Шляхи і способи регулювання соціальних конфліктів
Шляхи і способи регулювання соціальних конфліктів залежать від особливостей
їх виникнення і перебігу. П. Сорокін справедливо вказував на зв’язок конфлікту з
задоволенням потреб людей. На його думку, джерело конфліктів лежить у придушенні
базових потреб людей, без яких вони не можуть існувати. Насамперед, потреба в їжі,
одязі, житлі, самозбереженні, самовираженні. При цьому важливі не тільки самі ці
потреби, але й засоби їх задоволення, доступ до відповідних видів діяльності, який
обумовлений соціальною організацією суспільства.
У цьому зв’язку визначення шляхів регулювання конфліктів повинно ґрунтуватися
на знанні пріоритетних потреб, інтересів і цілей людей у ті чи інші періоди розвитку
суспільства.
Найкращий спосіб регулювання соціального конфлікту – його запобігання, ум-
іння діяти превентивно. Треба знати і вміти спостерігати за такими явищами, які можна
було б назвати індикаторами конфлікту. Серед них: непокора, напруженість, невдоволення
співробітників, зниження основних показників виробничої діяльності,
збільшення числа скарг, невиходів на роботу, порушень дисципліни, звільнень.
У виробничому колективі можна впроваджувати спеціальні механізми відстеження
таких соціальних індикаторів. Наприклад, у Японії для цієї мети використовують
гуртки якості, служби уваги, робочого настрою, телефон довіри і навіть гумовий манекен
адміністратора.
В умовах наростання соціальної напруги знання її індикаторів дозволяє вміло не
давати приводу для інциденту, з якого починається конфлікт. Інцидентом можуть
виступати такі обставини, як різка зміна зовнішньої ситуації, що провокують дії однієї
з конфліктуючих сторін, виникнення спірних ситуацій. Найчастіше як інцидент виступають
непродумані дії адміністрації, пов’язані з нововведеннями, невдалими кадровими
рішеннями.
До інциденту керівництво може займати різні позиції:
•не почувати напруженості, реагувати в звичайному стилі, тим самим наближаючи
конфлікт;
•усвідомлювати ситуацію, але відповідати неадекватно;
•займати позицію невтручання.
Після інциденту, з якого починається соціальний конфлікт, можливі різні варі-
анти поведінки:
•розгубленість і бездіяльність (страусина політика);
•агресивна позиція;
Юрій М.Ф. Соціологія
•солідарність і навіть керівництво страйком;
•подачки страйкуючим;
•вплив через неформальних лідерів.
Головне полягає в тому, втрачений чи ні з боку адміністрації контроль за розвитком
подій. В активній, піковій стадії конфлікту відбуваються диференціація й інтеграц
ія учасників конфлікту навколо висунутих вимог.
Це стосується і лідерів, і рядових учасників конфлікту. Конфлікт – це майже завжди
боротьба лідерів протилежних сторін. Перемагає той, хто сильніший і розумні-
ший. Тут протистоять дві тенденції. З одного боку, прагнення зруйнувати страйк будьякими
способами. Носіями цієї лінії виступають адміністрація, часто – профспілкові
структури. З іншого боку, прагнення лідерів конфлікту з більшою результативністю
реалізувати поставлені цілі, завдання. Найчастіше це створення особливих органів
управління поза традиційними структурами, наприклад, страйкових комітетів. У нас
поки мало лідерів робочого руху – це неминучий результат тоталітарної системи.
Для управління соціальним конфліктом надзвичайно важливе уміння вести переговори,
адже в кінцевому рахунку обидві конфліктуючі сторони зацікавлені в досягненн
і компромісу.
У процесі ведення переговорів можна виділити:
•підготовчу фазу, первісний вибір позиції;
•пошукову фазу;
•фінальну фазу.
Західні соціологи розробили кілька принципів, що допомагають лідерам вести
переговори в процесі вирішення соціального конфлікту.
Найважливіші серед них:
•переговори починаються з конструктивного визначення проблеми;
•сторони, що беруть участь, повинні розуміти одна одну;
•довгострокові рішення базуються на інтересах, а не позиціях;
•переговори повинні бути гнучкими.
