ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА ПРО ОСВІТУ. СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ ПЕДАГОГІКИ
БАЗА ЗНАНЬ
Освіта, педагогіка, методи педагогічних досліджень, дидактика, виховання, предмет педагогіки, завдання педагогіки, педагогічний процес, вчитель, учень, система педагогічних наук, загальна педагогіка, вікова педагогіка, соціальна педагогіка, професійна педагогіка, дошкільна педагогіка, педагогіка вищої школи, педагогіка загальноосвітньої школи, спеціальна педагогіка, андрагогіка.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Сучасний соціально-економічний і науково-технічний розвиток суспільства ставить ряд нових завдань у галузі освіти і виховання, підготовки людини до активної трудової та громадської діяльності.
Педагогіка як наука посідає особливе місце в системі наук про людину, колектив, суспільство, людство. Вона вивчає, досліджує і розв’язує проблеми освіти, навчання і виховання людини, що виникають або можуть виникнути в усі періоди життя.
Проте найактуальнішими й найвідповідальнішими є дитячий, підлітковий та юнацький періоди життя. Вони збігаються з часом навчання, вибору основної сфери діяльності, взаємостосунків між людьми, з періодом створення сім’ї.
Розвиток людства, сутність людини вказують на те, що освіта і навчання мають здійснюватись не тільки в молоді, а й в наступні роки, охоплюючи увесь період життя людини (дитячий, підлітковий, юнацький період, вік зрілості і старіння). Тому й сформувався загальний підхід до освіти та навчання як всебічного і гармонійного розвитку особистості з урахуванням індивідуальності і характеру розвитку суспільства.
Пройшовши декілька історичних етапів розвитку, педагогіка як наука вбачає насамперед об’єктом педагогічної дії: ви-
хованців і вихователів, учнів і вчителів, студентів і викладачів, молодих робітників і наставників, колективи і керівників. Зв’язки між ними характеризуються соціальною сутністю та суспільними відносинами. Тому педагогіка — багатогранна, різногалузева наука, яка має тісні зв’язки з іншими науками про людину. Вчитель вчителів К. Д. Ушинський (1824—1871), який приніс світову славу вітчизняній педагогіці, твердить, що педагогіка включає не тільки систему наукових знань, але й мистецтво, яке «найобширніше, складне, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв». Відомий педагог-дослідник радянської епохи А. С. Макаренко (1888—1939) з цією метою ввів термін «техніка виховання», розуміючи при цьому педагогічну культуру викладання й виховання (постановку голосу, міміки, жестів, позу, вербальні та невербальні заходи впливу). В поняття педагогічної майстерності він вкладав витримку, терпіння, щире ставлення до дитини, повагу і любов до неї, такт. Ці якості педагога характеризують його мистецтво і талант, педагогічні здібності.
Розвиток педагогічної науки не забезпечує автоматично якість навчання та виховання.
Необхідно, щоб теорія втілювалась у практичні технології. Зближення теорії з практикою поки що не є достатнім. Про це свідчать факти, проблеми, невирішені питання в освіті, у вихованні й навчанні.
Науково-технічний і соціально-економічний прогрес — основа вдосконалення системи всіх наук про людину, суспільство, розвиток людства. Йдеться про об’єднання зусиль істориків, філософів, економістів, соціологів, фізіологів, етнографів, психологів, письменників, педагогів та інших вчених з тим, щоб систематизувати, узагальнити нагромаджені людством знання про себе, скерувати його розвиток. Філософські науки становлять методологічну основу педагогіки; багатогранними є зв’язки соціології, психології та педагогіки.
Практика роботи в школі і вищих закладах освіти потребує органічного поєднання в єдину систему знань з філософії, екології, фізіології, психології і педагогіки в процесі навчання і виховання. У формуванні творчої особистості неможливо обійтися без знань цих наук. Педагогіка відіграє серед них синтезуючу, організаційну роль.
Завдяки розвиткові науки, техніки і культури відбувається диференціація педагогічних знань.
Із педагогіки виокремилися галузі педагогічних знань, які визначаються особливостями об’єкта навчання й виховання.
Основні напрямки системи педагогічних наук є такими:
Загальна педагогіка, яка вивчає і формулює принципи, форми і методи навчання й виховання, які є загальними для всіх вікових груп і навчально-виховних закладів.
Ця галузь педагогічних знань досліджує фундаментальні питання навчання і виховання, а саме:
· методологію науки;
· розвиток і виховання людської особистості;
· загальні закономірності процесу навчання і виховання;
· методи педагогічних досліджень.
Складовими загальної педагогіки є:
· теорія навчання (дидактика);
· теорія виховання;
· теорія організації та управління в системі освіти.
Дошкільна педагогіка та педагогіка загальноосвітньої школи—галузь педагогічних знань, яка вивчає закономірності виховання дітей дошкільного віку як у сім’ї, так і в дошкільних виховних закладах.
Педагогіка загальноосвітньої школи — найрозвиненіша галузь педагогічних знань, яка досліджує зміст, форми й методи навчання і виховання школярів.
Її основними розділами є розумове, моральне, трудове, фізичне та естетичне виховання учнів на різних етапах навчання. Найважливіше завдання цієї галузі педагогічних знань — розроблення питань забезпечення учнів глибокими та міцними знаннями, формування у них гуманістичного світогляду, забезпечення всебічного розвитку їхньої особистості.
Спеціальна педагогіка (дефектологія) — наука про особливості розвитку, закономірності навчання і виховання аномальних дітей, які мають фізичні або психічні вади. Залежно від виду дефектів педагогічні знання цієї галузі поділяються на такі напрямки:
· сурдопедагогіка, яка вивчає та розробляє закономірності навчання і виховання глухих, глухонімих і дітей, котрі недочувають;
· тифлопедагогіка, що вивчає ті самі питання стосовно незрячих і дітей зі слабким зором;
· олігофренопедагогіка, яка вивчає питання навчання і виховання розумово відсталих дітей;
· логопедія, котра розробляє питання виправлення мовних вад
у дітей.
У вирішенні складних питань навчання й виховання дітей, підлітків, юнаків і дівчат з фізичними і психічними вадами та підготовки їх до активної участі в сфері виробництва педагоги спираються на такі науки, як анатомія й фізіологія людини, медицина, психіатрія.
