Стихійні лиха та небезпечні природні явища тема __5___

Надзвичайні ситуації природного характеру є прямим наслідком особливо небезпечних явищ, під якими розуміють будь-які зміни оточуючого природного середовища, котрі загрожують життю людини, різко ускладнюють його господарську та іншу діяльність.

За ступенем небезпеки вони поділяються на:

1. Екстремальні природні явища – відхилення від середніх багаторічних показників закономірного вияву природних процесів, типових для даної території.

2. Стихійні природні явища знищують матеріальні цінності, які створені людьми, та загрожують житло та здоров’ю населення.

3. Стихійні лиха і непередбачені процеси супроводжуються руйнівними діями щодо самої природи, знищенням матеріальних цінностей та загибеллю людей.

4. Природні катастрофи і стихійні процеси особливо руйнівної сили розповсюджуються на велику територію та призводять до масової загибелі людей, тваринного й рослинного світу.

За походженням розрізняють: природні, антропогенні, біогенні та техногенні особливо небезпечні явища.

За часом розвитку: раптові, короткоперіодні, багаторічні та вікові.

Відомо понад 30 видів природно особливо небезпечних явищ, які об’єднуються у групи:

1. Літосферні – землетруси, виверження вулканів, гірські обвали, зсуви, викиди гірських порід, карст та термокарст, ерозія ґрунтів, підземне обмерзання тощо.

2. Гідросферні – цунамі, повені, сельові потоки, снігові лавини, льодові затори, ожеледиця, обмерзання суден та гідротехнічних споруд.

3. Атмосферні – бурі, смерчі, урагани, грози, зливи та снігопади, град, ожеледь, посухи, пожежі, заморозки, екстремально низькі температури, обмерзання високих споруд та літальних апаратів.

Для України характерні практично всі види геофізичних, геологічних, гідрометеорологічних та інших стихійних явищ. Великий видобуток корисних копалин, інтенсивне використання земельних, лісових, водних, енергетичних ресурсів, подальший розвиток зрошення й осушення земель, прокладання інженерних комунікацій (автомобільних доріг і залізничних колій), ліній електропередач і зв’язку, будівництво великих комплексів призводить до порушення природного балансу. Все це сприяє активізації й посиленню стихійних явищ.

Незалежно від джерела зародження стихійні явища характеризуються значною потужністю і різною тривалістю – від декількох хвилин (снігові лавини) до декількох годин (селі), днів (зсуви) і місяців (повені).

Стихійні явища, що виникають у природі, підпорядковуються загальним закономірностям:

1. Для кожного виду може бути встановлена специфічна пристосованість у просторі;

2. Стихійним лихам властива визначена повторюваність (чим більша інтенсивність лиха, тим воно менше повторюється з тією силою); з більшою чи меншою надійністю може бути установлена залежність руйнівного ефекту стихійних лих від розмаху, тривалості й інтенсивності геологічних і гідрометеорологічних процесів.

Отже, при всій несподіваності того чи іншого виду стихійного явища його можливе виникнення може бути передбачено. Стихійні явища в багатьох випадках виникають у взаємодії одне з одним.

Землетруси являють собою підземні поштовхи або коливання ґрунту, що викликані раптово виникаючими в надрах Землі та земній корі геологічними процесами. За даними ЮНЕСКО землетрусам належить перше місце за завданими збитками й одне з перших місць за кількістю людей, які загинули.

За місцем виникнення розрізняють землетруси тектонічні та вулканічні. Тектонічні землетруси викликаються процесами утворення гір і відбуваються, головним чином, в області підземних розломів та складчастих піднять земної кори. Вулканічні землетруси виникають внаслідок виверження вулканів.

Відомі два головних сейсмічних пояса: тихоокеанський, який охоплює коло берегів Тихого океану; середземноморський, який проходить через південь Євразії від Піренейського півострова на заході до Малайського архіпелагу на сході.

Наслідки землетрусів:

Ø утворення на поверхні землі чисельних тріщин, обвалів та оповзнів;

Ø руйнування будівель та споруд, під уламками яких часто залишаються люди;

Ø виникнення масових пожеж внаслідок замикань енергетичних та руйнування газових мереж, виробничих аварій та наявності в містах у великих кількостях легкозаймистих рідин;

Ø затоплення населених пунктів і цілих районів у результаті утворення водоспадів, під пруди на озерах, ставках та відхилення течії річок.

При вулканічних виверженнях ураження людей та руйнування будівель відбувається уламками вулканічних порід та вогненно-рідкою лавою, що стікає потоками по схилам вулкана зі швидкістю до 30 км/год, а також отруєння людей та тварин задушливими газами, засипка населених пунктів вулканічним попелом та піском, супроводжується великим психологічним впливом цього явища природи на людей, що приводять до важких психічних травм і навіть смертельним випадкам.

Однією з головних характеристик землетрусу є енергія. Енергія сейсмічних хвиль (або магнітуда) може складати від декількох міліват-годин до сотень тисяч мільйонів кіловат-годин. Для зручності запису при визначенні енергії землетрусів користуються логарифмом. Наприклад, десятинний логарифм 10 дорівнює 1,100-2, 1000-3.

