Студентська молодь – специфічний об'єкт виховання

Реформа виховання, що здійснюється в Україні, покликана вивести суспільство на якісно новий ступінь економічного, політичного і культурного розвитку. Але неможливо перевести в якісно новий стан суспільство без адекват­ного переведення в такий же стан осіб, що складають суспільство. Звідси особлива відповідальність вищої школи за підготовку висо­кокваліфікованих спеціалістів, які володіють такими ж високими куль­турними якостями. Важливою особливістю студентської молоді є те, що процес надбання і засвоєння нової інформації, здобуття знань активно впливає на зміни її якісного стану Виконуючи специфічну соціальну роль — творчо оволодіваючи знаннями, уміннями, навика­ми — студентство переходить з одного якісного стану в інший, ви­щий, залишаючись, як правило, незмінним структурно. Навчання, освіта, виховання — поняття за змістом нерозривні, взаємопроникливі, обов’язкові компоненти єдиної науки педагогіки. Без навчання неможлива ні освіта, ні виховання. Це очевидно. Та навчання, яким би не було досконалим, не вичерпує поняття освіта і тим більше поняття виховання. Якщо освіта — сукупність різноманітних соціаль­них інститутів, діяльність яких спрямована на навчання і виховання, інститут суспільства, що надає суспільним відносинам по передачі і нагромадженню соціального досвіду, формуванню особи та ін., то виховання — процес формування особи, її знань, духовних ціннос­тей, можливих соціальних потреб, запитів та ін.

В сучасних умовах визначальним в педагогічному трикутнику по­ряд з освітою є виховання. І часто від учителів можна почути, що ніколи ще життя не ставило перед школою стільки важливих і склад­них завдань, не ставило настільки високих вимог до загальної куль­тури і спеціальних знань педагога. І хоча школа непогано навчає дітей основам наук і вчителі непогано підготовлені, та тут-то вчителі слабо озброєні в сфері виховання молоді. Такий розрив в сучасних умовах дуже небезпечний. Справа в тому, що і студентство недоста­тньо виховується. Культ знань часто заслоняє культ людини. Адже виховувати значно важче і складніше, аніж навчати. І глибоко пра­вий Василь Сухомлинський, який говорив, що «бути добрим вчите­лем можна тільки будучи добрим вихователем». Сучасні викладачі — професори, доценти вищої школи вважають, що в навчанні основ наук вища школа зберігає за собою провідну роль: більшість знань студенти здобувають у вищій школі і потім застосовують їх на прак­тиці. Але такого не можна сказати про виховання.

Формування особи — головне завдання вищої школи. Адже успіх в навчанні і навіть в освіті сам по собі не веде до успіху у вихованні людини-особи. Характерною рисою студентства є його висока грома­дянська активність, соціальний оптимізм, спільність мети і інтересів, прагнення досягнути високого освітнього і культурного рівня. Саме в молодості активно відбувається формування особистісних якостей. Бу­дучи специфічною соціальною спільністю, — студентська молодь тісно зв'язана з іншими соціальними спільностями, верствами населення і поділяє їх проблеми. Суспільство активно впливає на студентство, ад­же майбутнє суспільства, насамперед, залежить від молоді. Крім об'єк­тивних факторів виховання особи, важливу роль відіграють і суб'єк­тивні фактори — цілеспрямоване виховання, активна пізнавальна діяльність самих вихованців. Навчально-пізнавальна діяльність перед­бачає підготовку членів суспільства до майбутньої кваліфікованої пра­ці, без якої неможливий розвиток матеріального і духовного вироб­ництва. Але це не тільки процес, завдяки якому суспільство задовольняє свої потреби в висококваліфікованих спеціалістах, а й процес повні­шого і глибокого засвоєння нагромадженого людством досвіду, пізнання законів розвитку природи і суспільства, створення нових кон­цепцій, матеріальних і духовних цінностей.

Сучасна система виховання не тільки транслює зразки культу­ри, матеріальне і духовне багатство від покоління до покоління, із однієї сфери в інші, а реалізує функцію генератора і охоронця куль­турного надбання суспільства. Аналіз теоретичних положень, фак­тів, явищ і методів, засобів виховання дає можливість визначити, по-перше, соціологія виховання — частина соціологічної науки, що досліджує виховний процес під кутом зору соціалізації індивіда і формування особистісних якостей. Саме становлення і розвиток особи в процесі засвоєння нею соціокультурної спадщини — основ­ний об'єкт дослідження соціології виховання. По-друге, взає­мозв'язок суспільства і особи дозволяє вести мову про рівні вихов­ного процесу, коли відбувається відтворення особистісних факторів під впливом цілеспрямованих зусиль різних інститутів виховного процесу. Єдність рівнів виховного процесу створює передумову для гармонізації особи. По-третє, системи соціальних регуляторів пове­дінки і діяльності особи по-різному впливають на соціальні спіль­ності суспільства, зумовлюючи основні типологічні характеристики і суспільства, і особи. Соціологія виховання розглядає виховання як триєдиний процес взаємодії соціального середовища, суспільних і державних інститутів і соціальної активності самої особи.

Література

Б а р а н о в А. В. Социология и перестройка //Постижение. М.: Прогресс. 1989.

Б и б л ер В. С. От наукоучения к логике культуры. М, 1991.

Г у р о в а Р. Г. Социологические проблемні воспитания. М., 1981.

Стиль жизни личности. Теоретические и методологические проблеми. Киев, 1982.

Михайло в Ф. Т. Общественное сознание и самосознание индивида. М., 1988.

С о р о к и н П. А. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

X а р ч ев А. Г. Социология воспитания. М., 1990.

Я х и э л Н. Социология и социальная практика. М., 1985.

Питання для повторення

Що є предметом соціології виховання?

Фактори формування соціальної поведінки особи. Основні зав­дання соціології виховання.

Що таке соціальна програма і її роль у вихованні особи?

В чому суть потреб та інтересів особи?

Що таке соціальне середовище?

В чому суть механізму соціалізації особи?

Чим визначається соціальний статус особи?

Що таке виховання?