Національно-культурне становище українців в 20-30-х роках

Найбільш повного піднесення набуває вже у 20-их – 30-их ХХ ст.

Розпочинається завершальний етап укр. відродження.

Чинником відродження у 20-их – 30-их стає НЕП, яка приносить певну лібералізацію в управлінні суспільним життям. Політика українізації, яка проводиться з ініціативи, оскільки на перших етапах свого існування радянська влада усвідомлювала свою культурну посередність і відчувала певну міжнародну ізоляцію.

Завданнями політики українізації були перш за все популяризації радянської влади;

Впровадження ідеологічних елементів у систему освіти, науки та мистецтва.

Ця політика мала результативний характер. Результатами стали :

1. впровадження української мови у систему освіти, науки, держ. управління.

2. розвиток укр. літератури , що стало поглибленням національного відродження

Але одночасно були й інші результати :

а) освіта, наука, мистецтво переводилися на ідеологічну основу;

б) вдалося сформулювати довіру та захоплення інтелігенцією ідеями соціалізму, романтикою революції, побудови комуністичного суспільства;

в) українізація найбільшою мірою реалізувалася у сфері творчості та мистецтва.

Феномен мистецького авангарду.

Основними напрямками авангарду є :

а) кубізм -

б) футуризм

в) фовізм

Авангард потрапляє в усі галузі мистецької діяльності. Найбільш помітним це явище стає в літературі. У 20-их роках письменники, поети відображували своє захоплення романтикою революції, формуванням нового етапу суспільного життя, ідеями інтернаціоналізму тощо.

Спілка селянських письменників «Плуг». Головко, П.Панч, О.Копиленко.

Спілка пролетарських письменників «Гарт». Еллан-Блакитний, М.Йогансен, В.Сосюра, П.Тичина...

ВАПЛІТЕ. М.Хвильовий. М.Куліш, М.Бажан, Ю.Смолич, Г.Епік, М.Йогансен...

Об’єднання неокласиків. М.Зеров. (Історико-філолог. ф-т), Драйхмара, М.Рильськи й, Филипович, Леонтович.

Театр. Особливого розквіту набуває театр Леся Курбаса – «Березоль». Стає центром принципово нових постановок.

Вагомий внесок О.Довженка, який остаточно пориває із театральними елементами у кіно; принцип рухомої камери; новий жанр – поетичне кіно.

Згортання отримало назву «Розстріляне відродження».

СТИЛЬ МОДЕРН В МИСТЕЦТВІ.

На початку 20 ст. поглиблення розвитку набуває авангардне мистецтво та модернізм в цілому. На початку 20 ст. мистецтво остаточно пориває з реалізмом, формуючи новий художній метод, який отримує назву «модернізм». Цей термін означає «сучасний», тобто це такий напрямок в мистецтві, якому різко протиставляється традиційна естетика і мистецтво сучасності. Модернізм представляє собою напрямок, для якого характерний пошук нових композиційних художньо-образних, зображально-виражальних форм, також в основу цього напрямку покладено ідея мистецького вираження суб’єктивних, екзестинційних, ірраціональних, інтуїтивних станів свідомості митця. Тобто суб’єкт стає вихідною точною модернізму. Традиційне мистецтво орієнтоване на відображення реальності.Модернізм сповідує концепцію чистого мистецтва, тобто мистецтва як діяльності, що має самодостатній характер, оскільки саме вона, на думку модерністів, і є формою пізнання світу і самопізнання. Результатом пошуків нових засобів стає виникнення багатьох напрямків, кожен з яких по-своєму реалізує основні завдання модернізму. До основних напрямків модернізму відносять: експресіонізм, імпресіонізм, символізм,. В українській культурі модернізм розвивається в усіх мистецьких напрямках: архітектура (конструктивізм), скульптура (набуває футуристичного спрямування – кубізм, кубофутуризм), живопис (представлене в усіх напрямках), театральне мистецтво («Березіль» Леся Курбаса), література (організації «Плуг», «Гарт», «Ваплліте»), кіномистецтво (Довженко).Найбільш повної реалізації модернізм набуває вже в 20-30 рр. 20 ст. , хоча розпочинається він в 10-х рр.Цей невеликий період став часом активного духовного розвитку, що характеризувався розвитком освіти, науки, мистецтва.

Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій.

В літературі України

В літературі український експресіонізм започаткував Василь Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив Осип Турянський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»), частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза Миколи Хвильового(зокрема твір "Я (Романтика)"), Івана Дніпровського, Юрія Липи, Тодося Осьмачки.

УКРАЇНІЗАЦІЯ

Завданнями українізації були перш за все популяризація радянської влади в середовищі інтелігенції і широких народних мас. По-друге, це впровадження ідеологічних елементів у систему освіти, науки та мистецтва. Як свідчить історія, ця політика була результативною. Результатами політика українізації стали впровадження укрмови в систему освіти, науки, діловодства, державного управління. По-друге, це розвиток української літератури, вітчизняного мистецтва в цілому, що свідчило про поглиблення національного відродження, але одночасно мали місце і інші результати, серед яких слід зазначити, що освіта, наука, мистецтво переводились на ідеологічну основу, в межах цих галузей починають функціонувати елементи радянської ідеології. Також більшовикам вдалося сформувати довіру та захоплення вітчизняною інтелігенцією ідеями соціалізму, романтикою революції, побудови комуністичного суспільства. Тобто творча інтелігенція починає довіряти радянській владі.

20-30 рр все-таки ще більшою мірою характеризуються піднесенням. Результати політики українізації найбільшою мірою реалізувались в творчо-мистецькій сфері, оскільки політична складова перестає піддаватися сумніву. Одним з найвагоміших явищ, який репрезентує відродження в українській культурі стає феномен українського мистецького авангарду.

РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції. Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»). Представники інтелігенції що належать до «розстріляного відродження» умовно поділяються на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресій. Першу групу — безпосередніх жертв терору становлять письменники Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, худжники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших, що були знищені фізично, тобто страчені або померли в концтаборах, чи вчинили самогубство перебуваючи за півкроку від арешту. Частині репресованих й переслідуваних представників української-радянської інтелігенції, вдалось уникнути найвищої міри покарання і вижити в тюрмах і концтаборах. Причому декому з них вдалося навіть втікати з концтаборів (Іван Багряний). Третю умовну групу складають ті діячі культури, які уникли репресій, але через те, що їхній доробок теж був далеким від соцреалізму і вузьких партійних рамок, він був також засуджений радянською владою. Творчість таких осіб теж заборонялась й замовчувалась, До четвертої групи належать митці «доби розстріляного відродження». Їхня творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж у більшості випадків зазнала в період сталінських репресій значних змін. Страх за свою безпеку в умовах масового терору змушував швидко пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від мистецтва. Твори Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Кочерги й багатьох інших

ШІСТДЕСЯТНИКИ

Це були люди різних професій: студенти, робітники, поети, прозаїки, перекладачі, молоді науковці, які були об’єднані певною життєвою позицією. Суть цієї позиції полягала в небайдужості до тих проблем, які виникли перед тогочасним українським суспільством. Також ця позиція полягала в інтересі до історичного минулого України, в намаганнях змінити долю українців на краще. Умовно все покоління 60ників можна поділити на 2 великі групи, перша прагнула, крім культурних, політичних змін, була налаштована на політичну боротьбу проти системи (дисиденти); друга група 60ників залишалась політично нейтральною, вбачала головним завданням розвиток духовної культури, на керівних посадах в сфері культури вони справді багато робили для розвитку тодішнього стану культури. зусиллями 60ників утворюється ряд підпільних організацій культурного і політичного спрямування, завданням яких були консолідація творчої молоді, розповсюдження самвидавної літератури, проведення мистецьких і політичних заходів поза ідеологією. Найбільш відомими серед таких організацій вважаються: клуб творчої молоді «Супутник» тут діяла художня секція, де молоді художники мали можливість ознайомитися з досягненнями західноєвропейського мистецтва, вивчали історію національного мистецтва. Київським університетом спільно з інститутом мовознавства академії наук УРСР була організована конференція з питань культури та української мови, яка налічувала більше 800 учасників. . Подія дійсно мала великий суспільний резонанс і символізувала певні зміни в суспільній свідомості