Саморозвитку й самоосвіти

Групи компетентностей

Соціальна Вміння робити вибір; вміння приймати рішення; вміння брати відповідальність; вміння безконфліктно співіснувати

Полікультурна

• Оволодіння досягненнями культури;

• Розуміння інших людей, їх індивідуальності, їх відмінностей за національними, культурними релігійними та іншими ознаками

Продуктивної творчої діяльності

Готовність та потреба у творчості

Комунікативна

Вміння спілкуватися усно, писемно, рідною та іноземними мовами

Інформаційна

Вміння добувати, опрацьовувати та використовувати ін формацію з різних джерел

Саморозвитку й самоосвіти

Готовність та потреба навчатися протягом усього життя

Перший рівень ‑ початковий. Відповідь учня (учениці) фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення. Другий рівень ‑ середній. Учень (учениця) відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності. Третій рівень - достатній. Учень (учениця) знає істотні ознаки понять, явищ, зв'язки між ними, вміє пояснити основні закономірності, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня (учениця) правильна, логічна, обґрунтована, хоча їм бракує власних суджень. Четвертий рівень ‑ високий. Знання учня (учениці) є глибокими, міцними, системними; учень (учениця) вміє застосовувати їх для виконання творчих завдань, його (її) навчальна діяльність позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Рівні навчальних досягнень

Бали

Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

1Учень (учениця) розрізняє об'єкти вивчення

I. Початковий

2Учень (учениця) відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об'єкт вивчення

3Учень (учениця) відтворює частину навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконує елементарні завдання

4Учень (учениця) з допомогою вчителя відтворює основний навчальний матеріал, може повторити за зразком певну операцію, дію

II. Середній

5Учень (учениця) відтворює основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило

6Учень (учениця) виявляє знання й розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його(її) правильна, але недостатньо осмислена. Вміє застосовувати знання при виконанні завдань за зразком

7Учень (учениця) правильно відтворює навчальний матеріал, знає основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, частково контролює власні навчальні дії

III. Достатній

8Знання учня (учениці) є достатніми, він (вона) застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, намагається аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв'язки і залежність між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролює власну діяльність. Відповідь його (її) логічна, хоч і має неточності

9Учень (учениця) добре володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в стандартних ситуаціях, уміє аналізувати й систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази із самостійною і правильною аргументацією

10Учень (учениця) має повні, глибокі знання, здатний(а) використовувати їх у практичній діяльності, робити висновки, узагальнення

IV. Високий

11Учень (учениця) має гнучкі знання в межах вимог навчальних програм, аргументовано використовує їх у різних ситуаціях, уміє знаходити інформацію та аналізувати її, ставити і розв'язувати проблеми

12Учень (учениця) має системні, міцні знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовує їх у стандартних та нестандартних ситуаціях. Уміє самостійно аналізувати, оцінювати, узагальнювати опанований матеріал, самостійно користуватися джерелами інформації, приймати рішення

37. Процес виховання – це створення базису формування особистої культури, системи ціннісних ставлень до світу та самого себе, забезпечення співробітництва вихователя і вихованця. Спрямованого на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.

Особливості:

- Двосторонність(взаєм вихов та вихованця), - цілеспрямованість (наявність конкретної мети), - багатофакторність(вплив родина, педагоги, школа, сусп.), - складність, різноманітність (за формами, прийомами, методами), - безперервність, тривалість (триває все життя), - комплексність віддаленість результатів. – залежність ефективності процесу виховання від рівня сформованості мотиваційної бази.

Структура: - оволодіння нормами поведінки, правилами, знаннями, - встановлення переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суьєкта до об’єкта), - встановлення умінь і звичок поведінки.

Метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіданнно розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову, і соц. Державу, здатного виявляти нац. Гідність, знати свої обов’язки і права, цивілізовано відстоювати їх, сприяли громадянському миру і злагоді сусп..

38. Самовиховання — активація особистості власних зусиль, спрямованих на зміну і вдосконалення моральної свідомості та поведінки. В.О. Сухомлинський зазначав, що у "вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню"1. У процесі самовиховання учителю-вихователю й батькам важливо організувати позитивний приклад, певний ідеал. Це духовний маяк, на який буде орієнтуватися вихованець.
Перевиховання —переборення, ліквідація тих рис і властивостей особистості, яуі породжуються внаслідок негативних контактів з тими або інгими явищами.. У процесі перевиховання педагогам і батькам треба зважати на такі моменти: глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості; опрацювання перспективного плану перевиховання із залученням до його виконання усіх, хто може позитивно впливати на вихованця; зміни обставин, в яких виховується дитина та які негативно впливають на її формування; створення належних умов життя й діяльності; залучення вихованців до активної діяльності, яка б задовольняла їхні інтереси; виокремлення й піднесення позитивних якостей особистості, їх розвиток з метою усунення, витіснення в поведінці негативізму.

39. Рушійна сила процесу виховання – основна внутрішня суперечність, яка визначає просування виховного процесу вперед. Суперечність між новими потребами, запитами, потягами особистості та досягнутим рівнем можливостей дял їх задоволення.Суперечність: зовнішня, внутрішня.

Суп: - між зовнішніми вимогами і поведінкою самого учня, - між позицією виховання і його прагненням до самостійності, - між намаганнями школяра і можливостями хз виконання.
Успішний виховний процес є наслідком реалізації таких його закономірностей:

- Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу спричинюють і зміни в його виховній системі. Розбудова незалежної держави в Україні передбачає формування в підростаючого покоління національної свідомості, виховання любові до Батьківщини, української мови, історії, культури свого народу.

- Людина виховується під впливом сукупності факторів. Недарма говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Найважливішим є виховний вплив людини, передусім батьків і педагогів. Це покладає на них особливу відповідальність.

- Залежність результатів виховання від глибини і повноти врахування національного менталітету вихованця. З огляду на це дитину має оточувати рідна природа, вона постійно повинна чути рідну мову і дотримуватися національних звичаїв, традицій тощо.

- Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ вихованця. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її думки, погляди, переконання, ціннісні орієнтири, емоції, мотиви, установки, ставлення).

- Визначальну роль у вихованні відіграє діяльність. Різноманітна діяльність є головним фактором єдності свідомості й поведінки. Лише за таких умов можливий всі бічний розвиток особистості.

40. - принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування у дітей та учнівської молоді національної самосвідомості, любові до рідної землі, свого народу, шанобливого ставлення до його культури; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

- принцип культуровідповідності. Базуючись на набутому впродовж історії морально-етичному досвіді людства, вихованець і педагог стикаються з проблемами, розв'язання яких потребує творчого підходу. Проблематизація моральної культури є джерелом

особистісного розвитку дитини, умовою привласнення нею загальнокультурних надбань. Виховання здійснюється як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості;

- принцип гуманізації виховного процесу означає, що

вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховуєїї вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсує їїрозвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потребидитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленнідо неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулюєсвідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвихвиборів;

- принцип суб'єкт-суб'єктної взаємодії передбачає, що

учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами упроцесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одноговизнають право на її відмінність від власної, узгоджують своїпозиції. Вихователь уникає жорстких приписів, не ставиться довихованця як до пасивного об'єкта своїх впливів; рахується з йогопсихічним станом, життєвим досвідом, системою звичок та цінностей;вдається до продуктивних виховних дій; виявляє професійну

творчість та індивідуальність;

- принцип цілісності означає, що виховання організовується яксистемний педагогічний процес, спрямований на гармонійний тарізнобічний розвиток особистості, на формування в неї цілісноїкартини світу; передбачає забезпечення наступності напрямів таетапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплює всісфери життєдіяльності дітей та учнівської молоді; здійснюється врізних соціальних інститутах, у навчальній та позанавчальнійдіяльності;

- акмеологічний принцип потребує від вихователя орієнтаціївиховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення йпотенційні можливості вихованця; створення умов для досягненняжиттєвого успіху особистості, розвитку її індивідуальнихздібностей. Напрями виховної роботи втілюються у відповіднихрезультатах - міцно й органічно засвоєних загальнолюдських інаціональних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний

рух до здійснення нових, соціально значущих задумів;

- принцип особистісної орієнтації означає, що загальні законипсихічного розвитку проявляються у кожної дитини своєрідно інеповторно. Педагог культивує у зростаючої особистості почуттясамоцінності, впевненості у собі, визнає її право на вільнийрозвиток та реалізацію своїх здібностей; надає їй право почуватисяіндивідуальністю; спрямовує зусилля на розвиток світогляду,самосвідомості, культури потреб, емоційної сприйнятливості,відповідальної поведінки;

- принцип життєвої смислотворчої самодіяльності передбачаєстановлення особистості як творця і проектувальника свого життя,який уміє приймати самостійні рішення і нести за нихвідповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічних

життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучкореагувати на соціальні зміни;

- принцип полікультурності передбачає інтегрованість

української культури у європейський та світовий простір,створеннядля цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівськоїмолоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних від

національних ідей, цінностей, до культури, мистецтва, віруванняінших народів; здатності диференціювати спільне й відмінне врізних культурах, сприймати українську культуру як невід'ємнускладову культури загальнолюдської;

- принцип технологізації передбачає послідовні

науково-обґрунтовані дії педагога у виховному процесі тавідповідно організовані ним дії вихованців, підпорядкованідосягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, щоузгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості.Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності ігарантує позитивну розвивальну динаміку;

- принцип соціальної відповідності обумовлює необхідністьузгодженості змісту і методів виховання реальній соціальнійситуації, в якій організовується виховний процес. Завданнявиховання зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови і

передбачають формування у дітей готовності до ефективногорозв'язання життєвих проблем. Умовами реалізації даного принципує: взаємозв'язок виховних завдань і завдань соціального розвиткудемократичного суспільства; координація взаємодії соціальнихінститутів, які впливають на особистість; забезпечення комплексусоціально-педагогічної допомоги і захисту дітей; орієнтаціяпедагогічного процесу на реальні можливості соціуму, врахуванняйого найрізноманітніших чинників;

- принцип превентивності вимагає, щоб виховні впливи держави,усіх виховних інститутів, враховуючи інтереси особистості тасуспільства, спрямовувалися на профілактику негативних проявівповедінки дітей та учнівської молоді, на допомогу та їх захист,вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища.При цьому має забезпечуватися система заходів економічного,правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного,

інформаційно-освітнього характеру, спрямована на формуванняпозитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичнихречовин, різних проявів деструктивної поведінки, відверненнясуїцидів та формування навичок здорового способу життя, культури статевих стосунків.

41. Метою Програми також є створення організаційних, методичних,кадрових, ресурсних та інших умов, які забезпечують інтенсифікацію діяльності, привертають увагу органів державної влади довиховання особистості в сучасній Україні, сприяють вироблен нвідповідної політики, підвищенню суспільного статусу виховання в

освітніх закладах, оновленню виховних технологій на основі вітчизняних традицій і сучасного світового досвіду, забезпеченню цілісності та різноманітності виховного простору в державі,

гармонізації сімейного і суспільного виховання.

Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України в світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовн укультуру і визначають основні напрями модернізації навчально-виховного процесу. В основу національної системи виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Форми і методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання національної тасвітової педагогіки і психології. ТелеПузікам 209 групи!

Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховн ісистеми й технології. Розвивається інфраструктура дитячого відпочинку. Зростає увага до виховання засобами музеїв,театральної педагогіки, дитячого та юнацького спорту. Підвищується соціальний статус педагогічних працівників. Поліпшується оснащення навчальних закладів сучасними технічними засобами і знаряддями.

Створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасні діти добре проінформовані щодо процесів, як і відбуваються в різних сферах науки, техніки, соціального життя;

динамічно оволодівають сучасними комунікаційними технологіями. Усе це створює сприятливі умови для розвитку виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, для підвищення її статусу та потенціалу, досягнення якісно нових результатів у духовно-моральному, громадянському, трудовому,художньо-естетичному, екологічному вихованні дітей та учнівської молоді. Змістове наповнення основних орієнтирів виховання передбачає формування цінностей і ставлень особистості до себе і людей, суспільства і держави, природи і здоров'я, праці та мистецтва. Після кожної змістової лінії подаються характеристики вікових особливостей учнів, зміст та форми виховної діяльності, критерії і вимоги до виховних досягнень учнів. У змісті виховної діяльності запропоновано орієнтовні форми проведення виховних справ та їх тематика для різних вікових категорій з урахуванням інтересів, потреб, запитів класних керівників, батьків та дітей.

В основних орієнтирах виховання пропонуються форми роботи для роботи з окремими класними колективами. У проектній діяльності увага класного керівника (вихователя) акцентується на:

- розвитку творчої особистості дитини;виявленні та становленні індивідуальних особливостей школярів;рівні особистісно-виховних досягнень учнів;створенні відповідних умов у школі для всебічного розвитку учнів;функціонуванні системи медично-психологічного та соціально-педагогічного забезпечення процесу розвитку школярів.

У процесі виховання класний керівник (вихователь) керується особистісно орієнтованим підходом до здібностей, нахилів кожної дитини учня, тим самим створюючи умови для саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації на основі національних та загальнолюдських цінностей.

