета якихось частин.

 

124. Літота.

 

125. Вид тропа, один із засобів підкреслення мовної виразності, побудований на применшенні якоїсь ознаки премета.

 

126. Тістечко таке маленьке, що нічого їсти.

 

127. Риторичні фігури, суть яких полягає у повторенні якихось елементів.

128. Власне фігури додавання, фігури збільшення.

 

129. Анафора, епіфора, гомеотелевтон, кіклос, хіазм.

 

130. Фігура додавання, що полягає у повторі початкових елементів (слів або словосполучень) у кількох реченнях, які творять текст.

 

131. Дорогі співвітчизники! Дорогі друзі! Дорогий народе!

 

131. Риторична фігура, що полягає в повторенні однакових слів чи словосполучень у кінці суміжних або близько розміщених паралельних за значенням відтинків тексту для посилення виразності, мелодійності.

133. За квартиру – плати, хочеш вчитися – плати, хочеш, щоб тебе лікували – плати.

 

134. Фігура додавання, що полягає у початковому римуванні, звуковому повторі окремих частин слів у реченні.

 

135. Здорова мама – здорове й дитятко. Це знає й кенгуренятко.

 

136. Фігура додавання, що полягає у повторі початку й кінцівки речення.

137. Є щось вище за нас, я не знаю що, але воно є.

 

138. Фігура додавання, що полягає у «хрестоподібному» поєднанні елементів речення.

139. Жити – чудово, а чудово жити – ще краще.

 

140. Риторичні фігури, суть яких полягає в наданні предмету тих елементів, яких він не містить.

 

141. Фігури, що виникли на зіставленні двох різнорідних предметів зі спільною для них кількісною ознакою.

 

142. Гіпербола, літота, мейозис.

 

143. Образне перебільшення, яке виявляється в тому, що якась ознака приписується предмету в такій мірі, у якій вона реально йому не властива й не може бути властивою.

 

144. Море сліз, умру від сміху.

 

145. Риторична фігура, яка полягає у навмисному зменшенні міри чи властивості чого-небудь.

 

146. Нікому не треба, ні гроша, ні копійки.

 

147. Зумисне применшення якоїсь ознаки шляхом повного чи часткового її заперечення.

 

148. У цій же річці чаплі по коліна.

 

149. Гіпербола.

 

150. Навмисне перебільшення якості, значущості певного предмета.

151. Я піду за тобою на край світу.

 

152. Риторичні фігури, суть яких полягає в незвичайному розташуванні елементів промови.

 

153. Інверсія, паратеза, парцеляція тощо.

 

154. Мовленнєвий зворот, який полягає в умисній, стилістично виправданій зміні прямого порядку слів.

155. На таку пропозицію ми ніколи не погодимося.

 

156. Фігура розташування, що означає вставку в завершену синтаксичну структуру певних елементів для закріплення саме того значення, яке оратор бажає донести до аудиторії.

 

157. Коли нас підлещують, то вихваляють нашу гостинність, коли нас картають – а коли нас не картають? – про нас говорять, що єдину нашу гарну рису – гостинність – ми поділяємо з племенами, які стоять на нижчому щаблі культури. (А.Ф.Коні)

158. Така побудова висловлювань, коли спеціально відокремлюються граматично й за змістом зв’язані слова, аби підкреслити їх значимість.

 

159 Я утомився, бо життя безупинно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже.

 

160. Слово, звороти, які в живаються у переносному значенні.

 

161. Евфемізм і дисфемізм.

 

162. Слова й вирази, яків живаються з мтоюуникнення слів з грубим чи непристойним змістом або з неприємним у певних умовах забарвленням.

 

163. Троп, у якому літературно нормативне слово чи вираз замінюється згрубілим, лайливим,непристойним.

 

164. За допомогою евфемізмів події, предмети оратор описує у «рожевих» тонах і вони викликають в аудиторії позитивні емоції, а при дисфемізмі – описуються у «чорних» тонах і викликають негативні емоції.

 

165. Троп, суть якого полягає у використанні широко відомих власних імен у ролі загальних або загальних назв у ролі імен.

 

166. У кожної видатної людини, як і в Наполеона, є свій Тулон і своє Ватерлоо.

 

167. Троп, що полягає в наділенні предметів,явищ природи та абстрактних понять рисами людини, олюднення їх.

 

168. Чистенькі віконця сміються до сонця.

 

169. Описовий зворот, що вживається замість якогось слова чи словосполучення.

170. Йому доведеться розлучитися зі своєю половинкою; чорне золото.

 

171. Метафора, алегорія, катахреза, прозопопея.

 

172. Метафора.

 

173. Вид тропа, який побудований на основі вживання слів або виразів у переносному значенні за подібністю, аналогією і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови.

 

174. «Шовковий шум трав» (М. Коцюбинський). «Напитись голосу твого» (Л. Костенко).

