Активізація саногенного потенціалу у важких життєвих умовах
Основною стратегією психологічної допомоги і самодопомоги в подоланні важких життєвих ситуацій є збільшення можливих способів подолання шляхом стимулювання самостійності, зміцнення установки на вияв активності в зміні життєвої ситуації і, якщо можливо, навколишнього середовища. Особливу небезпеку становлять відчуття безпорадності, які мотивують поведінку ризику.
Самостійність(в англомовній літературі – self empowerment) – досягнення особистої автономії шляхом вироблення і застосування життєвих навичок, які мають стосунок до здоров’я. Самостійність – це процес, спрямований на відновлення здатності приймати рішення і навіювання людям віри в їхню автономність, а також оволодіння навичками для прийняття рішень, пов’язаних з їхнім власним здоров’ям, здоров’ям їхніх родин. Самостійність є одним з найважливіших ресурсів контролю здоров’я.
Отже, до саногенного потенціалу входить багато складових, які можна розділити на три групи. До першої групи належать ті, що формуються вихованням, освітою, соціальним оточенням (широким і найближчим), та зумовлені умовами і способом життя, професією. Усе це не може бути об’єктом психогігієнічних акцій, це значно ширше за психогігієну і як практику, і як теорію. До другої групи можна зарахувати ті особливості особистості й той досвід, знання та уміння, які виникають у суб’єкта внаслідок спільної роботи з фахівцем: психологом, психотерапевтом, лікарем або педагогом. Ці якості він здобуває на сеансах психологічного консультування, у групах особистісного розвитку, психокорекційних групах, на тренінгах підвищення психологічної стійкості (Куліков), підвищення комунікативної компетентності, тренінгах упевненості (інші назви: тренінг самоствердження, тренінг асертивності), в інших формах індивідуальної та групової роботи.
Зрозуміло, конкретний набір форм психологічної допомоги зумовлений індивідуальністю людини і специфікою її життєвої ситуації. Це й визначає, що саме необхідно суб’єктові для підвищення психологічної стійкості, для просування до гармонії. Наприклад, такий вектор психологічної і психогігієнічної допомоги може бути заданий її належністю до тієї або іншої групи ризику.
До третьої групи належать ті протективні якості, які суб’єкт розвив у собі самостійно. Сюди входять знання, уміння і навички, які допомагають формувати саногенне ставлення до дійсності – до суспільства, подій, людей та їхніх вчинків, до себе, своїх плюсів і мінусів. Вони дозволяють вибирати оптимальні стратегії і тактики подолання труднощів, регулювати рівень напруження, зберігати свободу поведінки, вибирати той стиль життя, який найбільше відповідає індивідуальності, дає змогу жити здоровим і благополучним життям. До предмета особистої психогігієни належать більшою мірою складові цієї третьої групи.
Особиста психогігієна– одна з форм самовдосконалення. У кожної людини є потреба і здатність змінювати себе, творити, розкривати свої здібності. І те, й інше не зникає в разі несприятливих умов розвитку, багатьох порушень і вад. Реалізувати себе – значить відкрити свої здібності й реалізувати їх. Повніше виявити себе, самоствердитися людина може, розвиваючи свою особистість, глибше пізнаючи й усвідомлюючи себе. Початкові знання психології необхідні кожній сучасній людині. Недооцінка самопізнання, незнання своєї індивідуальності робить людину більш вразливою до стресу, знижує її стійкість у подоланні життєвих криз.
Необхідно зазначити, що в разі надмірного заглиблення в себе вдосконалювання особистості стає головною метою життя (вдосконалювання заради вдосконалювання). Повноцінний розвиток особистості неодмінно припускає (нехай невеликі) кроки в освоєнні обраної професії, у зануренні в навколишній світ природи і людей, у конкретній допомозі людям, у чому-небудь, що можуть оцінити інші як досягнення.