Виховання учнів реалізується у процесі організації:навчально-виховної діяльності;позаурочної та позакласної діяльності;позашкільної освіти;роботи органів учнівського самоврядування;взаємодії з батьками, громадськими організаціями, державними установами.

З цією метою створюються відповідні психолого-педагогічні умови у навчальному закладі, а саме:

- відповідність виховної практики засадам особистісно орієнтованої та гуманістичної парадигми освіти;

- ставлення до особистості дитини як до суб'єкта виховання;перцептивна, комунікативна, інтерактивна взаємодія всіх суб'єктів виховного процесу,. творення необхідних умов для розвитку творчого потенціалу особистості, перспектив її саморозвитку в колективі,. захист і підтримка інтересів особистості дитини;самоідентифікація та суспільно-значиме особистісне самовизначення дитини;стимулювання ініціативності та життєвої активності дитини;створення і набуття практичних навичок, необхідних для особистісної гармонізації;інтеграція виховних впливів освітнього середовища;практичне спрямування виховного процесу навчального закладу;культивування цінностей особистості.

Для кожної вікової категорії дітей прийнятними є використання індивідуальних (консультації), групових (тренінги, дискусії, дебати, ділові та рольові ігри), колективних (проекти) форм діяльності.

42. Моральний розвиток особистості в процесі навчання,

насамперед, пов'язується з оптимальним використанням навчальногозмісту. При цьому зміст навчальних курсів виступає як проекціядуховної культури, а не як розчленовані на гуманітарний іприродничо-науковий цикли предметів з виявленням міри моральнорозвивальних можливостей кожного.

Ідею навчального змісту як засобу морального розвитку учнівдоцільно реалізовувати через створення особистісної форми уконтексті організації навчальної діяльності розвиненоїособистості.

За особистісної форми навчального предмета він подається якісторія розвитку інтелектуальних і особистісних надбань творцівпевних культурних цінностей. При цьому ті чи інші ідеї,закономірності, поняття пропонуються не у формально-абстрактному

вигляді, а через життя особистостей - творців цих культурнихздобутків. Учень, вступаючи у спілкування з конкретною історичноюпостаттю, за відповідного педагогічного керівництва оволодіває,разом із науковими знаннями та вміннями, системоюморально-духовних цінностей.

Педагог, як розвинена особистість, постійно здійснюючи

виховуючий діалог засобами морально збагаченого знання, культивуєміжособистісну навчальну взаємодію з учнями, ставиться до нихсправедливо, поважає особистість кожного, незалежно від навчальнихневдач чи вчинкових прорахунків; виявляє почуття любові до них,поступово виховує відповідне емоційне переживання щодо тієї чиіншої особи. У процесі особистісно-комунікативної взаємодіївихователь і вихованець спільно вирішують моральні завдання, метаяких - свідоме прийняття зростаючою особистістю певних морально-духовних цінностей, її самовдосконалення.

43. Фізичне виховання це соц. Педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоровя й загартування організму, гармонійний розвиток форм, ф-цій і фіз. Можливостей людини, формування її життєво важливих рухових навичок та вмінь. Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.

Завдання фізичного виховання можна згрупувати в наступні З групи:

1. Оздоровчі завдання, що полягають у зміцнюванні опорно-рухового апарату, формуванні правильної постави, нормалізації розвитку внутрішніх органів, у покращенні діяльності центральної нервової системи, загартовуванні організму.

2. Освітні завдання, що полягають у формуванні і удосконаленні рухових умінь та навичок, у придбанні знань в області теорії, методики і організації фізичної культури і спорту.

3. Виховні завдання, що полягають в удосконаленні рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності та ін.), у зміцненні вольових якостей (волі до перемоги, сміливості, наполегливості, мужності та ін.), у покращенні психічних здібностей (уваги, пам'яті та ін.), у вихованні позитивних моральних рис, прищепленні правильних естетичних смаків. Слід підкреслити, що реалізація вказаних вище оздоровчих, освітніх і виховних завдань фізичного виховання повинна здійснюватись у певному взаємозв'язку, що потребує їх комплексного вирішення.

Шкільна програма з фізичного виховання визначає його зміст: теоретичні відомості із загальної гігієни та гігієни фізичних вправ, необхідні для самостійних занять фізичними вправами; гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному розвитку учнів; легка атлетика; рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання колективізму, дисциплінованості; спортивні ігри;

лижна підготовка; кросова і ковзанярська підготовка; плавання.

Гляхи:змагання, уроки, факультативні заняття, гуртки, секції.

44. Правове виховання —цілеспрямована педагогічна д-сть з формування правової культури учнів.

Правове виховання має такі завдання:озброєння молодих людей знаннями законів, систематичне інформування їх про актуальні питання права; формування правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації; прищеплення учням поваги до держави і права;вироблення навичок і звичок законослухняності як результату свідомого ставлення до громадянського обов'язку; формування в учнів нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з ними, здатності протистояти негативним впливам; подолання у правовій свідомості помилкових уявлень, що сформувалися під впливом негативних суспільних явищ.

Зміст правового виховання визначають особливості права як нормативно-регулятивного явища, його суспільні функції та значення для управління суспільством. Законодавство України охоплює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, що закріплюють основи організації суспільства і правове становище особи, державний устрій. Учні (студенти) обов'язково мають добре знати основний закон України — Конституцію.

Учні закладу зобов'язані: оволодівати знаннями, вміннями, практичними навичками в обсязі не меншому, ніж визначено Державним стандартом загальної середньої освіти; підвищувати свій загальний культурний рівень; брати участь у пошуковій та науковій діяльності, передбаченій навчальними програмами та навчальним планом закладу, його

статутом; дотримуватися вимог законодавства, моральних, етичних норм, поважати честь і гідність інших учнів та працівників,. виконувати вимоги педагогічних та інших працівників закладу відповідно до статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу; брати участь у різних видах трудової діяльності; дбайливо ставитися до державного, громадського і особистого майна, майна інших учасників навчально-виховного процесу; дотримуватися вимог статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу; дотримуватися правил особистої гігієни.

Учні (вихованці) закладу мають гарантоване державою право

на: доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти у державному та комунальному закладі; вибір певного закладу, форми навчання, профільного напряму,

факультативів, спецкурсів, позакласних занять; безпечні і нешкідливі умови навчання та праці; користування навчально-виробничою, науковою, матеріально-технічною, культурно-спортивною, корекційно-відновною та лікувально-оздоровчою базою закладу; участь в різних видах навчальної, науково-практичної діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах тощо; отримання додаткових, у тому числі платних, навчальних послуг; перегляд результатів оцінювання навчальних досягнень з усіх

предметів інваріантної та варіативної частини., участь в роботі органів громадського самоврядування закладу; участь в роботі добровільних самодіяльних об'єднань, творчих

студій, клубів, гуртків, груп за інтересами тощо; повагу людської гідності, вільне вираження поглядів,

переконань; захист від будь-яких форм експлуатації, психічного і фізичного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують їх права, принижують честь і гідність.