Педагогіка професійно-технічної освіти вивчає та розробляє питання навчання і виховання учнів у ПТУ, технікумах. Ця галузь педагогічних знань порівняно молода, але вимоги до неї значні. Вона покликана досліджувати і розробляти важливі питання підготовки кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки для різних галузей господарства країни.
У розробленні питань педагогіки профтехосвіти фахівці спираються на наукові досягнення загальної педагогіки, а також використовують теоретичні дослідження педагогіки загальноосвітньої школи. У педагогіці профтехосвіти наголошується на проблемах виховання підростаючої зміни фахівців народного господарства країни. Це пов’язано з більшим ступенем самостійності учнів ПТУ, наявністю власних зароблених коштів, усвідомленням свого статусу і т. д. За належності до тієї самої вікової групи, що й учні загальноосвітних шкіл, вищевказані фактори приводять до проблем виховного характеру, що й вимагає особливого педагогічного підходу до виховання цієї категорії учнів.
Останніми роками починає розвиватися педагогіка середніх спеціалізованих навчальних закладів — ліцеїв, гімназій, колегіумів тощо. В даному випадку проблеми виникають не так із вихованням учнів, як із розробленням системи навчання. Це обумовлено самим завданням цих закладів — бути «стартовим майданчиком» для опанування вищої освіти. Правильна організація навчального процесу, вибір необхідних дисциплін і оптимальне дозування розумового навантаження учнів стають пріоритетними заходами.
Педагогіка вищої школи розробляє способи і методи переважно самостійної роботи. Основна мета навчання тут полягає
у скеруванні студентів на вибір і самостійне розроблення оптимальних та ефективних форм засвоєння знань. Специфіка виховної роботи полягає в тому, що студентів навчають не лише гуманізму і моральним цінностям, а й умінню виховувати інших, коли в майбутньому вони набудуть статусу вчителів, викладачів, керівників.
Починають розвиватися і такі галузі педагогічних знань, як педагогіка виправно-трудових закладів, що займається питаннями перевиховання правопорушників усіх вікових груп, та військова педагогіка, чия сфера — виховання бійців в армії, проблеми стосунків між підлеглими і командирами, вивчення способів і методів засвоєння військових знань.
Історія педагогіки розкриває історію розвитку теорії та практики, навчання й виховання в різні історичні епохи, різних країн і народів.
Слід зазначити, що паралельно з розвитком педагогіки, особливо теорії навчання й освіти, розвинулись і виокремились у галузь педагогічних знань методики викладання окремих навчальних предметів у загальноосвітній школі, а надалі — в середній спеціальній та вищій.
Важливим завданням методики є розроблення змісту, форм
і методів вивчення цих предметів; вивчення, узагальнення і по-
пуляризація педагогічного досвіду роботи кращих учителів; всебічне підвищення ефективності педагогічного процесу, якості, знань, умінь, навичок учнів.
Зв’язок педагогіки з іншими науками. Педагогіка вирішує свої завдання не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку з іншими науками, використовуючи їхні досягнення в суміжних із педагогікою галузях. Будучи наукою суспільною, педагогіка тісно пов’язана з такими науками, як психологія, філософія, історія, етика, естетика, економіка, соціологія та ін.
Щоб правильно вчити і виховувати учня, досягти в цьому позитивних результатів, необхідно знати біологічні закономірності росту і розвитку людського організму. Тому педагогіка тісно пов’язана з анатомією і фізіологією людини, особливо з фізіологією вищої нервової діяльності. Містком між ними є вікова психологія, яка розкриває вікові особливості формування і розвитку психіки людської особистості.
Тісними є зв’язки між педагогікою і шкільною гігієною, яка вивчає і визначає санітарно-гігієнічні умови життя учнів, організацію навчального процесу залежно від віку, стану здоров’я та інших факторів.
Література
1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С. 266—279.
2. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1993 — С. 7—75.
3. Куписевич Ч. Основы общей дидактики. / Пер. с пол. О. В. Долженко. — М.: Высш. шк., 1986. — С. 126—142, 173—200, 242—277.
4. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення: Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К.: Екс Об, 2000. —
С. 184—194.
5. Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. завед. — М.: Просвещение; Гуманит изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С. 7—36
Самостійна робота
з теоретичним матеріалом (СРТМ. 10)
1. Вкажіть, які складові частини входять до загальної педагогіки; визначіть, що вона досліджує.
2. Поясніть, на які напрямки розгалужується дефектологія.
3. Обґрунтуйте, з якими суспільними і природничими науками тісно пов’язана педагогіка.
4. Обґрунтуйте, яку роль відіграє особистість та авторитет вчителя в подоланні труднощів у педагогічній роботі.
5. Проаналізуйте, що вивчає дошкільна педагогіка та педагогіка загальноосвітньої школи.
6. Проаналізуйте, що досліджує педагогіка професійно-технічної освіти і вищої школи. В чому відмінність предмета дослідження?
Самостійна робота
з практичних завдань (СРПЗ. 10)
1. Як Ви вважаєте — майстерність вчителя характеризується талантом чи досвідом? Відповідь аргументуйте, наведіть приклади.
2. Проілюструйте, які основні ідеї розвиває педагогіка співробітництва.
3. Зробіть класифікацію галузей педагогічних наук, заповнивши таблицю.
| № п/п | Галузі педагогічних наук | Предмет, завдання, цілі: |
| Загальна педагогіка | ..................................................... | |
| ................................................ | ..................................................... | |
| ................................................ | ..................................................... |
4. Педагогічний процес має циклічний характер, в якому виділені етапи: підготовчий, основний, кінцевий. Зробіть класифікацію та проаналізуйте послідовність розвитку педагогічного процесу, заповніть таблицю, дайте характеристику кожного етапу.
| Підготовчий етап | Основний етап | Кінцевий етап |
| ................ | здійснення | аналіз |
| Цілепокладання | педагогічна взаємодія | виявлення відхилень |
| ................... | організація зворотного зв’язку | визначення помилок |
| Прогнозування | регулювання та корекція діяльності | ................... |
| Планування | ................ | Проектування заходів подолання помилок |
5. У сучасний період зв’язок між психологією та педагогікою набуває особливого характеру. Останні дослідження дозволяють по-новому зрозуміти можливості психології та її участі в процесі навчання й виховання. Пошуки нової моделі освіти передбачають таку побудову психологічних досліджень, які б випереджали існуючу педагогічну практику.