Ставлення до дійсності.До чинників, які здійснюють саногенний вплив на особистість, належать:
• упевненість, незалежність у взаєминах з іншими людьми, відсутність ворожості, довіра до інших, відкрите спілкування;
• почуття спільності (в адлерівському значенні), відчуття соціальної належності;
• статус у групі й соціумі, який задовольняє, стійкі міжособистісні ролі;
• погодженість Я-сприйманого і Я-бажаного.
Для активізації цих сил на допомогу саногенному потенціалові зовсім немає простих порад і рекомендацій.
Ставлення до дійсності можна розглядати як сукупність установок до різних її аспектів. Установка– це схильність певним чином інтерпретувати й оцінювати сприйняте, готовність до певного виду поведінки. Рятування від негативних установок є необхідною роботою зі зміцнення саногенного потенціалу особистості. Розглянемо найбільш часті негативні установки.
Великої шкоди душевному здоров’ю завдають роздуми про недосконалість світу. Насправді світ іноді стає таким в очах декого з нас. Загалом оцінити перевагу чого-небудь можна лише в порівнянні. Світ одночасно і недосконалий, і досконалий.
Порівнюючи свій спосіб життя зі способом життя інших людей, ми часто бачимо в останньому насамперед плюси. Бачити недоліки й не зауважувати переваг тих умов, у яких живеш, – досить поширена життєва позиція. Тим часом у реальному світі жоден сад не може мати чотирьох південних сторін – сонячна сторона завжди тільки одна. Усе має свою сонячну і тіньову сторони.
Багато розладів є хворобами способу життя, але не лише людини. Важливе спрямування думок, стиль відчуттів і переживань, стиль ставлення до життя – поняття досить містке. У ньому об’єднано основні позиції особистості й установки на ту чи іншу активність, на певну поведінку. Почуття й переживання, які оздоровлюють або шкодять здоров’ю, пов’язані з тим, у що вірить людина, чого очікує від життя, як готується це сприймати.
Велике значення для формування настрою мають суб’єктивні чинники. Можна згадати дуже точне спостереження Ф. Ларошфуко: «Ми ніколи не буваємо ні такими щасливими, ні такими нещасними, як це уявляємо».
Усвідомленість буття.Віктор Франкл бачив багато мудрості в словах Ніцше: «Той, хто знає, навіщо жити, може винести будь-яке як». Страждання перестає бути стражданням у той момент, коли ми знаходимо в ньому зміст – наприклад, зміст жертовності.
Відсутність або втрата сенсу життя компенсується прагненням до влади, у тому числі в найпримітивнішій формі – бажання грошей. Непомірне бажання задоволень, сексу, алкоголю, юнацька злочинність також часто зумовлені цією незадоволеною потребою.
Сенс життя неможливо ні почути, ні побачити. Наполегливо вкладати свої сили в яку-небудь справу, хоча б інтуїтивно не відчуваючи сенсу свого життя, неможливо. Ми не вибираємо сенс нашого існування із «загалу наявних». Іноді ми його відчуваємо безпосередньо, не відчуваючи бажання аналізувати, що він собою представляє. Його можна усвідомити розумом після довгих міркувань, можна знайти у любові до близької людини або створити своєю працею. У будь-якому разі, щоб знайти сенс життя, ми витрачаємо зусилля.
Жодні речі не можуть замінити сенс життя. Вони можуть відволікти від його пошуків на якийсь час, іноді на ціле життя. Але цей стан хиткий, тим він і небезпечний. Щось може змінитися в житті або в самій особистості, і тоді питання про сенс життя може стати досить гостро. Якщо людина не має власного досвіду пошуку сенсу життя, то ситуація може стати важкою, кризовою. Спроба замінити внутрішнє зовнішнім у цьому разі приречена на невдачу. Грошей, речей, смачної їжі, алкоголю... надовго не вистачає. Виявляється різною мірою усвідомлене почуття власної неповноцінності, незадоволеності собою і життям. Обов’язкова умова для усвідомлення сенсу життя – це належність до чого більшого, ніж ти сам.