45. Науковий світогляд - цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й до себе.Основу його становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство і стали внутрішньою позицією особистості. Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається оптимальним засвоєнням понять, законів, теорій, готовністю обстоювати свої ідеали, погляди, переконаністю у щоденній поведінці та діяльності. На його визначальній ролі у поведінці людини наголошував В. Сухомлинський: "Переконання - це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан, її особисте ставлення до істини".

- уміння педагога виокремити в навчальному предметі світоглядні твердження, ідеї, закони, закономірності, концепції і реалізувати їх під час навчання; дотримання педагогом принципу внутріпредметних і міжпредметних зв'язків;оволодіння учнями аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням, умінням аргументувати свої думки, захищати свої світоглядні позиції;залучення учнів до активної громадської діяльності з метою зміцнення єдності світогляду і поведінки; своєчасне коригування відхилень у свідомості і поведінці учнів;відповідність світоглядної позиції педагогів і батьків потребам суспільства. ТелеПузікам 209 групи!

46. Система художньо-естетичної освіти та виховання включає структурні компоненти:1.Базовий освітньо-виховний компонент, що передбачає навчання, виховання й розвиток учнів під час вивчення предметів та курсів освітньої галузі "Мистецтво - Естетична культура" і складається з двох частин:а) інваріантної частини, представленої предметами і курсами базового навчального плану державного освітнього стандарту, які мають опановуватися всіма учнями, незалежно від типу навчального закладу і профілю навчання (предмети "Музичне мистецтво", "Образотворче мистецтво" або інтегрований курс "Мистецтво", курс «Художня культура», «Естетика»).б) варіативної частини, що складається з елективних предметів і курсів, які вводяться до робочих навчальних планів конкретного навчального закладу відповідно до можливостей і потреб педагогічного колективу, учнів, батьків ("Хореографія", "Основи театру і кіно", "Українське декоративно-ужиткове мистецтво", "Дизайн", «Комп»лютеран графіка» тощо).2. Позаурочний компонент художньо-естетичного виховання, що передбачає організацію колективних і групових форм діяльності учнів поза межами класу і школи, але під керівництвом або заучастю вчителів (заняття в гуртках художньо-естетичного профілю, шкільних об'єднаннях за інтересами, художньо-творчих колективах, клубах; організація екскурсій до музеїв, фольклорних експедицій;відвідування театральних вистав, концертів, художніх майстерень тощо).3. Позашкільний освітньо-виховний компонент, що охоплює різні типи позашкільних навчальних закладів усіх форм власності - державних і громадських (спеціальні музичні та художні школи,мистецькі заклади, студії, будинки й палаци дитячої та юнацької творчості тощо).4. Компонент художньо-естетичної самоосвіти та самовиховання,початковий досвід яких набувається в школі завдяки створенню відповідних організаційно-педагогічних умов, різних форм індивідуальної роботи вчителя з учнями, методів педагогічного стимулювання художньо-естетичного саморозвитку учнів, а також за допомогою залучення батьків до естетико-виховного процесу, сприяння сімейно-родинному аматорству.

5.Навчальна діяльність - фундамент естетико-виховної системи школи Основою виховного впливу мистецтва на особистість школяра є навчальна діяльність, адже саме у перебігу систематичного
викладання предметів художньо-естетичного циклу вчитель має змогу цілеспрямовано і систематично виявляти могутній виховний потенціал художніх цінностей, впливаючи на всіх без винятку учнів молодшого,
середнього і старшого шкільного віку.

Патріотизм, , моральне виховання

47. Ціннісне ставл до сусп. І держави: патріотизм, національна самосвідоміст, розвинена правосвідомість, політична культура, куоттура між технічних відносин.

Дошк і мол вік: формування здатності дитини пізнавати себе як члена сімї, родини, дитячого колективу, як учня, жителя села, міста, виховання любові до сімї, школи, вудиці міста держави.

Підл вік: виховання патріотизму, що поєднує любов до власного народу з повагою до інших народів.

Старший шкільний вік:формування дієвого і відповідального патріотизму, працювати на благо Батьківщини, захищати її, виконувати її закони, володіти рідною і держ мовами.

Клас

Бесіда “Та земля мила, де мати народила”.Тематичний зошит “Ми - українці”.Гра-подорож “У країні рідної мови”.Бесіда “Великий дім – держава.”“Правовий букварик”.Ранок “Мамин рушник”. Виставка “Рушник – оберіг дому”.Екскурсія “Вулицями рідного міста (села)”Сімейне свято “Традиції моєї родини”.

48. Зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати)

Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм розумової діяльності, які є основою розумового розвитку. Таке бачення змісту розумового виховання спирається на психологічні дослідження (Л. Виготський, П. Гальперін, О. Запорожець, М. Поддьяков та ін.), ідеї гуманістичної педагогіки К. Ушинського, який переконував у недоцільності штучного спрощення наукових знань до рівня дитячого розуміння, а також у нераціональності донесення до дітей знань, які перевищують рівень їхнього розумового розвитку.

Для розумового виховання важливо забезпечити здобуття дитиною систематизованих знань — організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу розглядати і використовувати їх як єдине ціле. Орієнтація на систематизацію сприяє актуалізації попередньо здобутих знань і глибокому розумінню тих, що формуються.

Це процес розвитку пізн здібностей учня та його інтересів, засвоєння знань, формування наукового світогляду. Передбачає постійне вдосконалення освітнього рівня особистості. Розвиток та поглиблення інтересу до обраної галузі науки і техніки, мистецтва, виробництва. Вдосконалення сусп. Ціннісних мотивів навчання, прагнення до самовиховання та самоосвіти. Вміння догічно обгрутнувати свої лумки, систематично підвищувати культуру розумової праці.

Шляхи: систематичне начання. Поза навчальна робота.

Останнім часом найбільшої популярності набула класифікація методів навчання за рекомендаціями Ю. К. Бабанського, яка має два варіанти:

• методи організації і проведення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, проблемно-пошукові, індуктивно-дедуктивні); методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, емоційний вплив педагогів, заохочення навчальної діяльності, покарання); методи контролю і самоконтролю в навчанні (опитування, письмові роботи, тестування, контрольні лабораторні роботи, контрольні практичні роботи, машинний контроль, самоконтроль);

• методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання та мотивації уміння; методи контролю і самоконтролю в навчанні; бінарні методи навчання.

49. Ціннісне ставлення до природи:- усвідомлення цінності природи, причетність до збереження її багатств, здатність гармонійно з нею співіснувати, вміння протистояти споживацтво-утилітарному ставленню до природи, активна участь у природоохоронних заходах, посильне екологічне просвітництво.
Старший шцільний вік: формування естетичних мотивів у ставленні до природи.

акі критерії ціннісно-естетичного ставлення до природи: емоційний прояв; еколого-естетичні знання; художньо-образне сприйняття природи у творах мистецтва; художньо-творча діяльність (образотворча, музична, мовленнєва); практична діяльність у природі.

50. Система виховання – це сукупність закономірно побудованих, динамічно взаємопов’язаних компонентів мети, завдань, змісту, методів, факторів,яка породжує цілісну особистість.

Ткхнологія виховання- це обґрунтована система педагогічних методів, прийомів, заслбів, форм, спрямованих на вирішення конкретних виховних завдань.

Засоби виховання – це доцільно організовані методичні шляхи вирішення тих чи інших виховних завдань.

Прийоми втховання – це своєрідна частина , деталь методу виховання.

Методи виховання – способи взаємопов я заної д-сті вчителя та учнів спрямовані на розв’язання виховних завдань.

Методи: 1) методи формування свідомості особистості: переконання, особистісний приклад, 2) методи організації і формування досвіду сусп. Поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, привчання, доручення, створ виховних ситуацій. 3) методи стимулювання діяльності і поведінки: змагання, заохоченя, покарання. 4)методи самовиховання: самопізнання, самовиховання, самоповага, саморегуляція.

51. Оптимальний вибір методу характеризується такими умовами:

- має органічно пов’язуватись з метою, яка стоїть перед школою;

- не універсалізувати якийсь з них, має бути система методів;

- вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховного заходу;

- залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховний вплив;

- враховуються вікові і індивідуальні особливості учнів;

- враховуються динаміка, зрілість, організованість колективу;

- враховуються метод виховання і особистість вихователя.

Макаренко говорив, що успішною буде постійна зміна методів педагога: інтереси колективу повинні бути вищі ща інтереси окр. Особистості, виховн процес має проходити під постійним наглядом вихователя та його участі в ньому, потрібно використовувати як заохочення так і покарання покарання має розв’язувати конфлікти а не бути базою для ств нових заохочення має бути не матеріальним а більш маральним.

52. Моральне виховання – це виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Засоби: моральна освіта(роз’яснення учням моральних норм суспільства), формування морального світогляду(організація життя дітей відповідно до моральних норм сусп.)

Фоми орг.: інформаційно-масові, синтетичні(клубні), індивідуальні.

53. Завдання трудового виховання: – ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична і психологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії;

Змістом профорієнтаційної робити є розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію, перспективи вдосконалення своєї професії, умови роботи, обсяг умінь і навичок, яких вимагає дана професія.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):

1. Професійне інформування — психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційної позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.2. Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.3. Професійна консультація — надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення.4. Професійний відбір — допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування.5. Професійна адаптація — допомога молодій людині всебічно пізнати майбутнє, його професійне середовище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

54. – педагогічна вимога (пряма, опосередкована: прохання, натяк. Порада) Вимога -прохання ставиться тоді, коли між педагогом і учнями встановилися добрі взаємини, довіра і повага.Вимога-довір'я застосовується у вигляді різного типу доручень, як повага до учня.Вимога-схвалення використовується в тих випадках, коли учень домігся певних успіхів, а похвала педагога спонукає його до поліпшення діяльності.Вимога-натяк — це може бути жарт, докір, погляд або жест, звернений до учня чи класу, вони застосовуються тоді, коли для одержання бажаного результату потрібен незначний вплив.Вимога-умова ставиться учням тоді, коли для виконання бажаної для них діяльності їм необхідно спочатку зробити щось інше.Вимога-осуд полягає в негативній оцінці конкретних дій і~ вчинків учня і розрахована на гальмування небажаних вчинків та стимулювання позитивних.Найбільш різкою формою вимоги є погроза. Погроза має бути обґрунтованою, а невиконання вимог повинно призвести до реалізації погрози до кінця.

-громадська думка Громадська думка — відображення колективної думки, активна впливова сила в руках умілого вихователя. Для формування громадської думки вчитель залучає вихованців до колективного обговорення явищ і подій у житті класу, школи, привчає учнів давати їм принципову оцінку.

- привчання (аправи. Доручення) Учні щоденно вправляються у виконанні розпорядку дня, вимог шкільного режиму, у навчальній і трудовій діяльності. До застосування вправ педагог повинен підходити вдумливо і творчо, дотримуватися таких вимог: обґрунтованість необхідності вправ, доступність вправ, ЇХ систематичність, достатня кількість для формування певних навичок і звичок поведінки. Метод привчання має особливе значення у вихованні, учень повинен постійно дотримуватися певних вимог з перших же днів перебування у школі.

. –створення виховних ситуацій. Створення виховних ситуацій поділяються на дві групи: а) творчі прийоми: доброта, увага, піклування, пробудження гуманних почуттів, прояв засмучення, зміцнення віри в свої сили, довір'я, залучення до цікавої діяльності; б) гальмуючі прийоми: паралельна педагогічна дія, наказ, ласкавий докір, натяк, показна байдужість, іронія, розвінчання, прояв обурення, попередження, вибух.Для створення виховних ситуацій необхідно визначити умови, продумати свої дії і вчинки, викликати в учнів нові почуття, думки, позитивні мотиви.

1-й етап - попередня робота вихователя. Класний керівник визначає роль конкретної колективної творчої справи у загальній виховній роботі з класним колективом; комплексні виховні можливості колективної справи; конкретні цілі, завдання виховної роботи; розробляє 2—3 варіанти завдань для учасників колективної діяльності; доручення для творчих груп; аналізує можливості участі в колективній роботі батьків та інших представників класної спільноти.

2-й етап - колективне планування колективної творчої справи. Як правило, воно проходить у формі загального збору-старту, на якому керівник ставить перед учасниками проблемні питання-завдання: Для кого хочемо провести справу?На радість і користь кому? Як краще її провести? З ким разом? Кому брати участь? Де і коли провести запланований захід? 3-й етап - колективна підготовка справи. Група, яка керує проведенням цієї колективної творчої справи, організує безпосереднє виконання плану її підготовки підгрупами спільно зі старшими друзями, дорослими, батьками, шефами.4-й етап - проведення колективної творчої справи. Реалізується конкретний план, розроблений керівним органом з урахуванням пропозицій учасників справи.

5-й етап - колективне оцінювання творчої справи. На спеціально організованому зборі - «вогнику», присвяченому підбиттю підсумків роботи за минулий період, обговорюються спочатку в підгрупах, а потім спільно з усіма учасниками позитивні й негативні моменти підготовки і проведення колективної творчої справи. 6-й етап - виконуються ті рішення, що були прийняті на зборах колективу вихованців за підсумками колективної творчої справи, розробляються нові справи чи зустрічі, вивчається новий матеріал, проводиться певна пошукова робота в конкретному напрямі тощо.

55. Метою вивчення іноземної мови є формування в учнів комунікативної компетентності з урахуванням комунікативних умінь, сформованих на основі мовних знань і навичок, оволодіння уміннями та навичками спілкуватися в усній і письмовій формі з урахуванням мотивів, цілей та соціальних норм мовленнєвої поведінки у типових сферах і ситуаціях.

56. Ціннісне ставл до сусп. І держави: патріотизм, національна самосвідоміст, розвинена правосвідомість, політична культура, куоттура між технічних відносин.

Підл вік: виховання патріотизму, що поєднує любов до власного народу з повагою до інших народів.

Клас

57.Переконання, особистісний приклад.

До найважливіших методів формування свідомості особистості відносять розповіді на етичні теми, пояснення, роз'яснення, лекції, етичні бесіди, умовляння, навіювання, інструктажі, диспути, доповіді. Ефективним методом переконання є приклад.

Розглянемо найбільш складні за змістом і застосуванням методи словесно-емоційного впливу: розповідь, роз'яснення, етичну бесіду, диспут і метод позитивного прикладу. Метод розповіді використовується передусім у виховній роботі з дітьми молодшого і середнього шкільного віку.

Бесіда відрізняється від розповіді саме тим, що педагог вислуховує і враховує думки, точки зору вихованців, будує свої взаємини з ними на принципах співробітництва, партнерства.

58. З метою формування в учнів професійного самовизначення потрібна система науково-практичної діяльності школи, сім'ї, підприємств, ПТУ, профорієнтаційних центрів, яка називається професійною орієнтацією. Вибір професії — один з головних життєвих виборів, який здійснює людина в юному віці. Він має велике значення як для самої людини, так і для суспільства. Вибір професії — це, по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі.

У сучасних умовах світ професій дуже рухливий: немала частина старих професій зникає, багато виникає нових спеціальностей. Наприклад, професійно-технічна освіта готувала спеціалістів з 1500 професій, а в останні роки — з шестисот. Спостерігається масова перекваліфікація. Професійна орієнтація у школі повинна врахувати перехід до більш престижних, цікавих і оплачуваних професій, тенденцій зростання зайнятості в невиробничій сфері. Учень повинен знати якомога більше професій, їх особливості, вміти порівняти свої можливості з вимогами професій до її носіїв.

Завданням профорієнтаційної роботи з учнями є їх підготовка до свідомого вибору професії.

Змістом профорієнтаційної роботи є:а) розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію;б) місце обраної ним професії серед інших професій певної галузі;в) перспективи вдосконалення своєї професії і свого професійного зростання;г) умови роботи з обраної професії;ґ) обсяг знань, умінь і навичок, яких вимагає обрана професія.

59. Спираючись на ідеал, приклад, норми, які склалися, вихованець часто може сам змінити свою по-ведінку і регулювати свої вчинки, що можна назвати саморегулюванням. Дуже ве-лике виховне значення в цьому випадку мають позитивні зразки і приклади поведі-нки та діяльності інших людей. Недарма зазначають, що для духовного розвитку особистості потрібно три умови: великі цілі, великі перешкоди і великі приклади.Ось чому в процесі формування особистісних якостей тих, хто навчається, широко застосовується позитивний приклад як метод виховання. Суть позитивного прикладу як методу виховання полягає у використанні

кращих зразків поведінки і діяльності інших людей для збудження в учнів праг-нення до активної роботи над собою, до розвитку й удосконалення своїх особистіс-них властивостей та якостей і подолання наявних недоліків. Окрім позитивних прикладів у виховній роботі використовуються також і

негативні. На них спираються, зокрема, тоді, коли йдеться про правове, антиалко-гольне та інше виховання, щоб показати недоцільність наслідування негативних явищ. Прийоми застосування таких прикладів: громадський осуд негативних про-явів у житті колективу; протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків висо-коморальної поведінки; розкриття на конкретних і відомих учням прикладах нас-

лідків аморальної та асоціальної поведінки. Аналізуючи негативні факти з життя, слід прагнути, щоб у тих, хто навчається, сформувалося осудливе ставлення до

правопорушення, морально-правова стійкість до зла, наголошувати на шкідливості наслідування не гідного прикладу.

60. Змагання Тому, використовуючи змагання як метод, слід враховувати його позитивні і негативні впливи. В першому випадку цей метод є одним із важливих способів організації і згуртування школярів, стимулом розвитку моральної мотивації їх діяльності, в другому — усуває боротьбу за досягнення спільного успіху, передачу досвіду кращих усім, взаємодопомогу та співробітництво і, як результат, зумовлює розлад колективу.

Заохочення Досвід сімейного виховання свідчить, що правильне застосування заохочення дає більш ефективні результати, ніж покарання. Це пов'язано з тим, що заохочення викликає позитивні емоції, які сприяють формуванню таких якостей особистості, як почуття власної гідності , доброзичливість, дисциплінованість, чуйність, відповідальність та ін У практиці сімейного виховання існують різні форми заохочення: ввічлива посмішка, похвала, слова подяки, нагорода (поїздка за місто, відвідування виставки, квитки в кіно), подарунок та ін Головне, щоб заохочення було адекватно вчинку дитини, його віку і служила цілям виховання. Дорослим необхідно знати, що дитина потребує оцінки своїх дій. Зацікавлені ставлення з боку старших членів сім'ї, їх підтримка стимулюють діяльність дитини і тим самим сприяють формуванню хорошої поведінки. І, навпаки, якщо дитина не отримує своєчасного схвалення своєї поведінки, у нього з'являється почуття невпевненості у власних силах. Особливо важливо заохочувати зусилля в досягненні поставленої мети, прагнення своєчасно закінчити роботу.

Покарання Покарання - дуже сильний засіб впливу на дитину. Мабуть, саме неоднозначне серед усіх методів і прийомів виховання в їх класифікації. Покарання примушує відчути сором і каяття за свій вчинок. А ці почуття викликають невдоволення собою і бажання стати кращим. На жаль, у сімейному вихованні допускається багато помилок у застосуванні покарання. Батьки частіше карають дітей, ніж заохочують. Але свідомо маленькі діти вступають погано дуже рідко . Найчастіше це ненавмисні поведінку, яка зумовлена браком знань, несформованістю моральних уявлень, відсутністю життєвого досвіду і т. п. Фізичні покарання легко можуть надломити психіку дитини, яка втрачає віру в себе, у справедливість дорослих, стає замкнутим. Нерідкі випадки, коли, боячись побоїв, діти тікають з дому і починають бродяжити. Фізичні покарання на все життя залишають гіркий слід у душі людини. Вони травмують психіку, стають причинами багатьох захворювань.

Макаренко: потрібно використовувати як заохочення так і покарання. Покарання має вирішувати конфлікти, а не бути базою для створення інших. А заохочення має ьути не матеріальним, а більш моральним.

61. Змагання. Заохочення, покарання.

- заохочення і покарання мусять бути справедливими. Неправильна оцінка поведінки, захвалювання спричиняють зазнайство, самовпевненість, викликають нездорові заздрощі з боку товаришів. Незаслужене покарання породжує у вихованця обурення, озлоблення. Тому заохочувати чи карати можна, тільки детально проаналізувавши його поведінку або вчинок;до заохочень і покарань не слід вдаватися часто. Часті заохочення призводять до того, що учень після кожного позитивного вчинку очікує на певну "винагороду". Якщо карати вихованця надто часто, він звикне і покарання на нього вже не діятимуть;заохочення і покарання слід використовувати в міру їх зростання від найменшого до найбільшого. Відчувши на собі вплив більш вагомого заохочення чи покарання, він може не зреагувати на менш значущі;заохочення і покарання повинні бути гуманними. Неприпустимо, вдаючись до покарання, ображати людську гідність вихованця. Негуманним є і незаслужені заохочення вихованця, та й колектив відреагує на таку подію своєрідним ставленням до заохоченого, в якому буде виражено здивування, а то й зневагу.

62. Позакласна робота- організують з учнями в поза навчальний час педагогічні працівники школи.

Форми:

-масові( шкільні святв, олімпіади, спартакіади, тематичні вечори та ранки, конференції, тижні з різних предметів, виставки, фестивалі)

-групові(предметні уроки. Екскурсії, походи, секції, стулії, шкільні театри, класні години, шкільна преса)

-індивід(спостереження за погодою, проведення дослідів, підготовка відповідей, творів, створення колекцій, гра на музичних інструментах, малювання, фізичні вправи)

Основні завдання позакласної виховної роботи:1. формування в учнів певних особистісних якостей. Розвиток і удосконалення знань вмінь та навичок. Розвиток творчої активності, ініціативи і самодіяльності учнів. Підготовка учнів до практичної діяльності. Організація відпочинку учнів в поєднанні з їх естетичним і етичним вихованням.

63. Вимоги: професійно0педагогічна спрямованість(любов до дітей, гуманізм, висока відповідальність, вимогливість), особистісні риси вихователя(нац. Свідомість, громадська активність, моральна зрілість, комунікабельність, доброзичливість, психологічна сумісність, відвертість, акуратність), знання(психології, педагогіки, методики виховання, історії педагогіки), педашлш уміння( аналітичні, проектувальні, конструктивні, комунікативні, організаторські)

Права: відвідувати уроки та позакласні заняття в своєму класі, вносити пропозиції на розгляд адміністрації школи та педагогічної ради шодо морального та матеріального заохочення учнів, ініціювати розгляд адміністрацією школи питань соц. Захисту учнів, проводити батьківські збори, відвідувати учнів за місцем їх проживання, вивчати умови їх виховання, вибирати форми підвищення кваліфікації з проблем виховання, вибирати методи. Засоби роботи з учнями.

Обовязки: вибирати адекватні засоби реалізації завдань навчання, виховання і розвитку учнів, здійснювати педагогічний контроль за дотриманням учнями Статуту і правил внутрішнього порядку школи, інформувати про стан виховного процесув класі та рівень успішності учнів педагогічну раду та батьків, дотримуватися пед. Етики, поважати гідність учня, захищати його від будь-яких форм насильства, постійно підвищувати проф. рівень, пед. Майстерність, загальну культуру, пропагувати здоровий спосіб життя, вести документацію(клас журнал, особові справи, плани роботи)

64. Напрями : - з учнями(вивчення учнів, організація та згуртування колективу, розвиток пізнавальних інтересів, здібностей, формув нац. Свідомості, виховання відповідального ставлення до навчання, підвищення загатного рівня культури, турбота про здоровя, прищеплення любові до праці, індивідуальна робота з учнями, організація виховних справ.- з учителями-предметниками(забезпечення єдності пед. Вимог і впливів, організація в разі необхідності допомоги , координація навч-вихов роботи), - з батьками і громадськістю(вивчення умов виховання дітей у сімї, домагання єдності вимог школи і сімї, залучення ботьків до вихов роботи в класі, допомога батькам в орган ефективного сімейного виховання.

65. 1. Затвердження тексту, за яким плануються диспути.2. Визначення групи організаторів (менеджер турніру, ведучі й експерти - до 5-ти осіб). У цю групу входять люди, які мали досвід проведення роботи у групах, а також досвідчені гравці.(У якості стажерів-експертів запрошуються всі, хто бажає отримати досвід організації та проведення гри, молодші гравці.)Затвердження правил проведення диспутів. Оновлення правил проведення учнівських диспутів.Вибір організаційної форми заходу - сітки змагань (чвертьфінали, півфінали, фінали). Затвердження критеріїв експертної оцінки.Складання регламенту турніру (підготовчий етап (семінари) - турнір). Визначення орієнтовного терміну проведення зустрічей.Затвердження принципу формування складу команд (одного віку, одного класу, самоорганізація тощо).

Рішення стосовно проведення фінальної показової гри (публічний диспут).3. Постановка всьому колективу учнів технічного завдання на диспути (ознайомлення з цілями, завданнями, текстом, регламентом, порядком проходження диспутів тощо).

4. Формування складу команд за обраним принципом.5. Готовність до змагань. Обговорення питань на розуміння (навіщо такий текст, історія його написання, сучасність теми тощо). Складання командами тез за текстом, підготовка аргументації. Обговорення вірогідних заперечень і формування готовності до відповіді. На диспуті необхідно довести свої міркування та висловити докази й аргументи, що підтверджують перевагу команди, обґрунтованість тези.6. Проведення турніру диспутів у відповідності з розробленими правилами та сценарієм.7. Рефлексивний аналіз після кожної гри у присутності всіх учасників, а також на семінарі організаторів (визначення способів дій, логічності та доказовості міркувань, комунікативних умінь учасників диспутів).

66. Структура плану включає такі розділи:Аналіз виховної роботи за минулий рік.Цілі та завдання виховної діяльності.Психолого-педагогічна характеристика класу.Основні напрями та справи класного колективу(Передбачити участь вихованців у загальноосвітніх і класних справах.) .Індивідуальна робота з учнямиРобота з батьками.Вивчення стану та ефетивності виховного процесу у класі.

Структура плану роботи класного керівника може бути разноманітною, але вона повинна включати в себе такі напрямки: “Здоров”я”, “Спілкування”, “Навчання”.

План повинен бути спрямованим на реалізацію основної проблеми, основного завдання школи, складається з урахуванням роботи школи на рік.

Усі справи, які ви плануєте повинні визначати чіткі завдання, конкретні терміни та реальних виконавців.

План має бути диференційованим стосовно віку дітей.

67. Засоби:- вплив атмосфери сімї, її громадської зрілості, культури взаємовідносин, тредового укладу. – використання родинних традицій. – організація життя дитини в сімї(режим, обов’язки, вимоги, участь дітей у домашній роботі, піклування про навчальну д-сть учня). – організація дозвілля дітей.

Повна сімя, маюьб: формувати особистісні якості гром укр., правове вихов. Моральне вихов, статеве, худ-естетичне, духовної культ, патріотичне, нац. Свідомості, трудове, екологічне, фізичне…

До праці: розуміння ролі праці, ставл до праці яу вищої цінності люд і суср, психологічна, моральна. Практична підготовка молоді до вибору професії, виховання дисциплінованості та організованості, оволодіння трудовою культурою й основами наукової орган праці, бережливе ставлення до приватної та природної власності.

68. Завдання: - залучення дитини до світу знань, виховання поваги до науки, школи, вчитедя, розвиток прагнення до освіти та творчого самовдосконалення. – виховання фізично й морально здорової людини, забезпечення соц. Умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини, повноцінного психічного та духовного її становлення формув здорового способу життя. – створення атмосфери емоційної захищеності, тепла і любові. – засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між близькими людьми, виховання культ поведінки. – формування естетичних смаків і почуттів. – збереження родинних традицій, прилучення дітей до рідної мови. – виховання поваги до законів, прав та свобод людини. – статеве виховання дітей, до дружби, любові.

Умови: - склад сімї. – морально-пстхологічний клімат сімї. – соц. Орієнтація батьків. – загальна і педагогічна культура батьків. – час іх-тер спілкування ботьків з дитиною. – єдність вимог батьків до дітей, - взаєморозуміння між батьками і вчителями, - врахування вікових та психофізичних особл дитини. – спільна трудова д-сть у сімї дітей і батьків.

Обовязки: - постійно дбати про фізичне здоровя, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей. – поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя. – виховув повагу до нац., істор, культ цінностей укр. Та інших народів, дбайливк ставл до природного середовища, любов до своєї країни. – сприяти здобуттю дитини освіти в закл або дома, - виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Права: -вибирати заклади освіти, - обирати і бути обраними до органів гром самоврядування закл освіти, - звертатися до держ органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей, - захищати у відповідних держ орг. І суді законні інтереси своїх дітей.

69. напрями: - здійснення педагогізації батьків, - орган спільн вих. Взаємодії школи, сімї, учнів, - створення інформативного банку педагог технологій з проблеми сімейного виховання.

Форми: - відвідування учнів. – індивідуальна бесіда, запрошення в школу, - листування, консультації, батьківські дні, дні відкритих дверей, збори батьків з учнями, збори безпосередньо ботьків, - робота з активом батьків, бесіди й лекції, вечори запит і відповідей, конференції по обміну досвідом.

План: привітання. Виступ клас курів з пробл виборів, виступ вчит фіз. Культ, психолога, розбір ситуації, обговорення, обмін досвідом, підвелення підсумку зборів

70. Педагогічна майс – це здійснення педагогом на високому рівні професіоналізму, що заьез оптимальні результати росту освіченості, втховання, розвитку особистості.

Знання предмета, його методики, педагогіки, психології, спиратися на педагогіку, гуманістична спрямованість.

Струк комп: - система проф.-педагог знань, умінь, і навичок, - досвід пед. Діяльності, - комолекс властивостей особистості, що квал гуманістичну спрямованість, пед. Здібності, пед. Техніку.

71. Внутрішня техніка — створення внутрішнього переживання особистості, психологічне налаштовування вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю й почуття. Самопочуття педагога не є особистою справою, бо настрій його відбивається й на учнях, і на колегах, і на батьках школярів. Учитель повинен уміти зберігати працездатність, володіти ситуаціями для забезпечення успіху в діяльності і збереження свого здоров'я: —педагогічного оптимізму; —впевненості у собі як в учителі, відсутності страху перед дітьми; —умінні володіти собою, відсутності емоційного напруження; —наявності вольових якостей (цілеспрямованості, самовладання, рішучості).Усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. В основі її — позитивне емоційне ставлення до себе, учнів, праці. Саме позитивні емоції активізують і надихають учителя, надають йому впевненості, сповнюють його почуттям радості, позитивно впливають на стосунки з дітьми, батьками, колегами. Негативні емоції гальмують активність, дезорганізують поведінку і діяльність, викликають тривогу, страх, підозру. Існує два шляхи вольового впливу. Це насамперед звернення до власного почуття обов'язку у зв'язку з усвідомленням соціальної ролі професії, ціннісними установками. Механізм впливу: гальмування власних дій, які не збігаються з переконаннями, надзавданням; збудження активності у напрямі досягнення обраної мети життя і діяльності.Інший шлях вольового впливу на самопочуття непрямий. Він полягає в контролюванні власного фізичного стану. Глибину емоційних переживань ми змінюємо, впливаючи на їх зовнішній вияв. Кожен із нас може контролювати м'язове напруження, темп рухів, мовлення, дихання, а їх зміна автоматично впливає на психічний стан.Керування психічним станом через вплив на емоційну та вольову сферу, дуже важливо користуватися і такою комплексною системою саморегуляції, яка «задіює» емоції, волю та свідомість людини, — самонавіюванням. Досягають його за допомогою аутогенного тренування, що полягає у виконанні спеціальних вправ, спрямованих на формування в людини навичок свідомого впливу на різні функції організму — самонавіюванні.Для успішного самонавіювання потрібні систематична робота, тренування психофізичного апарату, який поступово стане слухняним знаряддям у педагогічній діяльності.Отже, керувати своїм психічним станом можна. Для цього вчитель має змогу скористатися запропонованим арсеналом засобів з розвитку внутрішньої техніки.

Саморозвитку й са­моосвіти

Саморозвитку й самоосвіти