г) Кримсько-татарська національна автономія


МОДУЛЬ № 8Державність та право незалежної України

Зміст дидактичної одиниці

Суспільно-політичні передумови проголошення незалежності України. "Де­кларація про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 року. Спроба державного перевороту та проголошення Акту незалежності України. Всеукра­їнський референдум від 1 грудня 1991 року. Конституційний процес в Україні. Конституція 1996 року.

Анотація

У даному модулі йдеться про витоки та суспільно-політичні передумови проголошення незалежності України, розкривається сучасний стан національно­го державотворення.

З появою на політичній карті нової країни у центрі Європи постала потреба правового забезпечення її державного будівництва. Відтак, у модулі знайшов відображення тернистий шлях компромісів та узгоджень, задля створення ефек­тивної моделі Основного закону країни. Основні положення Конституції 1996 року детально розглянуті та проаналізовані.

Джерела

1. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції.— К.,
1993.

2. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року// Радян­
ське право. — 1991.- № 9.

3. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною
Радою Української РСР 16 серпня 1990 р. — К., 1991.

4. Заява глав держав Республіки Беларусь, РСФРР, України від 8 грудня
1991 р. Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня
1991 р.// Радянська Україна. — 1991. — 10 грудня.


 




Основна література

1. Історія держави та права України: Академічний курс.— К., 2000.— С.
515-560.

2. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави та права України. — К.,
2002.

Додаткова література

1.Гетьман В.П. Як приймалась Конституція України. — К., 1996.

2. Кампо В. Українські реформи: політика і право. — К., 1995.

3. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи посту­
пу (критика історичного досвіду). — К., 1996.

4. Плющ І. Хто ми і куди йдемо. — К., 1993.

ТЕСТ-ДОІГУСК

1. Україна першою із радянських республік проголосила свою незалеж­
ність.

а) так б) ні

2. Першим Прем'єр-міністром незалежної України був Л.Д. Кучма,
а) так б) ні

3. Україна є повноправним членом Співдружність Незалежних Держав,
а) так б) ні

4. Акт незалежності був підготовлений багаторічним політичним в'язнем Л.
Лук'яненком.

а) так Б) ні

5. Українську державність першою визнала Росія,
а) так Б) ні


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Ознайомлення зі змістом навчального модуля слід розпочинати із реконст­рукції загальної політичного полотна, на якому розгорталися події, пов'язані з проголошенням незалежності України. Необхідно згадати про конвульсивні спроби колишнього керівництва Радянського Союзу, зокрема її Президента М. Горбачова, зберегти СРСР, щоправда у вигляді оновленого Союзу Суверенних республік.

На цьому тлі варто проаналізувати перші законодавчі кроки, здійснені Вер­ховною Радою УРСР на шляху до державного суверенітету. Серед них виділя­ються закони „Про Президента Української РСР" та ,Дро вибори Президента Української РСР". Слід глибоко і всебічно ознайомитися з основними положен­нями Декларації про державний суверенітет Української РСР", яка започатку­вала українську незалежність, проголошену актом від 24 серпня 1991 року.

Входження до Співдружності Незалежних Держав та особливий статус України у цьому утворені мусять спонукати студента до роздумів про доціль­ність існування об'єднання у даному політичному форматі. Чи не заважає СНД входженню України до європейських та євроатлантичних структур, особливо після проголошення у травні 2002 року Радою Національної безпеки України ку­рсу на зближення з НАТО? Як останнє кореспондується зі статусом України як нейтральної держави? — ці дискусійні питання виносяться на самопідготовку.

До знайомства з конституційним процесом в Україні у 90-х роках XX ст. варто приступати після вивчення основних положень Конституції 1996 року у курсі теорії держави та права. У свою чергу історія держави та права дає можли­вість порівняти та співставити на відповідність української конституції до світо­вих конституційних стандартів не лише за структурою, а й за змістом. З цією ме­тою використайте підручник для дистанційного навчання з історії держави та права зарубіжних країн автора Ковалевської О.О.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Першим кроком на шляху досягнення Україною незалежності стало ухвален­ня Верховною Радою Української РСР Декларації продержавний суверенітет України 16 липня 1990 року.Із 385 депутатів, присутніх у цей день на засіданні, „за" проголосували 355, „проти" — чотири, не взяли участі в голосуванні — 26.


Декларація складалася зі вступу (преамбули) та десяти розділів. У ній мето­дологічно визначено природу і суть нового обличчя та характеру держави, зага­льні контури концепції українського державотворення. У Декларації зазначено, що генеративним механізмом у суспільстві виступає Верховна Рада, яка, вира­жаючи волю народних мас, прагнучи створити демократичне суспільство, дбаю­чи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу, визначаючи необхідність побудови правової держави, проголосила дер­жавний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність вла­ди в межах її території та незалежність і рівність не тільки в розв'язанні внутрі­шніх питань, а й у зовнішніх зносинах.

У Декларації визначалося, що Україна як суверенна держава розвивати­меться в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією невід'єм­ного права на самовизначення. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій чи окремих осіб переслідуються законом.

Українська держава „забезпечує рівність перед законом усіх громадян Рес­публіки, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин". Україна є самостійною у розв'язанні будь-яких питань свого державного життя, а державна влада здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, вико­навчу і судову; найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів у державі здійснює Генеральний прокурор.

Територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена чи використана без її згоди.

Національним багатством країни володіє, користується і розпоряджається тільки народ України. Саме народ України є єдиним джерелом державної влади.

Україна „самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духов­ного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості та традицій, національно-етнографічних осо­бливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя".

Досить важливим і новим у конституційному законодавстві України є такий пункт: держава виявляє піклування про задоволення національно-культурних


потреб українців, котрі проживають за її межами. Проголошувалося, що Україна має право на повернення у власність народу національних, культурних та істо­ричних цінностей, які перебувають за межами України.

Україна також має право на власні збройні сили, внутрішні війська та орга­ни державної безпеки. В Декларації заявлялося, що громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу на території республіки і не можуть викори­стовуватися за її межами без згоди Верховної Ради. За Україною передбачалося закріпити в майбутньому статус постійно нейтральної держави, яка не бере учас­ті у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

В останньому розділі підкреслювалося, що Україна є суб'єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними догово­ри, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництва­ми, бере участь у діяльності міжнародних організацій тощо. Відносини України з іншими радянськими республіками встановлюються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи.

Українська держава визнає перевагу загальнолюдських цінностей над кла­совими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами національного права.

Отже, Декларація послужила правовою основою для будівництва України у новому форматі — її незалежності.

Політичні події, що сталися у Радянському Союзі влітку 1991 року, приско­рили процес здобуття незалежності Українською РСР. Після того, як комуністи­чна партійна номенклатура спробувала здійснити державний переворот, Верхов­на Рада України ухвалила 24 серпня Акт проголошення незалежності. Його автором став дисидент, котрий відбув 27-річний термін тюремного ув'язнення, Левко Лук'яненко.

На Веукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року 90,35 відсотка виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України. Маючи абсолютну під­тримку українського народу, висловлену на референдумі, перший Президент України Леонід Кравчук 7 грудня 1991 року у Біловезькій Пущі (неподалік від Мінська) разом із Президентом Росії Б. Єльциним та лідером Бєларусі С.Шушкевичем денонсували Союзний договір 1922 року. Цього ж дня вони під­писали угоду про створення Співдружності незалежних держав (СНД). Почався новий етап української історії.


Конституційний процес в Україні.Спираючись на Декларацію про держа­вний суверенітет України, Верховна Рада у жовтні 1990 року утворила консти­туційну комісію, яка мала розробити проект концепції Основного закону. Комі­сія опрацювала сім варіантів документа. У червні 1991 року концепция нової Конституції була затверджена і розпочалася розробка її проекту.

Укладачі вивчали Конституції багатьох держав, міжнародні конвенції, істо­ричний досвід самої України. У проекті були закріплені положення, що містили­ся в Загальній Декларації прав людини, пактах ООН про економічні, соціальні і культурні права, Європейській конвенції з прав людини тощо. Ці норми не ви­кликали заперечень на всіх етапах конституційного марафону і увійшли до оста­точного тексту Конституції.

Дебати викликали суперечливі позиції Президента України Л.Кравчука і Верховної Ради щодо проблеми розподілу влади. Більшість депутатів вимагала зберегти положення чинного Основного закону 1978 р. і відкидала норми про посилення виконавчої вертикалі влади. Полеміка відбувалася в основному між прихильниками і противниками збереження радянської системи. Різні думки ви­словлювалися щодо форми правління в Україні - парламентська чи президентсь­ка республіка.

Восени 1993 р. конституційний процес остаточно загальмувався. Діючою залишалася Конституція УРСР 1978 р., до якої було внесено понад дві сотні по­правок.

Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів Президента і нового складу Верховної Ради. У вересні 1994 р. почала діяти нова конститу­ційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади. Співго-ловами комісії були затверджені Президент України Л.Кучма і Голова Верховної Ради О.Мороз. Але конфронтація між двома суб'єктами законодавчого процесу не дозволили проблему зрушити з місця.

Лише у червні 1995 р. політичну кризу припинила Конституційна угода, укладена строком на один рік між Л.Кучмою і О.Морозом. Угода тимчасово зу­пиняла дію положень Конституції 1978 p., які їй суперечили. Обумовлювалося, що впродовж року гілки влади дійдуть згоди у конституційному питанні. На цей термін обмежувалися повноваження парламенту та місцевих рад і розширювали­ся нормотворчі та адміністративні функції виконавчої влади.

Винятково важливий етап і нестандартний крок, яким став Конституційний Договір між Верховною Радою і Президентом України, а змогу зберегти керова-


 


ність, започаткувати цілісність державної політики на основі принципу розподі­лу влади, стимулювати, власне, конституційний процес.

В лютому 1996 р. конституційна комісія передала проект Основного закону на розгляд парламенту разом із зауваженнями своїх членів. Проект розглядався майже три місяці. Відбулося три офіційні читання.

Найбільші дискусії серед депутатів викликали п'ять пунктів: розподіл пов­новажень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим. У черговий раз конституційний про­цес був заблокований.

Однак політичні діячі України спромоглися знайти вихід із глухого кута. У парламенті виникла неофіційна депутатська узгоджувальна комісія на чолі з на­родним депутатом М.Сиротою. На початку травня 1996 року вона була затвер­джена Верховною Радою як тимчасова спеціальна депутатська комісія. Долаючи величезні труднощі, комісія узгоджувала думки різних фракцій, партій і течій у кожній спірній статті Конституції.

Загалом робота над проектом Конституції тривала майже два роки. Для цьо­го були потрібні справді титанічні зусилля, безмежне терпіння, здатність до компромісу, усвідомлена відповідальність за долю країни та народу, за громад­ський спокій.

У ніч з 27 на 28 червня, після тривалих дебатів, Основний Закон нашої держа­ви був ухвалений Верховною Радою. Цей день проголошено державним святом.

Основні положення Конституції України 1996 року.Конституція прого­лошує, що Україна за формою правління є демократичною республікою. Демок­ратизм політичного режиму визначається тим, що державна влада здійснюється на підставі її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та виключно у межах повноважень, закріплених Конституцією і чинним законодавством.

Важливою ознакою демократії є також розвиток в Україні місцевого само­врядування як недержавної форми участі місцевого населення (територіальних громад — жителів сел, селищ і міст) у розв'язанні питань місцевого значення, які регулюються законом про місцеве самоврядування.

Не менше значення для розвитку демократії в країні є утвердження у Кон­ституції принципу політичної, економічної та ідеологічної різноманітності сус­пільного життя. В Основному законі чітко зазначено, що будь-яка ідеологія не може визнаватися державою обов'язковою. Держава гарантує свободу політичної діяльності. Заборона політичної діяльності можлива лише у тих випадках, коли


вона загрожує національній безпеці, громадському порядку, пов'язана з форму­ванням та існуванням не передбачених законом військових та інших озброєних формувань.

Серед принципово важливих положень, що містяться у Загальних засадах Конституції України, слід вказати на визначення України як унітарної держави, територія якої є цілісною і недоторканною; встановлення єдиного громадянства, визнання у відповідних умовах чинних міжнародних договорів частиною націо­нального законодавства.

Конституція визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недотор­канність і безпеку вищою соціальною цінністю в Україні. Соціальний характер держави визначає й конституційне регулювання питань, пов'язаних з викорис­танням власності та захистом усіх суб'єктів права власності; рівності їх усіх пе­ред законом.

Стаття 8 Конституції проголошує принцип верховенства права. У цій та ін­ших статтях закріплені принципові положення, що є невід'ємними ознаками пра­вової держави: вища юридична сила Конституції; обов'язковість відповідності нормам Конституції норм інших нормативно-правових актів, що видаються в Україні; пряма дія норм Конституції; можливість безпосередньо, посилаючись на її норми, захищати свої права у суді; закріплення принципів, за якими нікого не можна примушувати робити те, що не передбачено законодавством. Як одну з головних ознак правової держави слід розглядати порядок регулювання, захисту прав і свобод людини та громадянина.

Конституція України закріплює широкий спектр прав і свобод людини і громадянина. Так, до особистих прав людини віднесені право на вільний розви­ток своєї особистості, невід'ємне право на життя, право на повагу до людської гідності, право на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла, право на таємницю листування, телефонних розмов, невтручання в особисте і сімейне життя, право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання, право насвободу думки іслова, право на свободу світогляду і віросповідання.

До політичних прав Конституція відносить право на об'єднання у політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлінні державними справами, правона мирні збори і маніфестації, право на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів.

Серед економічних, соціальнихі культурних прав людини і громадянина Конституція передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджати-


ся своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, пра­во на підприємницьку діяльність, право на працю, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів тощо.

У Конституції встановлюються гарантії прав людини і громадянина. До них належить, зокрема, право на судовий захист громадянином своїх прав і свобод.

Серед інших загальних засад Конституції велике значення мають ті, щостосу­ються мовної політики. Вони визначають, що державною мовою в Україні є україн­ська, всебічний розвиток і функціонування якої забезпечується державою. Поряд з цим гарантується вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. Держава зобов'язується сприяти вивченню мов міжнародного спілкування, що є однією із суттєвих ознак відкритості українського суспільства.

Конституція визначає й основні напрями розвитку культурної політики держави. У ній підкреслюється, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.

Разом з розвитком української культури Конституція закріплює положення, спрямовані на розвиток етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності усіх корінних національних меншин України.

Важливим є конституційне положення, згідно з яким Україна піклується про задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають замежами України.

До принципових і послідовно демократичних слід віднести положення Кон­ституції, які визначають український народ як суб'єкт власності на землю, її над­ра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які перебувають у межах території України. Подібний правовий статус мають також природні ресурси ко­нтинентального шельфу України, виключної (морської) економічної зони. Від імені народу право власності щодо зазначених об'єктів здійснюють органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування.

У Конституції наголошується, що основним національним багатством Укра­їни є земля, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на неї гарантується чинним українським законодавством. Воно може набуватися і реалізовуватися окремими громадянами, юридичними особами та державою на підставі й у порядку, встановлених законом.

В Основному Законі визначені конституційні органи України, їх правовий статус, характер взаємовідносин між владними структурами, закріплюється ста­тус органів місцевого самоврядування.


Верховна Рада України, що налічує 450 обраних депутатів, є органом зако­нодавчої влади, парламентом держави. Депутати обираються на чотири роки на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні, працюють на професійних засадах. Повноваження Верховної Ради можуть бути припинені Президентом України, якщо протягом 30 днів чергової сесії пленарне засідання не почнеться.

Верховна Рада виконує низку функцій щодо утворення відповідних органів державного управління. Так, вона дає згоду на призначення Президентом Украї­ни Прем'єр-Міністра, призначення на посаду і звільнення з посади за поданням Президента України Голови Національного банку. До її повноважень належать також призначення і звільнення половини складу Ради Національного банку, Національної Ради з питань телебачення й радіомовлення.

У світлі цих положень слід розглядати і повноваження Верховної Ради що­до призначення на посаду та звільнення з посади Голови і членів Рахункової па­лати, яка здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету.

Президент України згідно з Конституцією є главою держави, виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Статус Президента як глави держави підтверджує багатофункціональна сутність цієї державної поса­ди. Глава держави уособлює державну владу загалом, він не належить до жодної з гілок державної влади. Навпаки, глава держави має об'єднувати усі гілки держав­ної влади, забезпечуючи спрямованість їх діяльності в єдиному напрямку.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Правова база його діяльності — Конституція, закони України та акти, видані Президентом України.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і підконтрольний та підзвітний Верховній Раді. На практиці ця залежність реалізується у тому, що Президент України призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-Міністра, при­пиняє його повноваження і приймає рішення про його відставку. Крім цього, Президент за поданням Прем'єр-Міністра призначає членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, глав державних адміні­страцій, а також звільняє їх з посади.

Підконтрольність і підзвітність Кабінету Міністрів Верховній Раді відтво­рюється у тому, що парламент затверджує бюджет, опрацьований урядом, конт­ролює його роботу. Кабінет Міністрів є вищим державним органом оперативно-


го управління. Він здійснює необхідні заходи у сфері забезпечення обороноздат­ності держави, боротьби зі злочинністю, спрямовує і координує роботу мініс­терств та інших органів виконавчої влади.

Міністерства, державні комітети та інші відомства загальнодержавного рів­ня належать до центральних органів виконавчої влади.