Німецький вчений Ріхтер для характеристики енергії землетрусу в якості еталону (точки відліку) запропонував прийняти таку енергію, при якій на відстані 100 км від епіцентру стрілка сейсмографа відхиляється на 1 мкм. Таким чином, енергія землетрусу визначається як десятинний логарифм відношення амплітуди сейсмічних хвиль, виміряних на будь-якій відстані від епіцентру до еталона.

У країнах Європи поряд зі шкалою Ріхтера використовується 32-бальна шкала MSK (названа за першими літерами прізвищ її авторів: Медведєв, Спонхевер, Карнік), яка характеризує силу землетрусу відповідно до його наслідків. Ця шкала використовується з 1964 р.

Найбільш відомі катастрофічні землетруси: Лісабонське 1755 р., Каліфорнійське 1906 p., Месіанське 1908 p., Ашхабадське 1948 p., Чилійське 1960 p., Вірменське 1988 p., Сахалінське 1990 р.

Техногенна діяльність людей за останні роки значно знизила сейсмічну стійкість і збільшила сейсмонебезпеку за рахунок стимуляції склонових процесів, розвитку техногенних карстів і підтоплень, утворення просідань при видобутку корисних копалин і використанні підземних вод. Будівництво залізобетонних гігантів призвело до порушення рівноваги навантажень на ґрунт.

Найбільше знизилась сейсмостійкість ґрунтів на півдні України, де приріст сейсмічності в Одеській, Миколаївській і Херсонській областях складають від 1 до 3-х балів, а загальна небезпека підвищилась до 7-8 балів, В Донецькій і Луганській областях приріст у 2 бали збільшив сейсмонебезпеку до 6-7 балів. В раніше благонадійних Дніпропетровській, Запорізькій. Кіровоградській областях приріст сейсмічності на 3 бали привів до високої й стійкої сейсмонебезпеки у 8 балів. Сейсмічність в західних областях піднялася – у Прикарпатті до 9 балів, а в Ровенській області до 8 балів. Зростання сейсмічності на 2 бали призвело до того, що на території міста Києва сейсмонебезпека на даний час складає 7 балів.

Таким чином, якщо раніше вважалось, що на Україні є тільки окремі сейсмонебезпечні зони, то зараз це не відповідає дійсності, потребує перегляду й уточнення, особливо з питань оцінки землетрусів як причин послідовності техногенних надзвичайних ситуацій, оскільки землетрус несе в собі небезпеку руйнувань технологічних ліній, цехів і об’єктів, які пов’язані з виробництвам, збереженням і використанням сильно діючих отруйних речовин (СДОР), з експлуатацією об’єктів атомної енергетики.

Треба відзначити, що у нас всі п’ять атомні станції розміщені у 8-бальній сейсмічній зоні, а 80% хімічно-небезпечних об’єктів можуть підпадати під вплив землетрусів, в той час як заходів захисту, як на радіаційне, так і на хімічно-небезпечних об’єктах недостатньо. Адже ці об’єкти проектувались й будувались в той час, коли сейсмологічні обставини до уваги не приймались, тому що територія України вважалась відносно сейсмостійкою, а нормативи до розрахунків занижувались.

Дії при землетрусі.

Ø Важливо не піддаватися паніці, чітко виконувати всі вказівки та інструкції.

Ø Відчувши підземні поштовхи або отримавши сигнал оповіщення необхідно діяти відповідно до інформації штабу цивільної оборони міста (району) та постійно діючих рекомендацій.

Ø Якщо землетрус застав у будинку, найкраще протягом 15-20 сек. вибігти на відкриту місцевість. Небезпечно стояти поблизу будівель, високих стін.

Ø Не створюйте давку у дверях.

Ø Не користуйтесь ліфтом – він може застрягти.

Ø Якщо неможливо вибігти на вулицю, сховайтесь у відносно безпечному місці – відчиніть двері та станьте у дверний отвір. Можна сховатися під стіл, у шафі. Обличчя закрити руками, щоб його не поранило скло, посуд, картини, світильники. У всіх випадках слід триматись подалі від вікон, скляних перегородок. Найбільш безпечне місце біля капітальних стін.

Ø Якщо підземні поштовхи застали на вулиці, слід відійти подалі від будівель, ліній електропередач. Не торкатися обірваного дроту, бо він може бути під напругою.

Ø Якщо ви на автомобілі або іншому транспорті, ліпше зупинитись й залишатися на місці до кінця поштовхів землі. В автобусі не потрібно бити вікна, рватись до дверей, чинити паніку. Водії автобусів, трамваїв, тролейбусів повинні зупинити свій транспортний засіб і відчинити двері.

Ø Після сильного землетрусу необхідно надати допомогу людям, які її потребують і вивільнити людей, які опинилися у невеликих завалах.

Ø Обов’язково слід увімкнути радіотрансляцію, радіоприймач, телевізор і прослухати вказівки й рекомендації штабу цивільної оборони.

Ø Забороняється користуватись відкритим вогнем.

Ø При переміщенні триматись подалі від напівзруйнованих будівель,ні в якому разі не заходити в них

Пожежа – це неконтрольований стихійний процес горіння, що призводить до загибелі людей і знищення матеріальних цінностей.

Пожежі бувають: природного, техногенного та побутового характеру.

