Сфера освіти та її соціологічне вивчення

До сфери освіти належать різні за формою компоненти навчальної діяльності. Вона є полем взаємодії навчання з іншими формами і видами життєдіяльності суб'єктів, що забезпечують функціонування освіти. Тому предметом аналізу сфери освіти повинні бути не тільки процеси навчання, соціокультурного розвитку людини, а й усе те, що впливає на них, супроводжує їх. Отже, загалом сфера освіти охоплює всю життєдіяльність людей, соціальних груп — тих, хто навчається, навчає т» обслуговує навчальний процес.

Соціологи у сфері освіти визначають предмет своїх досліджень по-різному. Одні основну увагу приділяють вивченню суті зв'язку системи освіти з різними елементами суспільства. Інші акцентують на практичних проблемах навчальних закладів, застосовуючи соціологічні підходи і методи дослідження спочатку для з'ясуван­ня, а потім і для подолання проблем. Якщо на попере­дніх етапах розвитку соціології освіти переважав абст­рактний підхід до вивчення сфери освіти, то в 90-ті ро­ки XX ст. став домінувати прагматичний.

З середини 50-х до 80-х років на міжнародних соціо­логічних конгресах з проблем освіти більшість допові­дей зосереджувалася на аналізі взаємодії освіти і соці­альної структури суспільства. Так, на III Міжнародно­му соціологічному конгресі 1956 р. було заслухано 16 доповідей «Освіта і мобільність в індустріальному су­спільстві та слаборозвинутих країнах». У матеріалах IV конгресу з цієї тематики опубліковано 12 доповідей.

Освіту розглядають як один з найважливіших чин­ників соціального розвитку, що методологічно пов'яза­но з концепціями «єдиного індустріального суспільст­ва», «постіндустріального суспільства», «технотронної ери» тощо. У західній соціології, наприклад, досить по­ширеною є теза американського соціолога, автора теорії «постіндустріального суспільства» Д. Белла про те, що рівень здобутої людьми освіти є вирішальною передумо­вою їх соціального становища.

На думку прихильників функціонального підходу, навчальні заклади є своєрідними фільтрами, що допо­магають молоді зробити вибір майбутньої діяльності.

Функціоналісти підкреслюють винятково позитивне значення взаємодії освіти з іншими соціальними інсти­тутами і соціальними сферами — економікою, класо­вою структурою, політикою. Школи, на їх думку, спри­яють створенню рівних можливостей і сприятливих умов для вихідної мобільності, а освіта є раціональним способом розподілу людей відповідно до їх власних дос­тоїнств. Представники «моралізуючих» концепцій, роз­виваючи ідею Е. Дюркгейма про те, що рівність в освіті принципово неможлива в суспільстві, заснованому на розподілі праці, розглядають систему освіти як хранителя і передавача цінностей. Вони вважають, що соці­альна структура зберігається й утримується школами через прийняття і прищеплення молоді панівної систе­ми цінностей.

У 60-ті роки XX ст. панівна в соціології освіти функціоналістська точка зору була поставлена під сумнів представниками теорії конфлікту, які підкреслювали роль освіти в збереженні соціальної нерівності. Марксисти, наприклад, стверджували, що освіта при капіта­лізмі сприяє експлуатації груп, що перебувають у не­сприятливих умовах. Американський дослідник М. Арчер спробував модернізувати соціологію освіти, пере­творити її на соціологію систем освіти, зосередившись на дослідженні їх походження і функцій. Соціологи ак­тивніше почали вивчати різні типи цих систем: масове та елітарне навчання; державну і приватну освіту; цен­тралізоване й нецентралізоване навчання; технічну й загальну освіту. Американські соціологи досягають значних успіхів у вирішенні проблеми переходу від «ва­лових» показників до критеріїв, що дає змогу оцінити якість освіти у вертикальному розрізі, діагностувати ре­альний її стан, простежити тенденції.

 

Сучасна соціологія освіти центром своїх досліджень обрала проблему кризи освіти, розмах якої набув гло­бального значення. Національні служби аналізу освіти ще в 60—70-ті роки минулого століття констатували значний спад загальноосвітньої підготовки молоді, масо­вість функціональної безграмотності, зростання кілько­сті дітей, що не відвідують школу, збільшення розриву в рівні освіти між розвинутими і відсталими країнами, вилучення з навчальних програм гуманітарних дисцип­лін. Це зумовило активні пошуки шляхів виходу з кри­зи, серед яких помітне місце належить виробленню національних і міжнародних проектів: «Освіта для 2000 р.» (ФРН), «Освіта майбутнього» (Франція), «Мо­дель освіти для XXI століття» (Японія) та ін.

У державах колишнього соціалістичного табору со­ціологія освіти основну увагу зосереджувала на її зовнішніх зв'язках. А в лоні педагогічних наук формувалася педагогічна соціологія, якій був властивий інтроспективний підхід, тобто вивчення соціальних процесів всередині системи освіти та окремих її ланок. Саме таким підходом позначені, наприклад, праці Р. Турової (СРСР), І. Штайнера (НДР), М. Шиманського (Польща).

