Співставте внутрішню та зовнішню політику українського королівства часів правління Лева І, Юрія І, Юрія ІІ

Лев I Данилович (бл. 1228 — бл. 1301) — галицько-волинський князь (1264–1269), король Русі (1269–1301), Великий князь Київський(1271-1301), син короля Данила I Галицького.
1247 (за ін. дан., 1251-1252) - для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV — Констанцією.
1252 - допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою.
Після смерті короля Данила I (1264) успадкував Перемиське князівство і Львів (місто назване на честь Лева I Даниловича), яке, згідно з хронікою Б. Зиморовича, іншими давніми документами, він заснував, спорудивши тут Високий замок, Низький замок, Княжий палац.
Бл. 1269 року — після смерті брата Шварна Даниловича успадкував Галицьке, Холмське, Белзьке, Дорогочинське князівства, а також королівський титул.
1272 - переніс столицю Руського королівства до Львова.
Підтримував жваві дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом.
Після смерті краківського князя Болеслава V Соромливого (1279) в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава Мазовєцького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лешком II Чорним.
Приєднав до Королівства Русі частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292).
Після 1269 р., коли відбулась невдала спроба стати Великим князем Литовським замість брата Шварно Даниловича - Лев Данилович підтримував союзні стосунки з Золотою Ордою, в його підпорядкуванні знаходився й Київ, а сам він носив титул Великого князя Київського.

Юрій I Львович (1252 чи 57) — 18 березня 1308) — князь Белзький (1264—1301), князь Галицько-волинський (1301—1308), Король Руський, син Льва I Даниловича і Костанції Угорської.
Спочатку князював на Холмщині і Підляшші, після смерті батька в 1301 році об'єднав всі землі Галицько-Волинського королівства зі столицею у Володимирі та успадкував від нього королівський титул.
За володарювання Юрія I Львовича Польща відвоювала у Руського королівства Люблінську землю у 1302 році, а Угорщина — частинуЗакарпаття. Проте в стані миру Галицько-Волинська держава зазнала розквіту і економічного добробуту. Юрій Львович титулував себе «королем Русі, князем Володимирії» (Regis Rusie, Princeps Ladimerie), його держава користувалася добрими міжнародними зв'язками. Зокрема Юрій I Львович тримав союз з Куявською лінією польських князів, був одружений з Ефимією, сестрою Владислава I Локетка. Його заходами засновано в 1303 році Галицьку митрополію, до складу якої увійшли єпархії: Галицька, Володимирська, Перемишльська, Луцька, Холмська, Турівська.
По смерті Юрія Львовича закінчився розквіт Галицько-Волинського королівства.
Юрій II Болеслав Тройденович (пол. Bolesaw Jerzy II Mazowiecki, лат. Boleslaum II Trojden de Masovia natus dux et dominus Russiae), династія П'ястів (бл. 1298 — †7 квітня 1340 р.) — галицько-волинський князь (1325—1340)[2], король Руського королівства. Синмазовецького князя Тройдена I і Марії, дочки Юрія I Львовича.
Діяльність
Будучи змушеним католиком,самостійно прийняв православну віру й ім'я Юрій. Намагаючись протистояти експансії Польщі таУгорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом і Литвою та Священна Римська имперіяєю. Робив спробу повернутиЛюблінщину, яку 1303 р. захопила Польща підступно вбивши намісника Георгія Рознью. Юрій II Болеслав був 1331 р.намовлений польським посольством та частиною боярської верхівки одружитися з донькою великого князя литовського Гедиміна Офкою-Евфимією. Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, в якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво. Ці заходи Юрія II Болеслава підривали значення місцевої української аристократії та великої частини православного духовенства.
Наслідки
Період правління Юрія II став поступовим занепадом Руського королівства: посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать майже відішла від адміністративної влади, місцеве населення насильницько наверталось до католицизму. Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для активної агітації, а й до активних насильницьких дій. 1340 р. бояри організували проти Юрія II Болеслава змову і отруїли його у Володимирі ініціатором були Данило Тобільськийта управитель дому Теодор Варра. Разом з тим за Юрія в 1331 р. знову відроджується галицька митрополія, очолена митрополитом Гаврилом.
Титул володаря королівства Русі тимчасово перейшов до Великого князя Волинського Любарта Гедиміновича (1340-1349). Після смерті Юрія ІІ Болеслава почалось активне завоювання українських земель Польщею. Польський король Казимир III Великий негайно зайняв Перемишльску землю, а потім опанував і Львовом. З цього часу у Любарта почалася багаторічна суперечка з Казимиром за спадщину галицьких королів. І вже 1349 р. король Казимир III захопив Галицьку землю. В квітні 1350 угорський король Людвік І Великий уклав угоду, згідно з якою Угорщина «відступала свої спадкові права» на Руське королівство пожиттєво Казимирові, який після цього став титулярним королем Русі. При відсутності сина у Казимира королівство Русі поверталось до Людовика разом з королівством Польським, а при наявності сина він повинен був виплатити тому відступне за королівство Русі.