Основні підходи до визначення історичних етапів розвитку психологічної науки

ББК 88я73

В 18

Затверджено Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів психологічних і педагогічних спеціальностей

(Лист МОН України № .................)

Р е ц е н з е н т и :

В. П. Москалець, доктор психологічних наук, професор

В. В. Рибалка, доктор психологічних наук, професор

В18

Варій М. Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – 2-ге видан., випр. і доп. – К.: «Центр науково-методичної літератури». – Львів: Край, 2006. – 968 с.

У підручнику висвітлено всі головні аспекти загальної психології в обсязі, необхідному для підготовки професіональних психологів і педагогів.

Викладення навчального матеріалу має проблемно-дослідницький характер, що дає студентові змогу не лише розширити свої уявлення про психологічну науку, а й активізувати свою пізнавальну діяльність. Водночас у написанні підручника автор дотримувався власної психоенергетичної концепції психіки та психічного і побудованої на її основі психологічної структури особистості.

УДК 159.9(075.8)

ББК 88я73

ISBN 966-547-222-4

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА.. 8

Глава 1. РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ 11

1.1. Основні підходи до визначення історичних етапів розвитку психологічної науки. 11

1.2. Психологія як наука про душу. 12

1.3. Психологія як наука про свідомість. 18

1.4. Психологія як наука про поведінку. 28

1.5. Психологія – наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом. 33

Глава 2. ПСИХОЛОГІЧНІ НАПРЯМИ, ШКОЛИ І КОНЦЕПЦІЇ 40

2.1. Структуралізм, функціоналізм і гештальтпсихологія. 40

Структуралізм. 40

Функціоналізм. 41

Гештальтпсихологія. 42

2.2. Фройдизм, психоаналіз. 44

Неофройдизм. 47

2.3. Трансперсональна психологія. 48

2.4. Біхевіоризм. 59

Необіхевіоризм. 65

Оперантний біхевіоризм. 66

2.5. Когнітивізм і гуманістична психологія. 67

2.6. Гуманістична психологія. 69

2.7. Психологічні концепції 72

Концепція Піаже: стадії розвитку інтелекту. 72

Концепція Л.С. Виготського: теорія вищих психічних функцій. 74

Глава 3. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ
ДЛЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.. 79

3.1. Предмет і завдання сучасної психології 79

3.2. Місце психології в системі наук. 86

3.3. Галузі психології 90

Глава 4. ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА ЛЮДИНИ, ЇЇ ПСИХІКА І ВСЕСВІТ
У СВОЇЙ ЄДНОСТІ ТА САМОСТІЙНОСТІ 97

4.1. Структура і функціонування центральної нервової системи людини. 97

4.2. Мозок, людська психіка і психічне в єдності світу. 105

4.3. Розвиток психіки в онтогенезі 107

Глава 5. ПСИХІЧНА НОРМА ТА ВІДХИЛЕННЯ.. 118

5.1. Психічна норма, нормативні відхилення та аномалії 118

5.2. Причини та наслідки ненормативного психічного розвитку. 121

5.3. Рівні ненормативного психічного розвитку. 123

Глава 6. МЕТОДОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ПСИХОЛОГІЇ 133

6.1. Методологічний простір психології 133

6.2. Принципи психології 137

6.3. Методи психології 139

Глава 7. ОСОБИСТІСТЬ У ВИМІРАХ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ.. 149

7.1. Особистість у психоаналізі, трансперсональній психології, біхевіоризмі 149

7.2. Особистість у когнітивній та гуманістичній психології 169

7.3. Жіночі теорії особистості 176

7.4. Факторні теорії особистості 178

7.5. Теорії особистості В. Райха, Дж. Келлі, Г. Стек Саллівана, К. Левіна, Р. Мей, А.Бандури, Дж. Роттера, Е. Дюркгейма, В. Франкла, В. Джемса. 180

