Види уяви Уяву кожної людини можна охарактеризувати за різними ознаками. Насамперед уяву людини можна поділити на різні види

За характером продуктивності виокремлюють:

відтворювальну (репродуктивну) уяву, продукти якої вже були відомі раніше;
творчу (продуктивну) уяву.

За мірою свободи, довільності визначають:

пасивнууяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети;
активнууяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті.

За характером образів визначають:

конкретнууяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо;
абстрактнууяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами).

За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють:

сприймаючууяву (яка прикована до ситуації);
творчууяву (яка здатна вийти за межі ситуації).

Саме за цим поділом уяви в шахістів відрізняють «позиційну» і «комбінаційну» гру.

За якісними особливостями, зумовленими конкретними сферами застосування, Т.А. Рібо наводить такі типи уяви:

пластична,яка застосовує точно визначені у просторі образи та їх сполучення, що відповідають дійсним відношенням предметів, має зовнішній характер;
розпливчаста,яка застосовує емоційні образи, котрі не мають певних обрисів у просторі (уява у музиці);
містична,яка застосовує символи; містицизм перетворює природні образи на символічні, прагнучи втілити ідеал у формах зовнішньої природи;
наукова- насичена науковим мисленням (у науках, які тільки будуються, вона постає як наукова міфологія; у науках, що склались, вона оживляє логічні схеми);
уява в практичному житті й механіці,образи якої в разі потреби втілюються в речову форму;
уява у сферіторгівлі- тут найбільша роль належить інтуїції, оскільки цей тип уяви стосується здогадок;
уява усфері утопії-тут образи уяви відображають етичні та соціальні стосунки.

Роль уяви в житті людини грає велику роль
прикладом цього є наприклад творча уява Саме творча діяльність людини робить його істотою, зверненим до майбутнього, творили його і видозмінюються своє справжнє. Цю творчу діяльність, засновану на комбінує здатності нашого мозку, психологія називає уявою або фантазією.
44) Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер, і в цьому вони схожі на процеси сприймання, пам'яті, мислення.
Основнайого тенденція-перетворення уявлень (образів), що забезпечує вкінцевому рахунку створення моделі ситуації свідомо нової, раніше невиникає. Розбираючи механізм уяви, необхідно підкреслити, що йогосуть складає процес перетворення уявлень, створення новихобразів на основі наявних. Уява, фантазія-це відображення реальноїдійсності в нових, несподіваних, незвичних поєднаннях і зв'язках.

Процеси уяви мають аналітико-синтетичний характер і здійснюються різними способами. Найуживанішими з них є:

Аглютинація (від лат. aggiutinare - склеювати) - створення нового образу шляхом сполучення елементів, взятих із різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб - жінки, а хвіст - риби. Цей прийом не дістав великого поширення, оскільки образи його важко втілюються в предметні речі. А втім, приклади матеріалізації таких образів у реальному житті маємо - це танк, акордеон, амфібія, тролейбус.

Гіперболізація - характеризується збільшенням предмета (велетень Гуллівер); зміною кількості частин предмета (дракон, який має сім голів); або їхнім зміщенням.

Літота - на відміну від гіперболізації, характеризується зменшенням предмета (хлопчик-мізинчик). Ці прийоми використовують у народних казках, фантастичних творах.

Підкреслення - акцентування якоїсь частини образу або певної якості. За допомогою такого прийому створюють шаржі, карикатури.

Схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виступають на перший план. Прикладом може бути орнамент, елементи якого взяті художником із рослинного світу.

Типізація - виділення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом, його широко використовують у літературі

45) Функції уяви і його розвиток

Розум людини не може перебувати в бездіяльності стані, томулюди так багато мріють. Мозок людини продовжує функціонувати і тоді,коли в нього не надходить нова інформація, коли він не вирішує жоднихпроблем. Саме в цей час і починає працювати уяву. Встановлено,що людина за своїм бажанням не в змозі припинити потік думок,зупинити уяву.
У процесі життєдіяльності людини уява виконує рядспецифічних функцій (рис.2), перша з яких полягає в тому, щобпредставляти дійсність в образах і мати можливість користуватисяними, вирішуючи завдання. Ця функція уяви пов'язана з мисленням іорганічно в нього включена.

Друга функція уяви полягає в регулюванні емоційнихстанів. За допомогою своєї уяви людина здатна хоча б частковозадовольняти багато потреб, знімати що породжуються ними напруженість.
Дана життєво важлива функція особливо підкреслюється і розробляється втакому напрямку психології, як психоаналіз.

Третя функція уяви пов'язана з його участю в довільнійрегуляції пізнавальних процесів і станів людини. За допомогою майстерностворюваних образів людина може звертати увагу на потрібні події,за допомогою образів він дістає можливість управляти сприйняттям,спогадами, в?? сказиваніямі.

