Розкрийте зміст таких історичних явищ як “Велике князівство Руське”, “Руїна” і “Гетьманщина”

Велике князівство Руське (ВКР) (пол. Wielikie Knjaziwstwo Ruke[1]) — назва козацької України (у складі Брацлавського, Київського і Чернігівськоговоєводств), під якою вона відповідно до умов Гадяцького договору, укладеного на козацькій раді 16 вересня 1658 р., мала увійти як суб'єкт федерації до складу Речі Посполитої Трьох Народів. Велике князівство Руське було викреслено при ратифікації договору Сеймом[2].
За Гадяцьким договором передбачалися обмеження її внутрішньополітичного суверенітету, позбавлення прав на зовнішню політику, відновлення існуючої до Хмельниччини системи соціально-економічних відносин.
Автором концепції ВКР, а також першим і останнім його канцлером був Юрій Немирич, який у квітні 1659 р. виступив з відповідною промовою перед депутатами сейму Речі Посполитої у Варшаві.
Спроби уряду Івана Виговського весною 1659 року домогтися включення до складу князівства Волинського, Подільського і Руського воєводств, збільшення козацького реєстру до 60 тисяч осіб та ліквідації унії зазнали невдачі.Після проголошення Гадяцької угоди розпочинається Українсько-російська війна (1658-1659), яка завершилась перемогою козацьких військ підКонотопом.Проте, після цього, розпочався рух козацтва (за активної підтримки Москви) проти союзу з Польщею, і восени 1659 року новий гетьман Юрій Хмельницький фактично скасовує угоду.
ГЕТЬМАНЩИНА, (ГЕТЬМАНСЬКА ДЕРЖАВА)

Усталена в науковій літературі назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, що існувала впродовж 1648-1782 . Офіційна назва держави - Військо Запорізьке. Царський уряд уникав вживання терміну Г. і в офіційних документах називав її - Малоросією. Столицями Г. в різні часи були м.Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів.

На початковому етапі існування Г. була номінально залежною від Речі Посполитої, а її територія обмежувалась Київським, Чернігівським та Брацлавським воєводствами. Однак фактично вона була незалежною, а влада її глави - гетьмана поширювалася на значно більшу територію (частина Волині та білоруських земель). Державний устрій Г. на початковому етапі характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана, генеральної, полкової та сотенної старшини, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з іноземними дежавами тощо.

Після Переяславської Ради і укладення Березневих статей 1654 між Україною і Росією, московський уряд розпочав систематичне обмеження прав та привілеїв Г., звівши її до стану автономії, повноваження якої постійно звужувалися (заборона у 1669 зносин з іноземними державами, збір у 1666-1668 податків на Г. російськими чиновниками і відправка грошей до Москви, з поч. 17 ст. - фактичне призначення гетьмана царем та ін).

У 1663 Г. поділилася на лівобережну (під контролем Росії) та правобережну (під контролем Речі Посполитої). Цей поділ був закріплений умовами Андрусівського перемир'я 1667. В адміністративно-територіальному відношенні Г. поділялася на полки та сотні. На Правобережжі козацький полково-сотенний устрій проіснував до 1714 (з перервами ). На Лівобережжі він зберігся до 1782. Кількість полків та сотень часто змінювалася - виникали одні полки, зникали ін. На Г. найбільш тривалим був поділ на 10 полків: Київський, Чернігівський, Ніжинський, Стародубський, Преяславський, Лубенський, Прилуцький, Гадяцький, Миргородський, Полтавський. Складалися вони з 7-20 сотень.

Міста на Г. користувалися правами самоврядування, ними управляли магістрати та ратуші. Суспільна структура Г. включала козацтво, українську шляхту, міщанство, селянство. Провина роль у державному житті належала козацькій старшині та українській шляхті, з яких формувалася рада старшин, що була дорадчим органом при гетьмані. Вони ж відігравали вирішальну роль на генеральних військових радах.

Проводячи політику, спрямовану на ліквідацію Г. царський уряд намагався дедалі більше обмежити її автономію. У 1722-27 було створено першу Малоросійську колегію, що мала право контролювати дії гетьмана та уряду Г. Впродовж 1734-50 гетьманство було скасоване тимчасово, указом Катерини II 10-(21).ХI.1764 - остаточно. Г. стала управляти друга Малоросійська колегія, яку очолював П.Рум'янцев. У 1782 з утворенням Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв полково-сотенний устрій було скасовано. Г. перестала існувати.
Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.
Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663—1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657—1687.
Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду: І. Виговський, П. Дорошенко.
Причини Руїни
відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті
глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики
егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих
перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.
Гетьмани Руїни
Іван Виговський
Юрій Хмельницький
Іван Самойлович