Урок - основна форма навчання

"Урок - більше або менш закінчений відрізок або "клітина" педагогічного процесу. У ньому, як сонце у краплині води, відображаються всі його боки. Якщо не вся, то значна частина педагогіки концентрується на уроці" (М.М. Скаткін).

керівна роль вчителя; забезпечення послідовного, систематичного вивчення матеріалу; зміна видів занять; можливість використання різних способів і прийомів навчально-пізнавальної діяльності; забезпечення певної активності учнів;

наявність умов для взаємного навчання, колективної діяльності, виховання і розвитку учнів; відносно раціональне використання часу і економність.

важко здійснювати Індивідуальний підхід, бо вчитель орієнтується на середнього учня; слабо формується мотивація, особливо в обдарованих учнів; не вирішується проблема неуспішності та відставання.

Структура уроку

ОК, АОЗ, ПТМ,С, УО, З, ПУ, Д/з

Типологія уроків

І.М. Казанцев (за способом проведення) уроки з різноманітними видами занять; уроки-бесіди; уроки-лекції; уроки-екскурсії; кіноуроки;

уроки самостійної роботи учнів у класі; лабораторні та практичні заняття.

В.О. Онищук (за дидактичною метою) засвоєння нових знань; засвоєння навичок і вмінь; комплексного застосування знань; узагальнення та систематизації знань; перевірки, оцінки та корекції ЗУН; комбінований. С.В. Іванов (основні етапи навчального

процесу, стадії, моменти ходу

навчання):

- ввідні уроки;

- первинного ознайомлення з матеріалом;

- утворення понять, встановлення законів, правил;

- урок застосування одержаних знань на практиці;

уроки навичок (тренувальні); повторення та узагальнення; контрольні уроки;

- комбіновані уроки.

 

 

 

 

 

 

Тема 11. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів

Контроль та оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Перевірка навчальних досягнень учнів. Функції, види, форми і методи перевірки знань, умінь і навичок учнів. Педагогічні вимоги до перевірки. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів. Характеристика бальної системи оцінювання навчальних досягнень учнів. Оціночні судження вчителя, механізми цінування навчальних досягнень.

Семінарське заняття: Різні підходи до перевірки та оцінювання навчальних досягнень школярів у творах педагогів – гуманістів.

Знати: Функції, види, форми і методи перевірки ЗУН, сутність вимог до перевірки, критерії оцінювання навальних досягнень учнів, характеристику комплексу компетенції та рівнів навчальних досягнень учнів.

Вміти:

- з метою виявлення результативності навчального процесу, вивчення стану успішності учнів та накреслення шляхів її подальшого поліпшення на основі обізнаності про обсяг, рівні засвоєння та якість знань, бальну систему навчальних досягнень учнів у процесі виявлення фактичних успіхів учнів відповідно до вимог навчальних програм;

- дбаючи про етичний вплив процесу оцінювання знань учнів, об’єктивно оцінювати їх навчальні досягнення: мотивувати, формулювати і виставляти оцінку не принижуючи людської гідності учня незалежно від його віку, можливостей, соціального становища.

Завдання для самостійної роботи

1. Конспектування першоджерел “Різні підходи до перевірки та оцінювання навчальних досягнень школярів, у творах педагогів-гуманістів”.

2. Складання заповідей для вчителя „стимулювання навчальних досягнень учнів”.

3. Спостереження та аналіз уроку із проблеми “Оцінювання навчальних досягнень учнів”.

4. Розв’язання педагогічних задач із теми.

5. Порівняння різних підходів до оцінювання навчальних досягнень учнів в практиці роботи різних країн.

6. Підготовка до дискусії „Чи потрібна бальна оцінка в початковій школі?”

7. Огляд статей періодичної преси із проблеми оцінювання школярів.

Складання узагальнюючої схеми до теми.

 

 

 

 

 

Тема 12. Особистісно-орієнтоване навчання і виховання

Особистісний підхід у педагогіці: історія виникнення. Мета і завдання особистісного навчання. Принципи особистісно-орієнтованого навчання. Особистісно-орієнтовні технології навчання і виховання.

Знати: Сутність особистісного підходу, зміст поняття „особистісно-орієнтоване навчання”, шляхи реалізації різних моделей особистісно-орієнтованої педагогіки.