За останні роки пожежі стали все частішим явищем, які призводять до виникнення трагічних надзвичайних ситуацій. У світі щорічно реєструється 6,5 млн. пожеж, в яких гине 65 тис. чоловік. В США, де фіксується кожне загоряння, в тому числі горіння листя на вулиці, на 260 млн. населення припадає 2 млн. пожеж, в яких гине 5 тис. чоловік. В Україні виникає в середньому 50 тис. пожеж щороку, в яких гине й травмується 4 тис.

Прямі та непрямі збитки, що задаються вогнем, складають більше 2 млрд. грн.

Світова статистика свідчить, що 97% лісових пожеж відбувається з вини людини. яка не виконує правил пожежної безпеки, і лише 3% від блискавки. У лісі заборонено розводити багаття, особливо влітку, кидати не загашені сірники, палити й використовувати вогонь біля машин, заправлених пальним. Полум’я лісових пожеж знищує флору й фауну, при цьому щорічно згоряє близько 2 млрд. тон органічних речовин. Це означає, що на кожну тонну продукції лісу припадає до однієї тонни втрати насіння, плодів, ягід, грибів, лікарських і технічних рослин. При цьому відтворення лісів після пожеж доволі тривалий процес.

Значною небезпекою для людей є пожежі техногенного характеру на об’єктах народного господарства, а також у побуті. Для них характерно: висока температура повітря, задимленість, велика концентрація оксиду вуглецю й інших шкідливих речовин, можливість руйнування споруд і будинків. Частіше пожежі техногенного характеру виникають під час руйнування та пошкодження інженерних та енергетичних систем і споруд, виробничого і технологічного обладнання, електропроводки і машин під струмом, топок опалювальних систем, ємностей з пожеже небезпечними рідинами.

Територія, де виникла або розвивається пожежа, називається зоною пожежі, а місце її виникнення – осередком пожежі.

Пожежі природного характеру поділяються налісові, торф'яні, степові, польові.

Серйозною небезпекою на території України є масові лісові та торф’яні пожежі, які завдають господарству країни великих збитків. Адже масові пожежі, особливо лісові, при сухій погоді й вітрі охоплюють значну територію.

Лісові пожежі по характеру поділяються на:

Ø Низові пожежі характеризуються горінням надґрунтового покриву, кущів та підліску. Відрізняються малою швидкістю поширення – від кількох сотень метрів до 6 км/год.

Ø Верхові пожежі (вибухоподібні) розповсюджуються по верхівкам дерев і розносяться вітром. Вони являються найбільш небезпечними. Основною причиною небезпеки такої пожежі є утворення вихорів гарячого повітря. Відмічено, що вихори, утворюються парами, причому крутіння газових потоків у пару вихорів відбувається в протилежному напрямку. Вихори рухаються практично паралельно на відстані близько 6 км один від одного, а між ними залишається вулиця незгорілого лісу. Поширюються такі пожежі стрибкоподібно або суцільною стіною вогню зі швидкістю від 8 до 25 км на годину.

Ø Підземні пожежі виникають у лісах з торф'яними ґрунтами. Вогонь поширюється зі швидкістю кілька метрів на добу по товщі торфу, який залягає на глибині від 2 до 6-7 м.

Верхові і низові пожежі поділяються на швидкі й тривалі. При швидкій пожежі вогонь проходить за 10-25 сек. відстань в 40-100 м. При тривалій низовій пожежі відмічається поступове горіння трави, сухого листя, хвої, сушняку, пнів, нижніх частин стовбурів дерев.

За швидкістюпоширення вогню (рух окрайки горіння) висотою полум’я, лісові пожежі поділяються на слабкі, середні та сильні.

Конфігурація великої пожежі нестійка і залежить від напрямку або вітру, наявності ділянок з пальним матеріалом, водних перепон.

При великих лісових пожежах виникають великі зони задимлення, зниження видимості, мають місце випадки отруєння людей та тварин оксидом вуглецю (чадним газом).

Характерною особливістю торф’яних пожеж є безполум’яне горіння торфу з накопиченням великої кількості тепла. Частіше торф’яні пожежі виникають у другій половині літа, коли торф підсихає. Вогонь при такій пожежі на поверхні ґрунту, як правило, відсутній. При цьому утворюється їдкий дим, який стелиться над землею. Швидкість поширення торф’яної пожежі невелика – кілька метрів за добу. На такі пожежі, як правило, не впливають зміни погоди і вітер. Вони можуть тривати місяцями, навіть у дощ і сніг.

Степові (польові) пожежі виникають у суху погоду і, як правило, на полях з зерновими культурами.

Основні засоби боротьбиз пожежами:

Ø збивання окрайки низових пожеж, засипання їх землею, створення загороджувальних смуг, пуск зустрічного вогню, гасіння водою й хімікатами, а іноді вибуховим способом.

Ø якщо людина опинилася в палаючому лісі або на полі – переходити лінію вогню слід проти вітру, рухатись краще повз річці, струмках, просіках, шляхах.

Ø у приміщенні під час пожежі пересуватись зігнувшись. Голову слід прикрити мокрою тканиною, остерігатися оголеної електропроводки та обвалу покрівель і конструкцій.