 

175. Інакомовна, конкретно-образна передача загальних понять, які частіше використовуються у загадках, байках,а такожу символічному зображенні суспільно значущих понять.

 

176. Собори наших душ; тронка (О.Гончар)

 

177. -

 

178. Троп, у якому слова й звороти вжиті в неприродному, часто перебільшеному значенні або у невідповідності з його етимологічним значенням.

 

179. Ці плани приречені на успіх; червоне чорнило.

 

180. Троп, суть якого полягає у перенесенні людських ознак (ознак істот) на неістот, одухотворення.

 

181. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи…; Його релігія забороняє йому пити горілку.

182. Метонімія, синекдоха.

 

183. Метонімія.

 

184. Троп, суть якого полягає у використанні замість імені предмета його ознаки або назви іншого предмета, що з ним пов’язані.

 

185. Він любить читати Шевченка. Зібралася вся школа.

 

186. Троп, суть якого полягає у заміні назви цілого предмета назвою якоїсь його частини або навпаки.

 

187. Щоб і ноги твоєї там не було! Він там має руку.

 

188. Іронія, оксюморон, антифразис.

 

189. Іронія.

190. Іносказання, що містить у собі висміювання, негативну оцінку предмета мовлення або якихось його якостей; заперечення під виглядом ствердження тощо.

 

191. Квартира, де живе Іван Іванович зі своєю симпатичною сім’єю складається тільки (тільки!)з чотирьох кімнат.

 

192. Думка, словесно оформлена як, на перший погляд, суперечливе , не відповідне загальноприйнятій думці висловлювання.

 

193. Завтра починається сьогодні. Найкраща оборона – це напад.

 

194. Сатиричний ораторський твір,що ґрунтується на перебільшено комічному наслідуванні твору певного автора; іронія, яка завершується повним роз’єднанням, відокремленням форми і змісту.

 

195. «Він пише сміло, не боячись нікого – слабкого, усе, що вказує йому його натура й цезура… » (Симоненко).

 

196. Співвіднесення змальованого у мовленні зі стійким літературним, міфологічним чи історичним поняттям з метою охарактеризувати предмет мовлення; те, про що натякається, упізнається як факт літератури, історії, політики або суспільного життя, але не називається.

 

197. «О, гроно п’ятірне нездоланих співців, крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, що розбиває лід одчаю й зневіри». Гроно – це київські неокласики, а крізь бурю й сніг – назва збірки М. Рильського неокласичного періоду.

 

198. Риторична фігура, яка досягається невідповідністю граматичних норм до змісту повідомлення і тим збуджує увагу.

199. Кого чекаємо – питання до однієї особи.

200. Риторична фігура умовчування, коли на якомусь слові обривається фраза, і те слово, яке мало б бути названим, ніби вгадується, воно й так усім відоме.

 

201. Я бсказав вам усж правду, але….

 

202. Невласне троп, яким те, що заперечується, те й утверджується.

203. Дехто з мисливців, щоб бути певним, що в нього порох таки справді сухий – підсушує його.

 

204. Риторична фігура, що поступово і послідовно або розширює значення, або звужує через низку називань.

205. Планувати роботу треба на день, тиждень, місяць, рік.

 

206. Невласне троп, що досягається надлишковістю якоїсь ознаки, тому що вона вже є в іншому слові.

207. Побудуємо українську Україну; народна демократія.

 

208. Невласне троп, яким повідомляється те, про що автор ніби не хотів говорити (проговорився).

209. Я не кажу, що ви вкрали, просто зникло при вас; хіба хто каже, що ви дурень, просто люди не знають, що ви вмієте.

210. Стилістична фігура, яка утворюється в результаті повтору тих самих споріднених слів.

 

211. Любити великою любов’ю; вільному воля… .

 

212. Риторична мікро фігура, різновид каламбуру, що супроводжується перетворенням змісту слова.

213. Плюралізм – плюралізм.

 

214. Риторична мікро фігура, що здатна створювати гумористичний ефект.

215. Короткозорий – далекозорий.

 

216. Риторична мікрофігура, що побудована на різкому зрушенні семантики в близьких за семантикою словах.

217. Демократія – дермократія; приватизація – прихватизація.

 

218. По-перше, у несправжньому піднесенні своїх співрозмовників; по-друге, спеціальному самоприниженні; по-третє, видимості незнання, що приховувала справжнє знання. Сократ не визнає нічого кінцевого, раз і назавжди даного і незмінного. Він сумнівається у своїй мудрості й мудрості інших, тому, на його думку, немає такої людської мудрості, яка б стала кінцевою. Сократ намагається підвести співбесідників і себе до самопізнання і самовдосконалення.

219. Троп, суть якого полягає у використанні слова в значенні, що є контрастним стосовно буквального.

