Т Е М А 17. ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ

Закони та закономірності виховання. Принципи виховання як вираз закономірностей виховання. Система принципів виховання. Класифікація принципів виховання (принципи виховання, що стосуються всіх компонентів виховного процесу; принципи, що стосуються суб’єктів виховання та методики їх діяльності; принципи, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності вихованців). Характеристика принципів виховання. Народна педагогіка про принципи виховання.

 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ: Реалізація принципів виховання в педагогічній спадщині педагогів минулого та сучасності.

 

ЗНАТИ: зміст та сутність законів і закономірностей виховання; сутність поняття „принципи виховання”, класифікації та характеристику окремих принципів виховання.

 

ВМІТИ: вичленяти сутність законів та закономірностей виховання; характеризувати зміст та реалізацію в практичну діяльність принципів виховання, будувати процес виховання на основі принципів виховання, проявляти власне гуманне ставлення до учнів у процесі організації дитячих справ та на уроках, керуючись принципами „опора на позитивне”, „право бути самим собою”, поважати гідність вихованців; з метою встановлення доброзичливих стосунків з учнями та батьками створювати атмосферу взаємної довіри, проявляти педагогічний такт до вихованців.

 

Завдання для самостійної роботи

1.Зробити порівняльну характеристику підходів до класифікації принципів виховання.

2.Розробити правила — рекомендації до застосування принципів виховання.

3.Проаналізувти використання принципів виховання в конкретних виховних ситуаціях.

4.Навести приклади використання принципів виховання у спадщині видатних педагогів.

5.Дібрати прислів’я , приказки про використання принципів виховання у народній педагогіці.

 

Закони виховання – це об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки, що виявляються під час організації та проведення виховного процесу.

  • Закон соціальної зумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання.
  • Закон зумовленості виховання характером діяльності та спілкування вихованців.
  • Закон цілісності та єдності процесу виховання.
  • Закон єдності та взаємозв’язку теорії та практики виховання.

 

 

Закономірності виховання – конкретні прояви законів виховання у процесі виховання, котрі мають об’єктивні, суттєві та повторювальні зв’язки між складовими компонентами цього процесу і сприяють ефективному його функціонуванню.

    1. виховання особистості відбувається лише у процесі включення в різносторонню діяльність з позиції її учасника та організатора;
    2. дієве виховання;
    3. процес виховання будується на принципах гуманізму і демократизму, що забезпечує поєднання поваги гідності особистості вихованця з високою вимогливістю до нього;
    4. процес виховання особистості спрямовується на забезпечення їй радості успіху від діяльності і досягнутого результату;
    5. процес виховання виявляє та опирається на позитивні якості дитини;
    6. ефективність виховання залежить від врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;
    7. виховання особистості найефективніше в колективі і через колектив;
    8. процес виховання залежить від єдності й погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім”ї та громадськості (С.У.Гончаренко).

Закономірності виховання за І.П.Підласим:

- виховні взаємини, що склалися;

- відповідність цілі та організації дій, необхідних для досягнення цієї цілі;

- відповідність соціальної практики та характеру (направленості, змісту) виховного впливу на вихованців;

- сукупність дії об’єктивних та суб’єктивних факторів;

- інтенсивність виховання і самовиховання;

- активність його учасників у педагогічній взаємодії;

- ефективність розвитку і навчання, які супроводжують виховний процес;

- якість виховного впливу;

- інтенсивність впливу на «внутрішню сферу» вихованця;

- поєднання педагогічного впливу й рівня розвитку вербальних і сенсомоторних процесів вихованців;

- інтенсивність та якість взаємодії (спілкування) між самими вихованцями.

Закономірності виховання (за В.В.Ягуповим):

Зовнішні:

-розвиток національної гордості вихованця;

- врахування кращих традицій виховання українського народу;

- єдності загальнолюдського і національного у вихованні;

- всебічний розвиток і задоволення духовних і матеріальних потреб вихованців.

