Загальне поняття про психічний розвиток

Проблема психічного розвитку дитини є центральною у віковій і пе­дагогічній психології, неоднозначно розв'язувалась протягом всього пе­ріоду становлення цих галузей психології та має вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховного процесу.

Перш за все, слід уточнити, в чому полягає принципова відмінність поняття «розвиток» від інших змін об'єктів та зміст і специфіку психіч­ного розвитку дитини.

Об'єкти можуть змінюватись, але не розвиватись. Кількісні зміни об'єкта визначаються параметрами «більше-менше», перебігають у ча­сі і вимірюються його координатами. Прикладами кількісних змін є: у фізичному плані — збільшення органів, ваги тіла, швидкості рухів; у пси­хічному - збільшення кількості навичок, знань, словникового запасу, роз­ширення обсягу уваги, сприймання, пам'яті і т.д.

Але за цими процесами кількісного накопичення можуть відбуватись і інші явища та суттєві зміни в структурі процесів, які називаються роз­витком.

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, процесів, структур.

Розвивається дитина, її психіка, її особистість, її духовні сили. Психі­ка - це особлива ідеальна і надскладна система, що відзначається неліній-ністю та відкритістю. Властивість нелінійності психіки проявляється у порогах чутливості до впливів, а відкритість психіки означає, що вона по­стійно перебуває у взаємозв'язках та взаємодії із зовнішнім оточенням.

Розвиток - це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, осо-бистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. (Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв).

Виділяють такі типи розвитку (за Л.С. Виготським):

1. Преформований.

2. Непреформований.

Преформований тип розвитку - це такий тип, коли є чітко визна­чені, закріплені і зафіксовані стадії та кінцевий результат розвитку. При­кладом такого типу є ембріональний розвиток.

Непреформований тип розвитку не визначений наперед. На нашій пла­неті він більш поширений: це й розвиток Галактики, Землі, біологічна


еволюція, розвиток суспільства, а також процес психічного розвитку ди­тини.

Діти різних епох розвиваються по-різному і досягають різних рівнів розвитку. З моменту народження дитини не визначені чітко ні ті стадії, через які вона повинна пройти, ні кінцевий результат, якого вона має досягти.

Разом з тим, психічний розвиток - це абсолютно особливий, відмін­ний від інших процес, що детермінується не знизу, а згори, тобто зумов­люється тими формами практичної і теоретичної діяльності, які існують на даному рівні розвитку суспільства. Основами розвитку є деформація, розчленування у минулому єдиного елемента, поява нових сторін, нових елементів у самому розвитку.

Особливістю психічного розвитку є те, що його кінцеві форми не ви­значені, а лише задані тими зразками, які існують в суспільстві. Психічні функції дитини розвиваються в процесі оволодіння нею суспільно-істо­ричним досвідом. Психічна діяльність людини носить опосередкований характер, тобто досвід передається не прямо, а за допомогою знаків і мов­лення. Виникнення і розвиток знаків і мовлення - це процес історичного розвитку психіки. Оволодіння знаками і мовленням - це процес індивіду­ального розвитку (онтогенез).

Таким чином, процес онтогенетичного розвитку — це абсолютно своє­рідний процес, який відбувається у формі засвоєння.

Онтогенез - це індивідуальний розвиток організму від стадії заплід­нення до кінця індивідуального життя. Розвиток не зупиняється до кін­ця самого життя, змінюючись лише за напрямком, інтенсивністю, харак­тером та якістю. Загальними характеристиками розвитку є: незворот­ність, прогрес/регрес, нерівномірність та гетерохронність, збереження попереднього в новому, єдність змінення і збереження, інтеграція психі­ки, її цілісність, пластичність і можливість компенсації.

Онтогенез психіки людини починається з підсвідомих форм, а вже пізніше проявляються елементи свідомості, яка також проходить в сво­єму розвитку ряд етапів. Одночасно свідомі акти діяльності, повторюю­чись, стають звичними, неусвідомлюваними компонентами більш склад­них видів діяльності. І хоча всі індивіди в нашому суспільстві проходять одні й ті ж етапи психічного розвитку, в цьому процесі є типологічні та індивідуальні відмінності. Вони проявляються в особливостях нервової системи, розумових, емоційних, вольових якостях, інтересах, здібностях і т.д. В результаті утворюється неповторна індивідуальна своєрідність особистості.

У психіці людини розрізняють як природні функції (швидкість утво­рення умовних рефлексів), так і ті, що утворюються за життя, - соціальні (наприклад, мислення, мовлення).