 

Особливу увагу соціологія освіти приділяла вивченню взаємодії системи освіти з виробництвом. Це питання досліджувалося за такими напрямами:

— аналіз необхідного рівня загальної і професійної освіти для різних видів праці в суспільному виробництві;

— вивчення суперечностей між освітою (змістом і рівнем) і реальним змістом праці, а також шляхів подолання цих суперечностей;

— аналіз ролі освіти як чинника, що сприяє доступу до різноманітних видів праці, залученню молоді до про­фесійної структури суспільства;

— дослідження впливу освіти на продуктивність праці, ефективність виробництва та якість продукції;

— дослідження ролі освіти у підвищенні трудової активності громадян;

— з'ясування ставлення індивіда до праці, його іден­тифікації з трудовим колективом;

— вивчення взаємозв'язку освіти і рівня задоволен­ня працею;

— аналіз ролі освіти у професійній мобільності людей;

— вивчення ролі освіти у професійно-кваліфікацій­ному зростанні працівників;

— вивчення взаємодії загальної та професійної осві­ти, взаємозв'язку політехнізму і професіоналізму в на­вчанні, їх впливу на формування особи;

— вивчення ціннісних орієнтацій учнівської молоді та студентів, механізмів формування професійної орієн­тації та реалізації життєвих планів випускників на­вчальних закладів.

 

Соціологічні дослідження початку 60-х років XX ст. обґрунтували прямий зв'язок між рівнем освіти людей і зростанням продуктивності їх праці, творчим ставлен­ням до праці, участю в раціоналізаторській і винахідни­цькій діяльності. Водночас було виявлено і реальну су­перечність: рівень освіти працівників, особливо молоді, часто не відповідав рівню складності виконуваної ними роботи, що зумовлювало невдоволення працею, стиму­лювало прагнення до зміни роботи, професії.

 

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років було про­ведено дослідження професійної орієнтації, життєвих планів учнівської та студентської молоді (В. Шубкін, М. Тима, В. Чорноволенко). Одним з наймасштабніших було дослідження «Вища школа як фактор зміни соці­альної структури радянського суспільства» (1973— 1975). У другій половині 70-х років за аналогічною про­грамою було проведено міжнародне порівняльне дослі­дження за участі соціологів Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, СРСР і Чехо-Словаччини, джерел поповнення (студентства за такою структурою: роль різних форм середньої освіти у підготовці молоді до вступу в вузи; пилив місця проживання на вступ до вищої школи і нав­чання в ній; співвідношення соціальної і професійної орієнтації в життєвих планах молоді щодо вищої освіти; характерні ознаки суспільної активності студентства; за­доволеність обраною професією і майбутньою роботою; структура ціннісних орієнтацій студентської молоді та ін. У 80-ті роки широко розгорнулося дослідження різних аспектів життєдіяльності студентства, в т. ч. мотивацій навчання, впливу позанавчальної діяльності на форму­вання спеціаліста, організації самоуправління. В Украї­ні такі дослідження були зосереджені в соціологічних лабораторіях Київського і Харківського університетів.

 

На початку 90-х років із розбудовою Української держави і за необхідності радикального реформування системи національної освіти зросла актуальність проек­тування системи освіти та її складових з позицій науко­вого прогнозування. Активізувалися спроби побудови загальних концептуальних моделей соціології освіти, які б інтегрували різні напрями досліджень, а також ви­роблення проектних моделей діяльності, кваліфікаційних характеристик спеціаліста.

Нині вітчизняна соціологія освіти переймається ви­робленням теоретичних схем, програм освіти, напрямів інтеграції національної освіти в європейський, світовий освітній простір, дослідженням впливу розвитку суспіль­ства на вимоги до людей як працівників, громадян, осо­бистостей, прогнозуванням цих вимог на основі аналізу тенденцій науково-технічного і соціального прогресу; визначенням впливу освіти на соціальне середовище, со­ціальну структуру, соціальну мобільність та ін.; вивчен­ням поведінки людини в системі освіти: її ставлення до інститутів освіти, наміри і запити, інтереси і мотиви що­до освіти.

 

На рубежі XXI ст. в освітній системі України загос­трилися кризові явища, спричинені крахом головних принципів і догм радянської освіти, бюрократизацією освітянської системи, викривленням цілей і соціальних функцій школи; залишковим принципом фінансуван­ня освіти; зниженням соціального престижу освіченості й інтелекту у соціумі та ін.

У подоланні їх окреслилися головні тенденції онов­лення вітчизняної освіти, якими є демократизація систе­ми навчання й виховання; структурне оновлення сис­теми освіти; підвищення її фундаменталізації, гумані­зації та гуманітаризації; використання інноваційних методів і технологій навчання; принципова зміна соціальних цілей і завдань освіти; інтеграція та глобаліза­ція освіти на національному і освітньому рівнях.

Провідною ідеєю модернізації освіти є її розвиток за принципом безперервності, що передбачає поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення. За та­кого підходу освіта стає елементом повсякденного способу життя протягом усього періоду активної діяльності люди­ни. Йдеться про формування нової моделі навчання, суттє­вою ознакою якої має бути не орієнтація на накопичення інформації, а прагнення оволодіти методами пізнавальної діяльності, розвиток загальної культури мислення.

Система освіти має безперервно вдосконалюватися, розвиватися, що неможливо забезпечити без належного соціологічного аналізу, соціальних прогнозів її розвит­ку, діагностики негативних явищ.

 

Запитання. Завдання

1. Обґрунтуйте особливості об'єкта і предмета соціології освіти.

2. Чим відрізняється соціологія освіти від інших наук про освіту?

3. У чому полягає сутність світової кризи освіти на сучасному ета­пі? Які її особливості в Україні?

4. Яка роль освіти в суспільстві з точки зору теорії функціоналіз­му, теорії конфлікту?

5. Окресліть основні тенденції оновлення вітчизняної освіти.


Андрущенко

СОЦІОЛОГІЯ ОСВІТИ