Внутрішні:

- єдність навчання , виховання розвитку і самовдосконалення вихованців;

- визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні, формуванні особистості вихованця;

- цілісність процесу виховання та взаємозалежність його компонентів;

- залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але й від реальних умов, взаємодії вихователів і вихованців в конкретних процесах і ситуаціях.

Принципи виховання – це загальні провідні положення, що визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу виховання (І.П.Підласий).

Принципи виховання – це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу (Н.П.Волкова).

Вимоги до принципів виховання:

  • обов’язковість;
  • комплексність;
  • рівнозначність;
  • системність;
  • гуманність;
  • особистісна спрямованість.

 

 

Принципи традиційні За «Концепцією» За «Програмою»
- народності; - цілеспрямованості; - зв'язок з працею, активною діяльністю дітей; - виховання у колективі; - повага до особистості з вимогливістю до неї; - послідовність, поступовість,систематичність, виховних впливів; - поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю; - врахування вікових та індивідуальних особливостей - комплексний підхід до виховання; - єдність педагогічних вимог школи, сім’ї, громадськості.   - єдність національного і загальнолюдського; - природо відповідності виховання; - культуровідповідності; - активність, самодіяльність і творча ініціативність; - демократизація виховання; - гуманізація виховання; - безперервність і наступність виховання; - єдність навчання і виховання; - диференціація та індивідуалізація виховного процесу; - гармонізація родинного і суспільного виховання. - національної спрямованості виховання; - культуровідповідності; - гуманізації; - суб’єкт-субєктної взаємодії; - цілісності; - акмеологічний принцип; - особистісної орієнтації; -життєвої смислотворчої діяльності; - полі культурності; - психологізації; - соціальної відповідності; - превентивності.

Класифікація принципів виховання (за В.В.Ягуповим):

  • принципи виховання, що стосуються всіх компонентів виховного процесу: цілеспрямованість, суспільна спрямованість, зв'язок із життям, виховання в праці, виховання в колективі та через колектив, суб’єкт-субєктний характер виховних взаємин, наступальність, активність, систематичність і конкретність виховних заходів, оптимізація виховного процесу.
  • Принципи, що стосуються суб’єктів виховання та методики їхньої діяльності: гуманізм і демократизм у поєднанні з вимогливістю й пошаною до особистості вихованця, опора на позитивні якості в колективі та особистості вихованця; поєднання комплексного диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності, єдність , погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій школи, сім’ї та громадськості.
  • Принцип, що стосується навчально-пізнавальної діяльності вихованців: свідомість, самодіяльність та активність вихованців.

Т Е М А 18. МЕТОДИ І ФОРМИ ВИХОВАННЯ.

Поняття про методи, прийоми і засоби виховання.

Класифікація методів виховання (методи формування свідомості і методи організації діяльності досвіду громадян, методи стимулювання поведінки і діяльності, методи самовиховання) та їх характеристика. Генетико —моделюючий метод виховання. Умови ефективності використання методів виховання. Народна педагогіка про методи виховання.

Поняття про форми організації виховного процесу. Класифікація форм виховання (за кількістю учасників, за змістом виховання, за основним об’єктом діяльності). Характеристика й методика проведення форм позанавчальної виховної роботи. Особливості виховної роботи в інтернатах, дитячих будинках, групах продовженого дня. Специфіка проведення виховної роботи в дитячих самодіяльних громадських організаціях, об’єднаннях дітей за інтересами, за місцем проживанням дітей, в період шкільних канікул. Особистісний підхід у вихованні та методика проведення індивідуальних форм виховної роботи з обдарованими і важковиховуваними дітьми, дітьми з особливими потребами.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ: Розв’язування педагогічних задача, наліз педагогічних ситуацій із ефективного використання методів виховання.

 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ: Методи та форми виховання в педагогічній спадщині педагогів минулого та сучасності.

ЗНАТИ: сутність та особливості понять „методи”, „прийоми”, „засоби”, „форми виховання”, різні підходи до класифікації методів і форм виховання; специфіку та особливості окремих методів і форм виховання; вимоги до методів та форм виховання.

