Теорія пізнання та етичні погляди І.Канта. Тема 5. Німецька класична філософія

Тема 5. Німецька класична філософія

Вивчення цього розділу здійснюється за таким планом:

1. Загальна характеристика епохи і необхідність розробки класичної німецької філософії.

2. Теорія пізнання та етичні погляди І. Канта.

3. Об'єктивний ідеалізм Г. Гегеля. Діалектика та принципи істо­ризму. Суперечність між методом та системою.

4. Антропологічний матеріалізм та психологічний аналіз сутності релігії Л. Фейєрбаха.

5. Суб'єктивний ідеалізм та діалектика у філософії Й. Фіхте.

6. «Філософія тотожності» законів природи і мислення Ф. Шеллінга.

Конспективний виклад теми:

Загальна характеристика епохи і необхідність розробки класичної німецької філософії

Наприкінці XVIII — першій половині XIX ст. бурхливий розви­ток філософії відбувався в Німеччині.

Специфіка і суперечливість соціально-економічного та історич­ного розвитку Німеччини цього часу, знайшли свій вияв у німецькій суспільній думці взагалі і в філософії зокрема. Філософія розвива­лась в умовах країни, де буржуазні перетворення запізнилися. Німе­цька буржуазія, налякана першими європейськими буржуазними ре­волюціями, з одного боку, часто йшла на компроміс зі своїм феодальним дворянством, а з іншого — об'єктивно була зацікавлена в швидкому розвитку капіталізму, продуктивних сил, виробництва. Якщо, наприклад, у Франції революції передував розвиток матеріа­лізму, то в Німеччині переважала ідеалістична філософія.

Німецька класична філософія представлена такими філософами: І. Кант, И. Фіхте, Г. Гегель, Ф. Шеллінг, Л. Фейєрбах.

Теорія пізнання та етичні погляди І.Канта

Фундатором німецької класичної філософії був Іммануїл Кант (1724 - 1804 рр.). Його теоретична діяльність поділяється на два пе­ріоди. Перший період закінчується^бО-ми роками XVIII ст. У цей час Кант займався переважно природничими проблемами, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності. В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою істо­рію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період у філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.

З 70-х років починається другий, так званий «критичний» період, ко­ли у філософії Канта ми знайдемо і дуалізм, і агностицизм, і ідеалізм. Основні твори цього періоду: «Критика чистого розуму» (1781 р.), «Пролегомени» (1783 р.), «Критика практичного розуму» (1788 р.).

У центрі фічософіїКанта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми представниками різних філософських систем, полягає в то­му, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб 'єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослі­дження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і мо­жливості. Це був великий поворот філософії до людини.

Кант вважає, що людський розум пізнає не «речі в собі», а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини. «Речі в собі» стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір-час) та апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне походження. Наступна сходинка пізнання — це розум, який, за Кан­том, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях — так званих «антиноміях» чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають ан­тиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхід­на умова розвитку знання.

У філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об'єктивного існування «речей в собі») та ідеалізм (твердження про апріорні фор­ми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об'єктивної дійсності). Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом.

Дуже глибокі думки висловлює Кант і в інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про спів­відношення понять людина і особистість. Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив (закон, повеління), що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.