Четверта функція уяви полягає у формуванні внутрішнього планудій, тобто здатності виконувати їх в думці, маніпулюючи образами.

П'ятої функцією уяви є планування і програмуваннядіяльності, складання таких програм, оцінка їх правильності, процесуреалізації.

За допомогою уяви людина може керувати багатьмапсихофізіологічними станами організму, налаштовувати його на майбутнюдіяльність. Відомі факти, що свідчать про те, що за допомогоюуяви, чисто вольовим шляхом людина може впливати на органічніпроцеси: змінювати ритміку дихання, частоту пульсу, кров'яний тиск,температуру тіла і т.п. Дані факти лежать в основі аутотренінгу, широковикористовуваного для саморегуляції.

46) Емоції і почуття органічно пов'язані між собою, але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні.

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Почуття - це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо.

Емоції і почуття характеризуються: якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю.

Розрізняють стенічні емоції і почуття - ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, і астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують.
Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій і почуттів є те, що вони охоплюють особистість повністю

Традиційно виокремлюють дві основні функції емоцій та почуттів: оцінну та спонукальну.

Оцінна функція полягає в тому, що в емоціях завжди наявна оцінка. Згідно з інформаційною теорією емоцій П.В.Симонова, емоція - це відображення відношення між величиною потреби та вірогідністю її задоволення саме в цей момент

Спонукальна функція емоцій полягає в тому, що вони визначають спрямованість діяльності, забезпечуючи її пристрасністю. Як регулятор діяльності, емоції можуть як стимулювати її (на радощах гори перевертають), так і заважати їй (у розпачі все валиться з рук).
47 http://www.info-library.com.ua/books-text-4777.html
48Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей
Настрій - це загальний емоційний стан, який надає своєрідного забарвлення на певний час діяльності людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості і високому тонусі, і негативні, які пригнічують, демобілізують, спричинюють пасивність.

Настрій — такий загальний емоційний стан, який не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв найрізноманітніші: непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин, що зумовлюють той чи інший настрій, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, спричинює пасивність, страх, розлад психічної діяльності особистості.

Афекти - це сильне короткочасне збудження, яке виникає раптово, оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афекту може бути несподіване переживання великої радості, вибуху гніву, страху.
Пристрасті — це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють людину, керують нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.

Пристрасть - це велика сила людини, яка активно прямує до своєї мети. Вона породжує в людини неослабну енергію в прагненні до мети. Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та діяльності - в праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві.

Стрес. Особливу форму переживання почуття, близьку за своїми психологічними характеристиками до афекту, але за тривалістю наближену до настрою, представляють стресові стани (від англ. Stress - тиск, напруга), або емоційний стрес. Емоційний стрес виникає в ситуаціях небезпеки, образи, сорому, загрози тощо. Далеко не завжди досягається інтенсивність афекту, стан людини при стресі характеризується дезорганізацією поведінки та мовлення, що проявляється в одних випадках в безладній активності, а в інших - в пасивності, бездіяльності в ситуаціях, що потребують прийняття рішення. Разом з тим, коли стрес виявляється незначним, він може сприяти мобілізації сил, активізації діяльності.
49) Ось принципові відмінності емоцій людини від емоцій тварин:
1. Емоції тваринного безпосередньо залежать від його біологічних потреб, а емоції людини залежать також і від його соціальних і духовних потреб.
2. Людина наділена розумом і здатний контролювати свої емоції, оцінювати їх (правда, іноді не зовсім вірно), приховувати їх або давати їм волю, або навіть симулювати їх залежно від ситуації.
3. Людина здатна навчатися в процесі свого розвитку, і в залежності від його онтогенезу змінюються і його емоції. З тваринами ж такого не відбувається.
4. У людини є вищі моральні почуття, яких немає у тварин. Вони, на відміну від елементарних емоцій, виховуються і змінюються під впливом соціальних і духовних умов.
50) емоціями ми називаємо реакції на зовнішні та внутрішні подразникі, які мають прояв у виді задоволення або незадоволення, огиди, відчаю, радості тощо. Емоції виникають поруч майже з будь-якою життєдіяльністю та відображають у формі безпосередніх переживань суть та значення подій та явищ. Емоції є одними з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності та поведінки, спрямованих на задоволення певних потреб. Виникнення емоцій причинно обумовлене. Причини виникнення емоцій полягають в оточуючому середовищі та знаходяться у відповідності з потребами людини. Зрозуміло, що все, що якимось чином пов’язане із задоволенням потреб людини, викликає різні емоції. Позитивні емоції виникають тоді, коли потреби задовольняються. А якщо щось перешкоджає задоволенню потреб, то виникають негативні емоції. Звернемося до почуттів. У порівнянні з емоціями почуття є більш стійкими психічними явищами, що мають чітко виражений предметний характер. Почуття завжди відноситься до когось чи до чогось та виражають відношення до цього людини. Виникають почуття у результаті узагальнення емоційного досвіду. З’являються почуття пізніше, ніж ситуативні емоції, та залежать від виховних впливів більше ніж емоції. Тепер же вони, а не безпосередньо події, що відбуваються, надають певного емоційного забарвлення переживанням людини.