 

ВМІТИ: вичленяти суттєві ознаки понять „методи”, „прийоми”, „засоби”, „форми виховання”; пояснювати логіку класифікації методів і форм виховання; характеризувати окремі методи і форми виховання; добирати ефективні методи і форми виховання у відповідності до мети, завдань виховання, особливостей вихованців; спираючись на механізми внутрішньої регуляції психічної діяльності поведінки дитини забезпечувати оптимальне поєднання ситуацій оцінного ставлення дитини до власної діяльності; використовувати різноманітні засоби впливу на особистість учня з метою задоволення потреб його життєтворчості; конструювати прийоми та форми виховання у відповідності до перспективних ліній, ближніх цілей і щоденних справ.

Завдання для самостійної роботи

1.Підготувати повідомлення про методи і форми виховання в творчості видатних педагогів.

2.Скласти заповіді-рекомендації „Умови ефективного використання методів і форм виховання”.

3.Зробити огляди статей педагогічної преси із даної теми.

4.Розв’язати педагогічні задачі, дібрати ситуації з практики роботи із використання методів і форм виховання.

5.Скласти схеми—опори „Система методів та форм виховання”.

6.Підготувати методичні рекомендації для учня „Як організувати процес самовиховання”.

7.Розробити і підготувати до захисту конспект однієї із форм виховання.

8.Проаналізувати ефективність спостережуваних форм виховання.

9.Підготувати повідомлення „Методи і форми роботи із дітьми з особливими потребами”.

10.Поповнити педагогічні скарбнички сценаріями форм виховання для роботи в оздоровчому таборі.

 

Методи виховання

"Методи виховання - це шляхи і способи спільної, взаємопов' язаної діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей"

(М.І. Болдирев)

" Методи виховання - інструмент доторкання до особистості." (А.С. Макаренко)

" Під методом виховання слід розуміти сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи спрямованих на формування особистості." (І.Д. Харламов)

"Прийоми виховання - Засоби виховання -

частковий прояв методів виховання, надбання матеріальної і духовної

або окремої дії всередині даного ме- культури, які задіюють під час ви-

тоду" (Ю.К. Бабанський). користання певного методу, вида

діяльності.

 

 

 

 

 

 

Форми організації виховання.

Форми виховання- це спосіб організації виховного процесу, що відображає внутрішній зв'язок його елементів і характеризує взаємовідносини вихователів і вихованців.

Позакласна робота - різноманітна освітня і виховна робота спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Позашкільна робота - виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Завдання:

- закріплення, збагачення та поглиблення знань набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;

- розширення кругозору учнів формування в них світогляду, кругозору, вироблення умінь і навичок самоосвіти;

• формування інтересу до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спору, виявлення і розвиток індивідуальних задатків і здібностей;

• організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розваг;

• поширення виховного впливу на учнів з різних напрямів виховання.

 

Принципи:

• добровільний характер участі в ній;

• суспільна спрямованість діяльності учнів;

• розвиток ініціативи та самодіяльності;

• розвиток винахідливості, творчості;

• зв'язок з навчальною роботою;

• використання ігрових форм роботи, цікавість, емоційність.

 

 

 

 

 

 

 

 

Т Е М А 19. ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВАННЯ.

Поняття про технології виховання. Характеристика технологій виховання: КТС, технологія збагаченого виховного простору, технології життєтворчості, технології педагогічної підтримки, технології педагогічного супроводу та інші.

 

ЗНАТИ: Сутність та ознаки поняття „технології виховання, характеристику сучасних технологій виховання (КТС, збагаченого виховного простору, технології життєтворчості, педагогічної підтримки, педагогічного супроводу та інші).

 

ВМІТИ: вичленяти провідні ідеї технологій виховання; конструювати технології виховання у відповідності до мети, завдань виховання, особливостей вихованців; розробляти плани –сценарії виховних творчих справ класу, добирати способи керівництва їх проведенням , залучати всіх учнів до спільної діяльності, враховуючи їх нахили, інтереси, здібності.

Завдання для самостійної роботи

1.Опрацювати працю Сороки „Сучасні виховні технології”, законспектувати основні положення сучасних підходів до організації процесу виховання.