З огляду на вищесказане, проаналізуйте, які актуальні завдання постають перед педагогічною психологією в період сучасного соціально-економічного розвитку України.
6. За рівнем педагогічної підготовки та здобутого досвіду вчитель (викладач) може належати до таких основних категорій (типів) (за М. Д. Кальяненко):
вчитель-конформіст, який має технологічну підготовку з предмета (вміє викласти програмовий матеріал);
викладач-методист (володіє предметом, має досвід роботи з методики предмета, здійснює керівництво навчанням та вихованням);
викладач-дослідник (майстерно володіє теорією і практикою навчання, вміє викликати інтерес до предмета, керувати розвитком інтелекту учнів).
Вкажіть та додайте інші категорії професії вчителя. Із власного досвіду, поясніть, як і чому повинні співвідноситись названі категорії, яке співвідношення цих категорій можна вважати оптимальним.
НАВЧАННЯ ЯК ГОЛОВНИЙ ШЛЯХ ДО ОСВІТИ
БАЗА ЗНАНЬ
Дидактика, навчання, процес навчання, викладання, научіння, освіта, знання, уміння, навички, ціль, зміст, організація, види, форми, методи, заходи, результати, продукти навчання, управління навчанням, суб’єкт навчально-пізнавальної діяльності, принципи дидактики, освітні групи навчання, мотиви, класно-урочна система, урок, лекція, бесіда, диспут, дискусія, факультатив, навчальний план, програма, дисципліна, контроль, самостійна робота.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
В цій темі ми розглядаємо навчання як один із основних видів діяльності людини — головною метою якої є засвоєння знань, навичок і вмінь, підготовка до трудової діяльності.
Навчання —це діяльність, яка має двосторонній характер: викладання та учіння.
Викладання — цілеспрямований вид діяльності, який здійснюється педагогом, організатором педагогічного процесу; це активний процес, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвинути у нього бажання і вміння набувати нових знань, досвіду.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду.
У сучасному розумінні для навчання характерні такі ознаки:
1) двосторонній характер;
2) сумісна діяльність вчителів та учнів;
3) управління з боку вчителя.
Таким чином, навчання — цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної та практичної діяльності вчителів і учнів. Навчання має ряд особливостей:
¾ перша особливість — бінарність: викладання (цілі викладання) і учіння (цілі учіння);
¾ друга особливість — розмаїття суб’єктів діяльності з власними потребами, мотивами, установками, ціннісними орієнтаціями; з власними розуміннями «передачі» знань, з власним тлумаченням «засвоєння» знань;
¾ третя особливість — величезне розмаїття сфер, напрямків, предметів людського досвіду, який передається, засвоюється у навчанні; особливості навчальних цілей.
Навчання має забезпечити:
¾ вміння орієнтуватися у певних умовах;
¾ відповідно до цього здатність «будувати» поведінку, адекватну умовам;
¾ результат навчання — здатність пізнавати оточуючий світ, вміння регулювати поведінку.
Таким чином, в результаті навчання повинні статись заплановані зміни у поведінці тих, хто вчиться.
Щоб здійснити процес навчання, його потрібно організувати.
Організувати навчання — означає створити певну структуру та налагодити, відповідні цілям організації, зв’язки між елементами структури.
Основні елементи організації навчання:
¾ група людей (суб’єкти учіння, суб’єкти викладання);
¾ навчальні цілі (пізнавальні, психомоторні, афективні);
¾ зв’язки між елементами (контроль як зворотний зв’язок).
Організаційні форми навчання — це зовнішні прояви узгодженості діяльності учнів та вчителів, що здійснюються у певному порядку та режимі.
В культурі людства розвиток форм навчання має свої історичні етапи:
1. Первісна форма навчання — на ранніх стадіях розвитку людства навчання було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини. Діти навчалися, наслідуючи дорослих.
2. Індивідуальне навчання — виникло в Давній Греції; учень виконує індивідуальне завдання, вчитель допомагає. Воно є досить ефективним, тому що дозволяє врахувати особливості розвитку дитини, провадити індивідуальний контроль за процесом засвоєння знань. Однак має ряд недоліків: воно потребує матеріальних затрат, а також позбавляє однолітків спілкування.
3. Індивідуально-групове навчання — набуло широкого розповсюдження в середньовічних школах. Його характерні ознаки: непостійний склад учнів з різним рівнем розвитку, різним рівнем знань, не однорідний за віком. У школах панували репродуктивні методи навчання: механічне заучування, багаторазове повторення і відтворення матеріалу.
4. Класно-урочна форма навчання — заснована Я. А. Коменським, який глибоко обґрунтував її у видатній праці «Велика дидактика» (1632 р.). Він вважав, що в школі навчання учнів повинно провадитись у класах з постійним складом учнів (однорідні за віком, розвитком); формування класів здійснюється на початку навчального року; навчальний рік повинен мати фіксовані початок і кінець, чотири періоди канікул; повинна бути програма навчання, зміст навчання за роками; заняття кожен день, крім неділі; навчання в класах по 40—50 осіб, навіть до 300 (якщо до проведення занять будуть залучені кращі учні). Таким чином, класно-урочна система діє та вдосконалюється аж до нинішніх часів.
5. Белл-ланкастерська система навчання — (автори Белл і Ланкастер, Англія, кін. XVIII—поч. XIX ст.) — сутність її в тому, що вчитель організував навчання молодших школярів за допомогою старших (давав інструкцію як вчити).
6. Лабораторна система знань за Дальтон-планом — (за назвою м. Дальтон, США, 20-ті роки ХХ ст.), суть системи: виключаються класи, колективна робота вчителя з учнями; використовуються лабораторії, де провадяться заняття; використовуються таблиці, прилади, технічні засоби.
7. Мангеймська система навчання — (автор Зіккінгер (1858—1930), м. Мангейм, Німеччина). Суть її в тому, що навчання провадять в класах, розподілених на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик вчителів (4 групи класів: із середніми здібностями, малоздібними, розумово відсталими та обдарованими). Тривалість навчання в кожній групі була різною.