Наприклад, почуття відповідальності виховательки дитячого садка за доручених їй дітей забарвлює всі її емоційні переживання, пов’язані з ними: радість за досягнення малюків, тривога за їх здоров’я, тощо.

Як ми бачимо, емоцїї та почуття тісно пов’язані один з одним. Для свого виникнення і прояву почуття потребують емоцій, тобто емоція – це фаза виникнення і протікання почуттів. А почуття виступають фазою розкриття, виявлення і прояву емоцій. На емоціях, як на безпосередніх переживаннях, формується ставлення. А почуття і є саме ставленням.

51)
Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на оточуючих.

Моральні почуття- це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, людей, самої себе; їх джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільно важливої мети

Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.

Естетичні почуття- це почуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм

Гармонійне поєднання предметів, цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, які глибоко переживаються та є натхненням для душі, що в свою чергу надихає людей на створення творів мистецтва.

Естетичні почуття тісно пов'язані з моральними почуттями. Вони утримують особистість від скоєння негативних вчинків, сповнюють її високими прагненнями. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками формування моральності.

Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях прекрасного, потворного, трагічного, комічного. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов'язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.

Інтелектуальні почуттяявляють собою емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні

Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, впевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляють пізнавальні інтереси, любов до знань, навчальні й наукові уподобання.

Рівні розвитку інтелектуальних почуттів: цікавість, допитливість, цілеспрямованість, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю

Залежно від умов життя, навчання та виховання особистості інтелектуальні почуття мають різні рівні розвитку.

Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої дійсності та умов життя особистості.

Праксичні почуття- це переживання людиною свого ставлення до діяльності

Людина реагує на різні види діяльності - трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, задоволенні діяльністю, у творчому підході, в радості від успіхів або незадоволенні, в байдужому ставленні до неї.

Праксичні почуття виникають у діяльності. Ці почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають постійними тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності виявляються елементи творчості. Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними почуттями.
52) ВОЛЯ - це:

остання стадія в оволодінні людиною власними процесами, а саме в опануванні власним мотиваційним процесом;
це довільне створення спонукання до дії через суб´єктивний мотив.

Власне воля є не лише особливим способом мотивації, а її особливою формою - довільною мотивацією. Воля належить до особистісного рівня регуляції, який характеризують наявністю особистісного смислу, тобто відображення у свідомості людини відношення мотиву до цілі та умов дії.

З позиції К. Левіна, якщо поведінка взагалі є результатом розвантаження тієї енергії, джерелом якої є наші потреби, то воля - це така поведінка, яка спирається на джерела енергії не природних потреб, а квазіпотреб. Ці квазіпотреби - уявні потреби - створюють напруження, яке й зумовлює прийняття рішення. Д.М. Узнадзе вважав, що основою перебігу такої поведінки є відповідні установки, які її цілеспрямовують і впорядковують.

Отже, воля трактувалась як активність, як форма мотивації, як діяльність. Трапляються визначення, в яких вона постає як психічний процес свідомого керування діяльністю, котрий виявляється в подоланні труднощів і перешкод на шляху до мети.

ВОЛЯ - це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.

Воля - це свідомо спрямована активність особистості. Вона є внутрішньою активністю психіки, пов´язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Зв´язок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідому цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.

Свідомість і воля є самостійними, хоча й поєднаними та перехрещуваними гранями психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій.

Загалом вольова діяльність особистості охоплює:

вольові процеси, які мають місце у будь-якому вольовому вчинку, зусиллі;
вольову діяльність, яка виражається у здійсненні довільних і мимовільних дій;
вольові стани - це тимчасові психічні стани, які оптимізують, мобілізують психіку людини на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. Часто такі стани виявляються у вольовому зусиллі, яке відображає силу нервово-психічного напруження, що мобілізує фізичні, інтелектуальні й моральні сили людини;
вольові якості - відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення людини.

Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації. Рефлексія й аналіз проблемної ситуації вимагають «вмикання» вольових актів - це «моменти руху» діяльності. У моменти «пуску» і «зупинки» вольового регулювання роль інтелекту найбільш виражена.

Воля виконує дві взаємопов´язаних функції - спонукальну й гальмівну.

Спонукальна функція забезпечує активність людини в подоланні труднощів і перешкод. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим), зумовлюючи переживання, пов´язані з передбаченими наслідками дії.

Основним виявом волі стає вчинок. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов´язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим, а акцент переноситься на проблему спрямованості особистості.

Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виявляється в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції.