Соціальна нерівність як основа соціальної стратифікації суспільства

Соціальна нерівність, що є основою стратифікації суспільства, усіма сприймається як основна його властивість. Проте кожне су­спільство намагається організувати «свою» нерівність. У зв'язку із цим соціологію цікавить механізм такої підтримки (відтворення) ієрархічної структури, який не дав би їй можливості розвалитися під впливом різнонаправлених дій різних соціальних прошарків, зумовлених суперечністю їхніх інтересів, — у демократичній класовій боротьбі.У теорії індустріального суспільства демократична класова боротьба — це боротьба, що ведеться в межах даної демократії через використання загальних виборчих прав, вільних профспі­лок, колективних договорів.Результати соціологічних опитувань свідчать, що люди боліс­но сприймають соціальну нерівність. Своє місце в соціальній іє­рархії вони часто вважають несправедливим. Відчувається анта­гонізм між вищими і нижчими прошарками. Державні діячі докоряють трудящим за «нерозуміння» суспільних цілей і за­вдань, небажання «трохи потерпіти», а ті звинувачують управлін­ців і політиків у некомпетентності, егоцентризмі, зажерливості, корупції.Але те, що за явно вираженого невдоволення соціальною не­рівністю революції, громадянської війни, однак, не відбувається, є результатом дії соціально-нормативної системи, соціальних ін­ститутів, які спонукають людей з розумінням сприймати ті чи ті державні управлінські принципи та дії. Кожне суспільство ро­бить це по-своєму. Так, для підтримування соціальної нерівності на перших етапах розвитку суспільства застосовувалося просте правило сталої організації ієрархічної структури: хто в якій сім'ї народився, той несе відповідний статус до кінця своїх днів (раб, кріпак, патрицій тощо). За додержанням цього правила стежила вся система соціальних інститутів: суд, уряд, армія, церква.У кастовій суспільній системі в ролі основних інститутів виступають держава і релігія, які використовують силу влади, зброї, ідеологічного тиску для забезпечення привілеїв вищим прошаркам. Ці інститути контролюють функціональне при­значення каст, їх чистоту, права та обов'язки членів, чітко ви­значають їх місце в соціальній ієрархії. Відхилення від припи­суваних законами зразків поведінки карається певними санкціями.У сучасному суспільстві, хоч усі люди мають формально рівні права з народження, суспільство, як і раніше, підтримує й охоро­няє свою ієрархію. Так, інститут власності підтримує право на спадок, а отже, робить неоднаковими шанси на збагачення лю­дей, що народилися в бідних і багатих сім'ях. Інститути освіти дають можливість здобути освіту, а потім виконувати престижні види діяльності не тільки людям з високими розумовими здібнос­тями, а й просто багатим, які можуть за освіту заплатити. Полі­тичні інститути формують еліту, котра має право на владу, на управління людьми.Однак ієрархічна структура не залишається сталою. К. Маркспрогнозував, що вона змінюватиметься за рахунок дальшого зба­гачення невеликої купки багатіїв і зубожіння основної маси насе­лення — трудящих. А це призводитиме до напруження у відно­синах між вищими й нижчими стратами, яке може перерости у відкриту боротьбу за перерозподіл багатства. Тому досить націо­налізувати багатство меншості, зазначав К. Маркс, і буде встанов­лено соціалізм. П. Сорокін,хоч і не поділяв думок К. Маркса щодо абсолютного зубожіння мас, також був схильний гадати, що верхня частина соціальної піраміди вибудовується значно швидше за нижню. Проте зростання багатства й влади не безмеж­не. На думку П. Сорокіна, існує так звана позначка насичення, далі за яку суспільство не може рухатися без ризику катастрофи. З наближенням суспільства до такої позначки розпочинаються реформи, спрямовані на перерозподіл національного доходу че­рез податки, зміни в економічній та політичній сферах або інші дії для стримування згубної тенденції.Отже, стабільність суспільства залежить від конфігурації соціальної стратифікації, від її профілю. Витягнутість профілю по вертикалі свідчить про наявність соціального напруження в суспільстві, що може завершитися соціальною катастрофою. На­впаки, розширення профілю по горизонталі свідчить про стабілі­зацію суспільних відносин. Важливо, щоб ця стабілізація досяга­лася не стихійно, а внаслідок дії соціальних інститутів.Проте, на думку П. Сорокіна, розширення профілю стратифі­кації теж не повинно бути надмірним. Нерівність — це не тільки характеристика суспільства, а й важливе джерело його розвитку. Зрівнялівка в доходах, відношенні до влади, власності позбавляє індивіда внутрішнього стимулу до дій, самовдосконалення, а от­же, забирає в суспільства важливу рушійну силу.Більш важливим чинником функціонування і підтримки стабіль­ності суспільства є досягнення класової гармонії, консенсусу, що означає злагоду, підґрунтям якої є схожість поглядів і орієнтацій стосовно значущих цінностей, цілей, норм, правил поведінки, ро­лей, владних відносин тощо між індивідами, соціальними група­ми і спільнотами.