 

220. Ніщо так не обмежує дії людини, як фраза: «Та роби, що хочеш».

221. Стилістична фігура, яка виникає на каламбурному зближенні близьких за звучанням, але різних за змістом слів.

222. Талант твій латаний (Шевченко) серпанок серпня (Драч) груди грудня (Вінграновський).

 

 

Меморія

 

1. Розділ риторики, який вивчає особливості запам’ятовування ораторської промови.

 

2. Розділ риторики, який розглядає виголошення оратором промови.

 

3. Механічний, логічний, мнемотехнічний.

 

4. Спосіб, основу якого складає багатократне повторення того, що треба запам’ятати.

 

5. Являє собою зубріння. Самий неефективний, але інколи необхідний. Запам’ятовування відбувається без усвідомлення зв’язку між окремими елементами матеріалу.

 

6. Спосіб, основу якого складає усвідомлення смислового зв’язку між елементами матеріалу.

7. Людина часто порушує послідовність у часі, перебудовує матеріал відповідно до смислових відношень. Осмислене запам’ятовування ґрунтується на розумінні цих відношень, на усвідомленні внутрішнього зв’язку між частинами того, що запам’ятовується.

 

8. Розуміння смислу того, що треба запам’ятати; усвідомлення того, для чого потрібно запам’ятати матеріал.

 

9. Спосіб, який ґрунтується на тому, що матеріал переводиться в іншу знакову систему, в інші образи, які людині легше зберегти в пам’яті.

 

10. Асоціативний спосіб запам’ятовування)

 

11. Створити асоціації, оскільки широка сітка асоціації – це ключ до гарної пам’яті.

 

12. Кожні 15, 30, 45 хвилин.

 

13. «Ефект рамки»(«закон межі») та «магічне число» (число Міллера)

14. Ефект, суть якого полягає в тому, що найкраще запам’ятовується початок і кінець промови.

 

15. На вступ і завершення промови відводиться від 10 до 30 % загальної тривалості виступу. Тим не менше приблизно 80% загального враження від самого оратора та його промови визначається саме цими частинами, при цьому від вступу залежить більше. Тому останні та перші фрази повинні бути ретельно продумані автором.

 

16. Характеризує обсяг оперативної пам’яті людини.

 

17. «Магічне число» або число Міллера (7 + 2) – це обсяг магічної пам’яті людини. Воно характеризує саме таку кількість різних структурних одиниць інформації ефективніше за все здатна схопити й зберегти оперативна пам'ять. На рівні промови магічне число означає оптимальну кількість різних (значимих, а не допоміжних) слів у реченні. Установлено, що найкраще сприймаються фрази з 10 – 13 слів, а фрази, які складаються з більше, ніж 30 слів, практично не сприймаються.

 

 

Акція

 

1. Це найважливіший етап риторичної діяльності. Відомо, що блискуче виголошення промови може врятувати пересічну промову, а погане – зіпсувати чудову. На етапі меморії оратор повинен якомога краще представити аудиторії результат своєї роботи, виконаної на попередніх етапах. Людина може прекрасно написати текст, але не вміти подати його слухачам. Власне процес виголошення дозволяє визначити те, чи вдасться ораторові вплинути на аудиторію. Тут потрібно враховувати особливості сприйняття як промови оратора, так і його самого. Слухачі сприймають виступ не лише через те, що говорить оратор, але й здебільшого і через те, як він говорить. Безперервно говорити не треба більше 40 хвилин, а ще краще до 20 – 30хвилин.

 

2. З’ясування основ спілкування, характеристика оратора й аудиторії, методичне застереження і прийомотворення, інтонування тексту, пара лінгвістичний супровід, психологічний тренінг, техніка дихання і техніка мовлення, у тому числі й дикція.

 

3. Вербальний та невербальний блоки.

 

4. Фактори, які пов’язані безпосередньо з промовою (аргументація, критика, структурування тексту, словесне вираження матеріалу тощо.

 

5. Фактори, які присутні в спілкуванні, але безпосередньо не пов’язані з текстами (пози, жести, міміка, мова простору, одягу, кольорів, манера спілкуватися).

 

6. Вербальний реалізує в мовленні те, що хоче сказати людина, а невербальний – ті мотиви, що знаходяться в несвідомому.

 

7. Жести, пози, міміка, мова простору, мова одягу, та кольорів, парамовленнєві характеристики тощо.

 

8. Паралінгвістика, кінесика, окулесика, аускультація, гаптика, гастика, ольфакція,, проксемика, хронеміка, системологія.

 

9. Наука про звукові коди невербальної комунікації.

 

10. Наука про жести і жестові рухи, про жестові процеси й жестові системи.

11. Наука про мову очей і візуальну поведінку людей у процесі спілкування.

 

12. Наука про слухове сприйняття звуків і аудіальну поведінку людей у процесі комунікації.