Повені – значне затоплення місцевості в результаті підйому рівня води в річці, озері або морі, що викликається різноманітними причинами (великий обсяг снігу, проливні дощі, урагани, вітри). За даними ООН за останні 10 років в усьому світі від повнів постраждало більш ніж 150 млн. чоловік. В нашій країні повені займають перше місце в ряду відомих нам стихійних лих.

Головними факторами, які впливають на величину збитку від повнів є: максимальний рівень води, який встановлюється під час повені, тривалість стояння паводкової води. Чим довше утримується вода на затопленій території, тим більше збиток.

Збиток буває:

Ø прямий (пошкодження будівель, доріг, ліній електропередач, меліоративних систем, загибель худоби і сільськогосподарських угідь; зниження й зіпсування сировини, палива, продуктів харчування, добрив та ін.; витрати на тимчасову евакуацію населення; змивання родючого шару ґрунту та ін.)

Ø непрямий (витрати на придбання й доставку в потерпілі райони продуктів харчування, будівельних матеріалів, кормів для худоби; скорочення виробництва підприємств; погіршення життя частини населення; неможливість раціонального використання території; збільшення амортизаційних витрат по відновленню пошкоджених об’єктів).

Співвідношення між прямим і непрямим збитком складає 70% і 30%.

За розмірами нанесеного сумарного збитку повені можна поділити на групи:

1. Невеликі повені наносять незначні матеріальні збитки і несуттєво впливають на рівень життєдіяльності людей. Повторюються вони один раз в 5-8 років.

2. Великі повені наносять значні матеріальні й моральні збитки. Повторність: один раз в 10-25 років.

3. Значні повені охоплюють велику річкову систему. Повністю порушують життєдіяльність людей. Наносять великі матеріальні збитки. Повторність один раз в 50-100 років.

4. Катастрофічні повені розповсюджуються на декілька великих річкових басейнів. На тривалий час порушують господарську діяльність населення, супроводжуються людськими жертвами. Повторність один раз в 100-200 років.

На Україні найчастіше відбуваються повені перших двох типів. При надзвичайних ситуаціях загрозу затоплення на Україні можуть скласти Київське, Кременчуцьке, Каховське та інші водосховища. При руйнуванні гребель ГЕС затоплення території відбувається зі швидкістю руху хвилі прориву. Хвиля прориву – це хвиля, яка утворюється на фронті стрімкого руху води в проран. Ця хвиля має значну висоту гребня й швидкість руху. Хвиля прориву має велику руйнівну силу. Висота хвилі прориву і тривалість й утворення залежить від розміру прорану, глибини води перед греблею, об’єму водосховища. Швидкість руху хвилі становить від 3 до 25 км/год. (для гірських районів до 100 км/год.).

Дії при повенях. Під час повені велике значення має своєчасне проведення евакуації населення, сільськогосподарських тварин та матеріальних цінностей з району можливого затоплення. Важливо при повені виконувати всі вимоги комендантської служби та рятувальних підрозділів. Усі громадяни перед евакуацією у не паводковий район проводять роботи по захисту свого житла, квартири: відключають воду, газ, електрику, переносять на верхні поверхи будинку предмети першої необхідності, прибирають з дворів сільськогосподарський інвентар, інколи вікна й двері забивають дошками та фанерою. Також вони повинні прибути на місце збору, мати при собі документи, предмети першої необхідності, запас продовольства та питної води.

Кожен громадянин повинен бути впевненим, що допомога буде надана своєчасно, своїм прикладом впливати на інших людей з метою недопущення паніки. В першу чергу слід надавати допомогу дітям. Привести в дію наявні плавзасоби. При їх відсутності зробити найпростіші плавальні засоби з підручних матеріалів: дощок, автомобільних камер, бочок тощо. Людям, які при повені попали у воду, слід скинути з себе одяг та взуття і пливти до найближчої незатопленої ділянки. При цьому рухатися треба під кутом до течії, остерігатися схованих під водою або плаваючих на воді предметів, щоб не отримати травми. Якщо вода застала в полі, лісі – потрібно виходити на підвищені місця, вилізти на дерево, використати всі предмети, які можуть втримати на воді – дошки, уламки дерев, дерев’яні двері, бочки, автошини, уламки огорожі та ін. Важливим обов’язком усіх громадян є рятування потопаючих. Окремі групи населення в силу обставин можуть залишитися на затопленій території.

Важливе правило – не їсти продукти, які підмоклі, не пити не кип’ячену воду. Люди, що стоять у воді, не повинні торкатися електропроводки або електроприладів. При можливості слід перейти на верхні поверхи будинку чи дах. По затопленому району обмежується переміщення.

Смерч – це атмосферний вихор, що виникає під час грози (частина грозової хмари), воронька якого обертається зі швидкістю звуку. Ширина її буває від декількох метрів до декілька десятків метрів, інколи до 1-1,5 км і більше. Характерним для внутрішньої порожнини вороньки є розрідженість у неї повітря і різко понижений барометричний тиск. Вона є немов би пустотою. При цьому, коли порожнина вороньки стикається із замкнутим предметом, наповненим повітрям, то предмет «вибухає». Поширюється у вигляді темного хмарного рукава діаметром у десятки і сотні метрів.

