Соціальна структура суспільства. У соціальній структурі суспільства прийнято виділяти такі підструктури: соціально-
У соціальній структурі суспільства прийнято виділяти такі підструктури: соціально-
поселенську, соціально-класову, соціально-етнічну, соціально-демографічну.
Кожна підструктура характеризується своїм набором соціальних організацій і установ,
своєю системою соціальних ролей, соціальних цінностей і норм.
Основним елементом соціальної структури є:
•соціальні спільності (великі і малі групи);
•професійні групи;
•соціально-демографічні групи;
•соціально-територіальні спільності.
Найбільша одиниця в соціальному структуруванні суспільства – клас. У соціолог
ії є різні визначення цього поняття. В. Ленін дав кращу дефініцію класів, показавши,
що класи – це великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем у системі
виробництва, за їх відношенням до засобів виробництва, за їх роллю в громадській
організації праці, за способами отримання і розмірами тієї частки суспільного багатства,
якою вони володіють.
Соціально-класова структура суспільства завжди рухлива. Зникають одні класи і
соціальні групи, з’являються нові, а іноді, як це відбувається сьогодні в нашій країні,
– класи і соціальні групи відроджуються. Наприклад, селяни-одноосібники,
підприємці.
Досить тривалий час вітчизняні соціологи, виходячи з марксової схеми, бачили в
соціальній структурі нашого суспільства два дружніх класи: робітничий клас і колгоспне
селянство, додаючи соціальну групу інтелігенції. Формально кожна з цих груп
володіє необхідними для соціального структурування ознаками. Але це занадто плоска
фотографія, і вона не дає відповіді на багато питань. Наприклад, куди за цією класиф
ікацією необхідно відносити партійну і господарську номенклатуру, що також, за
ленінським визначенням, володіла всіма необхідними класоутворюючими ознаками.
Швидше за все, вона була не просто самостійним класом, а в силу її можливостей
розпоряджатися власністю, мати значну частку суспільного багатства, відігравати
значну роль в організації праці – головним, основним класом суспільства. Тоді стає
зрозумілим визначення «серпнева революція 1991 року» – усунення від влади класу
номенклатури. У західній соціології, підкреслюючи роль сучасних менеджерів в економ
ічному і державному житті, пишуть про революцію управлінців.
У суспільстві завжди є клас, який виконує функції провідного. В умовах науково-
технічної й інформаційної революції, наміченого переходу до постіндустріального
суспільства такими стають ті соціальні групи, в яких накопичується потенціал для
якісного прориву в розвитку суспільства. До них відносяться інженерна інтелігенція,
носії високотехнологічного, наукомісткого виробництва, творці програмних продукт
ів – тобто інженери, конструктори, висококваліфіковані робітники. Сюди ж при85
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
микають представники гуманітарної інтелігенції, що забезпечують вкладення в людину,
її індивідуальний розвиток, – учені, учителі, працівники вищої школи тощо. Саме
ці соціальні групи, можливо, створюють основу нового середнього класу нашого сусп-
ільства, забезпечуючи його прогрес, стабільність, і є по-справжньому провідним класом.
Поряд з горизонтальною розшифровкою соціально-класової структури можна
здійснити і вертикальну, за рівнем освіченості, професійної кваліфікації. Наприклад,
серед робітників виділити групи низької, середньої і високої кваліфікації.
Співвідношення приблизно 25:50:25. Дослідження свідчать, що розподіл на три групи
цілком достатній.
Складніше здійснити вертикальну розшифровку інтелігенції. Традиційно до неї
належать люди, зайняті професійно розумовою працею, що вимагає спеціальної підготовки.
У соціології цю групу часто поділяють на власне інтелігенцію і службовців. До
інтелігенції зараховують працівників, професійно зайнятих кваліфікованою розумовою,
як правило, творчою працею, що вимагає вищої і середньої фахової освіти, хоча
це можуть бути і практики. До службовців-неспеціалістів відносять працівників розумово
ї праці, де не потрібна обов’язково наукова освіта, хоча вона і може бути: рядовий
міліціонер, касир, секретар, обліковець тощо. Не слід відносити до інтелігенції
всіх людей, що закінчили ВНЗ. Серед робітників до 10 відсотків мають вищу і середню
фахову освіту. Визначальним у цьому плані є характер праці. У вітчизняній соціології
спробували знайти вихід, увівши поняття робітник-інтелігент. Це група робітників,
зайнятих кваліфікованою працею, де потрібна гарна професійна підготовка, фахова
освіта. Наприклад, робітники-випробувачі, пілоти, оператори складних верстатів і
установок тощо.
Можна говорити, що з розвитком суспільства його соціальна структура все більш
ускладнюється й окремі групи людей знаходяться ніби на стиках різних класів і соц
іальних груп.