7.6. Особистість у психології Сходу. 196

7.7. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського. 203

7.8. Особистість у радянській та українській психології 205

7.9. Людина як багатосистемне явище. 214

7.10. Концепція психоенергетичної цілісності особистості 216

Глава 8. ЛЮДСЬКА ПСИХІКА І ПСИХІЧНЕ. 220

8.1. Сутність людської психіки і психічного. 220

8.2. Багаторівневість психіки. 224

8.3. Багатосистемність психіки. 230

Глава 9. БІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ 234

9.1. Загальна характеристика біопсихічної підструктури особистості 234

9.2. Генетичні, вікові й статеві особливості особистості 234

9.3. Темперамент.. 241

Глава 10. МЕНТАЛЬНО-ПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ 251

Глава 11. ІНТРАІНДИВІДУАЛЬНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА 258

11.1. Поняття інтраіндивідуальної підструктури особистості 258

11.2. Особливості функціонування інтраіндивідуальної підструктури особистості 259

Глава 12. ВІДЧУТТЯ.. 264

12.1. Відчуття як явище. 264

12.2. Фізіологічне підґрунтя відчуттів. 266

12.3. Класифікація та різновиди відчуттів. 271

12.4. Загальні властивості відчуттів. 274

Глава 13. СПРИЙНЯТТЯ.. 286

13.1. Поняття сприйняття. 286

13.2. Функції, характеристика образу сприйняття та його процесуальність. 287

13.3. Теорії і методи дослідження сприйняття. 291

13.4. Властивості та види сприйняття. 299

Глава 14. ПАМ’ЯТЬ.. 308

14.1. Поняття пам’яті та її теорії 308

14.2. Фізіологічне підґрунтя пам’яті 311

14.3. Процеси пам’яті 312

14.4. Різновиди пам’яті 319

14.5. Пам’ять та організація знань. 327

14.6. Індивідуальні особливості пам’яті 341

14.7. Шляхи розвитку пам’яті 343

Глава 15. МИСЛЕННЯ.. 351

15.1. Поняття мислення. 351

15.2. Теорії мислення. 354

15.3. Розумові дії та операції мислення. 360

15.4. Форми мислення та його різновиди. 361

15.5. Процес мислення і розуміння. 366

15.6. Індивідуальні особливості мислення. 372

Глава 16. МИСЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТ. 376

16.1. Види мислення і репрезентації 380

16.2. Індивідуальні особливості інтелекту. 386

16.3. Теорії інтелекту. 393

Глава 17. УЯВА.. 404

17.1. Поняття уяви. 404

17.2. Види уяви. 406

17.3. Процеси уяви. 409

Глава 18. ПСИХОСЕМАНТИКА.. 414

18.1. Поняття психосемантики. 414

18.2. Сутність психосемантики. 415

18.3. Основні психосемантичні методи. 419

18.4. Психологічні закономірності й моделі семантичної обробки. 423

18.5. Суб’єктивна психосемантика. 430

Глава 19. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ТА ПОЧУТТІВ.. 436

19.1. Розуміння емоцій та почуттів. 436

19.2. Класифікація емоцій та почуттів. 444

19.3. Експресивний компонент емоційного реагування. 452

19.4. Характеристика різних видів емоційного реагування. 457

19.5. Теорії емоцій. 464

19.6. Роль і функції емоцій у керуванні поведінкою та діяльністю.. 479

19.7. Прикладна роль емоцій. 484

Глава 20. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ЕМОЦІЙ.. 490

20.1. Емоції очікування й прогнозу. 490

20.2. Фрустраційні емоції 499

20.3. Комунікативні емоції 505

20.4. Інтелектуальні емоції, або афективно-когнітивні комплекси. 508

20.5. Характеристика емоційних станів, які виникають у процесі діяльності 510

20.6. Емоційні властивості людини. 514

Глава 21. РОЗУМІННЯ ЕМОЦІЙ ІНШОЇ ЛЮДИНИ ТА УПРАВЛІННЯ СВОЇМИ ЕМОЦІЯМИ.. 522

21.1. Розуміння емоцій інших людей та емоційна здатність. 522

21.2. Ідентифікація емоцій за мімікою та пантомімікою.. 526

21.3. Керування емоціями. 531

Глава 22. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЗНИХ ПОЧУТТІВ.. 542

Глава 23. ЕМОЦІЙНО ЗУМОВЛЕНА ПОВЕДІНКА ТА ЕМОЦІЙНІ ТИПИ.. 559

23.1. Емоційна поведінка. 559

23.2. Емоційні типи. 565

Глава 24. ПРОФЕСІЙНІ, ВІКОВІ, СТАТЕВІ ТА ПАТОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ЕМОЦІЙНО-ПОЧУТТЄВОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ ЛЮДИНИ.. 575