Відмічають, що землетруси й смерчі виникають одночасно. Смерчі виникають на всіх континентах, морях, океанах. В Європі називають «тромби», в Америці – «торнадо».

Існують смерчі недовго (від хвилини до декількох годин) рухаючись разом з хмарою. Довжина шляху – від сотень метрів до десятків кілометрів. Розріджене повітря, яке виникло всередині смерчу, настільки потужне, що може виривати з корінням дерева, зривати дахи, звалювати дерев’яні будинки, а іноді повністю їх руйнувати. Стикаючись з поверхнею землі, смерчі руйнують виробничі та житлові будинки, порушують лінії електропередач і зв’язку, обривають водо- і енергопостачання тощо. Смерчі здатні підіймати людей і тварин у повітря і переносити на сотні метрів. Рятуватися краще в підвалах, канавах, траншеях.

Шквал – короткочасне місцеве посилення вітру до значень, більших за величину градієнтного вітру в певному районі. Виникнення шквалів пов’язано з утворенням відносно стійких вихорів з горизонтальною віссю обертання із захопленням приземного шару повітря. Водночас проходження такого ж вихору з вертикальною віссю обертання сприймається спостерігачем як смерч.

Отже, між смерчем і шквалом є багато спільного. Фронтальні шквали частіше пов’язані з холодними фронтами та холодними фронтами оклюзії. Якщо відносно тепла повітряна маса є вологою і нестійкою, то на відстані 50-100 км перед лінією холодного фронту утворюється лінія нестійкості довжиною 100-500 км, упродовж якої спостерігаються грози, шквали, але частіше грози і шквали пов’язані безпосередньо з проходженням лінії холодного фронту. Шквали, як правило, виникають поблизу центра циклону, особливо біля вершини теплого сектора новоутвореного вторинного циклону.

Ураган – вітер величезної руйнівної сили і чималої тривалості. Швидкість вітру під час урагану сягає 30-50 м/с і більше. Вражаючий фактор – динамічний вплив потоків повітряних мас. Силу ураганів прийнято оцінювати в залежності від швидкості вітру по 17-бальній шкалі. Вітер силою 12 балів (вище 32 м/с) руйнує й спустошує все на своєму шляху. По руйнівній силі ураган не поступається землетрусу. Виникає при проходженні циклонів.

Причина виникнення ураганів – різке порушення рівноваги в атмосфері. Щорічно в атмосфері Землі зароджуються сотні вихорів, але лише 1 із 10 набирає достатню силу, щоб перетворитися в ураган. Дані останніх досліджень говорять, що при зародженні урагану головну роль відіграють потужні атмосферні хвилі високого тиску.

Теорію утворення ураганів висунув американський вчений Р. Пфеффер. Згідно цієї теорії, хвильоутворюючі вихори у верхній частині тропосфери призводять до обертання, піднімаючи уверх, стовпи повітря, що утворюють урагани. Тропосферні хвилі закручують верхні частини стовпа повітря, при цьому у поверхні землі тиск різко падає. Ця область низького тиску немов би всмоктує нові маси повітря і вологи, конденсуючи водяні пари, віддають тепло, яке піднімається уверх, і таким чином нарощується енергія урагану.

Велике значення для безпеки життєдіяльності має прогнозування ураганів, яке виконується шляхом аналізу всіх особливостей метеорологічного режиму в районах, де вони виникають, детального вивчення їх дії за довготривалий період. Ураганний вітер руйнує міцні і зносить легкі споруди, спустошує посіви, валить стовпи ліній електропередач та зв’язку, пошкоджує транспортні магістралі і мости, викликає аварії на комунально-енергетичних мережах і виробництві, призводить до людських жертв. Непоправимих збитків урагани наносять лісовим масивам. Є випадки, коли площа вітровалу досягала 90 га.

Бурі або так звані «чорні» бурі на Україні виникають при посушливій погоді й сильних вітрах, внаслідок розвіювання сухого шару ґрунту. Найчастіше пилові бурі спостерігаються у степовій зоні (райони Херсона, Дніпропетровська, Мелітополя). Тривалість пилових бур коливається від чверті години до кількох діб. Вони завдають шкоди посівам навесні та влітку. Зараз ще не знайдено ефективних засобів, які б могли зменшити швидкість повітряних мас при урагані, смерчі, бурі, обмежити їх руйнівну силу або просторовий розмах. Сучасні засоби дозволяють інше зафіксувати виникнення урагану, бурі, вказати можливий напрямок їх поширення, можливу потужність та час підходу до певних районів.

Дії при ураганах, бурях, смерчах. Для того щоб зменшити збитки і втрати підприємства, гідрометеослужби за декілька годин до наближення урагану (бурі, смерчу) подають штормове попередження. Отримавши попередження необхідно: залишити слабкі конструкції, в будинках зачинити двері, вікна, горища, вентиляційні пристосування. Великі вікна й вітрини зашити дошками. Скло заклеїти смужками паперу або тканини. З дахів, балконів, лоджій, прибрати предмети, які при падінні можуть нанести людям травми. Подбати про аварійне освітлення, медикаменти, бинти, зробити запас продуктів харчування і води на 2-3 доби, радіоприймачі й телевізори тримати ввімкнутими для прослуховування інформації штабів ЦО й пояснення правил поведінки.

