Проблеми управління соціоприродною системою

Як побудована соціоприродна система і в чому суть управління нею? Істотним моментом управління соціоприродними системами є, безперечно, повна інформація про соціум і всі особли­вості біосфери. В сучасних умовах наявність адекватної інформації, рівень і якість оброблення її комп'ютерними системами вважається одним з найважливіших стратегічних ресурсів і факторів розвитку суспільства. Інформатизація і в Україні здійснюється порівняно швидкими темпами. Для розширення інформації широко використо­вується новітня комп'ютерна техніка. Відбувається не лише наси­чення соціосфери інформаційною технікою і технологіями, але й фор­мується її (соціосфера) суперсистема — інфосфера. Інфосфера є рівень розвитку інформатизації та оволодіння інформаційними ре­сурсами і процесами, що відбуваються усередині суспільства і між суспільством і природою. Досягши рівня інфосфери, суспільство зу­міє забезпечити гармонійну взаємодію соціуму і природи.

Загальні принципи інформатизації суспільства мають своєрідний вияв у особливостях різних сфер буття, в тому числі й соціоприродних процесах. Широке застосування інформатики у вирішенні проблем природного середовища зумовило появу геоекоінформатики. За визначенням професора Олександра Воронова, геоекоінформатика — науковий напрям, що розробляє теорію, методи і технології інформа­ційного забезпечення та автоматизації біосферних і екологічних дос­ліджень з метою раціоналізації природокористування та охорони при­роди. У сучасних умовах без вивіреної екологічної інформації неможливо зрозуміти тенденції екологічного процесу, які іноді бувають загрозливими. Цілком виправданим є копітке вивчення інформації, різних ї рівнів, що стосується екологічних проблем. У соціальній екології виді­ляють такі рівні: локальний, районний, регіональний, національний і глобальний. Кожен з рівнів наповнений своєрідною інформацією, що має принципове значення для управління екорозвитком.

В Україні для екологічних і суспільних структур важливо мати ви­черпну інформацію з місць про наявність водних ресурсів, спосіб їх використання з метою оптимальної реалізації рекомендацій в агро-системі. Екологічні структури проявляють інтерес до інформації про урахування вимог екології при розробці і прийнятті рішень інженер­них, технологічних, організаційних та проектуванні цивільних і про­мислових об'єктів. Використання ж лише екологічної інформації при виборі методів і засобів управління екорозвитком не є достатнім. Ви­бір методів і засобів управління має збагачуватись соціальною інфор­мацією. Поєднання соціальної та геоекоінформації дозволяє ефектив­но керувати соціоприродними процесами, прогнозувати тенденції розвитку і взаємодії суспільства і природи на віддалену перспективу. В Україні активно вдосконалюються державні механізми регулюван­ня і контролю за використанням природних ресурсів і станом навко­лишнього середовища. Основою державного управління в Україні вис­тупають місцеві органи самоуправління різного рівня — від районних, міських, обласних до Верховної Ради — та їх виконавчі комітети. Ради мають постійні депутатські комісії з питань охорони природи, наділе­ні правом законодавчої ініціативи, здійснюють контроль за виконан­ням природоохоронного законодавства. Міністерство охорони навко­лишнього природного середовища та ядерної безпеки також має функції регулювання і контролю використання природних ресурсів. У системі Міністерства діють підрозділи, що опікують усі адміністратив­но-територіальні райони і деякі природні регіони. Питанням управління соціоприродним середовищем активно займається також Націо­нальна Академія наук України, її спеціалізовані інститути, що виконують фундаментальні дослідження. В Україні створюється об'єднана систе­ма соціоекологічного моніторингу, що дозволяє на основі єдиної нор­мативно-методичної бази, стандартизації і метрології підвищити ре­зультативність управління екологічними процесами. У формуванні екологічної свідомості населення важливу роль відіграє освіта.