2. Скласти порівняльну таблицю „Зміст та особливості сучасних технологій виховання”.

3. Розробити та підготувати до захисту модель організації виховного процесу у відповідності із заданою метою та особливостями вихованців.

4. Розробити сценарій однієї із форм виховної роботи (за вибором студента).

5. Законспектувати праці В.О.Сухомлинського „Павлишська середня школа”, Ш.О. Амонашвілі „Здравствуйте дети”, „Как живете , дети?”

Світові тенденції розвитку освіти:

  • Масовий характер освіти, її неперервність як нова якість;
  • Значущість освіти для індивіда і суспільства;
  • Орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності;
  • Адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості;
  • Орієнтація навчання на особистість, забезпечення можливостей її саморозкриття.

ПРИНЦИПИ ОСВІТИ ХХІ СТОЛІТТЯ:

 

  • Смислом сучасної освіти на думку І.А.Зязюна повинна стати “людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом”.
  • Навчитись вчитися
  • Навчитись працювати
  • Навчитись спілкуватись
  • Навчитись мистецтву життя

Гуманістична педагогіка:

А.Маслоу – повний, здоровий, нормальний і бажаний розвиток полягає в актуалізації людської природи, в реалізації її потенційних можливостей і розвитку її до рівня зрілості тими шляхами, які підказує

ця , мало пізнана, основна природа.

ЇЇ актуалізація повинна бути забезпечена скоріше розвитком зсередини, а не формуванням зовні.

  • П.Т.-сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і поєднання форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу(Б.Ліхачов).
  • П.Т.-опис системи дій учителя і учнів, які слід виконувати для оптимальної реалізації навчального процесу (І.Волков)
  • П.Т.-послідовний ряд вказівок, діяльностей і операцій моделювання, реалізація діагностики ефективності, корекції процесу навчання або виховання (П.Москаленко).
  • П.Т.-проект певної педагогічної системи, що реалізується на практиці, як змістову техніку реалізації навчально-виховного процесу (В.Беспалько).
  • П.Т.-системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання та засвоєння знань з урахуванням технічних та людських ресурсів і їх взаємодії, завдання якого – оптимізація форм освіти.
  • П.Т.-системна сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методичних засобів, що використовуються для досягнення педагогічних цілей (М.Кларін).
  • П.Т.-закономірна педагогічна діяльність, яка реалізує науково обгрунтований проект дидактичного процесу і володіє більш високим ступенем ефективності, надійності, гарантованого результату, ніж за використання традиційних методик навчання (В.Сластьонін

 

Ознаки педагогічної технології

 

  • Концептуальність;
  • Діагностичне визначення цілей і результативності;
  • Економічність;
  • Алгоритмізованість, проектованість, цілісність, керованість;
  • Коригованість;
  • Візуалізація ;
  • Декомпозиція педагогічного процесу на взаємопов’язані етапи;
  • Координованість і поетапність дій;
  • Однозначність виконання процедур і операцій.

 

Класифікація педагогічних технологій

 

  • За рівнем застосування (загальнопедагогічні, предметні, локальні);
  • За провідним чинником психічного розвитку (біогенні, соціогенні, психогенні);
  • За науковою концепцією засвоєння досвіду (асоціативно-рефлексивні, біхевіористські, розвивальні, сугестивні, нейролінгвістичні, гештальттехнології);
  • За ставленням до дитини (авторитарні, дидактоцентриські, особистісно-орієнтовані);
  • За орієнтацією на особистісні структури (інформаційні, операційні, емоційно-художні,саморозвитку, евристичні, прикладні);
  • За типом організації та управління пізнавальною діяльністю (структурно-логічні технології навчання, інтеграційні, ігрові, кмп’ютерні технології, діалогові, тренінгові технології). (за Селевко).
  • Інформаційно-розвиваючі технології;
  • Діяльнісні технології;
  • Розвиваючі проблемно-пошукові технології;
  • Особистісно-орієнтовані технології.

 

 

КТС- колективні творчі справи

 

Формування особистості в процесі роботи на користь інших людей, в організації певного способу життя колективу, де все грунтується на засадах моральності та соціальної творчості.