У будинках потрібно оберігатись поранення розбитими вікнами, вітринами та ін. Забороняється виходити на вулицю відразу після послаблення вітру, тому що він через декілька хвилин може посилитись. Якщо ураган, буря, смерч застав на відкритій місцевості, необхідно укритись в канаві, ямі, лягти на дно заглиблення і притиснутись до землі. Без паніки діяти свідомо, надавати допомогу ураженим. Найбезпечніші місця – сховища цивільної оборони, підвали і внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків.

Виконання населенням правил поведінки в зоні дії урагану (бурі, смерчу) призводить до суттєвого зменшення кількості уражених та матеріальних збитків.

Оповзні – це ковзневе зміщення маси гірських порід вниз по схилу гори, яке виникає внаслідок порушення рівноваги і може зумовлюватися різними причинами: підмив порід водою, ослаблення їх міцності; унаслідок господарської діяльності, яка ведеться без урахування геологічних умов місцевості. Ознакою початку рухомості можуть бути тріщини на поверхні землі, розриви доріг, зміщення дерев на схилах та ін.

Оповзні на своєму шляху знищують населені пункти, будівлі, руйнують дороги, енергетичні комунікації, нафто- та газопроводи, лінії електропередач та зв’язку. Перекриваючи русла річок, оповзні викликають повені й затоплення місцевості. У Дніпропетровську повністю пішов під землю дев’ятиповерховий будинок, де проживало близько ста сімей, будівлі двох дитячих садків, школа і декілька десятків гаражів.

Протиоповзневими заходами є відведення поверхневих вод, деревонасадження, улаштування різних підтримуючих інженерних споруд, відривання траншей для осушування ґрунту та ін. Протиоповзневі заходи за характером можна поділити на групи:

1.Пасивна група включає в себе заходи охоронно-обмеженого характеру:

Ø заборона підрізки оповзневих схилів;

Ø недопущення різного роду підсипок на схилах і під ними в межах загрозливої смуги;

Ø заборона будівництва на схилах і на вказаній, смузі споруд, ставків, водойм, об’єктів з великою водопотребою без виконання конструктивних заходів, які повністю виключають витік води в ґрунт;

Ø заборона вибухових і гірських робіт поблизу оповзневих ділянок;

Ø обмеження в необхідних випадках швидкості руху поїздів у зоні, яка примикає до оповзневої ділянки;

Ø охорона дерево-кущової й трав’янистої рослинності;

Ø заборона неконтролюємого поливу земельних ділянок, а інколи і їхньої оранки;

Ø заборона використання водопровідних колонок і постійного водопроводу без роботи каналізації;

Ø недопущення викиду на оповзневі схили зливних, талих, стічних та інших вод;

Ø заселення оповзневих територій.

2.До активної групи слід віднести такі протиоповзневі заходи, проведення яких потребує будівництва різного роду інженерних споруд. В залежності від складності інженерно-геологічних умов цінності існуючих і проектуючих об’єктів, економічного значення і перспектив використання оповзневих територій рекомендується застосовувати заходи, які направлені на усунення активних причин, що викликають оповзні на схилах. Протиоповзневі споруди, їх конструкції, розміри окремих елементів та інші показники розраховують з урахуванням виду забудови, її функції, а також призначення захисної споруди. Оповзневі процеси можна прогнозувати. Для цього, перш за все, необхідно проводити докладні інженерно-геологічні і інженерно-гідро-геологічні дослідження місцевості.

Для складання прогнозу оповзневих процесів на довготривалий період використовується так званий метод ритмічності, який оснований на виявленні періодів активізації оповзнів, що пов’язані з опадами та іншими метеорологічними елементами. Крім довгострокових складаються прогнози завчасні, на найближчий час, короткострокові, екстреного попередження. Завчасний складається на декілька років, тобто на час, що співпадає з часом зведення захисних споруд. За даними прогнозу можна планувати будівництво захисних споруд з урахуванням терміну прояву оповзня. Прогноз на найближчий рік або сезон дозволяє планувати лише деякі заходи, головним чином, попереджувального характеру. Короткостроковий прогноз видається на декілька місяців, тижнів або днів/з метою прийняття оперативних рішень по скороченню збитків від оповзня. Екстрене попередження про оповзні робиться за декілька годин або навіть хвилин, щоб уникнути аварій і людських жертв.

СЕЛІ (від арабського «сайль» – бурний гірський потік) – це потоки води, піску, глини, щебеню, уламків каміння і навіть валуни що раптово виникають у руслах гірських річок. Вони володіють великими швидкостями, руйнівною силою і створюють характерні для них відкладення. Сельові потоки поділяються на дві категорії: зв’язуючи (структурні) і текучі (турбулентні). Якщо кількість водяної складової перевищує верхню межу міцності, то сельова маса руйнується. Сельові потоки в більшості мають регіональний характер.

За потужністю сельові потоки поділяються на групи:

Ø потужні, з виносом у підніжжя гір матеріалів обсягом більше 100 тис. м3, бувають один раз в 5-10 років;

Ø середньої потужності, з виносом матеріалів від 10 до 100 тис. м, бувають один раз в 2-3 роки;

Ø слабкої потужності, з виносом матеріалів менше 10 тис. м3

Ø дуже потужні сельові потоки повторюються відносно рідко – один раз в 30-50 років, і вони виносять до 2-4 млн. м3 руйнівного матеріалу.