Сенсом життя неможливо поділитися з ким-небудь. Для одних найважливіше розуміти, у чому сенс життя, міркувати про нього. Для інших головне – відчувати його, почувати, переживати. Для закоханих пошук сенсу життя неактуальний, оскільки життя настільки чуттєво відчутне, що сумніватися в його доцільності немає причин і бажання. Занурена в материнські турботи жінка переживає сенс життя безпосередньо, аж ніяк не завжди відчуваючи потребу міркувати про нього. Для когось сенс життя – у його творах, виготовлених речах, споруджених будинках, дорогах, кораблях, літаках, вирощеному хлібі. Результат праці для них – реалізація і самовираження.
Найчастіше сенс життя втрачається, коли постають нездоланні перешкоди на шляху до самореалізації. Оцінка перешкод завжди суб’єктивна. Труднощі можуть здаватися нездоланними, як в разі слабкості інстинктивного прагнення до самореалізації, так і в разі об’єктивно важких обставин.
На відчуття сенсу життя впливає також співвідношення величини досягнень особистості і затрат на них, що оцінюють як психологічну ціну зусиль. Якщо вона занадто висока, то мотивація знижується; розмивається та частина сенсу життя, що була пов’язана з важкодосяжними цілями. Наближення до цілей має підживлюватися задоволенням від досягнутого. Лише деякі люди із сильними прагненнями здатні енергійно просуватися вперед до далеких цілей, не втрачаючи впевненості у собі. Легкі досягнення (без старань або ризику) не дають повноти відчуття сенсу життя.
Духовна нерозвиненість, зникнення далеких цілей, звуження інтересів веде до деградації особистості, робить неактуальною потребу в сенсі життя.
Особливості саморегулювання саногенного потенціалу в складних життєвих умовах:
• Навчитися знаходити час для саморозвитку, зауважувати кожен, навіть невеликий крок у своєму розвитку. Відчувати радість від кожного успішно зробленого кроку і переживати його. І навчання, і самонавчання відбувається успішніше, якщо воно приносить радість.
• Уміти ставитися до подій філософськи, бачити різні ситуації і себе в них у ширшій перспективі, збоку.
• Уміти сприймати події з іронією, цінувати і розвивати почуття гумору. Маршал Жуков високо цінував гумор і вважав, що він надає величезну допомогу в подоланні життєвих негараздів. Після війни він добре відгукався про наявну в американській армії практику: разом з пайком солдатові для підняття духу давали збірник анекдотів.
Відповідно до досліджень англійського психотерапевта Роберта Холдена, сміх має багатогранний позитивний вплив на психіку й організм людини. Він стимулює всі найважливіші органи, подібно до лікувального масажу. Одна хвилина сміху рівноцінна 45 хвилинам фізичних вправ зі зняття напруження. Сміх знижує кров’яний тиск, поліпшує кровообіг, полегшує дихання, сприяє видаленню з організму стресових гормонів, зміцнює імунну систему. Він робить людину менш сприйнятливою до болю.
• Зберігати найціннішу здатність відчувати задоволення навіть від невеликої сьогоднішньої радості. Не варто надовго залишатися у спогадах про минуле. Працюючи на майбутнє, не обов’язково думати про нього постійно. Не може бути майбутнього без сьогодення. Здатність оцінювати задоволення сьогодні – безцінна. Не вміючи надавати належної уваги невеликим приємним подіям, ви ризикуєте не помітити й великої радості.