24.1.Особливості емоційної сфери у представників деяких професій. 575

24.2. Вікові й статеві особливості емоційної сфери особистості 577

24.3. Емоції при патології 588

Глава 25. ВОЛЯ.. 601

25.1. Поняття волі та її функцій. 601

25.2. Типи критеріїв волі та локус контролю. Вольові дії 604

25.3. Фази та ознаки вольових дій, їх стимулювання. 606

25.4. Вольові якості 611

Глава 26. ЗДІБНОСТІ 615

26.1. Поняття здібностей та їхнього розвитку. 615

26.2. Види здібностей. 615

26.3 Розвиток здібностей. 618

Глава 27. СОЦІОПСИХІЧНА ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ 620

27.1. Досвід. 620

27.2. Характер. 621

27.3. Акцентуації характеру. 626

27.4. Спрямованість. 628

Глава 28. ПІДСТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ «СВІДОМІСТЬ-САМОСВІДОМІСТЬ». 639

28.1. Свідомість особистості 639

28.2. Самосвідомість особистості 641

28.3. «Я-концепція». 642

Глава 29. ПСИХІЧНІ СТАНИ.. 649

29.1. Сутність психічних станів. 649

29.2. Класифікація психічних станів. 650

29.3. Особливості психічних станів. 652

29.4. Фізіологічні основи і зовнішні вияви психічних станів. 653

29.5. Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності 654

29.6. Стан страху та шляхи його подолання. 660

Глава 30. УВАГА ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 667

30.1. Поняття уваги. 667

30.2. Фізіологічне підґрунтя уваги. 670

30.3. Теорії уваги. 671

30.4. Методи дослідження уваги. 673

30.5. Моделі уваги. 676

30.6. Основні властивості та види уваги. 680

Глава 31. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ 686

31.1. Поняття діяльності 686

31.2. Психологічна структура діяльності 686

31.3. Рухи і дії 688

31.4. Знання, навички і вміння. 689

31.5. Перенесення та інтерференція. 692

31.6.Основні види діяльності 695

Глава 32. ПСИХОМОТОРИКА.. 703

32.1. Сутність психомоторики. 703

32.2. Будова психомоторики. 707

32.3. Функції психомоторики. 709

32.4. Регулятори і продукти психомоторики. 716

32.5. Механізми регуляції психомоторної дії 717

Глава 33. ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ НАУЧАННЯ.. 723

33.1. Поняття научання, навчання та учіння. 723

33.2. Научання і розвиток. 728

33.3. Класичні концепції научання. 731

33.4. Моделі научання. 734

33.5. Типологія научання. 737

Глава 34. МОВА І МОВЛЕННЯ. ПСИХОЛІНГВІСТИКА.. 742

34.1. Предметна сфера. 742

34.2. Мова та її функції 749

34.3. Фізіологічні механізми мовної діяльності 752

34.4. Різновиди мовлення. 754

Глава 35. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ 759

35.1. Поняття соціалізації 759

35.2. Особливості, умови й механізми соціалізації 760

35.3. Процес соціалізації 762

Глава 36. ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ ОСОБИСТОСТІ 772

36.1. Загальне уявлення про «психологічний захист» і його функції 772

36.2. Різновиди психологічного захисту та їхня характеристика. 775

36.3. Особливості психологічного захисту в дітей. 786

36.4. Використання захисту в життєдіяльності 791

Глава 37. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ДЕПРИВАЦІЯ.. 804

37.1. Психологічне розуміння відхильної поведінки. 804

37.2. Особливості особистості з девіантною поведінкою.. 809

37.3. Депривація. 813

Глава 38. ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ 819

38.1. Розуміння психічного здоров’я. 819

38.2. Вплив суспільної дійсності на психічне здоров’я особистості 823

Глава 39. ГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ 830

39.1. Поняття гармонії особистості 830

39.2. Гармонія взаємин особистості, її сенс життя, духовність і свобода. 834

39.3. Шлях особистості як сукупність життєвих процесів. 836

39.4. Психічна стійкість. 841

39.5. Залежна поведінка як наслідок зниження психічної стійкості 849

39.6. Самоуправління і саморегулювання. 858

Глава 40. САНОГЕННИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ
ТА ЇЇ ПСИХОЛОГІЧНА ЗАЛЕЖНІСТЬ.. 867