8. План Трампа — (50—60-ті роки ХХ ст.) — це американська система навчання, за якою 40 % часу відводиться на навчання учнів у великих групах (100—150 осіб), 20 % — на навчання у малих групах (10—15 осіб), а 40 % — на самостійну роботу.
9. Метод проектів — (30-ті роки ХХ ст., автор Дьюї, м. Чикаго, США) — сутність; виховання через дію, навчання за проектом (зміст навчання визначає проект).
Процес навчання будується відповідно до законів, закономірностей принципів навчання. Під принципами навчання або принципами дидактики розуміють систему вихідних, дидактичних вимог до навчання, виконання яких забезпечує його ефективність. Усі принципи можна розділити на загальнонаукові (науковість, системність, зв’язок теорії з практикою) та дидактичні (систематичність, міцність засвоєння знань, індивідуальний підхід до учнів, формування позитивної мотивації).
Для досягнення свідомо визначеної мети в навчально-пізнавальній діяльності необхідно діяти, тобто змінювати стан предмета (для отримання необхідного результату-продукту).
Методи навчання — це система послідовних дій суб’єктів навчання над свідомо визначеним предметом діяльності із застосуванням відповідних засобів, внаслідок чого отримується очікуваний результат навчання.
У педагогічній науці існує декілька класифікацій методів навчання в залежності від того, які підходи і принципи лягли в основу їх розробки.
1. Класифікація методів навчання за джерелами надбання знань:
1.1. словесні;
1.2. наочні;
1.3. практичні.
2. Класифікація методів навчання за характером навчально-пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню матеріалу:
2.1. пояснювально-ілюстровані;
2.2. репродуктивні;
2.3. проблемні;
2.4. частково-пошукові або евристичні;
2.5. дослідницькі.
3. Класифікація методів навчання за способами організації упорядкованої навчальної діяльності суб’єктів:
3.1. методи засвоєння знань;
3.2. методи викладання;
3.3. методи формування умінь, навичок та застосування їх на практиці;
3.4. методи контролю і оцінки знань, умінь, навичок.
4. Класифікація методів навчання за навчальними цілями (рівень абстракції навчальних цілей визначає рівень абстракції методів навчання) (за В. А. Козаковим):
¾ основні види методів навчання;
¾ типи;
¾ способи-методи;
4.1. інформаційно-презентативні:
¾ усні;
¾ письмові;
¾ наочно-усні;
4.2. алгоритмічно-дійові:
¾ діалогічні;
¾ предметно-групові;
¾ групові;
4.3. самостійно-пошукові:
¾ індивідуальна робота;
¾ самостійна робота.
Усі методи навчання повинні використовуватись в оптимальному співвідношенні, враховуючи характер матеріалу, фактори ефективності їх застосування та особливості освітніх груп навчання.
До основних форм організації занять належить урок — це така організаційна форма навчання в школі, за якої вчитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання. Урок — основний елемент класно-урочної системи. Структуру уроку визначають мета, зміст, дидактичні задачі, вік учнів, методи і засоби навчання.
Відповідно до дидактичних функцій можна визначити такі типи уроків:
¾ уроки, які служать ознайомленню учнів із новим мате-
ріалом;
¾ уроки для повторення засвоєного матеріалу;
¾ уроки для контролю й оцінки результатів навчання;
¾ комбіновані уроки;
¾ нестандартні уроки — це імпровізовані заняття, що мають нетрадиційну форму: урок — «аукціон ідей», урок — прес-конференція, урок — консультація, бінарний урок (2 викладачі), урок — КВК, урок — конкурс тощо.
Існують також допоміжні форми організації занять:
¾ факультативи;
¾ гуртки за інтересами;
¾ екскурсії;
¾ домашня самостійна робота.
Одним із головних елементів у структурі процесу навчання
є зміст освіти. Визначень «змісту освіти» існує багато, але вони мають одну суть: це окреслене коло систематизованих знань, умінь, навичок, які є основою для всебічного розвитку учнів, формування у них гуманістичного світогляду і пізнавальних інтересів.
Зміст освіти визначається такими документами:
¾ навчальними планами;
¾ навчальними програмами;
¾ підручниками і навчальними посібниками.
Складовою частиною навчального процесу є контроль, який сприяє:
¾ виявленню успішності навчання кожного учня;
¾ розкриттю причин слабкого засвоєння учнями окремих частин матеріалу;
¾ ліквідації недоліків навчального процесу в роботі як учнів, так і вчителів.
Компоненти контролю:
1) перевірка знань, умінь, навичок;
2) оцінка — вимірювання знань, умінь, навичок;
3) облік результатів вимірювання у вигляді оцінок, балів, рейтингу.
Функції контролю:
¾ контролююча;
¾ навчальна;
¾ виховна;
¾ розвиваюча.
Види контролю:
¾ попередній;
¾ поточний;
¾ періодичний;
¾ підсумковий.
До методів контролю можна віднести:
1) спостереження за навчанням учнів;
2) усне опитування;
3) письмовий контроль;
4) комбіноване опитування;
5) письмовий контроль;
6) програмований контроль;
7) самоконтроль;
8) іспити.
Педагогічні вимоги до контролю:
1) об’єктивність перевірки та оцінки;
2) індивідуальний характер контролю;
3) систематичність, регулярність контролю;
4) гласність контролю;
5) всебічність перевірки;
6) диференційованість перевірки;
7) різноманітність форм;
8) етичне ставлення до тих, кого перевіряють.
Навчання за своєю сутністю є спільною діяльністю вчителів та учнів, тому необхідне управління навчанням.
Управління навчанням — це координація роботи учасників спільної діяльності, — процес планування, організації, мотивації та контролю, що забезпечує досягнення навчальних цілей.
Процес управління виконує функції: первинні (планування, організація, мотивація та контроль) та зв’язуючі (комунікативні, прийняття рішення, керівництво). Управління здійснює людина, яка виконує роль керівника. Управління навчанням має дві сторони: управління з боку вчителя і самоуправління самого учня.
Література
1. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С. 221—226, 235—242.