Крім того, існує кілька правил ведення переговорів при вирішенні соціального
конфлікту.
Правило вислуховування. Треба уважно вислуховувати усіх під час переговорів.
Не переривати виступаючих за жодних обставин ні репліками, ні вигуками.
Правило рівності. При будь-якому розкладі сил, при будь-якій ієрархії на переговорах
сторони розміщаються так, щоб підкреслити рівність. Ніякої влади посади,
тільки влада авторитету.
Дуже важливі уміння викладати аргументовано, у міру емоційно свою точку зору;
невимушено поводитися. Зрозуміло, не доходячи до базікання, безтурботності, шапкозакидання.
Процедурне правило. Необхідно дотримуватися порядку роботи, регламенту,
черговості повідомлень, залучення консультантів, юристів.
Правило безоцінних суджень. Слід відмовитися від слів, що несуть негативний
відтінок стосовно опонента.
Правило переговорного приміщення. Переговори вести тільки не в кабінеті начальника.
Необхідно відносно нейтральне, спеціально обладнане приміщення.
Для нашого суспільства характерне наростання конфліктності. Міграція населення,
інфляція, ріст безробіття – усе це обіцяє нам нелегке і конфліктне майбутнє.
Важливо накопичувати досвід цивілізованого вирішення соціальних конфліктів. Умі-
Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття
ння керувати ситуацією, знаходити компроміси – необхідна якість для соціолога, менеджера,
соціального працівника, тим більше керівника, політичного чи суспільного
діяча.
Підсумки конфлікту визначаються за багатьма параметрами. Рух і вирішення
локального конфлікту найчастіше не впливає на життя більшості населення. Глобальні,
національні і міжнаціональні конфлікти відбиваються на долях мільйонів людей, знищують
культурні цінності і виробничі потужності, несуть життя. Між цими крайніми
формами конфлікту багато інших варіантів.
Соціальний конфлікт – складна соціальна взаємодія, змістом якого є процес розвитку
і вирішення непримиренних суперечностей, тобто таких, котрі неможливо вир
ішити без зміни основних умов і факторів взаємодії. З цього випливає – вирішення
конфлікту вимагає змін у соціальному житті людей.
Водночас, необхідно враховувати, що жодне суспільство ніколи не буває за всіма
показниками тільки конфліктним. У будь-якому суспільстві, що навіть знаходиться
в стані війни, спостерігається не тільки конфлікт, але й згода.
Консенсусологічний напрям у соціології розвивався такими відомими соціологами,
як О. Конт, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, П. Сорокін і іншими. Хоча слід зазначити,
що в класичній соціології одними авторами абсолютизувалася роль конфліктів у
розвитку суспільства, іншими – роль згоди. У сучасній українській соціології спостер
ігається крен у бік розвитку конфліктології при недостатній увазі до соціальної
згоди.
У розвитку соціальної згоди можна виділяти етапи, форми, досліджувати довжину
і тривалість. Принципово важливо розрізняти ціннісну і функціонально-цільову
згоду. Ціннісна згода – це характеристика стану і взаємодії між соціальними суб’єктами,
що знаходились у єдності, які орієнтуються на близькі, співпадаючі цінності.
Функціонально-цільова згода – це характеристика взаємозв’язку між соціальними
су-б’єктами, що знаходились у єдності, які мають загальні потреби, інтереси і мету, а
також загальні уявлення про способи їх досягнення, закріплені в правових нормах.
Функціонально-цільова згода – це завжди згода соціальних суб’єктів, що переслідують
визначену мету.
Соціальна згода має багатофакторну детермінацію. Її виникнення і розвиток залежить
від багатьох умов і факторів, соціально-економічного, соціально-політичного,
суспільного і духовного характеру.
Згода і конфлікт – невід’ємні риси соціальної реальності. У кожен окремий пер
іод свого існування суспільство характеризується різним ступенем виявлення згоди
чи конфлікту між соціальними суб’єктами, особливостями їх взаємопроникнення.