40.1. Розуміння саногенного потенціалу особистості 867

40.2. Благополуччя як позитивний саногенний потенціал особистості 868

40.3. Активізація саногенного потенціалу у важких життєвих умовах. 871

Глава 41. КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 877

41.1. Розуміння криз особистості у психології 877

41.2. Типи криз особистості 878

41.3. Ставлення до кризи та її подолання. 891

Глава 42. КОНТРОЛЬ І ПЛАНУВАННЯ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ 897

42.1. Поняття психологічних механізмів цілеспрямованої поведінки. 897

42.2. Теоретичні підходи до аналізу структури регуляції дії 898

42.3. Вплив мети на поведінковий акт.. 902

42.4. Зворотний зв’язок та ефективність наступної дії 908

Глава 43. РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 914

43.1. Підходи і теорії розвитку особистості 914

43.2. Гармонійний і дисгармонійний розвиток особистості 925

43.3. Формування змісту особистості 927

Глава 44. РОЗВИТОК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЇ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 932

44.1. Розуміння поняття «конкурентоспроможна особистість». 932

44.2. Етапи розвитку конкурентоспроможної особистості 934

44.3. Психологічні основи розвитку інтегральних характеристик конкурентоспроможної особистості 936

Словник психологічних понять. 946

ПЕРЕДМОВА

Психологія – одна з наук про людину, людські спільноти, їхнє життя й діяльність. Вона вивчає закономірності, механізми, умови, чинники та особливості розвитку й функціонування психіки, її взаємодію з внутрішнім і зовнішнім психічним, а також сутність і зміст останніх.

У наш час психологія одержала змогу для подальшого наукового продуктивного розвитку в різних напрямах. Які особливості психології як науки?

По-перше, психологія – наука про найскладніше явище – психіку, яке людство ще до кінця не вивчило й не усвідомило, про внутрішнє і зовнішнє психічне та їхню взаємодію.

По-друге, психологія є однією з наймолодших наук. Умовно її наукове становлення пов’язують з 1879 роком, коли німецький психолог В. Вундт у Лейпцизі створив першу у світі Лабораторію експериментальної психології. Однак у практичній площині психологія є однією із найдавніших, оскільки її застосовували ще в сиву давнину, коли наші предки готувалися до полювання, війн тощо. У кожному племені, фактично, були свої практичні психологи – це заклинателі, шамани, пророки, чаклуни, ясновидці та ін.

По-третє, наукова психологія відрізняється від побутової, народної і релігійної, тому що використовує більш фундаментальний і різноманітний інструментарій для здобування знання, прагне до узагальнень, дає змогу побачити загальні закономірності розвитку особистості й групи. Наукові знання не мають інтуїтивного характеру, а є більш раціональними й усвідомленими. Отже, наукова психологія володіє унікальним фактичним матеріалом, недоступним жодному іншому носію.

По-четверте, психологія є наукою розгалуженою, оскільки має десятки галузей.

По-п’яте, психологія має унікальне практичне значення для будь-якої людини та діяльності, у тому числі й психолога-практика.

На жаль, нині досягнення психологічної науки дуже повільно, з певним острахом запроваджують у життя українського суспільства, а часом і зовсім ігнорують. Важливі рішення, і навіть закони, по-перше, приймають без попередньо проведеної психологічної експертизи, унаслідок чого вони «не спрацьовують», оскільки або суперечать психологічним закономірностям, або не враховують психологічних особливостей індивідуальної психіки окремих громадян і соціальної психіки різних людських спільнот, або ігнорують їх, або, навпаки, зумовлюють психологічне неприйняття. По-друге, фактично нема психологічного супроводу їхнього впровадження в життя й діяльність суспільства.

Щоб докорінно змінити наше суспільство, мобілізувати його потенціал на розбудову правової, заможної держави, необхідно змінити світовідчуття, світосприймання і світорозуміння всіх її громадян, наповнити їхню свідомість і самосвідомість відповідним змістом. А це під силу лише тим, хто добре озброєний психологічними знаннями, навичками і вміннями.

Тепер створюють різні психологічні, психотерапевтичні, соціально-психологічні служби, центри, лабораторії тощо, але ефективність їхньої діяльності ще не досягла необхідного рівня, оскільки не змінено підходи до підготовки психологів-професіоналів.

Сучасні завдання, які розв’язує суспільство, вимагають від психологів оволодіння конструктивними підходами й продуктивними психолого-педагогічними технологіями для розв’язання практичних завдань. Здійснюючи свої функціональні обов’язки, психологи мають активно брати участь у навчанні та вихованні молоді, в управлінні різнобічними соціальними, соціально-правовими, соціально-економічними і політичними процесами, в оптимізації всієї системи різноманітних соціальних зв’язків – у родині, колективі, школі, організаціях, партіях, підприємствах, установах, закладах, суспільстві тощо. Психолог має забезпечувати психічне здоров’я людей, їхній соціальній оптимізм, розвиток, віру в майбутнє, допомагати в життєвих, службових, сімейних і професійних труднощах, сприяти тому, щоб вони отримували задоволення від життя і діяльності.

Серед усіх галузей психології особливе місце належить загальній психології, оскільки вона пов’язана з усіма іншими. Це галузь психологічної науки, предметом дослідження якої є загальні закономірності, тенденції, особливості розвитку психіки у філо- та онтогенезі, а також теоретичні методи й принципи психології, її основні поняття та категоріальний апарат. Загальну психологію іноді називають теоретичною та експериментальною психологією. В її завдання входить розроблення проблем методології та історії психології, теорії і методів дослідження найбільш загальних законів виникнення, розвитку і буття психічних явищ. Вона вивчає пізнавальну і практичну діяльність; загальні закономірності відчуттів, сприйняття, пам’яті, уяви, мислення, психологічну саморегуляцію; диференціально-психологічні особливості особистості; характер і темперамент, провідні мотиви поведінки тощо. Отож результати досліджень у галузі загальної психології – фундаментальна основа розвитку всіх галузей і розділів психологічної науки.

Методологічну основу психології становить учення про психіку і світ психічних явищ людини, про принципи психології, про найбільш загальні підходи до пізнання людини з метою її навчання, виховання, розвитку, підготовки до життєдіяльності, здійснення психологічного впливу на неї тощо.

На цьому етапі розвитку українського суспільства, коли відбуваються глобальні зрушення у свідомості громадян, зростає значення вищої школи. Тому цей навчальний посібник щодо змісту і структури побудовано таким чином, щоб спонукати студентів до оволодіння науковими психологічними знаннями, навичками і вміннями.

У главах навчального посібника розкрито загальні теоретичні аспекти, принципи і найважливіші методи психології, охарактеризовано основні наукові поняття психології, під час аналізу яких виявлено її найважливіші закономірності.

Викладення матеріалу підручника має проблемний і дослідницький характер. У ньому розкрито різні підходи, погляди й позиції вчених на те чи інше питання, явище, проблему. Отже, студенти одержують змогу не тільки осмислити їх, а й сформувати широкий психологічний кругозір. Водночас у написанні навчального посібника автор дотримується власної психоенергетичної концепції психіки і психічного та побудованої на її основі психологічної структури особистості.

Така постановка питання зумовлена тим, що психологічні проблеми в сучасних умовах здобувають нового звучання. Фактично, нині немає таких сфер і галузей, які не потребували б втручання психологів. У нинішніх умовах психологія стає продуктивною силою діяльності та невід’ємною частиною соціального, економічного, політичного, громадського, сімейного та особистого життя. Це все вимагає серйозної підготовки професіональних психологів.

Здійсненню саме такого підходу сприяють структура і логіка вивчення навчальної дисципліни. Вони передбачають систематичність і послідовність освоєння навчального матеріалу, оптимальність переходу від простих проблем до складніших.