2. Козаков В. А. Самостоятельная работа студентов и ее информационно-методическое обеспечение: Учеб. пособие. — К.: Высш. шк., 1990. — С. 129—136.
3. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У 2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 16—18.
4. Лозниця В. С. Педагогіка і психологія: Основні положення Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К., 2001. —
С. 209—234.
5. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб.: — К.: Вища шк., 1993. — С. 179—253.
6. Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С. 199—390.
7. Кунисевич Ч. Основы общей дидактики / Пер. с пол. О. В. Долженко. — М.: Высш. шк., 1986. — С. 76—281.
Самостійна робота
з теоретичним матеріалом (СРТМ. 11)
1. Поясніть, у чому полягає зміст індивідуального навчання.
2. Поясніть, які елементи методу проектів використовує сучасна школа.
3. Обґрунтуйте схему трансформації історичних організаційних форм навчання в сучасні.
4. Визначте напрямки реалізації принципу індивідуального підходу у навчанні.
5. Поясніть, що таке догматичне і проблемне навчання, дайте порівняльну характеристику.
6. Складіть схему видів, компонентів, функцій контролю навчання.
7. Дайте характеристику змісту освітніх та державних нормативних документів, які відображають зміст освіти в школі.
Самостійна робота
з практичних завдань (СРПЗ. 11)
1. Заповніть таблицю «Методи навчання та фактори ефективності їх застосування», проаналізуйте отриманні результати: чому одні методи мають високі показники ефективності, а інші — низькі:
а) використовуючи кваліфікацію методів навчання за навчальними цілями, заповніть таблицю;
б) дайте оцінку ефективності методів за вказаними критеріями (за 10-бальною оцінкою);
| Основні види методів навчання: типи, способи | Фактори ефективності (10 балів) | ||||
| пізнавальні | виховуючі | моти- вуючі | контрольно-стимулюючі | розви- ваючі | |
| І. ................................. а) ................................. б) ................................. |
2. Навчання — це спільна діяльність вчителя й учня.
Опишіть елементи організаційно-психологічної структури навчальної діяльності окремо для учня та вчителя (за В. А. Козаковим).
3. В XVIII—XX ст. отримали визнання та розповсюдження декілька систем навчання, елементи яких трансформувались у сучасні освітні системи.
Заповніть таблицю, вкажіть назви систем, авторів.
| Системи навчання, автор | Характеристика систем |
| 1. | Вчитель організував навчання молодших школярів за допомогою старших учнів |
| 2. | Вчитель дає учневі індивідуальне завдання, орієнтований план на день, пропонує раціональні методи навчання |
| 3. | Поділ дітей на 4 групи на підставі результа- тів психологічних обстежень і характеристик: 1) основні групи дітей з середніми здібностями (50—60 %) 2) класи для малоздібних (20—30 %) 3) допоміжні класи — для розумово відсталих (2—2,5 %) 4) класи для обдарованих учнів (20—25 %) |
| 4. | Система, за якою: 40 % часу для навчання учнів у великих групах (100—150 учнів); 20 % — на навчання у малих групах (10—15 учнів), а 40 % — на самостійну роботу |
| 5. | Кожний учень розробляє індивідуальні проек- ти навчання; в залежності від його спрямованості визначились зміст, методи і форми роботи учнів |
В які організаційні сучасні форми навчання були втілені елементи тих систем навчання, які Ви вказали в таблиці?
4. Дидактичні принципи — це основні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до його цілей і закономірностей. Принципи реалізуються через правила навчання, які є заходами реалізації принципів. Існує такий перелік принципів дидактики:
наочність, науковість, доступність, зв’язок теорії з практикою, системність і послідовність, свідомість та активність, міцність.
В нижче наведеній таблиці знайдіть відповідність: якому принципу навчання відповідає певне правило:
| № п/п | Правило навчання | Принципи |
| «Від легкого до складного, від невідомого до відомого, від простого до складного» | ||
| «Якнайчастіше використовуйте питання «чому», щоб навчити учнів мислити причинно, розумінню причинно-наслідкових зв’язків» | ||
| «Слідкуйте, щоб спостереження учнів були систематизовані і встановлені в співвідношенні причин та наслідків, незалежно від того, в якому порядку вони спостерігались» | ||
| «Розвивайте, закріплюйте, переносьте успіхи учнів в одному виді діяльності на інші: від епізодичного успіху ідіть до високих стабільних досягнень» | ||
| «Розвивайте творче мислення учнів, наштовхуйте їх до пошукової творчої, пізнавальної діяльності» |
12. Навчальна діяльність завжди полімотивована. У системі мотивів навчання існують як зовнішні (навчання як звичне функціонування), так і внутрішні (пізнавальні) мотиви.
За допомогою методики М. І. Алексєєвої для виявлення реально діючих мотивів навчання визначіть:
а) домінуючі та підпорядковані мотиви навчання із 8 груп мотивів;
б) проаналізуйте отриманні дані з метою виявлення ієрархії структури мотивації учіння;
в) зобразіть графічно у вигляді діаграми отримані результати, тобто реальні мотиви навчання.
Інструкція. В цій анкеті перераховано причини, які можуть пояснити Ваше прагнення вчитися якомога краще; біля кожного номера пункту анкети зазначте свою відповідь таким чином:
¾ причина дуже важлива, саме через неї я вчусь ++
¾ не дуже важлива причина, але також відіграє роль +
¾ не знаю, про таку не думав 0
¾ не має для мене важливого значення –
¾ не має для мене ніякого значення – –
ТЕКСТ ОПИТУВАЛЬНИКА
Я навчаюсь оскільки:
1. Хочу розширити свій кругозір, краще орієнтуватися у оточуючій дійсності.
2. Хочу у майбутньому отримувати високу заробітну платню.
3. Хочу знати закони розвитку природи, суспільства.
4. Оволодіння знаннями — обов’язок студента.
5. Без навчання неможливо розвинути свої розумові здібності.
6. Інакше будуть неприємності в інституті та вдома.
7. Такий порядок: батьки працюють, діти навчаються.
8. Хочу відповідати сучасному рівню життя.
9. Цікаво пізнавати щось нове.
10. Знання допомагають спілкуватися на різноманітні теми.
11. Вища освіта допоможе отримати обрану мною професію.
