Активізація позитивних почуттів
У житті людини, як відомо, одні почуття є головними, інші -другорядними. Позитивні почуття, внаслідок накопичення негативного досвіду, не завжди бувають головними, активними, вони можуть бути прихованими, внаслідок різних обставин. Наприклад, якщо вроджена чуйність підлітка здається як слабкість у колі його референтного оточення, то він виявляє протилежні якості -зухвалість. Мета прийому - сприяти прояву позитивних почуттів клієнта, які в силу субкультурних традицій він намагається приховати від вихователя. Усвідомлення їх цінності може пробудити в ньому прагнення до гарних учинків, до викорінювання своїх хиб. Перша й необхідна умова при цьому - глибоке проникнення в почуття вихованця. Велике значення при цьому мають системні спостереження і психодіагностичні прийоми. Активізація позитивних почуттів сприяє встановленню більш сердечних взаємовідносин між вихователем і учнем. Це полегшує і робить більш ефективною подальшу превентивну роботу.
Гальмуючі прийоми.
Констатація вчинку.Прийоми запобігання негативних вчинків дітей різноманітні за змістом та інтенсивністю. Хоча самими міцними прийомами вважаються осуд і покарання, використання їх в практиці налагодження взаємостосунків з групами ризикованої поведінки у більшості випадків недоцільне, оскільки може призвести До втрати контактів. Констатація вчинку може бути прямим його опосередкуванням. Пряма констатація вчинку характеризується висловленням, що фіксує даний вчинок. Непряма констатація вчинку виражається висловленням або дією, що слугує доказом того, що його вчинок відомий. Важливою особливістю даного прийому є те, що вихователь обмежується лише констатацією вчинку, не висловлюючи свого негативного відношення до нього ні словами, ні інтонацією, і не кваліфікує дії учня як проступок. Але сам факт констатації вчинку вже означає його викриття. Підлітку зрозуміло, що мова йде про правильну дію, тому констатація вчинку спрямована на виклик внутрішнього конфлікту, позитивне вирішення якого відбувається за методами розв'язування конфліктів. Не вдаючись до осуду, нотації, соціальний педагог спонукає учня до власного аналізу вчинку, збуджує в нього самосвідомість, сприяє зміні поведінки на краще. Прийом потребує певної спостережливості, витримки, стриманості в прояві невдоволення і подразнення поміченим порушенням дисципліни, уміння знайти доцільний для конкретної ситуації прийом чи метод впливу. Ефективність даного прийому відзначав А.С.Макаренко.
Розпорядження,як прийом педагогічного впливу, відрізняється такою особливістю: змушує вчинити визначений позитивний вчинок і одночасно допомагає утриматися від негідного вчинку. Але зловживання розпорядженням не тільки не ефективне, а й шкідливе. Слабовільні діти скоряються, втрачають самостійність та ініціативу, а вольові - озлобляються, стають упертими, роблять усе всупереч. Розпорядження недоречно застосовувати і тоді, коли підліток перебуває в поганому настрої або в стані афекту.
Попередження.Цим прийомом вихователь розкриває неприємні наслідки якихось дій, що обов'язково дадуть себе знати, якщо учень не виправить своєї поведінки. Зміст впливу полягає в тому, що вихователь викликає в дитини, тривогу, побоювання і бажання запобігти згадані неприємні наслідки.
Попередження доцільно використовувати лише зрідка, протилежному випадку губиться новизна й ефект педагогічного впливу.
Виявлення тривоги про майбутні наслідки.Такий прийом впливає з того, що багато ризикових вчинків являють собою імпульсивні дії, пов'язані з поганими навичками, або відбуваються з безтурботною впевненістю, що все мине безкарно. Для нього характерно, що педагог своєю дією або словом дає зрозуміти учню, що про проступок він знає, але негайно не виявляє своє ставлення до того, що трапилось, а має намір поговорити з винним через деякий час. Цей термін не повинен бути ні дуже малим, ні дуже великим. У вихованця, природно, виникає тривога, занепокоєння, тому що він із життєвого досвіду знає, що подібні вчинки мають негативні наслідки. У підлітка з'являються різні припущення щодо наслідків вчинку (правопорушення, вживання наркотиків, тощо). Ці неприємні почуття викликають нові думки, змушують дати оцінку своєму непорядному вчинку. Вихованець, очікуючи розв'язки, кається, дає собі слово надалі не вдаватися до подібної ситуації. Тому, як правило, при зверненні до соціального педагога вже не потрібно вдаватись до інших прийомів, щоб засуджувати або переконувати його в неправильності вчинку. Поза, міміка дитини природно свідчать про те, що винуватий багато чого пережив, обміркував, зрозумів, у нього виникає потреба висловитися, попросити поради, розуміння того, як потрібно чинити - це перший етап. Другий етап методу у свою чергу підрозділяється на дві стадії.
На першій - правильний вчинок відбувається усвідомлено, вимагаючи від дитини значного вольового зусилля. Оскільки їй ще не під силу самостійно здійснити правильний вчинок, вона звертається за допомогою і підтримкою до соціального педагога, має наміри його здійснити.
Відмова від фіксування окремих вчинків.Суть даного прийому полягає в тому, що вихователь, зіткнувшись з окремими порушеннями дисципліни, проступків, не піддається подразненню, а намагається визначити причини і характер їх здійснення. Якщо чинок за своїм змістом не зухвалий, педагог не фіксує на ньому уваги, не висловлює осуду. Необразливими можуть бути окремі необачні вчинки, імпульсивність, порушення, пов'язані з наступним щиросердечним визнанням учнем своєї провини. Використання даного прийому вимагає від педагога прояву спостережливості, вдумливості при визначенні характеру проступку, а також витримки самоволодіння.
Питання для самоконтролю:
1. Сутність вторинної превенції.
2. Соціально-психологічна сутність важковиховуваності.
3. Типи важковиховуваності.
4. Методи і прийоми вторинної превентивної педагогіки.