Для досягнення кінцевих цілей навчання можна використовувати різноманітні види занять. Їхній перелік, співвідношення і логіку розкриття навчальних питань визначають наукові рекомендації, вимоги Держстандарту і практична доцільність. Як засвідчує досвід, потрібно поєднувати лекції й семінари, індивідуальні контрольні співбесіди і теоретичні конференції, практичні заняття і самостійну роботу студентів під керівництвом викладачів, тренінги, практикуми, заліки, іспити та інші види і форми активної навчальної роботи.

Важливу роль у своєму професійному становленні мають відіграти самі студенти. Цьому сприятимуть курсові й дипломні роботи, реферати, практичні завдання, практику й активна участь у громадському житті факультету, вищого навчального закладу і країни загалом.

Глава 1

РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЇ

Основні підходи до визначення історичних етапів розвитку психологічної науки

Вживання слова «психологія» (від давньогрецьких слів «psyche» (душа) і «logia» (розуміння, знання) уперше зафіксовано в західноєвропейських текстах XVI ст. Поступово слово «психологія» ввійшло до буденного вжитку.

Психологами тоді називали знавців душі, людських пристрастей і характерів. Такі психологи користувалися життєвими знаннями. Наукове знання відрізняється від життєвого тим, що воно, спираючись на силу абстракції і загальнолюдського досвіду, відкриває закони. Психологія за своїми теоретичними досягненнями і практичними спробами змінити життя поступається, зокрема, точним наукам. Адже психологічні явища набагато складніші ніж, наприклад, фізичні, їх важче пізнати. Недаремно великий фізик Альберт Ейнштейн, ознайомившись із дослідами великого психолога Жана Піаже, зазначив, що вивчення фізичних проблем – це дитяча гра порівняно із загадками дитячої гри.

Психологія на шляху до самостійної науки пройшла тривалий шлях, і лише всередині XIX ст. з розрізнених знань вона стала самостійною наукою. Однак і в попередні епохи уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були цілковито позбавлені ознак науковості. Вони прорізувалися в надрах інших наук, зокрема філософії, медицини, природознавства, у різних явищах соціальної практики та ін. У цьому вічному пошуку людства науково-психологічна думка дедалі більше набувала значення і сили, усвідомлюючи свій предмет.

В історії психології, яка досліджує процес становлення психологічних знань та уявлень, виокремлюють кілька основних підходів до визначення меж та етапів розвитку психології.

Відповідно до першого підходу, психологія має тривалу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини ХІХ ст. (Г. Еббінгауз). Розвиток психології поділяють на два етапи: передісторія (до кінця першої половини ХІХ ст.) та історія (з другої половини ХІХ ст.).

Представники другого підходу вважають, що розвиток психологічної думки потрібно розділити на три етапи:

1-й етап – донаукова (міфологічна) психологія – коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап – філософська психологія – коли психологія була частиною філософії, об’єднана з нею спільним методом (від античності до ХІХ ст.);

3-й етап – власне наукова психологія, з другої половини ХІХ ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалася вся історія психології). Цей період пов’язують із застосуванням у психології об’єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дав їй змогу відокремитися від філософії. Цей підхід сьогодні є найпоширенішим. Недолік його у тому, що наукову психологію протиставляють усій попередній.

Третій підхід – культурологічний – розвиток психологічної науки розглядає в контексті розвитку людської культури загалом. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, яку розробив український учений В. А. Роменець. Згідно з цим підходом, етапи розвитку психології виокремлюють за історичними епохами: психологія Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологія Відродження, психологія епохи Бароко, психологія Просвітництва, психологія Сцієнтизму (епохи, що бере початок у ХІХ ст., у якій, до речі, живемо й ми, її назва походить від лат. «scientia» – наука, і відображає ту рушійну силу, яку має наука в сучасній культурі).

Такий поділ історії психології є доцільним, оскільки в психології кожної історичної епохи були суттєві відмінності, акценти на тих чи інших психічних явищах. Психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя наголошувала на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до Просвітництва – на мотиваційних, а у ХІХ – ХХ ст. – на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.

Проте, на наш погляд, розвиток психологічної науки можна розглядати також залежно від того, що було її предметом. Саме з цього погляду етапи розвитку психології розглядають під кутом розуміння її предмета. У такому контексті доцільно виокремлювати перший етап, коли психологію розглядають як науку про душу; другий – як науку про свідомість; третій – як науку про поведінку; четвертий – як науку про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом.