Організаційно-правові форми і види соціального забезпечення

Становлення в Україні соціальної держави передбачає її активну участь по стимулюванню виробництва, перерозподілу доходів між соціальними прошарками суспільства через розумну систему оподаткування і бюджетну політику, фінансування у необхідних межах соціального забезпечення, охорони здоров’я, соціальних програм. Держава бере на себе визначену частку відповідальності за настання соціальних ризиків і створює державну систему соціального забезпечення, у рамках якої реалізується право людини на соціальне забезпечення.

Правова форма у системі соціального забезпечення – це спосіб організації здійснення права громадян на соціальне забезпечення.

Організаційно-правові форми соціального забезпечення – це способи його фінансування і здійснення.Їх можна виділяти за критеріями: 1) правовий механізм і конкретний спосіб акумуляції грошових коштів, за рахунок яких здійснюється соціальне забезпечення; 2) коло суб’єктів, які його отримують за рахунок джерела фінансування; 3) види забезпечення за рахунок організаційно-правової форми; 4) система органів, які надають забезпечення.

У світі відомим є три основні організаційно-правові форми соціального забезпечення: соціальне страхування; соціальна допомога, яка надається державою і органами місцевого самоврядування; приватна страхова ініціатива і соціальні послуги, які надаються підприємствами.

Сучасна система соціального забезпечення України функціонує у наступних організаційно-правових формах: 1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) асигнування за рахунок бюджетних коштів різних рівнів; 3) змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян; 4) інші форми соціального забезпечення.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Пріоритетні о формою соціального забезпечення є загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Його визначен­ня подано в ст. 1 Основ законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року. Воно визначається як система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає на­дання соціального захисту, що включає матеріальне забезпе­чення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття с незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ст.4) та Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року закріплюють такі види соціального страхування:

Пенсійне страхування; 2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; 3) медичне страхування; 4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричини втрату працездатності; 5) страхування на випадок безробіття.

Метою соціального страхування є перерозподіл соціальних витрат між роботодавцями, найманими працівниками чи іншими зацікавленими особами, які підлягають соціальному страхуванню, і державою для часткової або повної компенсації потреб, які виникли при настанні страхового випадку.

Система загальнообов'язкового державного соціального стра­хування покликана, по-перше, забезпечити профілактику, по­новлення і збереження працездатності працівників, включно з проведенням оздоровчих заходів та перепідготовки і, по-друге, гарантувати матеріальне забезпечення осіб, які втратили пра­цездатність. За її допомогою держава вирішує такі завдання: 1) формує грошові фонди, з яких покриваються витрати, пов'я­зані з утриманням непрацездатних і осіб, які не беруть участі в трудовому процесі; 2) забезпечує необхідну кількість і структуру відтворення трудових ресурсів; 3) скорочує розрив між рівнями матеріального забезпечення працюючих і непрацюю­чих членів суспільства; 4) досягає підвищення життєвого рівня різних соціальних груп, що не задіяні в трудовому процесі.

Характерні риси цільових страхових фондів: 1) через форму­вання і використання фондів соціального страхування відповідна частина національного доходу перетворюється в особисті доходи, конкретні блага і послуги; 2) у загальнообов'язковому державно­му соціальному страхуванні чітко простежується межа первин­ного і вторинного розподілу. Первинний розподіл характерний для фази утворення фондів за рахунок спеціальних внесків з до­ходів роботодавців і застрахованих осіб. Залучення коштів дер­жавного бюджету і подальше витрачання грошових сум фондів на принципах солідарності належить до сфери перерозподілу до­ходів; 3) цю сферу фінансових відносин активно регулює держа­ва. Перелік цільових страхових фондів, їх призначення, сфера застосування, джерела формування і спрямування витрат ви­значаються нормативними актами; 4) фонди утворюються стра­ховим методом, тобто за рахунок страхових внесків, а в окремих випадках бюджетних коштів; 5) зібрані цільовими страховими фондами кошти частково інвестуються в економіку.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування ба­зується на ідеї поділу збитків, яких зазнала застрахована осо­ба, між усіма суб'єктами страхування. Основними джерелами коштів окремих видів державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб, бюджетних та інших коштів, які передбачені відповідними законами.

Залежно від джерел утворення соціальних страхових фондів можна виділити державне загальнообов’язкове соціальне страхування та недержавне соціальне страхування. державне соціальне страхування має чітко вражений публічно-правовий характер, і є обов’язковим для всіх суб’єктів, які визначені законом. Недержавному соціальному страхування притаманний приватноправовий характер, зокрема порядок сплати страхових внесків визначається у договорі між застрахованою особою і страховиком.

Основними ознаками соціального страхування є:

1) фінансування за рахунок обов’язкових страхових внесків, які солідарно сплачують працівники і роботодавці пр. можливій участі держави;

2) обов’язкова участь всіх громадян (за окремими винятками);

3) акумулювання внесків у спеціальних фондах;

4) забезпечення працюючих у всіх випадках втрати ними працездатності, втрати заробітку у період безробіття;

5) особистий характер права на соціальне страхування;