Політика як соціальне явище та методи її

дослідження.

Політика є сферою діяльності, що пов’язана з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами з приводу державної влади –її завоювання, утримання і використання у власних цілях .

Політика – це прагнення до участі у владі або сприяння впливу на розподіл влади чи то між державами, чи всередині держави, між групами людей, з яких вона складається .

М.Вебер

Поняття „політика” багатогранне. Воно, по-перше ,охоплює політичну систему суспільства, роль організацій, зміст політичної влади, способи розроблення і впровадження в життя державної політики. По –друге, характеризує участь різних соціальних верств у політичному житті , політичну культуру та її виховання, регулювання суспільно –політичних відносин, становище особистості, питання демократії. По-третє, охоплює зовнішньополітичну активність держав, діяльність різних міжнародних рухів і об’єднань, міжнародні відносини.

Розрізняють політику внутрішню і зовнішню, які тісно пов’язані між собою. Так, зовнішньополітичний курс тієї чи іншої держави загалом визначається характером її внутрішньої політики. Разом з тим зовнішньополітична ситуація істотно впливає на політику внутрішню.

Політика як складова надбудови містить у собі такі елементи:

- політичні відносини між державами, націями, класами і соціальними групами (політичні форми боротьби, форми класового і національного насильства, мир і війна, компроміс, консенсус тощо)

- діяльність суб’єктів політики (політична діяльність особистості, малих груп населення, політичних партій, громадських рухів і організацій, державу цілому, діяльність законодавчих і виконавчих органів влади, а також міждержавних співтовариств і організацій )

- політична свідомість ( це передусім погляди концепції і теорії якими керуються люди в суспільно – політичній діяльності).

Отже, роль соціології політики в суспільному житті визначається тим, що вона:

1. взаємодіє з наймасовішими суспільними явищами, зокрема з політикою, що є надзвичайно складною сферою діяльності, пов’язаною з відносинами між класами, націями та іншими соціальними спільнотами і групами з приводу державної влади, її завоювання, утримання та використання у своїх цілях;

2. досліджує політиці особливу сферу життя суспільства - соціально - політичну – в якій найбільш гостро концентруються невідповідність інтересів і потреб індивідів, спільнот та суспільства загалом;

3. поєднуючи різні рівні соціологічного знання, дає змогу створити цілісне уявлення про соціальні проблеми політичного життя всіх рівнів і верств суспільства, а науковий, точний характер соціологічних методів дослідження надає цьому уявленню науково обґрунтовано, адекватного характеру.

 

 

Запитання для самоперевірки:

 

1. Що вивчає соціологія політики, які її завдання?

2. Як визначається об’єкт і предмет соціології?

3. З яких елементів складається структура соціології ?

4. Які основні функції соціології політики?

5. Як Ви розумієте політику з точки зору соціологічної уяви?

6. За якими критеріями здійснюється типологія політики?

 

 

Самостійна робота №7

 

Політична соціологія. Соціологія громадської

Думки.

План :

 

1. Науковий статус, предмет і об’єкт соціології політики.

2. Політична система суспільства, її структура функції.

3. Електоральні теорії в соціології політики.

4. Функції і канали висловлення громадської думки.

 

Соціологія політики займається вивченням взаємозв’язку політичних сфер та існування з розвитком політичної структури суспільства; форм суспільно –політичної діяльності й активності; громадянської думки, шо відображає політичні установки, орієнтації індивідів і груп; місця партій у системі влади.

Завдання соціології політики полягає в конкретному аналізі змісту політики і політичної діяльності різних соціальних груп, у дослідженні характеру їх політичних інтересів та відповідних відносин, змісту діяльності політичних інститутів, у вивченні політичних рухів, поведінки та свідомості мас.

Об’єктом соціології політики виступає та частина соціальної реальності, що охоплюється поняттям політичне життя суспільства, яке об’єднує всю сукупність елементів і процесів політичної діяльності в суспільстві .

Предметом соціології політики є політична влада , форми та методи її функціонування й розподілу в державно організованому суспільстві в тісному зв’язку з вивченням реальної політичної свідомості, інтересів і поведінки індивідів, соціально-класових груп, етнічних спільнот та їх організацій.

Соціологія політики як наука спирається на систему наукових категорій. Найширшим з них є поняття „політична сфера” , що об’єднує фактично усі явища політичного характеру . Власне, це політичний простір, у якому відбуваються усі політичні процеси. Для аналізу політичної сфери використовують такі поняття:

Політичне життя – об’єднує елементи і процеси політичної діяльності;

Демократія – відображає методи і способи участі народу, мас у реалізації політики, у соціальному управлінні суспільством;

Політична культура –цілісна сукупність взаємопов’язаних сутнісних елементів політичної сфери, що функціонально взаємодіють .

Зазначимо , що до політичних понять „ політика” , „держава”, „влада” соціологія привнесла такі поняття, як політичний статус, роль, позиція, цінність, очікування, орієнтація , інституалізація , соціалізація та ін. При цьому відбувається взаємозбагачення категорій, розширення й уточнення їх змісту та меж використання .

 

Функції соціології політики:

- визначення рівня політичної стабільності того чи іншого суспільства у той чи інший момент , виявлення умов ,що спричиняють „функціональні розлади „ політичної системи, їх соціальних, економічних, політичних причин;

- розроблення шляхів, методів, способів забезпечення політичної злагоди різних соціальних груп, рухів, сил (гармонізації їх політичних інтересів);

- прогнозування можливих у тих чи інших регіонах, у ті чи інші періоди політичних змін, виявлення зон політичної напруженості та запобігання можливим конфліктам;

 

- розроблення соціальних технологій запобігання кризовим ситуаціям у політичній сфері;

 

- пошук шляхів виходу із соціально –політичних конфліктів що виникли.

 

 

 

 

Головний контингент робочої сили Селянин, зайнятий освоєнням природного середовища Робітник, зайнятий переробкою матеріалів Службовець, що працює з інформацією, символами, знаннями
Головна виробнича одиниця Родина Завод, фабрика, підприємство Дослідницький інститут, офіс
Технологія Ручна праця Механізована технологія Інтелектуальна технологія
Стратегічний ресурс Продукти харчування, сировина Реальний капітал Освіта, розумовий капітал
Рушійна сила Природні ресурси, фізична сила Створена енергія Інформація, обробка знань
Управлінська група, що об'єднує ресурси Господар, володар, хазяїн Професійний керівник, підприємець Дослідник, спеціаліст, провідний адміністратор
Суб'єкти соціальної комунікації Людина — природа Людина — машина Людина — людина
Перспектива часу Спрямованість у минуле Адаптація до сучасності Спрямованість у майбутнє, прогнозування
Вищий рівень потреб Основні побутові потреби Соціальні потреби Потреби у знаннях, самореалізації
Метод, який управляє рішенням Здоровий глузд, «метод спроб і помилок», досвід Дослідження, емпіризм Модель, теоретична база прийнят­тя рішень

 

Питання для самоконтролю

1. Визначте та охарактеризуйте етапи розвитку теорій суспільства.

2. Доведіть, що суспільство можна розглядати як систему, що має власну структуру, аргументуйте відповідь.

3. Охарактеризуйте теорії виникнення суспільства, їх слабкі та сильні сторони.

4. У чому полягають особливості поняття «дуалістичне суспільст­во»? Розгляньте основні дуалістичні моделі суспільства.

5. Охарактеризуйте теорії модернізації, теорію посттоталітарно-го синдрому з точки зору сучасного стану та розвитку українського су­спільства.

6. Визначте характерні риси індустріального та постіндустріально-го суспільства на прикладі порівняння сучасного стану України з одні­єю з розвинутих країн світу.

 

 

 

Теми рефератів

1. Громадянське суспільство та шляхи його формування.

2. Проблема співвідношення суспільства і держави та шляхи її розв'язання.

3. Суспільство соціального розвитку та його інтерпретації у захід­ній соціології.

4. Теорії походження суспільства та їх евристичні можливості.

5. Модернізація: сутність, ознаки, види та форми прояву.

6. Україна на шляху до громадянського суспільства: труднощі та перспективи.

 

 

 

1 процедура .Формування мети
Операції: діагноз, прогноз, формування кінцевої мети, стратегія дій, визначення конкретних завдань
2 процедура. Прийняття рішень
Операції : виявлення проблемної ситуації, обґрунтування варіантів дій , вибір оптимального варіанта, затвердження рішення.
3 процедура . Організації дії .
Операції розподіл завдань між виконавцями, ідеологічне забезпечення діяльності, координація та регулювання процесу виконання, контроль .
4 процедура. Аналіз результатів
Операції: зіставлення запланованих та досягнутих результатів, визначення нових проблемних ситуацій, попереднє формування нової мети.

 

Зазначимо, що складовими соціального управління, як системи є такі підсистеми: інформаційна, проектно – програмна, прогностична, планувальна, системно - організаційна підсистема опрацьовування управлінських рішень, підсистема коригування і наступного відтворення управлінського циклу.

Цей алгоритм пристосований до будь якого виду чи типу соціального управління. Для того щоб управляти( керувати), треба мати інформацію про визначення функції, стан можливостей соціальної системи. Маючи таку Інформацію, керівника підсистема проектує, прогнозує, програмує , чітко планує ї функціонування на конкретний проміжок часу з урахуванням реальних умові можливостей.

Щоб соціальна система діяла в заданій програмі, її ланкам має постійно подаватися команда (управлінські сигнали: рішення, накази, розпорядження)

Щоб під час виконання команд запобігти різним відхиленням, потрібен постійний контроль за виконанням. В управлінському значенні контроль – це професійна послуга, яку керівник повинен надавати своїм підлеглим .

Це порівняння того, що є, з тим, що має бути.

Такий контроль є формою управлінської відповідності, засобом запобіганням втратам. Контроль і аналіз функціонування соціальної систему можливість оперативно коригувати ї діяльність, нагромаджувати інформацію для нового проектування, програмування, прогнозування.

 

 

Запитання для самоперевірки

1. Що вивчає соціологія управління?

2. Що є об’єктом і предметом соціології релігії?

3. Як Ви розумієте категорії соціальне управління та управління та управління соціальними процесами?

4. Назвіть етапи становлення соціології управління.

5. Які Ви знаєте функції соціального управління?

6. Які Ви знаєте види управлінських відносин?

7. Яка послідовність процедур соціально – управлінської технології .

 

 

Державна власність перестає бути монопольною. Започатковується народження „соціального класу”. Нові соціальні версти (підприємці, бізнесмени) активно демонструють незвичні для більшості членів суспільства моделі поведінки та мислення.

У своєму розвитку соціологічна теорія управління пройшла кілька етапів:

· Класичний або раді аналітичний, напрям, найтиповішими для якого є шкала наукової організації праці, або наукового менеджменту, Ф.Тейлора; адміністративна, або класична, школа управління А.Файоля; теорія ідеальної бюрократії М.Вебера;

· Соціально – психологічний, або гуманістичний, напрям, для якого найхарактернішими теорія людських відносин Е.Мейо; теорія „Х” та „YД.Макк-Грегора; теорія стилів управління К.Левіна та багато інших.

· Системний, або методичний, напрям, який об’єднує як класичну і соціальну школи, так і численні прикладні концепції, теорії та розробки на основі кількісних методів, тобто методів точних наук ( кібернетики, математики), з широким використанням комп’ютерних технологій і програмного моделювання.

Даючи стислу характеристику генезису та еволюційного розвитку загальної соціології теорії управління, необхідно зазначити, що найбільш чітким обрисів вона набула на початку століття концепціях „наукового управління” Ф.Тейлора, „ідеальної бюрократії „ М.Вебер та „науки адміністрування” А.Файоля. Спочатку її розвиток йшов шляхом жорсткого раціоналізму в управлінні. Однак технократі ілюзії стали розвіюватися вже в 30 –ті роки ХХст., коли стало зрозуміло що в багатьох випадках раціоналізму не є кращим шляхом підвищення ефективності діяльності людей і організацій.

Соціальне управління має ряд важливих функцій. Під функцією управління розуміють особливий вид управлінської діяльності, продукт спеціалізації праці у сфері управління ,елемент системи управління, який має відносно самостійне значення. Насамперед виокремлюють:

1 соціально - прогностичну,

Соціально - цільову

3 соціально – планувальну

Соціально – організаційну

Соціально – мотиваційну

6 соціально - контрольну функції.

 

Оскільки соціальне управління стосується визначення цілей суспільного розвитку, обґрунтування та практичного забезпечення способів їхнього досягнення шляхом організації й координації соціальної діяльності людей, її узгодження за допомогою відповідних нормативно – контрольних дій.

Управління забезпечує в суспільстві економічні і політичні , ідеологічні, духовні та соціальні зв’язки між людьми. Тому за конкретним змістом вирізняють соціально – економічну політику, соціальну функцію .

Вони охоплюють усю сукупність соціальних відносин.

Суть функції соціологічної теорії управління полягає втому, щоб цілі, шляхи та засоби їх реалізації не суперечили одне одному, щоб забезпечити ефективне існування соціальної напруженості, гармонізування інтереси різних соціальних груп і верст населення. Свого практичного втілення функції соціального управління набувають у соціальному ціле покладання, суть якого полягає у надання певної спрямованості процесу розвитку суспільства, окремих його сфер.

Будь – яка соціально – управлінська технологія будується на основі управлінського циклу і являє собою своєрідну єдність формалізованих та неформалізованих дій . Основним тут є те, як знайти найефективніші шляхи трансформації наукового знання в соціально – управлінські технології і в програми практичних дій людей, соціальних угрупувань.

Виходячи з цього стандартизована схема соціального управлінської технології у загальних рисах може мати такий вигляд.