Вміти: Створювати особистісно-орієнтовану педагогічну ситуацію та ситуацію успіху, планувати групові форми навчальної діяльності, формувати комунікативні вміння молодших школярів, рефлексивні компоненти навчальної діяльності.

 

Завдання для самостійної роботи

1. Познайомитися з досвідом використання ідей вальдорфської педагогіки у вітчизняній школі.

2. Розробіть конспект уроку зі своєї спеціальності із введенням у структуру уроку групових форм навчальної діяльності.

3. Складіть детальний план уроку в системі особистісно-орієнтованого навчання, проведіть його на педагогічній практиці.

4. Підготуйте повідомлення “Шляхи та умови реалізації особистісно-орієнтованих технологій”.

 

Особистісно орієнтоване навчання та виховання.

Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життстворчості тощо.

Завдання :

розвинути індивідуальні здібності кожної дитини;

• максимально виявити, ініціювати, використати, «окультурити» індивідуальний (суб 'єктивний) досвід дитини;

• допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;

сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя.

Особистістісно орієнтоване навчання передбачає такий спосіб засвоєння суб'єктом змісту освіти, під час якого відбувається своєрідне «зняття» об'єктивного значення матеріалу та виявлення в ньому суб'єктивного сенсу особистісно стверджувальних цінностей. Особистісно орієнтоване навчання - це таке навчання, центром якого стає особистість дитини, її самобутність, самоцінність, суб'єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Описуючи та характеризуючи особистість дитини через її функції, важливі для організації педагогічного процесу, В.В.Сериков виділяє такі з них:

• функція вибірковості (здатність людини до вибору);

• функція рефлексії (особистість повинна оцінювати своє життя);

• функція буття, що полягає в пошуках сенсу життя та творчості;

• формувальна функція (формування образу «Я»);

• функція відповідальності («Я відповідаю за все»);

• функція автономності (у міру розвитку вона дедалі більше стає вивільненою від інших факторів).

Особистісно орієнтована освіта повинна створити умови для повноцінного розвитку цих функцій.

Головні вимоги до особистісно орієнтованих технологій І.С.Якиманська

сформулювала так:

1. навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктивного досвіду учня, включаючи досвід попереднього навчання;

2. виклад знань у підручнику (вчителем) повинен бути направленим не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а також на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного учня;

3. у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб'єктивного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;

4. активне стимулювання учня до самоцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самоствердження в ході оволодіння знаннями;

5. конструювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учню вибирати його зміст, вид та форму виконання завдань, розв'язування задач, тощо;

6. виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно, стійко, продуктивно;

7. необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, але голвним чином процесу учіння;

освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку учіння як суб'єктної діяльності.

О.Я.Савченко визначає такі ознаки особистісно орієнтованого навчання:

діагностична основа навчання;

• зосередження на потребах дитини;

• гуманізація навчального спілкування;

• співробітництво, співтворчість вчителя та учнів;

• переважання навчального діалогу;

• турботу про фізичне та емоційне благополуччя учнів;

• пристосування методики до навчальних можливостей дитини; стимулювання розвитку, саморозвитку та відповідальності учнів.

Терапевтична основа особистісно орієнтованого підходу у навчанні та вихованні полягає в тому, що турбота про емоційне благополуччя дитини повинна стати однією з головних для педагога. Дитина повинна відчувати симпатію вчителів і товаришів, вірити в доброзичливе ставлення до себе, у справедливе бажання допомогти і підтримати.Саме тому особистісно орієнтоване навчання повинно бути зорієнтоване не лише на розв'язання завдань навчання і виховання, але й збереження, зміцнення та формування фізичного, психічного, соціального та духовного здоровя особистості.

Принципи особистісно орієнтованого навчання:

1. Предметом освіти є особистість дитини, як така, і проекція цієї особистості, як соціальне адаптивної.

2. Свобода вибору особистістю змісту, способів і форм діяльності в рамках соціальне заданих норм. Варіативність навчального процесу.

3. Формування суб'єктності дитини в освітній діяльності. Освітній процес будується з опорою на особистий досвід дитини. Дитина - суб'єкт діяльності.

4. Педагогічна підтримка, допомога в розвитку, врахування досягнень, їх позитивна оцінка. Досягнення оцінюються і цінуються у відповідності з нормами, але і в порівнянні з дитиною.

5. Дитина творець діяльності до визначення норм і цілей в освітньому

процесі.Функція навчання - допомогти кожному учневі з урахуванням його досвіду пізнання і практичних дій удосконалювати свої індивідуальні здібності, розвиватися як особистість.

6. Індивідуалізація навчання: врахування індивідуального темпу пізнання, розвиток задатків дитини.

7. Максимальне наближення навчального матеріалу до реалій життя.

8. Спіралевидна побудова навчального матеріалу: повернення до вивченого і розгляд його з різних сторін на більш високому рівні.

9. Постійна самооцінка учнями власної навчальної діяльності.

10. Реалізація цілісного навчально-виховного процесу, що передбачає органічне поєднання навчальної роботи в школі і позаурочний час.

 

Ефективність особистісно орієнтованого навчання залежить від успішного виявлення та максимального розвитку індивідуально значущих позитивних задатків кожного школяра на підставі надбаного ним до школи і в процесі шкільного навчання досвіду, а також формування інтересу до пізнання, бажання та вміння навчатися. Вони повинні дати можливість підростаючій особистості визначитися та реалізуватися у тій галузі діяльності, яка найбільш відповідає її потенційним здібностям.

Основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку: - пріорітет особистості учня в організації освітнього процесу;

орієнтація на процес навчання;

орієнтація на особистісні досягнення учнів;

створення емоційно-інтелектуального фону уроку;

чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;

раціональна єдність словесних, наочних і практичних методів навчання;

використання активних методів навчання;

зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;

формувати в учнів уміння самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;

заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

Засоби досягнення мети особистісно орієнтованого уроку (виявлення пізнавальної активності учнів):

• використання різноманітних форм та методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб'єктивний досвід учнів;

• створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;

• стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь;

• використання протягом уроку дидактичного матеріалу, дозволяє учневі вибрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;

• оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевими результатами;

• заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них;

• створення на уроці педагогічної ситуації спілкування, яка б дозволяла кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність способу роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.

Структура особистісно орієнтованого уроку.

І.Орієнтація(мотивація наступної діяльності, позитивна настанова на роботу, орієнтація учнів у змісті даного заняття, в темі, розділі, курсі; опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття).

2.Цілепокладання(визначення разом з дітьми особистісно значущих цілей діяльності на уроці: що дасть заняття зараз, для екзамену, майбутнього життя, визначення показників досягнення мети).

 

З.Проектування(залучення учнів до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджуючі завдання, повідомлення, реферати, підготовка наочності, самостійні завдання), складання плану роботи).

4-5. Організація і виконання(надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності: письмово чи усно, індивідуально чи в групі, викладення опорних положень чи розгорнута відповідь в узагальнюючому вигляді чи на прикладах; вибір способів фіксації навчального матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тезиси, висновки); вибір учнями по можливості завдань та способів їх виконання при закріпленні знань, формуванні умінь та навичок; варіативність у виборі домашнього завдання: диференціація за рівнем складності і способів виконання).

б.Контрольно-пізнавальний(залучення учнів до контролю ходу навчальної діяльності: парні і групові форми, самоконтроль, участь учнів у виправленні допущених помилок, неточності, осмислення їх причин; надання учням можливості самостійно чи з допомогою вчителя, інших учнів порівнювати отримуваний результат з критеріями еталону; використання механізму «цінування» (позитивного ставлення до успіху школяра і «оцінювання» (виставлення балу, рейтингу не лише кінцевого результату діяльності, але і процесу навчання).

 

Тема 13. Новаторська теорія „Педагогіка співробітництва”

Психолого-педагогічні основи педагогіки співробітництва. Гуманізація навчального спілкування. Організація навчального співробітництва.

Семінарські заняття: Педагоги – новатори – організатори навчального співробітництва.

Знати: шляхи і засоби організації навчального співробітництва, психолого-педагогічні умови педагогіки співробітництва, умови забезпечення гуманізації навчально-виховного процесу.

Уміти: Залучати дітей до навчального полілогу; підбирати навчальні завдання на основі вільного вибору; моделювати власну педагогічну діяльність на основі партнерських взаємовідносин.

 

Завдання для самостійної роботи

1. Законспектувати роботу Ш.О. Амонашвілі „Психологічні основи педагогіки співробітництва”.

2. Познайомитися з досвідом роботи педагогів – новаторів.

3. Познайомитися з досвідом роботи вчителів – переможців і лауреатів конкурсу „Вчитель - року”.

4. Запропонуйте варіанти навчального діалогу (тема уроку за вибором студента).

 

Педагогіка співробітництва.

На подолання недоліків традиційного навчання спрямована педагогіка співробітництва –«напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, мета якого демократизація і гуманізація педагогічного процесу» (Гончаренко С.У.Український педагогічний словник).

Педагогіка співробітництванабуває популярності в сучасній європейській освіті, яка своєю головною метою вважає надання особистості потужної життєвої мотивації, формування її потенціалу як системи творчих здібностей і передумов їх реалізації, виховання її впевненою у своїх правах і свідомою в обов’язках, надання її автономності як запоруки її само актуалізації.

На думку Ш.О.Амонашвілі, сутність педагогічного процесу полягає у співробітництві педагога з дитиною. Для таких педагогів характерні доброзичливе ставлення до суб’єкта учіння, прагнення адекватно оцінити їхні можливості, збагнути мотиви поведінки, стимулювати творчість, особистісне зростання і гідність, а також здатність підтримувати соціально сприятливий морально-психологічний клімат у навчальній групі.

В основі педагогіки співробітництва лежать положення висунуті американським педагогом Дж.Дьюї:

1. Замість тиску на дитину зверху акцент слід робити на вільному вираженні особистості.

2. Вільна життєдіяльність і широке самоуправління дітей замість авторитаризму вчителя.

3. Поряд із метою школи –підготовкою до майбутнього дорослого життя стільки ж важливе і сьогоднішнє життя учнів.

4. Замість жорсткої, регламентованої зверху програми навчання в школі учні мають право вибирати форми і шляхи навчання по групах, індивідуальні програми своєї роботи.

5. Замість повідомлення вчителем готових істин – проблемні ситуації, відкриття, проектування, дискусії, ігри. Більше творчості, менше репродукції.

6. Часті перевірки знань з оцінкою створюють стресові ситуації, формують відразу до школи. Менше оцінок, інколи тестування, часта похвала за будь-який прогрес, зведення покарань до мінімуму.

7. Необхідні різноманітні опори для памяті і мислення.

8. Більше, іноді вирішальне значення мають добрі, гуманні, відносини співробітництва учителів і учнів.

Західна партнерська технологія передбачає:

· Вчитель і учні – партнери у досягненні мети;

· Основа співробітництва – контракт з точно визначеними обов’язками, термінами і результатами, санкціями і фінансуванням;

· Мета учня – опанувати важливий для нього предмет вивчення;

· Мета вчителя – допомогти учню в реалізації мети;

· Відповідальність : 50% - вчитель, 50% - учень.

· Стимули для учня – його наміри, для вчителя – винагорода.

· Організація процесу : максимальна самостійність учня, втручання педагога лише тоді, коли учень загальмував;

· Постійне формування узагальнених алгоритмів вирішення завдань;

· Упровадження дієвих стимулів само мотивації;

· Максимальна опора на індивідуальні особливості;

· Використання найновіших засобів, що можуть сприяти прискоренню процесу;

· Забезпечення нешкідливості процесу і збереження здоровя учасників;

· Забезпечення індивідуального розпорядку дня;

· Створення комфортних умов.

 

Гуманізація навчального спілкування.

Гуманістична педагогіка стверджує вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника навчально-виховного процесу, який розвивається відповідно до своїх можливостей. З позицій гуманізму кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожний вихованець міг стати повноправним суб’єктом діяльності, пізнання і спілкування, вільною самостійною особистістю. Ступінь гуманізму визначається тим, наскільки педагогічний процес створює передумови для самореалізації особистості, розкриття всіх наявних у неї природніх задатків, прагнення до свободи, відповідальності і творчості.

Гуманістична педагогіка зорієнтована на особистість. Її визначальні ознаки: зміщення пріоритетів на розвиток психічних, фізичних, інтелектуальних, моральних та інших сфер особистості замість опанування обсягу інформації і формування певного кола вмінь і навичок; зосередження зусиль на формуванні вільної, активної, думаючої і діючої особистості , громадянина – гуманіста, здатного робити обґрунтований вибір у різноманітних навчальних і життєвих ситуаціях; забезпечення належних організаційних умов для успішного переорієнтування навчально-виховного процесу.

Гуманістична педагогіка вимагає пристосування школи до учнів, забезпечення атмосфери комфорту і «психологічної безпеки».

Ш.О.Амонашвілі про гуманістичні засади педагогічного процесу:

Авторитарна педагогіка Гуманна педагогіка
Реалізує систему примусу Творчий пошук, співробітництво
Зорієнтована на формування знань, умінь, Навичок Зорієнтована на облагородження душі і серця
Готує дітей до життя Виховує дітей самим життям
Монологічна Діалогічна
Засоби роботи – силові, примусові(«батіг» і «пряник». Спілкування, яке несе дітям щоденну радість, дарує вільний вибір.

 

Школа Життя – гуманістично особистісна:

*зустрічаючи дітей, кажіть «Ми чекали вас». Виявляйте зацікавленість до радощів і смутків дитини;

*спілкуйтесь з дитиною як з дорослою людиною, вважайте її на 3-5 років старшою;

*робіть день народження кожного учня святом у класі, подаруйте йому свій урок, дитячі малюнки, твори про нього. Подаруйте відчуття любові і поваги вчителя і товаришів.

*смійтесь разом з дітьми, веселіться, грайте;

*зацікавтеся захопленнями окремих дітей, беріть участь у ньому;

*учіть дітей будувати свої міста, літати високо;

*навчітеся вибачатися перед дитиною;

*залучайте батьків до шкільного життя своїх дітей, пропонуйте їм відвідувати уроки;

*пишіть листи батькам з позитивною оцінкою вчинків дітей;

*провокуйте дискусію дітей з вами, подякуйте опісля;

*вводьте на уроках миттєвості мовчання і думання (про себе, про рідних, про добро і зло, вміння відчувати серцем);

*пропонуйте дітям письмові завдання з розмірковуванням про саму себе, про взаємини з людьми, які оточують дитину, про ставлення їх до неї;

*пропонуйте школярам назвати себе героями і прийняти на себе якості видатних людей;

*допускайте на уроці помилки, надайте дітям можливість виявити їх, виправити; подякуйте за сприяння;

*не ставте у приклад одного учня іншому ні за старанністю, ні за поведінкою;

*домашнє завдання пропонуйте в ненав’язливій формі, дозволяйте й учням задавати вам запитання;

*пропонуйте бажаючим свої «п’ятихвилинні уроки»;

*вибачайтесь перед учнями, якщо ваш урок не викликав у них задоволення;

*виявляйте своє оптимістичне ставлення до можливостей учня, особливо, коли його спіткала невдача;

*при перевірці письмових робіт дітей використовуйте зелене чорнило, щоб виразити своє схвалення успіхів.

Організація навчального співробітництва.

1.Перебудова стосунків з учнями.

2.Ідея опори (коментоване письмо).

3.Навчання без примусу.

4.Оцінка учнівських робіт.

5.Вільний вибір в усьому розмаїтті палітри застосування.

6.Збільшення дидактичної одиниці навчального матеріалу.

7.Листи опорних сигналів та прийоми перевірки знань учнів.

8.Особистісний підхід.

9. Співробітництво педагогів.

10. Ідея «важкої цілі», що забезпечує формування особистої відповідальності, віру в можливості подолання труднощів.

11. Ідея «випередження» - особливо прискорююча розвиток сильних, найбільш сильних, найбільш здібних у даній галузі учнів.

12. Ідея відповідності форми діяльності її змісту.

 

Педагогіка співробітництва не виключає інформаційно-пояснювальне навчання, використання методик програмно-алгоритмічного типу, але пріоритет дається груповим, індивідуальним, колективним формам навчання, у тому числі з різновіковим і змінним складом дітей. Широко використовуються проблемні методи, дискусії, рольові і ділові ігри, проблемні консультації та інші форми організації навчання.

Педагогіка співробітництва приймає дитину такою, якою вона є, погоджується з її природою і проголошує природо відповідність в якості вищого закону. Вона бачить в дитині її безмежність, усвідомлює її космічність, і веде, готує її до служіння еволюційним процесам людства протягом всього життя. Вона утверджує особистість в дитині шляхом виявлення її доброї волі і будує педагогічні системи, процесуальність яких визначає учительська любов, оптимізм, висока Духовна моральність. Вона в основу будь-якого розвитку дитини кладе стверджувальний розвиток її духовності і людяності. Вона стимулює педагогічну творчість і закликає до педагогічного мистецтва (Ш.О.Амонашвілі).


ІІІ. Теорія і методика виховання

 

 



lude $_SERVER["DOCUMENT_ROOT"]."/cgi-bin/footer.php"; ?>