Згідно з Конституцією України і Законом України „Про місцеві державні адміністрації"', прийнятим 9 квітня 1999 p., виконавчу владу в областях, районах, в Автономній Республіці Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обла­сні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Вони є органом виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади. Міс­цева адміністрація здійснює виконавчу владу на території відповідної адмініст­ративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Місцеві державні адміністрації зобов'язані забезпечувати на своїх територі­ях виконання Конституції, чинних законів, указів та розпоряджень Президента України, актів центральних органів виконавчої влади, законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян.

З прийняттям Основного Закону утворена якісно нова інституція у системі державних органів - Конституційний Суд. Його діяльність спрямована на поси­лення конституційного контролю в усіх без винятку сферах, стабілізацію кон­ституційного ладу, затвердження принципу верховенства права і вищої юридич­ної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

На становлення України як соціальної, правової держави суттєво впливає стан місцевого самоврядування. Загальне поняггя місцевого самоврядування мі­стить ст. 140 Конституції, згідно з якою місцеве самоврядування є правом тери­торіальної громади - жителів села, селища та міста - самостійно вирішувати пи­тання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Важливою гарантією захисту прав людини і громадянина в їхніх стосунках з органами і посадовими особами державного управління є конституційне право звернення до суду.

Конституція України виходить з того, що здійснення правосуддя в Україні належить виключно до компетенції судів. Судочинство здійснюється судами за­гальної юрисдикції, які організовуються за принципом територіальності та спе­ціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є


 


Верховний Суд України. Вищими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди — наприклад, Вищий арбітражний суд України. Конституція заборо­няє утворення будь-яких надзвичайних судів. Конституція і закони гарантують незалежність та недоторканність суддів.

Судочинство, залежно від характеру судової справи, провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Прийняття Конституції знаменувало собою найвидатніший акт, який став важливим етапом у розвитку нашого суспільства, п'ятирічного періоду утвер­дження України як незалежної суверенної держави.

Накопичений досвід державно-правового будівництва в Україні показав, що виникла нагальна потреба в удосконаленні деяких статей Конституції, зокрема, збалансування повноважень окремих гілок влади. У зв'язку з цим Президент України Л.Кучма під впливом організованих опозиційними партіями масових виступів та демонстрацій 24 серпня 2002 року запропонував провести політичну реформу і змінити існуючу систему влади. Винесений на всенародне обговорен­ня проект змін не знайшов підтримки у народу, адже був далеким від європейсь­кої конституційної моделі. В останніх варіантах, запропонованих Адміністраці­єю Президента, дійсно передбачається перетворення країни з президентсько-парламентської за своєю суттю в парламентсько-президентську республіку. Що­правда, спосіб обрання президента Верховною Радою також не знаходить розу­міння ні в народу, ні в самій Верховній Раді. Такі радикальні політичні пропози­ції в разі їхньої реалізації потребуватимуть суттєвих змін положень Конституції 1996 року.

Додатки

Питання. Хто такий „омбудсмен", які функції він виконує?

Відповідь. Омбудсмен — це уповноважений Верховної Ради України з пи­тань прав людини. Посада омбудсмена існує в багатьох країнах світу. Вперше вона була запроваджена у Швеції в ] 809 році. Основною її функцією тоді був нагляд за правосуддям. В Україні омбудсмен діє на підставі Закону „Про Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини", прийнятого 23 грудня 1997 року. У 2003 році на цю посаду була вдруге обрана Ніна Карпачова.

Питання. Розкажіть про діяльність Конституційного Суду України (КСУ).

Відповідь. Конституційний Суд України — це єдиний орган конституцій­ної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та ін-


ших актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. КСУ складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів КСУ.

Про значення Конституції України 1996року

З прийняттям Конституції підведено риску під періодом бездержавності, га­рантовано незалежність України. Цим вона остаточно утвердилася у світі.

Визначено базові координати й орієнтири, сукупність суспільних ціннос­тей — усе те, що формує політико-економічну систему.

Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави й суспільства не залежали від політичних орієнтацій партій та окремих діячів.

Вичерпно окреслено відносини держави і громадянина, їх права та взаємні обов'язки, встановлено граничні межі втручання держави у життя суспільства та окремої особи.

Такі принципи, випробувані й збагачені віковою практикою, освячені тра­диціями і звичаями, лежать в основі загальновизнаних у світі демократій. Витяг із підручника: Історія України. — К., 1997. — С. 396.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Вкажіть основні причини розгортання національно-визвольного руху в кінці
1980-х років.

2. Які основні причини розпаду СРСР?

3. Розкрийте зміст:

а) Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 p.;

б) Акту про незалежність 24 серпня 1991 року.

