Вступ. А. С. Макаренко — видатний педагог-новатор
В історії науки є імена, які як віхи визначають перехід наукового знання в якісно новий стан. Великі трудівники науки акумулюють досягнення своїх попередників і могутнім поривом творчої думки наближаються до істини, тим самим відкриваючи новий метод наукового знання, скорочуючи, полегшуючи шлях своїм послідовникам. До числа справжніх першопроходців науки належить і А. С. Макаренко. Його наукова творчість невіддільна від процесу створення нової педагогіки, а його педагогічний досвід ми справедливо називаємо новаторським. Разом зі своїми товаришами і однодумцями А. С. Макаренко послідовно здійснював і шукав кращі методи розв'язання принципів народної освіти:
о обов'язкова загальна середня освіта для всього молодого покоління (у комуні ім. Ф. Е. Дзержинського це завдання в основному було виконано на початку 30-х рр.);
о поєднання навчання з продуктивною працею (згадаємо завод ФЕД);
о всілякий розвиток самодіяльності учнів (практика загальних зборів, ради командирів, громадських організацій).
Макаренко пішов значно далі своїх сучасників, зробивши видатне відкриття головного методу виховання — відкриття ідеї виховуючого колективу.
Скажемо правду, це відкриття досі не оцінене як слід. Багато педагогів ставили і розв'язували завдання виховання колективу. А. С. Макаренко підійшов до цього завдання інакше: зробив колектив вихователем особистості. На його думку, колектив з об'єкта виховних зусиль педагога перетворюється в суб'єкт організації виховного процесу. Ця концепція стала ключем для розв'язання питання про механізм виховання колективом, показала реальність досягнення виховної мети і дозволила реалізувати програмування виховного процесу. Теорія виховуючого колективу забезпечила науковий підхід до проблеми педагогічної майстерності і методики виховання в цілому. Практична реалізація ідей виховуючого колективу сприяла вирішенню проблем теорії моралі, учнівського самоуправління, свідомої дисципліни, клубної творчої діяльності тощо.
Справжній новатор педагогіки А. С. Макаренко при житті не отримав визнання з боку більшості теоретиків. Потрібен був час для такого визнання, а також самовіддана діяльність його послідовників — Є. М. Мединського, В. М. Терського, І. ф. Козлова, І. Ф. Свадковського, Є. І. Моносзона, С. А. Калабаліна, І. А. Каїрова, В. Є. Гмурмана, М. П. Павлова.
Дивна доля всіх відкриттів у науці. Вони стають своєрідним перехрестям на шляху її розвитку, перехрестям, яке обминути неможливо. Сьогодні ми з повним правом можемо сказати: усі кращі досягнення теорії і методики виховання, починаючи з 40-х рр., прямо і безпосередньо пов'язані з ідеями А. С. Макаренка, витікають з них, розвивають їх.
Для розвитку теорії виховання виняткове значення мав справді науковий погляд А. С. Макаренка на сам процес виховання як об'єктивно-закономірне явище. "Виховання, — стверджував він, — процес соціальний... З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить в безкінечне число стосунків, кожне з яких обов'язково розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним ростом самої дитини. Весь цей "хаос"... створює певні зміни в особистості дитини. Спрямувати цей розвиток і керувати ним — завдання вихователя" (Педагогічні твори: т.5., М., 1985, с.14). У педагогіці довгий час традиційним було розуміння виховання як виховної діяльності дорослих. Звідси тлумачення К. Д. Ушинським педагогіки не як науки, а як мистецтва. А. С. Макаренко розглядає виховання як невід'ємну сторону процесу життєдіяльності особистості, робить висновок про необхідність педагогічно відповідної організації життя дітей, бачить форму такої організації у виховуючому колективі.