Сельові потоки сходять раптово, накопичуються швидко, іноді майже миттєво. Час сходження сельових потоків невеликий, тривалість їх 1-3 години, інколи 6-8 і рідко більше 10 годин. Крутий передній фронт сельової хвилі висотою від 5 до 15 м утворює «голову» селі і рухається суцільною стіною з болота, каміння і води. Максимальна висота валу водогрязевого потоку сягає 20м, швидкість руху складає 10-15 км/год, щільність – до 2 т/м3.

Сходження сельових потоків можна прогнозувати по результатам спостере­жень за минулі роки і за даними очікуваної погоди. При складанні прогнозу селі використовують емпіричні, статистичні і розрахункові дані. Процес розробки прогнозу включає в себе декілька етапів: ретроспекція сельових явищ, визначення ступеню їх активізації, прогноз.

Для захисту від селі використовується комплексний метод. Він включає організаційно-адміністративні, агротехнічні, лісомеліоративні, гідротехнічні заходи. Перил три заходи спрямовані на попередження селі в самих осередках її утворення, гідротехнічні – на боротьбу з уже сформованими сельовими масами. Слід відмітити що роботи по їх проведенню повинні починатися й проводитись до повного завершення.

Дії при селях та оповзнях. При загрозі сходження селі або оповзнях, та при наявності часу необхідно евакуювати населення у безпечні зони. Разом із людьми вивозять матеріальні цінності, переганяють сільськогосподарських тварин. При оповіщенні про наближення селі або початку оповзнів необхідно якомога швидше покинути приміщення, попередити сусідів про небезпеку і вийти в безпечне місце. Покидаючи приміщення, обов’язково слід вимкнути газові прилади, перекрити газові крани, вимкнути електроприлади, світло.

СНІГОВІ лавини (від пізньолат. labina – оповзень) – сніговий обвал маси снігу на гірських схилах. Сходження лавин можливе в гірських районах, де є стійкий сніговий покрив. Снігові лавини – суміш кришталиків снігу й повітря, що зміщуються по схилу гір зі швидкістю 90-100 км/год. На своєму шляху лавина залучає все нові маси снігу. Обсяг навіть невеликих лавин становить близько 20тис. м3 снігу.

Снігові лавини руйнують будівлі, виривають з корінням дерев; зносять мости, обривають лінії електропередач і зв’язку. Руйнівна дія лавини посилюється повітряною хвилею, яка рухається попереду снігової маси. Для захисту від снігових лавин будують лавинорізи, галереї, вітрові щити, на схилах гір висаджують дерева, проводять обстріл схилів.

Снігові заноси утворюються під час інтенсивно випадання снігу. При великих хуртовинах та буранах снігові заноси можуть виникати на значних територіях, тимчасово паралізуючи роботу залізничного та автомобільного транспорту, порушуючи нормальну життєдіяльність селищ і міст. Як правило, снігові заноси не мають катастрофічного характеру. При ретельній організації боротьби з ними негативний вплив можна швидко локалізувати.

Дії при снігових заносах. Про можливість снігових заносів населення попереджається заздалегідь по всіх засобах зв’язку. На цей час потрібно обмежити пересування, особливо в сільській місцевості, робиться запас продуктів, води, палива, заготовляють корм і воду для тварин.

Якщо снігопад застав у дорозі, необхідно зупинити автомобіль, однак не покидати його. Тим більш, не слід намагатись дійти пішки населеного пункту. Щоб не опинитися під снігом, потрібно його розгрібати, бажано вивісити яскраву тканину, що буде орієнтиром для пошукової групи.

ЕРОЗІЯ (лат. erosio – роз’їдання) – процес руйнування гірських порід і ґрунту водним потоком. Водна ерозія ґрунту проявляється на схилах, де стікає дощова або тала вода. Вона поділяється на площинну (порівняно рівномірний змив ґрунту), струйчату (утворення неглибоких вимоїн) і глибоку (розмив потоками води ґрунту і гірських порід).

В раціональному використанні земельних ресурсів країни для сільськогосподарських цілей істотне значення має боротьба саме з водною ерозією. Часто ерозія яру являється результатом розвитку площинного змиву. Найбільш небезпечним з точки зору сільського господарства являється все ж таки площинний змив. Інтенсивні ерозійні процеси протікають на постійно оброблюємих землях лісостепової зони країни, у передгірних і гірських районах. У східних районах країни (Донецька, Луганська області) при зливі із шаром опадів 41 мм був зафіксований змив ґрунту 553 т/га. При змиві 1 см шару типового чорнозему втрачається з 1 га площі більше 600 кг азоту, 400 кг фосфору, 300 кг калію; при змиві 1 см шару південного чорнозему – відповідно 760, 240, 800 кг.

Ерозія подібно іржі роз'їдає й руйнує землю. Водна та вітрова ерозія ґрунтів є справжнім суспільним лихом. Цей природний процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку ґрунту та цілого ряду інших причин. Різними формами ерозії в Україні охоплено близько 20 млн. га. ріллі з 34,2 млн. га. орної землі (59%). Ці втрати повністю залежать від сумлінного ставлення людей до землі.

