Суб’єктивний ідеалізм про можливість пізнання світу та людини (Д. Юм та Д. Берклі)
Суперечливість поглядів, притаманних філософії Нового часу, недосконалість відповідей на питання, які хвилювали науку того періоду, зумовили необхідність розроблення нових концепцій, нових підходів. Одним з таких напрямів став суб'єктивно-ідеалістичний, видатним представником якого є Джордж Берклі (1685-1753 рр.). Він народився в Ірландії, закінчив університет у Дубліні, був учителем теології. Мандрував по Європі, відвідав Північну Америку. Останні роки життя був єпископом в Ірландії. Основна праця - «Трактат про принципи людського знання». Упродовж усієї творчої діяльності активно захищав релігію.
Дж. Берклі виступає передусім з критикою матеріалізму. В основі поняття матерії, стверджує він, лежить припущення, начебто ми, відволікаючись від часткових властивостей речей, можемо створити ідею загального для них матеріального субстрату. Але це неможливо, оскільки у нас немає і не може бути чуттєвого сприйняття матерії як такої. Наше сприйняття кожної речі розподіляється без залишку на сприйняття певної суми окремих відчуттів («ідей»). Для речей «бути» завжди означає «бути у сприйнятті».
Наш розум може створювати загальну ідею речі, але не загальну ідею матерії, в якій взагалі не відчувають потреби наука і філософія, бо ідея матерії нічого не додає до властивостей речей понад те, що може дати чуттєве сприйняття. Існує тільки духовне буття, яке поділяється на «ідеї» - суб'єктивні якості, що сприймаються нами, вони — пасивні. Зміст наших відчуттів, їх сприйняття зовсім не залежать від нас, та «душі» - вони діяльні, активні. Всі «ідеї» існують тільки в душі (як думки і пристрасті, так і різні відчуття).
• Мету людського життя Берклі вбачає в багатстві. Воно - не земля і не гроші, які є лише зовнішніми ознаками, виявом багатства, а не його рушійною силою. Шлях до багатства лежить у розширенні сфери застосування праці та в підвищенні її продуктивності.
• Більш послідовним у відстоюванні позиції суб єктивного ідеалізму був інший англійський філософ - Девід Юм(1711-1776 рр.). Народився, навчався і працював у Единбурзі (Шотландія), займав пост професора в університеті. Його філософія є органічним продовженням ліній, що виходять з сенсуалізму Локка. Юм був знайомий з філософією Ж.-Ж. Руссо, а також з картезіанством, філософією Спінози, Лейбніца, виявив зацікавленість суб'єктивним ідеалізмом Берклі. Головна його праця - «Дослідження людського розуму» (1751 р.).
• Головна проблематика — теорія пізнання, згідно з якою єдине (і беззаперечне), що існує, є враження. Вони поділяються на первинні -враження зовнішнього досвіду і вторинні - чуттєві образи пам'яті («ідеї») та враження внутрішнього досвіду (афекти, бажання, пристрасті). Прості ідеї (чуттєві образи пам'яті) залежать від зовнішніх вражень. Складні ідеї - це психологічні асоціації простих ідей одна з одною. Поняття «субстанції» (і телесної, і духовної) — це лише зручна фікція нашої уяви. Вона цілком вільно (і довільно) комбінує враження, результатом чого і є реальність. Із вражень або ідей пам'яті ми створюємо свого роду систему, яка
Дж. Берклі
«Усі речі, які нами пізнаються, є, по-перше, думки, по-друге, здатності сприймати думки, по-третє, здатності викликати думки».
Дж. Берклі
«Люди володіють загальною схильністю уявляти все існуюче подібним собі та приписувати кожному об'єкту ті якості, з якими вони близько знайомі та які вони безпосередньо усвідомлюють».
Д. Юм
охоплює все те, що ми пам'ятаємо як сприйняття чи то внутрішнім сприйманням, чи то зовнішніми чуттями, і кожну частину цієї системи, поряд з наявними враженнями, називаємо звичайною реальністю. Юм займає скептичну позицію щодо проблеми духу і матерії, яка теоретично не може бути вирішена.
