Еволюціоністська соціологія Г. Спенсера
Г.Спеисер грунтувався на тому що і з біологічному і в соціальному організмі відбувається перехід від простої!) до складного. На думку Сненсера,
соціальний організм складається з трьох основних систем: #регулятивної,
відмінностей вважав завоювання:
♦ системи яка виробляє засоби для життя і ^розподільчої Джерелом класових " переможці утворюють панівний клас,
# переможені стають рабами. Головним для Сненсера було вивчення не суспільства в цілому, а його структурних одиниць, їх функцій та взаємозв'язку.
Г.Спенсер знісша основи струхтурнв-функціошшмиш напряму в соціологи? сприяє, вшишпеїтю фуикціоїшлїту, однак, які є частина його наукової спадщини актуальна для сучасної соціології. Головна його праця — «Основи соціології» (1896 р.), в якій він робить висновок: перемагає теч. суспільство, в якому більша кількість людей пристосовується до промислової праці, але при цьому владні структури поважають особисті потреби та інтереси.
Контівське пояснення явищ природними законами стало підґрунтям багатьох напрямків соціологічної думки, представники яких шукали причини суспільних змін поза суспільством — у природних та біологічних факторах. Одним з представників такого підходу був найвпливовіший європейський соціолог того часу англієць Г. Спенсер (1830—1903).
В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера лежали два вихідних положення, тісно пов'язаних з дарвінським вченням:
а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;
б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є «частиною загального процесу еволюції», оскільки існує тільки одна еволюція, що відбувається всюди однаково.
Проводячи постійну аналогію між біологічними і соціальними організмами, Г. Спенсер виділяє такі загальні риси і властивості, як:
• зростання і ускладнення структури;
• диференціація функцій;
• посилення їхньої взаємодії зі структурою та ін.
Він вважав, що взаємини між суспільними структурами подібні до взаємодії органів живого організму. За, Спенсером, роль судинної системи в суспільстві виконує транспорт, роль кровообігу — торгівля, роль харчування — промисловість і землеробство, роль шкірного покриву — армія і т. п. Разом із тим він бачить і відмінність суспільства, яке він іменує «надорганізмом», насамперед у тому, що в ньому індивід менше залежить від соціального цілого і що суспільство як ціле, що складається з окремих індивідів, служить на благо своїх членів.
Якщо О. Конт у питанні про співвідношення особистості й суспільства віддавав пріоритет суспільству як системі, то Г. Спенсер, навпаки, — особистості, індивіду.
Тому головним і визначальним для Г. Спенсера, на відміну від О. Конта, було безпосереднє вивчення не суспільства як цілого, а особистості й інших його структурних елементів, їхніх рис, функцій і взаємодій. Не випадково його соціологічні погляди розглядаються як приклад індивідуалістичного підходу до вивчення суспільства і його еволюції.
Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спенсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення «зростання, розвитку, будівлі і відправлення суспільного агрегату». Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі — прояв і взаємодія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об'єднання) і дезінтеграції (диференціації, розсіювання), тому що еволюція — це «інтеграція речовини і розсіювання руху». Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складного.
Таким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як автоматичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений процес чергування розвитку і розкладу певних суспільств. При цьому в ході еволюційних змін спершу відбувається перехід від розсіяного суспільства в концентрований, а потім — від однорідного стану до неоднорідного.
Згідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені ступені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поділяв у цьому зв'язку суспільства на:
— прості;
— складні;
— подвійно і потрійно складні, виходячи з того, що, чим
більше розвинуто суспільство, тим воно складніше, тобто більш диференційовано в структурному і функціональному відношеннях.
До найбільш високого типу суспільства — суспільства потрійної складності — Г. Спенсер відносив усі сучасні йому цивілізовані країни, а також давню Мексику, Ассирійську, Єгипетську і Римську імперії, що виявили міцність політичного устрою. В основі прогресу громадської організації, за Спенсером, лежить соціальна диференціація суспільства, розвиток промисловості, науки і мистецтва.
Інша, більш відома класифікація суспільства Г. Спенсером пов'язана з розмежуванням їхньої громадської організації в залежності від характеру пануючої в ній діяльності. Так, він розрізняв «войовничі» й «індустріальні» типи суспільств. У перших громадська організація заснована на твердій ієрархічній структурі, розгалуженому апараті, високій централізації, строгій дисципліні і примусі — «примусова кооперація», а індивід реально позбавлений волі, розчинений у суспільстві, його інтереси підлеглі суспільним, а сам він цілком підпорядкований державі з метою здійснення функцій оборони і нападу.
У других типах суспільств громадська організація переслідує переважно не зовнішні, а внутрішні, мирні цілі. Головним завданням держави виступає виховання членів суспільства, а на зміну насильству і примусу приходять переконання, симпатії і право. Примусова кооперація замінюється добровільною взаємодією вільних і свідомих членів суспільства. Військовий тип суспільств відбиває, за Спенсером, більш низьку, примітивну ступінь суспільного розвитку в порівнянні з індустріальним типом. Перехід від першого до другого відбувається в результаті нормальної соціальної еволюції. У ході розвитку виробництва, обміну виробничою діяльністю, мирної праці перетвориться природа, а разом з цим і на основі цього — і все суспільство. М. Спенсер, як і О. Конт, виступив рішучим супротивником революційних суспільних змін, прихильником «суспільної рівноваги», збереження існуючої суспільної системи як природного стану суспільства, що випливає з закону еволюції природи і суспільства.
Заслуга Г. Спенсера в соціології полягає насамперед у тому, що йому вдалося розгорнуто і глибоко для свого часу розробити системний підхід стосовно суспільства і з'єднати його з еволюціонізмом. Він першим використав такі найважливіші категорії соціології, як соціальна система, соціальна структура, соціальна функція, соціальний інститут, соціальний контроль та ін.
Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми — підтримуючу (економіка), розподільчу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соціальних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові). Йому належить пріоритет і в обґрунтуванні взаємозв'язку змін соціальної структури і соціальних функцій її складових одиниць, посилення диференціації цих функцій, природного розподілу праці в результаті зростання розмірів структурних одиниць. Висунувши на перший план вивчення структури суспільства і функцій її елементів, Г. Спенсер заклав основи структурно-функціонального напрямку в соціології, що одержали пізніше широке поширення і вплив (Т. Парсонс, Р. Мертон та ін.). Відродження ідей Спенсера в рамках сучасної соціології знайшло своє вираження й у формуванні такого соціологічного напрямку, як неоеволюціонізм (Л. Уайт, Дж. Стюард, Н. Смелзер, Е. Ейзенштад та ін.), яке разом з тим переглянуло ряд важливих положень класичного еволюціонізму.