4. Яка мета створення СНД?

5. Охарактеризуйте зміст конституційного договору від 8 червня 1995 року.

6. Назвіть структуру Конституції України від 28 червня 1996 року.

7. Як відображений принцип розподілу влад у діючій Конституції України?

8. Орган законодавчої влади та його повноваження.

9. Глава держави, його взаємини з різними гілками влади (за Конституцією).

10. Організація виконавчої влади в Україні.

11. Знайдіть у рекомендованих підручниках чи додатковій літературі основні да-

ти входження Західної України, Закарпаття, Північної Буковини та Криму до складу Української РСР, запишіть їх у зошит.


Підсумковий тест модуля

1. Положеннями Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990
року Україна заявила про намір:

а) залишитися нейтральною державою;

б) вступити до військового блоку — НАТО;

в) вступити до Варшавського договору;

г) вступити до Європейського союзу.

2. Статус української мови як державної вперше визначений у:

а) Конституції України 1996 року;

б) Законі про мови в УРСР 1990 року;

в) Акті проголошення незалежності 1991 року;

г) Декларації про державний суверенітет України 1990 року.

3. Основною передумовою проголошення незалежності України 24 серпня
1991 стали:

а) результати березневого 1991 року референдуму про збереження СРСР;

б) провал державного перевороту у Москві;

в) рішення Президії Верховної Ради України про заборону комуністичної
партії;

г) приїзд в Україну Президента США Дж. Буша-старшого.

4. Згідно із Законом „Про громадянство України" 8 жовтня 1991 року гро­
мадянами України визнавалися:

а) ті, хто визнали Україну своєю державою;

б) ті, хто на момент введення закону в дію перебували на території України
і висловили бажання стати її громадянами;

в) ті, хто на момент введення закону в дію проживали на території України;

г) ті, хто отримав дозвіл на громадянство від паспортної служби України.

5. Кримська республіка є автономією:

а) адміністративною;

б) національною;

в) національно-персональною;

г) територіальною.


6. Першим цивільним міністром Збройних Сил України став:

а) Шмаров В.;

б) Радецький В.;

в) Морозов К.;

г) Марчук Є.

7. Найчисельнішою політичною партією в Україні нині є:

а) Батьківщина;

б) Український Народний Рух;

в) Комуністична партія України;

г) Соціал-демократична партія України.

8. Конституція України 1996 року визначила наступну форму державного
правління:

а) парламентська республіка;

б) у Конституції не зазначається;

в) президентсько-парламентська республіка;

г) парламентсько-президентська республіка.

9. Яке із зазначених положень Конституції 1996 року не можна віднести до
політичних прав?

а) право на мирні збори;

б) право на об'єднання у політичні партії;

в) право на маніфестації;

г) право на невтручання в особисте і сімейне життя.

10. З якого моменту за Конституцією України 1996 року розпочинаються
повноваження новообраного президента:

а) з моменту ухваленого рішення Центрального виборчого комітету;

б) з моменту складення присяги;

в) з моменту передачі повноваження старим президентом;

г) з ухвалення Постанови Верховної Ради про обрання президента.


ЗМІСТ

Всіуп....................................................................................................................................4

Модуль 1.Перші державні утворення і право на території нинішньої

України (середина 1 тис. до н. є. — V ст. н.е.)................................................... 7

Модуль2. Формування Руської держави та її права. Особливості політичного

розвитку Галицько-Волинської держави (VI ст.— пер. пол. XIV ст.) ....20

Модуль3.1. Велике князівство Литовське: державний лад, суспільний

устрій та право (др. пол. XIV— XVI ст.).......................................................... 48

Модуль 3.2.Політико-правове становище українських земель у складі
Королівства Польського та Речі Посполитої Польської
(др. пол. XIV — XVIII ст.)................................................................................. 64

Модуль 4.1.Запорізька Січ, її політичний устрій та право

(кінець XV ст.— середина XVII ст.)................................................................. 85

Модуль 4.2.Українська Гетьманська держава (Військо Запорізьке):
державний лад, суспільний устрій та право
(середина XVII—кінець XVIII ст.).................................................................... 93

Модуль5.1. Суспільно-політичний лад і право на західноукраїнських землях у період австрійського та австро-угорського панування

(1772 —1918pp.)............................................................................................. 119

Модуль 5.2.Суспільно-політичний лад і право України у складі

Російської імперії (кінець XVIII—початок XX ст.)..................................................... 123

Модуль6. Національна державність та право за доби Української

революції (1917—1921 pp.).............................................................................. 146

Модуль 7.1.Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР)
у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік
(1917—1991 pp.)............................................................................................... 171

Модуль7.2. Спроби відновлення української державності напередодні

і у ході Другої Світової війни.......................................................................... 180

Модуль 8.Державність та право незалежної України................................................. 192


Навчальне видання

ЗАХАРЧЕНКО Петро Павлович КУЗЬМИНЕЦЬ Олександр Васильович

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА УКРАЇНИ

Навчальний посібник для дистанційного навчання

В авторській редакції

Літературний редактор Урбан А.А.

Комп'ютерний набір Гончар М., Захарченко А., Софронова О., Шелепіна О. Комп'ютерна верстка Товстоноженко Г.В.

Оригінал-макет виготовлено у видавничо-друкарському комплексі Університету «Україна»

Підписано до друку 12.01.04. Формат 60x84 '/16

Папір офсетний. Умови, друк. арк. 12,8. Обл.-вид. арк. 13,10. Завод № 2. Наклад 2500 прим.

Віддруковано ч готових плівок на ТОВ "Джулія",

м. Київ, вул. В. Василевської27/29.

Тел.: 211-85-62,206-47-73

Djulia@ln.ua

Поштова адреса: 041 16, м. Київ, а/я 71


ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ "УКРАЇНА"

Ліцензія МОН України: АА №626942 від 01.07.04

04071, м. Київ, вул. Хорива, 1-г,

Тел.: 417-34-68, 428-73-61

Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" -неприбутковий виший навчальний заклад недержавної форми власності, створений 7 травня 1999 року. Засновниками його є Київська міська державна адміністрація, Українська спілка інвалідів, Міжнародний Благодійний фонд Розвитку людини, Українське товариство глухих, Міжнародний благодійний фонд інвалідів Чорнобиля, інші юридичні та фізичні особи.

Університет відображає соціальну структуру українського суспільства, оскільки студентський контингент один до одного відтворює прошарки верств і соціальних груп населення нашої держави. Це єдиний в Україні вищий навчальний заклад інтегрованого типу, відкритий для молоді неоднакового рівня підготовки, диференційованих соціальних можливостей і різного стану здоров'я. Він добровільно взяв на себе місію вчити людей з особливими потребами. В цьому його унікальність.

Основними завданнями університету є:

>• мобілізація можливостей державних, комунальних, приватних та відомчих установ і закладів освіти, виробничих структур, громадських організацій, фондів і фізичних осіб для формування наукової, навчально-реабілітаційної бази навчання та виробництва і перепідготовки спеціалістів, у першу чергу — з числа інвалідів;

> створення, відбір та впровадження таких методик і технологій
навчання, які забезпечували б поєднання навчального процесу з
виробничою діяльністю, науковими дослідженнями та заходами з адаптації
спеціалістів до вимог ринкової економіки, вивчення ними сучасних методів
управління та підприємництва;

> сприяння навчанню та постійному підвищенню фахового рівня
всього працездатного населення України;

*• створення науково-методичного інформаційного центру для координації діяльності регіональних та галузевих закладів освіти, а також для досліджень у напрямку співробітництва та адаптації інвалідів у навчально-виробничій сфері; впровадження дистанційних технологій навчання для всього населення України;

> проведення фундаментальних та прикладних наукових досліджень
із гуманітарних, природничих, технічних та інших напрямів науки і
культури.

В університеті проводиться науково-дослідна робота, визначено напрямки наукових досліджень, створено навчально-дослідну лабораторію фізичної реабілітації інвалідів. Налагоджено співробітництво з українськими та міжнародними установами і навчальними закладами.


Особливості Університету "Україна":

1) універсальність — під дахом університету об'єднано десятки наукових
напрямків і спеціальностей, постійно відбувається прогнозування
конкурентоспроможних на майбутньому ринку професій, відкриваються
нові спеціальності;

2) відкритість — розпиток мережі територіально відокремлених
структурних підрозділів забезпечує реалізацію принципу, покладеного в
основу створення університету: не студент іде до навчального закладу, а
навчальний заклад приходить до студента;

3) забезпечення рівного доступу до навчання в інтегрованому середовищі —
в університеті разом навчаються інваліди і здорові люди, представники
соціальних груп з різним рівнем життя (різними фінансовими
можливостями), формується система навчання людей з особливими
потребами в інтегрованому студентському середовищі.