• Не втрачати оптимізму, позитивного сприйняття подій. Ми зміцнюємо свої душевні сили, якщо зосереджуємося на чому-небудь перспективному, на шляхах розв’язання проблем, способах подолання труднощів, а не на глухих кутах. Позитивне налаштування необхідне і в міжособистісних взаєминах. Необхідно намагатися побачити в людях достоїнства й більше звертати увагу на них, а не на те негативне, що є в кожному. Більшість людей відповість тим самим. З глибини століть прийшла до нас порада про те, як ставиться до проблем. Усі проблеми поділяються на два види: ті, які ви в стані розв’язати, і ті, з якими ви нічого вдіяти не можете. Перші треба розв’язувати, не переживаючи про те, що їх треба розв’язувати. З другими ще простіше – їх не треба розв’язувати і тому не варто через них засмучуватися. Вважають, що це фрагмент із молитви св. Франциска, який просив Бога, щоб у нього вистачило мудрості розрізняти проблеми і вистачило сил розв’язати ті проблеми, які можна розв’язати.
• Не варто переживати з приводу тих неприємностей, які ще не настали, адже вони можуть і не настати.
• Прекрасним психотерапевтом є заслужений успіх. Мало бажати успіху, треба навчитися досягати його. Що найчастіше заважає нам досягати успіху й відчувати радість досягнення? Ми забуваємо: а) про необхідність планувати роботу; б) розділяти цілі на найближчі, віддалені й далекі, планувати і ті, й інші; в) правильно ставити цілі – чіткіше формулювати критерії, за допомогою яких можна зробити однозначний висновок: досягнуто мети чи ні.
Необхідно націлитися на пошук своїх головних здібностей. Витрачені на пошук зусилля буде нагороджено.
Контрольні питання:
· Що таке саногенний потенціал особистості? Яка його роль у забезпеченні її гармонії?
· У чому виявляється практична психогігієна особистості у створенні саногенного потенціалу?
· Чому психологічна стійкість особистості підсилює її саногенний потенціал?
· Охарактеризуйте благополуччя особистості як її саногенний потенціал.
· У чому виявляється психологічне благополуччя особистості? Які його складові?
· Який вплив величини саногенного потенціалу на подолання складних життєвих ситуацій?
· Яким чином ставлення до дійсності справляє саногенний вплив на особистість?
· Який зв’язок між сенсом життя особистості та її саногенним потенціалом?
· Які особливості саморегулювання саногенного потенціалу в складних життєвих умовах?
Література:
Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М., 1991.
Асмолов А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1990.
Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М., 1986.
Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: Край, 2005.
Горелова Г.Г. Кризисы личности и педагогическая профессия. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2004.
Гройсман А. Психология. Личность. Творчество. – М., 1993.
Князев Я. Ключ к самосозиданию. – М., 1990.
Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2т.]; Т.1: Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. – К.: Форум, 2002.
Мартынюк Е.И. Рефлексия как способ саморегуляции и оптимизации деятельности // Деятельность: философский и психологический аспекты. – Симферополь, 1988. – С. 28–30.
Маслоу А. Самоактуализация личности и образования: пер. с анл. – Киев, Донецк: Ин-т психологии АПН Украины, 1994.
Митина Л.М. Психология развития конкурентоспособной личности. – М.: Московский психолого-социальный институт. – Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2002.
Морсанова В.И. Индивидуальный стиль саморегуляции. – М.: Наука, 1998.
Осницкий А.К. Саморегуляция деятельности школьника и формирование активной личности. – М., 1986.
Пейсахов Н.М. Саморегуляция типологические свойства нервной системы. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1994.
Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъективности. – Ростов-н/Д.: Феникс, 1996.
Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.
Реан А.А., Бордовская Н.В., Розум С.И. Психология и педагогика. – СПб.: Питер, 2004.
Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / Под ред. В.А. Ядова. – Л., 1979.
Столин В.В. Самосознание личности. – М.: Изд-во МГУ, 1983.
Фрейдмен Д., Фрейгер Р. Личность и личностный рост. – М., 1992.
Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВ-РОЗНАК, 2004.
Шевандрин Н.Н. Психодиагностика, корекция и развитие личности: Учеб. для студ. высш. учеб. завед. - 2-е изд. – М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 2002.
Глава 41