Взаємозв’язок соціології з іншими науками

Згадаємо дане в першому параграфі визначення об’єкта і предмета соціології.

Оскільки вона вивчає суспільство і виявляє закономірності становлення, функціонування

і зміни соціальних спільнот, соціальних інститутів, структур і систем, а також

соціальних дій людей, то вона тісно пов’язана з усіма науками про суспільство і

людину. Ці зв’язки реалізуються по багатьом каналам, з яких чотири наступних відіграють

особливо важливу роль.

Взаємообмін науковою інформацією. Зараз важко знайти політологів і журнал

істів, які ігнорують дані соціологічних досліджень електоральної поведінки;

правознавців, байдужих до встановленої соціологом суспільної думки про проекти

законів; психологів і педагогів, не знаючих висновків соціології особистості,

малих груп і колективів; економістів, що не цікавляться напрацюваннями в галузі

соціології праці і виробництва. Активними споживачами соціологічної інформації

стали філософи, історики, теологи, культурологи, кримінологи, філологи, географи,

фінансисти, екологи, медики, соціальні працівники, представники управлі-

нських і всіх інших наук, що вивчають людину і різні форми громадського життя

людей.

Соціологія не тільки поставляє потрібну різним наукам інформацію, але і жадібно

усмоктує в себе висновки, до яких доходять учені з родинних галузей знання. Основн

і висновки філософії мають для неї теоретико-методологічне значення, висновки

інших наук ураховуються при розробці дослідницьких програм, формулюванні

гіпотез. Обмін наукової інформації має не тільки взаємний, але взаємозбагачуючий

зміст.

Розділ ІІ. Науковий статус соціології на початку ХХІ ст.

Інтенсивне формування і розвиток галузей соціології, що вивчають прикордонні з

іншими науками проблеми. Мова йде про:

1. соціальну філософію,

2. соціальну антропологію,

3. історичну соціологію і соціологію історії,

4. економічну соціологію,

5. соціокультурологію,

6. політичну соціологію і соціологію політики,

7. космосоціологію (соціоастрономію),

8. конфліктологію,

9. соціальну статистику,

10. сихосоціологію (соціальну психологію),

11. соціокримінологію,

12. соціобіологію,

13. соціогеографію,

14. екосоціологію,

15. соціолінгвістику,

16. соціальний менеджмент і соціологію менеджменту,

17. соціологію реклами,

18. соціологію соціальної праці,

19. соціальну педагогіку,

20. соціальний маркетинг,

21. бібліосоціологію (соціобібліотековедення),

22. соціологію культосвітньої роботи,

23. соціальну логотерапію,

24. іміджіологію,

25. математичний аналіз соціальної інформації.

Ці і деякі інші галузі знання з однаковим правом можна відносити і до соціології,

і до тієї науки, що відбита в назві відповідної галузі. Міжнауковий характер деяких із

зазначених галузей має більш складний характер. Конфліктологія, наприклад, синтезу

є висновки про закономірності виникнення, перебігу і подолання соціальних

конфліктів, здійснені соціологією, філософією, історією, менеджментом, загальною

і соціальною психологією, юридичними науками.

Соціальна логотерапія – похідне від взаємодії соціології, філософії, логіки, терап

ії, загальної і соціальної педагогіки, психології, культурології, теорії і методики

соціальної праці. Іміджеологія – продукт взаємопроникнення соціології, психології,

політології, культурології, філології (журналістики), менеджменту і науки рекламної

діяльності.

Зазначимо, що серед виділених галузей є і такі, котрі свідчать про взаємозв’язки

соціології з науками, що традиційно відносять до розряду природних (астрономія,

біологія, географія, статистика, математика). Цей факт – один з доводів на користь

висновку, відповідно до якого соціологія виконує функцію інтеграції суспільних і

природничих наук.

Перетворення ряду зазначених галузей знання в автономні науки. Друга половина

XX ст. характеризується бурхливим розвитком дисциплін, що мають міжнауковий

характер. Спочатку вони формуються як галузі суміжних наук, але після нагромадження

визначеної маси специфічних знань фактично стають самостійними наука68

Юрій М.Ф. Соціологія

ми, відділяються від своїх «батьків», займаючи і розсовуючи нішу, що є між ними. На

сьогодні таку самостійність повною мірою завоювали соціальна філософія, соціальна

антропологія, соціальна статистика, економічна соціологія, конфліктологія, соц

іальна психологія, соціальна педагогіка, соціогеографія і соціальна екологія. Інші із

згаданих галузей нині переживають процес активного пошуку свого специфічного

предмета й автономізації.

Обмін дослідницькими методиками. На зорі свого існування соціологія запозичувала

методики дослідження в натуралістів (спостереження за досліджуваним об’єктом

і експеримент, статистичні і математичні процедури обробки інформації), істориків

(порівняльно-генетичний фактуальний аналіз), психологів і антропологів (різні тести,

індивідуальні і групові співбесіди, процедури діагностики свідомості і психіки

людей). Вона і зараз не відмовляється від можливості поповнити свій методичний

арсенал за рахунок напрацювань, насамперед, в галузі інформатики і математичного

аналізу інформації. Але до сьогодні відношення між соціологією й іншими науками

про суспільство і людину з приводу дослідницьких методик принципово змінилися.

Соціологія перетворилася у своєрідний полігон розробки, апробації і коригування

різноманітних методів збору, аналізу й інтерпретації наукових даних, дослідницьких

інструментів, процедур, технік і технологій, різних варіантів їх сполучень у методиці

емпіричних і теоретичних досліджень. Нині соціологія обдаровує інші науки накопиченим

і трансформованим нею методичним багатством.

Сучасна психологія і педагогіка активно використовують соціометричні методики

і якісні методи аналізу проблематики малих груп. Економісти, юристи, політологи,

журналісти, екологи, валеологи, медики, культурологи, представники багатьох

інших наук про суспільство і людину беруть на озброєння методики соціологічних

опитувань: анкетування, інтерв’ювання, експертних, телефонних, пресових, поштових,

факсових і інших способів з’ясування суспільної думки. Історики, проводячи

наукові дослідження, не можуть обійтися без контент-аналізу джерел, а філологи –

без методик соціолінгвістики.

З жалем констатуємо сумний факт. Багато суспільствознавців, що починають

дослідницьку роботу, або не знають соціологічних методик, або мають про них поверхове

уявлення. У кращому випадку, вони знають суть того чи іншого соціологічного методу.

Але метод ще не методика, його використання припускає застосування відповідного

йому набору дослідницьких інструментів, процедур, технік і технологій. Ліквідація даного

пробілу – основне завдання всіх наступних розділів даного підручника.