Суперечності суспільного розвитку. Проблеми вільного часу

Суперечності особи і суспільства, соціального і індивідуального переходять у зміст структури вільного часу, підкреслюють нерозривний зв'язок часу з

людським життям, з його проблемами. Дос­лідження соціальних основ людської життєдіяльності неминуче зус­трічається з тим, що відмінність вільного і робочого часу — один з важливіших показників соціологічного аналізу. Соціологія у роз­робленні методології аналізу часто звертається до феноменологічної філософії Едмунда Гуссерля. Основними вимогами феноменологіч­ного методу є, по-перше, феноменологічна редукція, тобто утриман­ня від якихось би не було суджень, що стосуються об'єктивної ре­альності і виходять за межі «чистого» (тобто суб'єктивного) досвіду; по-друге, трансцендентальна редукція, тобто розгляд самого суб'єк­ту пізнання не як реальної, емпіричної, соціальної і психологічної істоти, а як чисто трансцендентальної свідомості. По праву основною категорією феноменології може стати категорія часу, а важливою ме­тодологічною позицією відмінності внутрішнього і зовнішнього часу. Один з відомих соціологів Макс Шеллер відмічав, що існує різниця між реальною соціологією і соціологією культури. Предмет реальної соціології — практико-життєва, інстинктивна сфера життя людини. Предмет же соціоло­гії культури — сфера духовного життя, ідеальна. Але відмінність не абсолют­на, а випливає з того, що в основі будь-якої дії людини лежить так звана антропологічна, тобто природна для людини подвійність інстинктивного і духовного. Макс Шеллер і виділяє дві сфери життя людини. Та мова-то йде про єдине життя і єдину людину. Єдність випливає з невизначеного яви­ща — поняття інтенціональність. Інтенціональність — основна характерис­тика часу означає здатність свідомості людини бути спрямованою, цілісною і єдиною, незважаючи на багато способів, що змінюються в ньому, а також па те, що свідомість може бути звернена і в середину, до самої людини, і на ззовні, на зовнішній світ. Для феноменології характеристика повнокровного життя свідомості в протилежність ще не розвинутої свідомості дитини, зату­хаючої свідомості літньої людини, яка не може ні на чому зосередитися, відрізняється поганою пам'яттю та ін. Інакше, інтенціональність — здатність до саморегуляції, самоорганізації. В феноменології самоорганізація зв'язу­ється з внутрішнім часом. Звичайно ж, часом називають особливу форму життєвої єдності.

Відмінності внутрішнього і зовнішнього часу показують, що форм життя — нескінченно багато. Кожна особлива форма, характеризується своїм власним внутрішнім часом. Історики зустрілись з проблемами складності встановлення єдиної хронології подій у стародавніх культурах. Локальність їх існування привела до формування у кожній культурі власного уявлення про літочислення. Християнське уявлення про час довго не приживалось на території, населеної людьми, які визнавали язичество, залишаючись зовнішнім часом співіснування християн, які належать до різних етнічних культур. Цікава доля фізичного або астрономічного часу. На певному етапі історії людства час теж став зовнішнім. Йому на зміну прийшло уявлення про час, зв'язаний культур ними подіями і індивідуальними переживаннями. Стародавні єгиптяни міряли час правліннями фараонів; греки — олімпійськими іграми; стародавні скандинави поділили час на «вік кремацій», зв'язаний зі спалюванням померлих, і «вік курганів», коли померлих ховали в курганах. Та ж участь дісталась і часу праці, що ставав з появою вільного часу зовнішнім для людини. Але вільний від праці, час залишався індивідуальним часом конкретних людей і все ж ча­сом, наданим суспільством, суспільним виробництвом. Звідси — концентрація у сфері вільного часу проблем соціального і психологічного дискомфорту, зв'язаного з індивідуальним переживанням кожною конкретною людиною. Вільний час — дозвілля, що має безумовну цінність. Колись освічені кола Європи були приголомшені вчинком Гогена, процвітаючого буржуа, який знех­тував достоїнствами цивілізації в ім'я ілюзорних цінностей вільного часу. З позицій безробітного статус людини вільного часу може здаватись лише ві­дображенням її непотрібності суспільству, байдужості суспільства до неї, віль­ний час є не її власний час, а час, від якого відмовилось суспільство.

У сучасних умовах розвиток напрямків, зв'язаних з новими соціальними реаліями, зміною соціально-економічної ситуації в світі, що породжує якіс­но нові проблеми поділу праці, становища і використання ринку робочої сили, освоєння країнами з різним рівнем культури праці нових технологій та ін. є основним змістом сучасної соціології праці. Соціальні наслідки тех­нічних інновацій ведуть до нових типів поділу праці, підвищення гнучкості ринку робочої сили, формування зайнятості в нових економічних і соціаль­них умовах. Ріст повного або часткового безробіття веде до виникнення психологічного дискомфорту і соціальної нестабільності.

Поява резервної армії праці — природний наслідок вивільнення часу в межах дедалі інтенсивнішого розвитку промисловості. Але вільний від робо­ти час і вільні робочі руки не тільки результат розвитку суспільного вироб­ництва, але і його необхідна умова. Можливість швидкої перебудови всього суспільного господарства, безболісне перекачування капіталу з однієї галузі в іншу, зняття віджилих соціальних і виробничих форм організації праці, мобільні зміни всього суспільного організму — необхідна передумова нор­мального розвитку сучасного суспільного виробництва. Разом з тим напру­женість життєвих ритмів, постійна загроза зміни статусів-кво окремого інди­віду, можливість втрати робочого місця, потреба у постійному оновленні знань, професійних якостей, наявність у суспільстві рухомих форм безробіття (част­кове, скрите, регіональне та ін.), породжують відхилення від суспільних норм, ведуть до соціального конформізму. І хоча застарілий термін класичної по­літекономії резервна армія праці не втрачає актуальності економічного і соці­ального резерву, показника динаміки суспільного виробництва, за певних умов резерв виявляється важливим фактором загострення соціальних суперечнос­тей. Сфера вільного часу — сфера свободи людини від суспільства.