Особливого значення у філософії А. Юма набуває поняття досвіду. Він виключає з нього зовнішній світ, і весь досвід грунтується лише на сприйнятті та впорядкуванні вражень і уявлень. Тобто в сформульованому Юмом понятті досвіду розкривається відрив «світу свідомості» від зовнішнього світу, що об'єктивно існує.
У вченні про причинність Юм показує, що існування причинно-наслідкових зв'язків не доведено, тому що те, що вважається наслідком, не міститься в тому, що вважається причиною, логічно з неї не виводиться і не схоже на неї. Психологічний механізм, що виключає впевненість людей в об'єктивному існуванні причинності, базується на сприйнятті регулярної появи і руху в часі події Б за подією А і сприймається як зумовленість цього наслідку причиною. Але це -помилка, яка в майбутньому призводить до постійного очікування і віри в те, що будь-яка поява А приведе до Б.
Одним з центральних понять філософії Юма є віра. Оскільки ми не знаємо і не можемо знати, чи джерела вражень об'єктивно існують, чи вони просто довільні витвори нашої фантазії, ми можемо в життєвих ситуаціях керуватися будь-якими уявленнями про їх статус. Специфіка людського життя є такою, що нам зручніше керуватися уявленнями про об'єктивне існування предметів і явищ світу.
Концепції "природного права", "суспільного договору", "громадянського суспільства" та "правової держави" в філософії французького Просвітництва (Ж.Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є).
У Франції найбільшого розмаху набуло Просвітництво - європейський загальнокультурний рух за поширення раціонального знання, подолання релігійного мракобісся й невігластва мас, упровадження в суспільне життя цінностей, що базуються на повазі людської гідності.
Найвидатнішими діячами французького Просвітництва були Вольтер, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій. Найбільш завершені політичні вчення створили Ш. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо.
Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) - відомий філософ, історик і письменник. Його філософські й політичні погляди викладено у праці "Про дух законів" (1748). Ш. Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму.
Автор доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають "дух законів".
До таких чинників належать насамперед географічні:
1. клімат
2. величина території
3. рельєф місцевості
4. грунт.
Спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний - породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах - схильні до підкорення чужій волі тощо.
До утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до яких належать
1. рівність
2. прагнення до миру
3. добування їжі
4. бажання жити спільно та ін.
Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів, до яких належать
1. міжнародне право (визначає відносини між народами),
2. політичне право (визначає відносини між правителями і підданими)
3. цивільне право (регулює відносини між громадянами).
Потреба людей у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.
Вирішальний вплив на закони справляють природа і форма державного правління. Характер форми правління визначається в залежності від кількості тих, хто здійснює владу
- республіку (верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія)
- монархію (правління однієї особи, здійснюване на основі законів)
- деспотію (все визначається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і правилами).
Для характеристики кожної форми правління вводяться поняття "принцип правління" (те, що примушує державу діяти). У республіці таким принципом є доброчесність, у монархії - честь, в деспотії - страх.
Проблема співвідношення закону і свободи. Суть політичної свободи полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони. Звідси його знаменитий вислів: "Свобода дає право робити все, що дозволено законами". Мислитель наголошував, що політична свобода можлива лише за поміркованих форм правління. Державою, в якій найповніше здійснюється політична свобода, є монархія. Політичним ідеалом Монтеск'є була англійська конституційна монархія.
Монтеск'є наголошував, що й за поміркованого правління політична свобода може бути лише там, де виключена можливість зловживання владою; для цього в державі необхідно здійснити поділ влади на
11. законодавчу
12. виконавчу
13. судову.
Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження її в одних руках і зловживання нею (різні влади повинні стримувати одна одну). Визначальною в системі поділу є законодавча влада. Ідея поділу державної влади є однією з головних не лише у вченні Ш. Монтеск'є, а й у політичній науці в цілому.
Видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) захищав у боротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж. Руссо - це книга "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762).
Поширені в той час ідеї природного права і суспільного договору Ж.-Ж. Руссо використав для обгрунтування глибоко демократичного вчення. Природний стан він називав "золотим віком", в якому не було приватної власності, всі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один вид нерівності - фізичний, зумовлений природними відмінностями людей. Але з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними
.