Соціологічні концепції особистості
Соціологічні концепції особистості поєднують цілий ряд дуже різних теорій. Усі
вони визнають особистість специфічним освітам, сформованим під впливом тих чи
інших соціальних факторів. Така постановка проблеми приводить до аналізу особистост
і винятково з погляду соціології. Джерела даної позиції ідуть коренями в соціальну
філософію.
Соціологічні концепції особистості почали розвиватися в другій половині XIX – на
початку XX ст. Потреба в загальній соціологічній теорії особистості випливала з розум-
іння необхідності знайти постійне співвідношення або, інакше кажучи, постійну величину,
що детермінує процеси, які відбуваються в соціальних макроструктурах. Пояснюючи
ці процеси у взаємодіях індивідів і спільнот, ми завжди знаходимо деяку орган
ізаційну цілісність властивостей індивіда, яка «переломлює» впливи і стимули, що
виходять від спільноти, і стійким чином визначає реакції людини на середовище.
На початку 30-х рр. XIX ст. у соціології, як уже наголошувалося, сформувався науковий
напрям – структурний функціоналізм (чи просто функціоналізм), засновниками якого
були Е. Дюркгейм, А. Р. Редклифф-Браун (1881-1955) і інші дослідники. Це наукова школа
почала з дослідження норм, тобто утверджень членів групи, як варто поводитися в дійсності
при різних обставинах. Особливо велику увагу функціоналізм приділяв проблемам інституц
іональних норм, що називалися роллю. Функціоналісти вважали, що одиницею соц-
іального аналізу в соціології є не діючий індивід, а роль. Концепція соціальних ролей дуже
проста. Кожна людина в різних групах (малих і великих) займає якесь визначене положення
(статус), з яким пов’язані зразки поведінки. При цьому група, в яку включений індивід,
очікує від нього поведінки, що відповідає даним зразкам. Отже, ми можемо говорити про
рольову поведінку батька, матері тощо.
Таким чином, соціальну роль можна визначити як відносно постійну і внутрішньо
пов’язану систему вчинків (дій), що є реакціями на поведінку інших осіб, перебіг
яких відбувається відповідно до більш-менш чітко встановлених зразків, котрі група
очікує від своїх членів.
Якщо виходити з даного розуміння соціальної ролі, то рольову поведінку індив
іда можна аналізувати через ті функції, які людина виконує в різних соціальних об’єднаннях.
Не випадково американські вчені Дж. Морено (1892-1974) і Р. Мертон (1910-
1998) визначали особистість як функцію тієї сукупності соціальних ролей, які викону
є індивід у суспільстві.
Процес реалізації ролей залежить від великого числа факторів:
•біопсихологічних можливостей людини, що можуть сприяти чи гальмувати
виконання тієї чи іншої соціальної ролі;
•особистісного зразка, що визначає комплекс ідеальних рис, які індивід повинен
виявляти при виконанні ролі, а також комплекс ідеальних способів поведінки,
яких група очікує від людини;
Юрій М.Ф. Соціологія
•характеру ролі, прийнятої в групі, і характеру соціального контролю, покликаного
стежити за виконанням членами групи рольової поведінки;
•структури групи, її згуртованості і ступеня ідентифікації індивіда з даною групою.
Хоча соціальну роль не можна вважати основною одиницею соціологічного анал
ізу, тому що вона випливає з характеру взаємодій індивідів, однак роль виявляється
дуже корисною при вивченні інституціональних відносин у суспільстві.
Оцінка рольової концепції особистості дана в роботі Дж. К. Хоманса «Повернення
до людини», в якій він пише, що практично, а не у філософському розумінні, питання
полягає не в тому, чи законно розглядати роль як основну одиницю аналізу, і не в
тому, чи існують рольові інститути реально, а в тому, чи призвела теоретична програма
функціоналізму до пояснення соціальних явищ, включаючи результати самого
функціонального аналізу. Питання не в тому, чи міг досягти цього функціоналізм, а
в тому, чи досяг він цього сьогодні. На це питання Хоманс відповідає негативно.
