Проблеми гуманізації праці і трудове середовище
В середині XX ст. активно зросла значимість праці та роль людини як агента трудової діяльності, й в усьому світі з початку 70-х років все більше утверджується ідея гуманізації економіки, зміст котрої зводиться до того, що у взаємодії матеріальних та людських ресурсів акцент зміщується в бік людини. Ця тенденція зумовлена підвищенням потреб людей у результатах праці та в самій праці, підвищенням ролі висококваліфікованого працівника у виробництві, зростанням вимог різноманітних видів діяльності до особистих якостей та здібностей людини.
Зростання продуктивності праці та ефективності виробництва створюють передумови для зміни на краще умов трудової діяльності та життя людей, вирішення багатьох проблем у цій сфері, що передбачає створення соціально-економічних, матеріально-технічних та соціальних умов для ефективної та творчої праці людини. Це і визначає все масштабніший перехід суспільства до гуманізації праці та виробництва, котрі є і результатом НТР, і передумовою реалізації та розвитку її досягнень.
Відчуваючи потребу у всебічній гуманізації праці, розвинуті країни докладають значних зусиль для поліпшення умов праці, розвитку загальної та професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення населення житлом, високоякісними побутовими послугами тощо. Перехід до нового, орієнтованого на гуманістичні цінності стану суспільства можливий лише за відмови від залишкового принципу фінансування соціальної сфери, надання їй пріоритету.
Гуманізація праці й виробництва є багатоаспектною і складною проблемою, розв'язання котрої передбачає використання соціально-економічних, матеріально-технічних та організаційно-економічних чинників. Основою є зміна змісту та умов праці, котра пов'язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. На практиці гуманізація праці забезпечується законодавчими актами, спеціальними галузевими та регіональними програмами, колективними договорами підприємств. Гуманізація праці має на меті сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.
Гострого характеру набула проблема узгодження матеріально-речового та особистісного чинників у сучасних умовах, оскільки застосування нових машин і механізмів висуває нові високі вимоги до можливостей та здібностей людини. Виникає необхідність узгодження вимог людини до техніки та її функціонування і навпаки (з обов'язковим урахуванням того, що саме техніка має служити людині, полегшувати умови її праці й розвитку, створювати умови безпеки функціонування).
Поряд з економічною діяльністю людини загострюється увага до питань її духовної сфери діяльності та розвитку, зростання освіченості населення, покращення соціальних умов життя, розвитку сфери культури, підвищення зацікавленості працівника у розвитку та вдосконаленні виробництва тощо.
Сучасні умови існування людства викликають занепокоєння через стан довкілля, внаслідок чого великого значення набуває саме аспект гуманізації праці та життя людини. В рамках вирішення цієї проблеми необхідними є розробка екологічного законодавства, стимулювання використання безвідходних та ресурсозберігаючих технологій, застосування економічних санкцій за забруднення навколишнього середовища тощо.
Класична програма гуманізації праці складається з таких основних елементів.
Ø Збагачення змістовності праці, коли здійснюється суміщення функцій працівників основного і допоміжного виробництв, контролю за якістю продукції та деякі організаційно-економічні функції, групуються кілька різнорідних операцій тощо.
Ø Розвиток колективних форм організації праці.
Ø Демократизація управління.
Ø Широке залучення працівників до управління виробництвом.
Ø Покращення умов праці.
Ø Раціоналізація режимів праці та відпочинку.
Розглянемо основні з цих елементів програми гуманізації праці та виробництва. Зокрема сучасні науковці у сфері менеджменту доходять висновку про необхідність широкого залучення до управління таких працівників, котрі спроможні самостійно приймати рішення з різноманітних питань виробничого життя. Високорозвинені країни широко застосовують різні форми залучення працівників до управління: участь працівників в управлінні працею та якістю продукції на рівні дільниці чи цеху; створення робітничих рад спільних комітетах робітників та управлінців; участь працівників у прибутках; залучення представників працівників до рад директорів корпорацій.
Сучасні форми участі працівників в управлінні склалися на основі довготривалого протиборства праці й капіталу, цей процес триває і нині. Так, працівники продовжують боротьбу за паритетне представництво в органах управління, за розширення кола питань у колективному договорі та прав профспілок щодо управління виробництвом, за розширення прав і сфери дії органів робітничого представництва. Працівники також вимагають права на повнішу інформацію, права на дії, що перешкоджають здійсненню рішень, з котрими працівники не погоджуються.
Ще одним елементом гуманізації сучасного виробництва та праці є перехід від індивідуальних до колективних або групових форм організації праці. На практиці цей процес відбувається як спільне Вирішення часткових завдань, здійснення виробничого процесу в цілому, виконання наскрізних робіт у процесі нововведень. В рамках переходу до колективних форм організації праці відбувається ряд позитивних зрушень, до котрих можна віднести акумулювання значних обсягів знань членами робочих груп, краще розуміння проблем, розробку альтернатив у процесі підготовки та прийняття управлінських рішень, досягнення узгоджених дій, ефективної взаємодії та колективної відповідальності учасників спільної праці.
Особлива увага в організації колективної роботи надається так званим "гурткам якості", котрі є формою спільного пошуку шляхів вирішення виробничих проблем безпосередніми виконавцями. В рамках участі працівників у "гуртках якості" відбувається пошук резервів раціоналізації праці, покращання якості продукції (спрямованими не на виявлення та виправлення неякісної продукції, а на попередження виникнення браку протягом усього технологічного ланцюга), зниження витрат виробництва, поліпшення умов праці. Ця форма спільної праці надає працівникам можливості самовираження, відчуття причетності до справ фірми, почуття відповідальності за престиж продукції, а також сприяє проявам творчості працівників у процесі трудової діяльності.
Щодо раціоналізації праці, то тут відбувається вдосконалення самого процесу праці, розширення горизонтального та вертикального набору обов'язків, виробнича ротація, застосування систем зв'язку, персональних комп'ютерів, підключених до єдиних інформаційних центрів, налагоджуються нові зв'язки між працівниками в процесі праці, змінюються власне форми та методи організації праці.
Найуспішніші компанії в процесі раціоналізації праці сприяють розвитку у працівників почуття причетності до спільної справи, виявам творчості в роботі, самостійності, створенню сприятливого клімату в колективі, атмосфери довіри та доброзичливості тощо. До нетрадиційних, але досить поширених останнім часом методів раціоналізації праці можна віднести нововведення в організації робочого часу: змінний графік робочого часу, різні графіки робочого тижня, неповний робочий тиждень.
Під впливом науково-технічного прогресу та інших кардинальних змін соціально-економічного життя відбувається еволюція праці як чинника виробництва. Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосереднього процесу виробництва, перехід переважно від фізичної до розумової праці. Зростання складності праці вимагає від працівників підвищення професійної і загальноосвітньої підготовки, розвитку широкого спектра особистих та ділових якостей. Відбувається соціалізація трудових відносин, розвиваються нові форми зайнятості, змінюється характер праці.
Гуманізація праці означає зміну змісту та умов праці, котра пов'язана з удосконаленням техніки та технології внаслідок впливу науково-технічного прогресу. Гуманізація праці має на меті сприяти зростанню її змістовності, найкращому пристосуванню матеріально-технічної бази виробництва до людини, широкій участі працівників у процесах управління та вирішення виробничих завдань на підприємствах.