Мережа територіально відокремлених структурних підрозділів налічує 23 філії, 7 регіональних та 313 локальних центрів дистанційного навчання майже в усіх областях України. Сьогодні в університеті на денній, заочній та дистанційній формах навчання за 50-ма проліцензованими спеціальностями різних освітньо-кваліфікаційних рівнів навчається понад 33 тисячі студентів, з них близько 9 % інвалідів. Університет "Україна" є вищим навчальним закладом класичного типу, тобто, він має широкий спектр спеціальностей у різних напрямках - філології та журналістики, біомедичних, пакувальних, інженерних, автомеханічних, комп'ютерних і соціальних технологій, економіки і менеджменту, правознавства і міжнародних відносин. Постійно відбувається прогнозування конкурентоспроможних на майбутньому ринку професій та, відповідно, відкриваються нові спеціальності

Університету "Україна" виповнилося лише 5 років, а він уже посів 4-е місце серед вищих навчальних закладів України, заснованих на недержавній формі власності, в інтегрованому рейтингу "Софія Київська", що визначається Академією наук вищої школи України, Інститутом вищої освіти Академії педагогічних наук України, Конфедерацією недержавних вищих закладів освіти України, Міжнародною кадровою академією та Українським інститутом соціальних досліджень.

Місія Університету "Україна":

якісна доступна вища освіта для людей, які прагнуть повної особистішої самореалізації на користь суспільства.

Мета діяльності ВМУРоЛ "Україна":

надання вищої освіти всім бажаючим, у тому числі молоді з особливими потребами, через впровадження новітніх освітніх технологій.

Дистанційна форма навчання дає змогу найкращим чином досягти стратегічної мети Університету "Україна", спрямовуючи концентрований потік знань до студента, у кожен населений пункт України, в кожен дім.

Навчальний процес в університеті здійснюється колективом висококваліфікованих викладачів, який очолює Петро Михайлович Таланчук — доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і


техніки України, дійсний член Академії педагогічних наук України, ініціатор створення і Президент Академії інженерних наук України, член чотирьох міжнародних академій, почесний ректор Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут", перший міністр освіти незалежної України.

Загальна кількість викладачів по мережі Університету в 2004/2005 н.р. складає більше 4 000 осіб, з них 988 працює у базовій структурі в м. Києві. При цьому в базовій структурі 50 (10%) становлять доктори наук, професори і 137 (28%) — кандидати наук, доценти.

У рамках міжнародних контактів та співробітництваУніверситет "Україна" співпрацює з великою кількістю ВНЗ різних країн світу.

В університеті працює Центр планування та розвитку кар'єри,основна мета якого - сприяти працевлаштуванню та розвитку успішної кар'єри сту­дентів, у тому числі з інвалідністю. Співробітники Центру проводять тренінги з розвитку кар'єри та комунікативних здібностей, допомагають створити резюме, підготуватися до співбесіди з роботодавцем, надають консультації.

Принавчальному закладі створені відділення доуніверситетської підготовки та центр професійної реабілітації.

Для абітурієнтів, які ще остаточно не визначилися з вибором спеціаль­ності, або хочуть детальніше дізнатися про будь-які аспекти вступу, навчан­ня чи особливості студентського життя, створений відділ по роботі з клієн­тами.Для бажаючих проводиться тестування, метою якого є визначення інтелектуального потенціалу вступника та його професійної спрямованості.

Програма профорієнтаційної діагностики містить чотири типи тестів:

1. Тестування професійної мотивації.

2. Тестування структури інтелекту.

3. Тест психологічної структури особистості.

4. Дослідження комунікативних установок.

Навчатися в Університеті "Україна" не тільки престижно, а ще й цікаво!Для студентів Університету "Україна" працюють різноманітні соціально-культурні об'єднання (клуби, громадські організації, студентське самоврядування).Це і студентський парламент, і волонтерський рух, туристично-пізнавальний проект "Шляхами України", студентська профспілка, студентські науково-навчально-виробничі підрозділи, багато різноманітних гуртків фахової спрямованості та дозвільного характеру, серед яких туристичний гурток та команда КВК.

Студенти університету беруть активну участь у загальноукраїнських молодіжних проектах. Регулярно проводяться збори-походи, фестивалі творчості, спортивні змагання, тематичні вечори, предметні тижні, екскурсії, читацькі конференції, "круглі столи", конкурси, працюють різні клуби, гуртки, студії, сформовано волонтерський загін. Створено студентську соціальну службу, яку керівництво Центру студентських соціальних служб при Київському міському центрі соціальних служб для молоді визнало найкращою серед діючих у м. Києві.