Ще небезпечнішою є лінійна ерозія, якою охоплені високогірні, горбисті та гірські території. Лінійний розмив руйнує не тільки ґрунт, але і самий природний комплекс. Утворення ярів (іноді глибиною 30-40 м і довжиною понад 10-15 км), що часто формують цілі яскраво-балочні системи, вилучає з обігу величезні площі сільськогосподарських земель. Площа вилученої з обігу ріллі перевищує площу самих ярів у 2-3 рази. У місцях розвитку ярів знижується рівень ґрунтових вод, землі стають непридатними для шляхового, житлового та промислового будівництва. Найбільш девастовані лінійною ерозією ділянки в науковій літературі дістали назву «бадленд» (погані землі). Рекультивувати такі землі на сучасному рівні науки та техніки практично не можливо або дуже дорого.

 

Для боротьби з ерозією використовують:

Ø організаційно-господарські заходи, що передбачають організацію території господарств, зміну їх кордонів і виробничих підрозділів, встановлення відповідної структури сільськогосподарських угідь, посівної площі й інші заходи, що перешкоджають подальшому розвитку ерозійного процесу;

Ø комплекс агротехнічних заходів може включати такі заходи по боротьбі з водною ерозією: обробка полів поперек схилу, контурне орання, кротовиння й щілювання ріллі, переривисте боронування зябу, залужування, посадка та висів багатолітніх насаджень;

Ø гідротехнічні споруди, що здійснюють прямий вплив на поверхневий стік і є найбільш ефективними заходами боротьби з водною ерозією. Водоскидаючі споруди включають в себе: перепади, швидкотоки, консульні, шахтні й трубчасті водоскиди.

Епіфіотії – масштабні захворювання рослин, що призводять до втрати 50% і більше врожаю. Самими ймовірними і потенційно небезпечними інфекціями, що ведуть до корозії зернових культур, є фузаріоз колоса, бура ржа, мучниста роса. Наслідком розповсюдження цих хвороб на полях є загниваючі сходи і плоди.

Епідемії – це масове поширення інфекційних захворювань серед людей на значній території.

Епізоотії – це значне поширення хвороб тварин, що перевищує рівень захворювання в даному регіоні.

Такі лиха нині швидко локалізуються й ліквідовуються, але вони завдають чималих збитків. Важливою умовою захисту людей від епідемій є ефективні сані­тарно-епідемічні заходи, що спрямовані на зниження інфекційних захворювань і ліквідацію небезпечних хвороб. Велике значення має раннє діагностування інфекційних хвороб: дизентерії, корі, поліомієліту, сибірської виразки, малярії, сапу тощо. Такі захворювання, як чума, холера, жовта пропасниця й віспа, підлягають спеціальному обліку. Для того щоб ефективно захистити населення в період епідемії, треба мати необхідні засоби колективного та індивідуального захисту (вакцини, сироватки, бактеріограф, антибіотики), а також провести роботи по захисту води та їжі.

Зона епідемічного зараження включає район виникнення епідемії і район поширення, а також характеризується довжиною, глибиною й площею. Територія, в межах якої виникли масові ураження людей та сільськогосподарських тварин, називається осередком біологічного ураження. Для попередження поширення інфекції в осередку ураження встановлюється карантин. В районах, прилеглих до осередку біологічного ураження, вводиться режим обсервації.

Карантин – це система протиепідемічних і режимних заходів, що спрямовані на повну ізоляцію осередку й ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. На зовнішніх кордонах карантинного району встановлюється охорона, регулюється рух. Забороняється вихід людей, вивіз речей та продуктів харчування. Вхід у район карантину дозволяється спеціальним формуванням і медичному персоналу.

Обсервація передбачає проведення ізоляційних лікувально-профілактичних заходів, що спрямовані на припинення розповсюдження інфекційних захворювань. До режимних заходів в районі обсервації відносять: максимальне обмеження в’їзду і виїзду; заборона вивозу речей, які не пройшли знезаражування; посилення медичного контролю за продуктами харчування і водою, зменшення руху по зараженій території й інші заходи.

У зонах епідемій з самого початку їх виникнення проводятьсязаходи зі

Ø дезинфекції (знезаражування)

Ø дезинсекції (знищення комах)

Ø дератизації (знищення гризунів).

Населення у зонах зараження розподіляється на маленькі групи, йому забороняється виходити зі своїх квартир (дворів). Продукти харчування, питна вода та предмети широкого вжитку населенню доставляють за квартирами (дворами). Припиняється робота усіх підприємств і закладів, окрім тих, що мають особливу важливість для народного господарства. Об'єкти народного господарства, продовжуючи свою роботу, переходять на особливий режим роботи, робітники та службовці – на казармений стан з суворим виконанням протиепідемічних вимог. Харчування й відпочинок робітників і службовців організовується по групах у спеціальних приміщеннях.

У зонах карантину припиняється робота всіх на­вчальних закладів, забороняються видовища, функціонування ринків тощо. Населення, робітники та службовці повинні користуватися засобами індивідуального захисту. Термін карантину і обсервації встановлюють за тривалістю інкубаційного періоду захворювання, з моменту госпіталізації останнього хворого й закінчення дезінфекції.