Інтеракціоністський підхід до концепції особистості заснований на методологічному
принципі, відповідно до якого ні особистісні фактори, ні умови зовнішнього
оточення, якщо їх розглядати ізольовано, не можуть повною мірою пояснити повед
інку людини. Основною детермінантою поведінки людини виступає процес постійно
ї взаємодії між цими факторами. Оскільки процес взаємодії розуміється дослідниками
не завжди однаково, у межах інтеракціонізму виникло кілька різних напрямів –
так званих теорій обмеженого застосування. Треба відзначити, що інтеракціонізм у
підході до теорії особистості не має нічого спільного із символічним інтеракціонізмом,
що являє собою один з методологічних принципів вивчення внутрішньогрупових
і міжособистісних відносин.
Для розуміння відмінностей у інтеракціоністських концепціях особистості необх
ідно розглянути їх історичні передумови, точніше, ті елементи, що мали місце в
рамках персонологічних і біхевіористських моделей особистості.
Німецько-американський психолог К. Левін (1890-1947) розробив у 1936 р. принцип
взаємодії особистості із середовищем, у якому розрізняв середовище фізичне і
психічне. Учений вважав, що поведінка залежить не від минулого і не від майбутнього,
а від поля теперішнього. На його думку, фізичне і соціальне середовище реально
виступають для суб’єкта у вигляді психологічних феноменів. Тому для різних індивідів
об’єктивне оточення уявляється різним залежно від його особистісної значущості.
При цьому психологічна реальність при взаємодії особистості із середовищем є
найбільш значущою.
У концепції особистості американського соціолога Г. Меррея проблема взаємодії
індивіда із середовищем аналізується через редукування характеристик індивіда до
його потреб, а властивостей середовища – до тих її факторів, що сприяють чи перешкоджають
задоволенню цих потреб. Властивості середовища Меррей позначав поняттям
«тиск». Основними одиницями при дослідженні взаємодії особистості із середовищем
служили різні сполучення потреб і впливу соціального середовища.
Ідеї інтеракціонізму по-різному виявлялися в біхевіоризмі і психоаналітичній
теорії особистості. У біхевіористській школі ідеї інтеракціонізму були викладені в
концепції особистості американського психолога Е. Толмена. В ортодоксальну систему
біхевіоризму було включене поняття «пізнавальні (чи когнітивні) карти». Його
суть зводилася до того, що будь-яка особистість не просто механічно реагує на стимули,
що виходять із середовища, а зіставляє їх зі сформованими у свідомості стерео75
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
типами на основі досвіду «карти поля». Отже, у взаємодію із середовищем людина вносить
власний елемент активності і поведінки. Погляди Толмена стали основою роз’єднання
«чистого» біхевіоризму з ідеями когнітивної психології.
Психоаналітична концепція особистості найбільш яскраво виражена в поглядах
З. Фрейда, що розглядає процес взаємодії індивіда і суспільства як соціопсихологічний
конфлікт, а саму особистість як ансамбль ірраціональних, несвідомих потягів.
Фрейд зазначав, що цивілізація з її заборонами і санкціями, з одного боку, велике
благо і необхідність, інакше людство, цілком підкорившись сексуальним і летальним
інстинктам, не змогло б вижити, але, з іншого боку, вона – тягар і небезпека для людини,
оскільки дедалі більше витиснення потягів призводять до прогресуючого розвитку
неврозів, зростаючої незадоволеності, тривоги, деформації характерів, відчуження,
несвідомого лицемірства тощо. Оскільки суспільству загрожує дезинтеграція,
є необхідність у соціалізації і соціальному контролі.
Загалом можна сказати, що сучасні інтеракціоністські концепції особистості знаходяться
в стадії формування і зазнають впливу різних концепцій і теорій. Різними
вченими цей вплив оцінюється по-різному, залежно від того, які елементи взаємодії
суспільства й особистості висуваються на перший план.
Основні положення інтеракціоністських концепцій особистості добре виклав сучасний
американський соціальний психолог Б. Екехаммар. Інтеракціоністські концепц
ії особистості можуть розглядатися як синтез персонологізму і ситуаціоналізму.
Це означає, що ні індивід сам по собі, ні ситуація сама по собі не висуваються на перший
план, а як основне джерело варіацій поведінки розглядається взаємодія двох фактор
ів.
Соціалізація особистості