12. Хочу підготуватися до магістратури.
13. Нашій країні потрібні освічені та всебічно розвинені
люди.
14. Знання дають почуття впевненості в собі.
15. Хочу оволодіти способами самостійної роботи над собою, щоб вдосконалюватися далі.
16. Хочу бути освіченою, культурною людиною.
17. Думаю, що диплом про вищу освіту забезпечить мені деякі переваги у житті над тими, хто його не має.
18. Хочу мати забезпечене майбутнє.
19. В інституті, у спілкуванні із своїми товаришами та викладачами перевіряєш правильність своїх поглядів, вчинків.
20. ВНЗ допомагає виробити власні погляди на оточуючий світ, суспільство, політику, культуру.
21. Вища освіта — гарна основа для будь-якої професії.
22. Вчитися примушують.
23. В студентські роки з’являються дійсні друзі.
24. Вища освіта забезпечить мені певну позицію у суспіль-
стві.
ОБРОБКА ОТРИМАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
Переведіть символьні відповіді у систему балів за принципом: «+ +» оцінюється в 5 балів, «+» — 4 бали, «0» — 3 бали, «–» —
2 бали, «– –» — 1 бал.
КЛЮЧ ДО МЕТОДИКИ М. І. АЛЕКСЄЄВОЇ:
1) суспільні мотиви: 4, 8, 13
2) пізнавальні мотиви: 1, 3, 9
3) мотиви професійного становлення: 11, 12, 21
4) мотиви особистісного становлення: 14, 16, 24
5) комунікативні мотиви: 10, 19, 23
6) мотиви самовиховання: 5, 15, 20
7) формальні мотиви: 6, 7, 22
8) утилітарні мотиви: 2, 17, 18.
Підрахуйте суму балів по кожній з 8 груп мотивів. Таким чином, виявіть домінуючі та підпорядковані групи мотивів, описуючи ієрархію мотиваційної сфери навчання.
ВИХОВАННЯ — ПІДГОТОВКА
ДИТИНИ ДО ДОРОСЛОГО ЖИТТЯ
БАЗА ЗНАНЬ
Виховання, зміст, загальні закономірності виховання, принципи, методи, заходи виховання, цілі, мета виховання, розвиток, формування, становлення, особистість, учень, вчитель, вихованець, вихователь, самовиховання, перевиховання, позакласна робота, життєвий шлях, сімейне виховання, виховна діяльність закладів культури, мистецтва та заходів масової інформації, система виховання, виховання в широкому розумінні, виховання в вузькому розумінні, розумове виховання, фізичне виховання, трудове виховання, моральне виховання, естетичне виховання, екологічне виховання, громадянин, працівник, сім’янин, самовизначення.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
У даній темі ми розглянемо виховання як складову цілісного педагогічного процесу, метою якого є формування особистості та підготовка дитини до дорослого життя. Результатом такої підготовки є те, що дитина повинна засвоїти та усвідомити ряд важливих завдань, які чекають її на порозі вступу до дорослого життя:
1) повна відповідальність за своє життя, за свої рішення, дії;
2) свобода вибору життєвого шляху: професійного становлення, сім’ї, освіти, самоосвіти, оточення, самовдосконалення;
3) соціальна адаптація до змінних умов життєдіяльності.
Щоб підвести дитину до готовності вирішення таких важливих проблем, її треба виховати.
«Виховати», «виховувати» буквально означає передавати для засвоєння те, що «заховане» в культурі людства і народів, є «невидимим» та служить основою гуманних дій і вчинків людей (за М. Д. Касьяненко).
Для реалізації вищевказаних цілей відділяти засоби навчання від засобів виховання проблематично, бо вони виступають у єдності. Безумовно, між процесами навчання, освіти і виховання немає різкої границі. В зв’язку з цим виховні заходи завжди супроводжують навчальні заходи, дії, а останні, в свою чергу, носять освітній і виховний характер.
Тому завдяки навчанню та освіті у дитини розвивається не тільки розумова діяльність, яка збагачує мислення новим змістом, але й «зрушуються» ті сили, завдяки яким інтелектуальне життя її стає більш інтенсивним, динамічним, багатогранним і свідомим. Таким чином, навчання, освіта в поєднанні з відповідними виховними заходами, в процесі оволодіння знаннями та їх використання на практиці формують не тільки мислення, а й особистість в цілому (за Чеславом Купісевичем).
Серед різних систем і стилів виховання, випробовуваних людством, можна виділити такі:
1) виховання і навчання для підготовки до життя і праці в зоні близької діяльності (тобто до «завтрашнього дня»);
2) до певного цілісного стану життя (в зоні середньої перспективної діяльності);
3) до цілісного життя (теперішнього і майбутнього, повноцінного і щасливого), відповідно до умов, що складаються, та індивідуальних здібностей.
Оскільки виховання — це взаємодія вихователя й вихованця, то все більшої поваги та признання набуває педагогіка співробітництва і співтворчості. Тобто, актуальною стає методика гуманістичного виховання. Протягом віків перевірено, що виховання підневільною працею і жорстким режимом, фізичними методами покарання не дає високих результатів.
Форми педагогічної дії в процесі виховання:
1) навчальний процес;
2) позакласна робота;
3) сімейне виховання;
4) виховна діяльність дитячих та молодіжних організацій;
5) виховна діяльність закладів культури, мистецтва та заходів масової інформації.
Виховні заходи можуть бути зорієнтовані на окремого учня в рамках системи «вихователь — вихованець», або на групу учнів в системі «вихователь — вихованці». Всі форми педагогічної дії на вихованців складають системи паралельного безперервного виховання, які надають їм характеру цілеспрямованих і свідомо реалізуючих процесів.
Серед усіх форм педагогічної дії на вихованців школі і сім’ї належить особливо важлива роль:
а) серед усіх закладів школа і сім’я повинні визначити та забезпечити реалізацію основних завдань виховання в ході ретельно виваженого, довготривалого процесу;
б) узгоджувати цей процес з різними позашкільними та іншими виховними закладами освіти та культури.
Звідси виходить, що виховання можна визначати:
1) у широкому розумінні — це вся сума впливів на психіку дитини, спрямованих на підготовку її до активної участі в суспільно-економічному та громадсько-культурному житті суспільства;
2) у вузькому розумінні — це планомірний вплив батьків і школи на вихованців, сприяння розвиткові у них виявленого обдарування чи надбання якихось задатків відповідно до мети виховання.
Зміст виховання — це система знань, переконань, навичок, якостей та рис особистості, стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти учні згідно з цілями та завданнями.
Умовно процес виховання поділяють на:
1) розумове виховання;
2) фізичне виховання;
3) трудове виховання;
4) моральне виховання;
5) естетичне виховання;
6) екологічне виховання.
Це всі складові цілісного педагогічного процесу, які більшою чи меншою мірою постійно присутні.
Добре організоване виховання повинне підготувати дитину до трьох головних ролей в житті: громадянина, працівника, сім’янина.
Як організувати таке виховання?
У сучасній педагогічній науці можна виділити наступні напрямки в ідеології виховання:
1. Реалізм навчально-виховних цілей: засоби досягнення їх — засвоєння вихованцями базових основ культури: це культура життєвого самовизначення, економічна культура праці, політична, демократична, правова, моральна, екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин.
2. Сумісна діяльність дітей і дорослих.
3. Самовизначення: формування цілісної особистості, яка сама визначає свій життєвий шлях.
4. Особистісна спрямованість виховання.
5. Добровільність: дитину не можна примусити «виховуватися», вихователі повинні опиратися на «добру» волю вихованців, їхні інтереси та потреби.
6. Колективна спрямованість.
Реалізація вищеназваних напрямків здійснюється за принципами та методами навчання і виховання, які є загальними для цілісного навчально-виховного процесу.
Таким чином, виховання підпорядковане законам природи і суспільства:
1. Закон єдності, цілісності, безперервності виховання. Йдеться про врівноважений розвиток емоційної, розумової, вольової та фізичної сторін вихованців. Виховання повинно розкривати в дитині позитивне, з наступним подоланням негативного в своїй природі. Тобто головним завданням виховання є «підведення» особистості до свідомої відмови від насильства
і від ствердження за рахунок інших.
2. Закон «золотої середини». Це означає — не ламай волі дитини, інакше вона стане рабом. Бунтуючим чи покірним, — але рабом. Ідеал: не упокорення нашій волі, а розуміння необхідності.
3. Закон «золотого співпадання» — це невимушене управління розвитком дітей в благотворній сумісній діяльності всіх учасників навчально-виховного процесу.
4. Закон оптимального «загартовування» — це виховання труднощами, через труднощі, завдяки труднощам. Але цей закон теж підпорядковується категоричному імперативу педагогіки — закону «золотої середини».
5. Закон «належної мотивації». Без належної мотивації не можна досягти успіхів у вихованні. Шкідливо примушувати вихованців засвоїти інформацію, значення якої вони не розуміють ні розумом, ні почуттями.
6. Закон індивідуального підходу до вихованця, з ураху-
ванням його вікових та індивідуально-психологічних особливостей.
У практичній діяльності найскладнішими є проблеми поєднання загальних напрямків, ідей, цілей, завдань виховання з реальними інтересами вихованців, колективу, сім’ї; наукового аналізу теоретичних основ із застосуванням конкретних методик, заходів виховання в конкретних умовах.
Вчитель і учень. Відносини вчителя та учня завжди в історії світової культури визнавались як найглибинніші у процесі передавання та засвоєння досвіду культурно-історичного творення, досвіду осягання часу індивідуальної та соціальної історії, досвіду бути людиною.
Вчитель пробуджує особистість у своєму учневі, його власна людяність, стаючи співтворцем її духу, торкається найбільш інтимних сторін самопроявів дитини. Вчитель направляє свою творчу силу до найвищого світосприйняття особистості, до смисло-
створюючого витоку її життя. Вплив — той психологічний механізм, через який вчитель взаємодіє зі своїм учнем. Вплив не передбачає ніякого насильства над індивідуальністю людини, він є благородним і за формою, і за змістом. Вплив здійснюється як взаєморозкриття суб’єктивних світів учителя та учня, в якому обидва щирі і обидва суб’єктивно цінні, проте спрямовує цей процес вчитель. Реалізується вплив у зустрічі двох моделей розуміння світу, тлумачення смисловідносин — моделі, властивої учневі, та моделі, яку вчитель обрав для даної взаємодії.
Педагогічна взаємодія вчителя та учня завжди є тривалою в часі, оскільки є довгим шлях пізнання особистістю, що формується, своєї індивідульності та засвоєння засобів виявлення себе у світі. Також не є одномоментним процес формування та закріплення властивостей суб’єктивного світу учня, що потребує постійної та кропіткої роботи вчителя. Здійснюваний учителем вплив, дуже тонкий за способом здійснення та велично глибокий за змістом, отримує характер діяння, яке поєднує в кожному своєму моменті елементи минулого, теперішнього та майбутнього життя учня.
Література
1. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва: Навч. посіб.. — К.: Вища шк., 1993. — С. 86—175.
2. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У 2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К.: КНЕУ, 1999. — С. 42—44.
3. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні положення: Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К.: Екс Об, 2000. — С. 60—64.
4. Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. — С. 429—614.
5. Педагогическая антрология: Учеб. пособие / Автор-сост. Б. М. Бим-Бад. — М.: Изд-во УРАО, 1998. — С. 380—490.
6. Сборник задач по общей психологии / Под ред. проф. В. С. Мерлина. — М., 1974. — С. 172—188.
Самостійна робота
з теоретичним матеріалом (СРТМ. 12)
1. Поясніть, що таке виховання у широкому розумінні і у вузькому розумінні.
2. Поясніть, що означає цілеспрямованість виховання.
3. Визначіть, в чому полягає комплексний підхід у вихованні.
4. Визначте, чи є різниця:
а) в принципах навчання і виховання;
б) в методах навчання і виховання;
в) в засобах навчання і виховання.
Як вони взаємодіють і взаємовпливають в єдиному навчально-виховному процесі?
5. Назвіть, охарактеризуйте та проаналізуйте форми вихо-
вання.
Самостійна робота
з практичних завдань (СРПЗ. 12)
1. Проаналізуйте, яке значення мав колектив у формуванні Вашої особистості; наведіть приклади.
2. Обґрунтуйте Вашу точку зору з приводу того, як впливають на процес виховання молоді чинні в суспільстві закони про покарання особливо небезпечних злочинців, вбивць? Що виховують ці закони: соціальну справедливість, пошану до людей, покору, страх?
3. Продіагностуйте, які методи виховання застосував вчитель в наведеній ситуації, проаналізуйте, які рішення є правильними,
а які ні.
Класний керівник VІ класу середньої школи міста Н. знав, що його вихованці в стосунках з вчителями та один з одним виявляють грубість, неповагу. Щоб знищити, позбавитись таких звичок, вчитель поставив яскравий, цікавий спектакль, в якому всі учні брали участь з великим захопленням. Пройшло небагато часу, педагог помітив, що ніяких змін в поведінці шестикласників не сталося.
Чому? Які дії вчителя можна назвати правильними, а які — ні? (за І. П. Подласим).
4. Під час голодомору в Україні весною 1933 року в селі Шипове Вінницької області вимерли всі. Не залишилось нікого в селі.
В одній хаті йшла постійна війна: всі ненавиділи один одного, кожний слідкував за іншим; за крихту хліба чоловік вбивав дітей, жінка чоловіка...
В іншій хаті до кінця панувала любов. Мати постійно брала в свої долоні руки дітей, зігрівала їх своїм диханням, розказувала казки та небилиці діткам, щоб вони забували на деяку мить про голод. Любов не вмирала в ній до кінця...
Люди помічали, що там, де панувала ненависть, помирали значно швидше, ніж там, де були любов та єднання.
Дайте критичну оцінку: що вплинуло на поведінку членів обох сімей: екстремальні умови (голод), виховання чи щось інше? (за Б. М. Бім-Бадом).
5. В нижченаведених ситуаціях описані приклади різного виховання дітей.
1) Вкажіть, які умови виховання сприяють формуванню позитивних рис, а які негативних рис характеру дітей.
2) Які риси характеру сформувались під впливом даних умов?
3) Дайте критичну оцінку виховання дітей в наведених ситуаціях.
А. Ніна виховувалась в сім’ї військовослужбовця, мати — вчителька. Сім’я дружна. Батьки віддавали їй весь вільний час. Мати читала дитині з малих років казки, оповідання, вірші. Дівчинка цікавилась навколишнім світом: любила природу, мала багато подруг, любила вірші, пісні, історичні оповідання. В сім’ї був чіткий режим, якого дотримувались всі члени сім’ї.
Крім батьків дівчинку опікувала бабуся. Якраз бабуся привчала Ніну до домашньої роботи. Дівчинка зростала працьовитою, привітною до людей, акуратною і дисциплінованою.
Б.З дитинства Оленку оточували злагода та любов в сім’ї.
Їй ні в чому не відмовляли, всі її бажання виконували завчасно. Дівчина зростала хворобливою, фізично слабкою, інколи роздратованою. Могла псувати речі, за це її не карали, не свари-
ли. До посильної праці не привчали. Батьки турбувались тільки про розумовий розвиток дівчинки. В сім’ї режиму не дотриму-
вались.
В. Хлопчик Гена, підліток 12-ти років, — рухливий, жвавий. Вчився на «4», «3», інколи отримував «2». Мав друзів, часто прогулював уроки, за що отримував ляпаси від батька. Мати старанно покривала перед батьком всі синові вчинки. Вдвох із сином вони обдурювали батька в разі отриманих «2» або інших негативних вчинків Гени. Таким чином, батько нічого не знав: ані про «2», ані про погані вчинки сина.
6. Дайте критичну оцінку проблемі та зробіть висновки.
Настало третє тисячоліття християнської ери. Яким воно стане в долі людства? Це потрібно знати, бо діти народжуються і народжуються. Що їх чекає? В які школи вони підуть, і хто, чому, як їх там вчитиме?
В Україні постійно вдосконалюється освіта, морально-етичне, розумове, екологічне, фізичне виховання. А що робити з дитячими алкоголізмом, проституцією, наркоманією, маленькими грабіжниками, вбивцями?
Освічених стає все більше, освітніх закладів стає все більше, але і злочинців стає все більше.
Важливо вирішити, як співвідносяться освіта і життя однієї дитини і всіх людей взагалі? Важливо вирішити: як виховувати або може зовсім не виховувати дітей?
7. У процесі виховання часто виникають дискусії з питань, пов’язаних із формуванням категорії життя, зокрема «Чи існує віра і яку роль вона відіграє у житті людини?» «Чи можна вважати віру, надію, любов основними поняттями сенсу життя?», «В чому людська досконалість?», «Чи існує мораль, яка за своїми цінностями стоїть вище за релігійну?» Обґрунтуйте свою позицію. Проаналізуйте, в чому відмінність і спільність релігійного та світського виховання.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. — М.: МГУ, 1977.
2. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. — М.: Просвещение, 1986.
3. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва. — К.: Вища шк., 1997.
4. Козаков В. А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підруч.: У 2 ч. — Ч. 1. Психологія суб’єкта діяльності. — К., КНЕУ, 1999.
5. Куписевич Ч. Основы общей дидактики. — М.: Высш. шк., 1996.
6. Литвинцева Н. А. Психологический портрет. — М.: б/изд., 1996.
7. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: Основні по-
ложення: Навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — К.: Екс Об, 2000.
8. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика. — М.: Независимая фирма «Клас», 1998.
9. Немов Р. С. Психология: Учеб.: В 3 кн. — М.: Центр ВЛАДОС, 1997.
10. Обухова Л. Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. — М.: Тривола, 1995.
11. Основи психології: Підруч. / Під ред. В. А. Роменця, О. В. Киричука. — К.: Либідь, 1997.
12. Подласый И. П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. — М.: Просвещение; Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996.
13. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии:
В 2 т. — М.: Педагогика, 1989.
14. Рудестам К. Групповая терапия. — М.: Универс, 1993.
15. Столяренко Д. Основы психологии. — Р-н-Д., 1996.
16. Фрейд З. Психология бессознательного. — М.: Просвещение, 1990.
17. Юнг К. Г. Человек и его символы. — СПб.: Б.С.К., 1996.