Основні аксіоми теорії обміну

Маючи у розпорядженні соціологічні поняття, що були інтер­претовані мовою теорії обміну і становили її теоретичний фун­дамент, Дж. Хоманс наводить у праці "Соціальна поведінка: її елементарні форми" п'ять основних аксіом, призначених для пояснення процесів початку, підтримання, зміни та завершення соціальних відносин.

 

Ознайомимося з цими аксіомами, описуючи поведінку люди­ни в реальній життєвій ситуації і намагаючись передбачити її. Припустімо, що Максим, студент університету, вирішив поєднувати навчання з індивідуальним бізнесом, щоб бути незалеж­ним від фінансової допомоги батьків.

 

1. Він береться за продаж газет — одна спроба, друга, третя — і всі невдалі: прибуток, за оцінками Максима, не виправдовує затрат сил, часу, енергії. Найімовірніше, він або відмовиться від свого наміру, або спробує себе в іншій справі. Йому радять зайня­тися репетиторством, і ця ідея надихає його. Від заняття до за­няття Максим має стабільний заробіток, набуває педагогічного досвіду, поглиблює знання, відчуває задоволення від престижності інтелектуальної роботи. Мабуть, він і надалі цим займатиметь­ся. Принцип успіху: чим частіше певні вчинки людини вина­городжуються, тим дедалі більше вона схиляється до них.

 

2. Максим цінує свій бізнес, пам'ятаючи про те, що репетитора шанують за пунктуальність, коректність, індивідуальний підхід, доступність викладання інформації, уміння створити комфортні умови. Напевне, від заняття до заняття Максим намагатиметься створювати саме такі умови, щоб не втратити учнів. Принцип стимулу: якщо винагорода за певні дії залежить від певних умов, людина знову прагне відтворити ці умови.

 

3. Максим займається престижним бізнесом, який забезпечує йому матеріальну незалежність, професіональний розвиток, упев­неність у собі, повагу однокурсників. Тому він готовий багато часу і сил витрачати на підготовку, освоєння нових методик ви­кладання, щоб досягти систематичної організації матеріалу та виразності мови. Принцип цінності: чим цінніший для люди­ни результат її дій, тим наполегливіше вона прагнутиме його, тим більше ладна заплатити, щоб досягти його.

 

4. Коли бізнес Максима стане стабільним, він набуде репу­тації авторитетного, популярного репетитора, а його методика викладання буде ефективною та бездоганно опрацьованою, оче­видно, через рік він менше захоплюватиметься своїми заняття­ми. Його діяльність стане буденною, в ній зменшиться кількість нових та проблематичних сфер, і він докладатиме менше зусиль для отримання матеріальної винагороди та психологічного задо­волення. Принцип насичення: чим частіше в минулому люди­на одержувала певну винагороду, тим менше вона цінуватиме її серед низки наступних винагород.

 

5. Вдаючись до послуг репетитора, учень очікує, що, витрачаю­чи особисті гроші та час (витрати), він матиме систематизовану інформацію (винагороду), надану відповідно до його рівня знань і підготовки. Якщо замість цього час буде згаяно на сторонні розмови або непослідовне викладання теми, до того ж повільно та нудно, він буде роздратований і, ймовірно, розірве контракт. У свою чергу репетитор сподівається не тільки на своєчасну плату (матеріальна винагорода) за свою сумлінну працю (витрати), а й на задоволення від ефекту занять — поступального розвитку здібностей учня, прогресу в знаннях, його дисциплінованості та допитливості (нематеріальна винагорода). Якщо учень спізнюєть­ся на заняття, демонструє байдужість та незаінтересованість, ре­петитор відчуває розчарування й роздратованість, оскільки його творча енергія не знаходить відгуку. Принцип справедливості розподілу: чим частіше на шкоду певній людині правило спра­ведливого розподілу залишається нереалізованим, тим з більшою ймовірністю вона виявить емоції, які ми називаємо роздратуван­ням. Згідно з цим принципом, люди роблять розрахунок "спра­ведливості розподілу", оцінку того, чи відповідають одержані в певній ситуації винагороди витратам і вкладенням.

 

Очевидно, що ці п'ять "законів" людської поведінки є психо­логічними за своєю природою. Детермінанти соціальної поведінки людини вбачаються в її біології та психології, а не в суспільних відносинах. "Я вважаю себе невиправним психологічним редукціоністом", — пише про себе Дж. Хоманс. Психологічна редук­ція, яку він демонструє у своєму дослідженні, є свідомою теоре­тичною установкою.

Зазначені принципи є ядром теоретичної моделі Дж. Хоманса, пояснюючи мотиви та цілі соціальних дій. Хоча багато до­слідників критикують ці аксіоми, але на їхній підставі можна передбачити майбутні події. "Психологічні закони" Дж. Хоманса можуть пояснити привабливість взаємодії для індивіда, прагнення підтримувати соціальні відносини, змінити їх або припинити.

Дж. Хоманс так підсумовує основні положення обмінної кон­цепції: слід "відродити і надати глибшого обґрунтування давній теорії соціальної поведінки як обміну. Деякі твердження цієї теорії можна сформулювати так. Соціальна поведінка — це обмін цінностями матеріальними і нематеріальними, наприклад зна­ками схвалення або престижу. Люди, які багато дають іншим, прагнуть багато одержати від них, а люди, які одержують багато від інших, зазнають з їхнього боку впливу, спрямованого на те, щоб ці інші також могли одержати багато чого у відповідь. Та­кий процес впливу має тенденцію до забезпечення рівноваги, або балансу, між обмінами. Те, що віддає людина, беручи участь в обміні, може бути для неї цінністю, як і те, що вона одержує, — винагородою, і її поведінка змінюється менше, якщо вигода, тоб­то винагорода з вирахуванням витрат, зберігає максимальне зна­чення. Вона не лише прагне досягти цього максимального значен­ня, а й намагається стежити за тим, щоб ніхто з її групи не отри­мав більшої вигоди. Вартість і цінність того, що вона віддає та одержує, змінюються залежно від кількості того, що вона віддає або одержує. Дивовижно, наскільки звичними є ці твердження".

Зауваження опонентів

Багато дослідників вважають аргументи теорії обміну ціка­вими, плідними щодо розуміння повсякденного життя людей, "елементарної соціальної поведінки" їх. Теорія пояснює, чому люди поводяться з іншими так чи інакше. Водночас підкрес­люється, що поведінка людей складніша, ніж передбачає теорія обміну. Соціальне життя ширше за обмінні взаємодії, воно багатовимірніше і підпорядковане не лише утилітарним інтересам, індивідуальним розрахункам вигоди, а й нормам і цінностям, колективним силам, системі символів і стереотипів соціального оточення, з яким індивіда поєднують тисячі зв'язків. Однак ці елементи не стали об'єктом цілеспрямованого теоретичного ана­лізу, тому серед соціологій повсякденного життя теорія елемен­тарної соціальної поведінки розглядається іноді як альтернати­ва символічному інтеракціонізму та етнометодології.

Дж. Хоманс зосередив увагу передусім на вивченні мікро-явищ, але своє основне завдання вбачав у розкритті механізмів формування макроструктур: соціальних інститутів, норм, ролей тощо. Саме до хомансівського макроаналізу опоненти ставлять­ся найкритичніше. їх не переконує розуміння колективного по­рядку як результату "постійних переговорів" учасників обміну. Критики вважають, що теорія соціального обміну не дає задо­вільної відповіді на основні для соціології запитання: як існує суспільство; як можливий соціальний порядок?

Не знаємо, чи переконливим буде для вас образ суспільства за Дж. Хомансом під час детального й цілеспрямованого ознайом­лення з теорією обміну, проте аналіз процесів повсякдення за Дж. Хомансом, без сумніву, буде цікавим і переконливим навіть на підставі вашої інтроспекції своїх взаємодій з іншими. В хомансівській концепції читач знайде для себе стимулюючу мо­дель зображення індивідуальної поведінки.