1.Попередня робота колективу або колективне цілепокладання.

2.Колективне планування справи.

3.Колективна підготовка справи.

4.Проведення справи.

5.Колективний аналіз.

6.Найближча післядія.

 

Збагачений виховний простір- результат творчої та інтегральної діяльності школи, спрямований на створення
спільного ціннісно-нормативного укладу життя школи; простір можливостей, спрямований на особистісний розвиток.

 

  • Життєтворчий простір учня як інтегральне відображення результатів його руху у вих. просторі.
  • Самоосвітній і навчальний простір (евристичних завдань, наукових студій, проектів, клубів, гуртків).
  • Творчий простір (мистецької творчості, творчих робіт з навчальних предметів, масових свят).
  • Трудовий простір (майстерні, технічні гуртки, виробнича база).
  • Соціальний простір (соціальна практика, проекти).
  • Ігровий простір (ділові , сюжетно-рольові, моделюючі, історичні та спортивні ігри).

 

 

Принципи організації виховного простору:

 

  • Свобода учня у виборі форми та міри участі у виховному просторі.
  • Створення можливостей щодо розвитку та здійснення життєтворчості.
  • Заохочення учня до участі.
  • Врахування особистісних особливостей.
  • Активна участь учня у просторі.
  • Визнання права на власну оцінку своєї та чужої діяльності.
  • Самоаналіз та самооцінка власних результатів.
  • Діяльнісна взаємооцінка всіх суб’єктів вих. простору.

 

 

Технологія супроводження
допомога суб’єкту розвитку в формуванні орієнтаційного поля
відповідальності за власні дії (створення умов для прийняття суб’єктом оптимальних рішень в ситуаціях життєвого вибору).

Функції супроводу:

- Діагностика проблеми

- Інформація про сутність проблеми та шляхи її вирішення

- Консультації на етапі прийняття рішення

- Первинна допомога на етапі реалізації плану рішення

Принципи супроводу:

- Рекомендований характер порад.

- Пріоритет інтересів дитини.

- Безперервність супроводження.

- Комплексність супроводження.

- Прагнення до автономізації

Етапи супроводу:

  • Збір інформації про дитину.
  • Аналіз отриманої інформації.
  • Сумісне вироблення рекомендацій, складання плану комплексної допомоги.
  • Консультування всіх учасників супроводу.
  • Вирішення проблем.
  • Аналіз виконання рекомендацій всіма учасниками.
  • Подальший аналіз розвитку дитини.

Педагогічна підтримка вихованців

  • П.п.- спосіб організації взаємодії педагога і учня у виявленні, аналізі реальних або потенційних проблем дитини, спільному проектуванню можливого виходу з них.

Основна мета П.п. –розвязання проблем дитини, що ставить учителя в позицію дорослого, а учня в позицію людини, яка шукає засобів самовираження, самореалізації і потребує допомоги.

Технологія проективного життєздійснення

  • Діагностичний етап:визначення вихідного рівня компетентності вихованців.
  • Прогностичний етап: проектування творчого життєздійснення кожного вихованця та групи .
  • Аналітико-проективний етап: визначення напрямів життєтворчості, педагогічних завдань щодо кожного напряму та відповідних видів діяльності, тематики та форм групових заходів, педагогічних орієнтирів щодо індивідуальної корекційно-розвивальної роботи та умов для підвищення життєвої компетентності вихованців

Етап моделювання умов розвитку: складання перспективного плану роботи, складання плану-сітки, щоденне планування

  • Експертно-аналітичний етап:визначення результуючого рівня життєвої компетентності.
  • Етап педагогічної рефлексії: аналіз ефективності виховного процесу.

Напрями життєдіяльності вихованців (плани):

  • Навчання та самоосіта;
  • Загальногрупові , загальношкільні справи;
  • Гуртки;
  • Чергування;
  • Самообслуговування;
  • Трудові справи;
  • Оздоровлення, фізичне удосконалення;
  • Взаємодопомога;
  • Дозвілля, спілкування;
  • Інші справи.