 

13. Наука про мову доторкань і тактильну комунікацію.

 

14. Наука про знакові й комунікативні функції їжі й напоїв, про прийняття їжі, про культурні й комунікативні функції частування.

 

15. Наука про мову запахів, смисли, що передають за допомогою запахів, і про роль запахів у комунікації.

 

16. Наука про простір комунікації, його структуру та функції.

 

17. Наука про час комунікації, про його структурні, семіотичні та культурні функції.

 

18. Наука про системи об’єктів, якими люди оточують свій світ, про функції та смисли, які ці об’єкти виражають у процесі комунікації.

 

19. Велике значення для успішного виступу має перше враження. Під час виступу зміни в ораторові становлять лише 4 – 6 %, при цьому за «фактором» довіри – 1%. Перше враження є сильним, яскравим, таким, що добре запам’ятовується, тобто надзвичайно стійким. Якщо потім його потрібно змінювати, то це вимагає від оратора надзвичайних зусиль.

 

20. Зоровий образ.

 

21. 55 % інформації визначається тим, що люди бачать (мова жестів і поз); 38 % - що люди чують (парамовленнєві характеристики); 7 % - що люди говорять (власне тексти).

 

22. Ораторові слід звертати увагу на мову жестів, мову міміки, парамовленнєві характеристики, мову простору.

 

23. Оратору слід виступати стоячи й використовувати відкриті жести(жести розкритими руками до слухачів; горизонтальна, а не вертикальна жестикуляція. Вони сприймаються аудиторією як такі, що свідчать про намір спілкуватися. Закритих жестів слід уникати (стиснуті кулаки, схрещені руки, ноги тощо). Оратор повинен також пам’ятати про жести-поплавки, які свідчать про невпевненість у собі, хвилювання: ручка в руках, аркуші паперу, папка, часте прокручування окулярів, волосся, обручки, краватки.

 

24. Важливим є зоровий контакт оратора з аудиторією протягом усієї промови. Оратор повинен дивитися на всіх слухачів, щоб не виділяти когось персонально. У великій аудиторії варто розбити зал на сектори і в процесі виступу переводити погляд по черзі з одного сектора на інший. Не слід дивитися у простір (повз слухачів), на підлогу, стелю, розглядати сторонні предмети тощо, бо саме ці предмети, а не слухачі будуть привертати його увагу. Не дивлячись на аудиторію, оратор не звертається до неї. З іншої сторони, пильний погляд в очі може викликати у слухача відчуття тиску, неспокою. Тому краще дивитися в обличчя, а не пильно в очі. Як вияв зацікавленості, погляд в очі сприймається тоді, коли він є короткочасним.

 

25. Ораторові слід звернути увагу на інтонацію. Упродовж промови її потрібно змінювати, а не говорити монотонно. Інтонація має узгоджуватися зі змістом промови. ораторові слід говорити голосніше, ніж він говорить звичайно(гучність).Оптимальним темпом мовлення уважається промовляння не більше, ніж120 слів за хвилину. Важливим є такий прийом як пауза. Вона вимагає певного тренування. Не слід заповнювати паузу різноманітними вигуками ( «м-м-м», «е-е-е». «ну» тощо. Пауза може тривати до 4 секунд, перш ніж аудиторія почне думати, що у виступі щось не так. Оратор повинен робити невеликі паузи до та після важливих думок, щоб слухачі могли їх осмислити. Перед важливою паузою потрібно трохи понизити голос. Починати та закінчувати промову слід з погляду та паузи.

 

26. Інтимна, особиста, соціальна, публічна.

 

27. Зона спілкування між близькими людьми.

 

28. Межі інтимної дистанції спілкування - до 50 сантиметрів.

 

29. Зона спілкування між друзями.

 

30. Від 50 см до 1,5 метра.

 

31. Зона спілкування між знайомими людьми (але не друзями).

 

32. Від 1,5 до 3 метрів.

 

33. Відкрита зона для виступу оратора перед аудиторією.

 

34. Більше, ніж 3 метри.

 

35. Для виступу ораторові слід обрати діловий одяг ( переважно це костюми сірого або синього кольору). Такий одяг не пригнічує оратора й у слухачів є можливість зосередитися на самій промові. Якщо головна мета оратора – переконання аудиторії, то йому слід уникати яскравих кольорів, занадто мовного одягу, численних прикрас, які будуть привертати до себе увагу слухачів і відвертати їх від змісту промови.

 


 


* За основу взято підручники риторики, надруковані в Україні за останній час, а саме: 1. Колотілова Н.А. Риторика. – К., 2007. – 230 с. 2. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика. – К., 2003. – 311с. 3. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Риторика. – Львів, 2001. – 239 с. 4. Сагач Г. Риторика. – К., 2000. – 565 с.