Розкрийте причини Лютневої революції в Росії та утворення Центральної Ради
Причини Лютневої Революції:
1. Погіршується матеріальне становище народу: урядом вста-новлюються низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, що при-водить до її приховування селянами і нестачі продовольства. У результатерезко зростають ціни на продовольство на "чорному ринку", і, як следст-віє, ціни на всі споживчі товари. Почалася інфляція. Ряди незадоволений-них поповнювали буржуазія, інтелігенція, селяни;
2. Зростає невдоволення в армії: це викликано бездарністю висшеговоенного керівництва і поразкою на фронтах, вимушеним переходом до пози-ційної війні, яка вимагає хорошого забезпечення армії зброєю і продовольства, що було неможливим через загальну дезорганізації тилу.
3. Відбувається швидка революціонізування армії: загибель кадровихофіцеров і поповнення офіцерського складу армії інтелігенцією, крітіческіотносівшейся до уряду.
Утворення Української Центральної Ради.
Українські національно-демократичні сили усвідомлювали необхідність консолідації та створення об'єднаного суспільно-політичного центру, і за ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) 4 березня 1917 р. утворили Українську Центральну Раду (УЦР). У короткий час УЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади.
Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямків діяльності відіграли три провідні українські партії:
1)Українська соціал-демократичної робітнича партія (УСДРП);
2)Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР);
3)Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ).
Обране 7 березня керівництво Української Центральної Ради очолив Михайло Грушевський, заступниками голови стали Дмитро Антонович, Д. Дорошенко, Ф. Крижанівський. Важливу роль у діяльності ЦР відіграли Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Борис Мартос, Симон Петлюра та ін. її членами стали багато відомих українських письменників, істориків, юристів. За переконаннями більшість із них були автономістами-федералістами - прихильниками автономії України у складі Росії. Частина членів Центральної Ради були самостійниками - прихильниками негайного проголошення незалежності України.
Весь період існування УЦР можна поділити на два етапи:
1)автономістський (березень 1917 - січень 1918 р.);
2)самостійницький (січень - квітень 1918 р.).
Михайло Грушевський сформулював програму і платформу Української Центральної Ради, основною метою якої було домогтися від Тимчасового уряду визнання і проголошення національно-територіальної автономії України.
Почавши свою діяльність з нечисленної організації, до якої входили відомі діячі українського національно-визвольного руху, Українська Центральна Рада набувала все більшого авторитету і згодом стала, по суті, українським парламентом.
Повний склад ЦР до осені 1917 р. нараховував 822 представники політичних партій, громадських організацій, територіальних представництв, профспілок, селянських союзів. Четверта частина місць у ЦР належала російським, польським, єврейським та іншим партіям (соціал-демократам, есерам, Бунду). За ними стояли мільйони жителів України. Це давало УЦР всі законні підстави виступати в ролі загальнонаціонального представницького органа.
Керівництво УЦР стало створювати в повітах, містах, губерніях українські ради, підтримувало заходи щодо створення української преси, введення української мови в школах і становлення українських культосвітніх організацій («Просвіт»).
Навесні 1917 р. в Україні склалися три центри влади:
1)Тимчасовий уряд у Петрограді віддав наказ про перехід влади на місцях до рад об'єднаних громадських організацій (громадських рад), губернських земських установ, комісарів Тимчасового уряду;
2)Ради робітничих і солдатських депутатів;
3)Українська Центральна Рада - центр українського національно-демократичного руху.