Громадська думка та соціологія права

є відносно недавно юристи, як правило, не займалися соціологічними дослідженнями, а соціологи далеко не завжди при­стойно володіли методами та прийомами юридичного аналізу різних документів. Тільки на початку XX ст. в Європі почали здійснювати більш-менш регулярні дослідження та збирати відповідний матеріал, який становить інтерес для юристів, соціологів та філософів права.

Перші зародки традиції соціологічного підходу до права пов'я­зані з діяльністю не стільки власне соціологів, скільки юристів, які через специфіку своєї професії частіше стикалися з різними соціаль­ними документами, що відображають багатоманітні тенденції та масоподібні явища у житті суспільства. Показовим є і той факт, що значну частину учасників 1 -го конгресу Міжнародного інституту со­ціології (1894) становили юристи, які одними з перших оцінили на власному досвіді потужність громадської думки і звернули увагу соціологів на цей феномен, який набув у XIX—XX ст. значного політичного сенсу. Настільки значного, що багато які сучасні соціо­логічні установи сьогодні працюють виключно над аналізом громад­ської думки.

Свого часу видатний російський юрист та блискучий судовий оратор А. Коні (1844—1927) підкреслював, що небезпеки, які загро­жують виробленню правильного судового вироку, можуть походити далеко не завжди від особистих якостей судді. Навряд чи хто-небудь наважиться заперечувати те, що накази, які надходять у тій чи тій формі від можновладців, та загроза можливого усунення судді не тільки від конкретної справи, а й від справ узагалі, а також впливові прохання та навіювання здатні породити у судді почуття тривоги та страху за своє становище, кар'єру, долю.

Проте Коні не обмежується констатацією загальновідомих істин. З усією серйозністю він указує й на такий чинник зовнішнього впливу на суддів, як тиск з боку громадської думки. Поняття "гро­мадська думка" безпосередньо стосується понять "конституційна держава", "суверенітет", "міжнародне право", "звичаєве право" та інших юридично важливих понять, а не тільки фіксує зв'язок діяль­ності суддів або адвокатів з навколишнім суспільним середовищем. Аналіз поняття "громадська думка" дає змогу виявити ті приховані механізми, які змушують юристів звертатися до соціології й брати активну участь у розробці її методологічного інструментарію.

Поняття "думка" (тут у значенні "гадка") — передусім філософ­ське, давно вкорінене у "науці наук". Вперше на нього звернули увагу ще давньогрецькі філософи, які розрізняли гадку та знання. На ранніх стадіях розвитку давньогрецької філософської думки розме­жування гадки та знання було зумовлене уявленнями про "точність" божественного знання та "приблизність" знань людини. Пізніше градуювання знання почали співвідносити з рівнями буття (чуттєве буття мінливого світу речей, яке відображене у наших гадках та здо­гадках про світ; надчуттєве буття умосяжного світу).

У давньогрецького філософа Платона поняття "гадка" займає проміжне положення між істинним знанням (істинне буття) та нез­нанням (небуття). У платонівському тлумаченні гадка — царина віри та здогадок людини, яка має справу з мінливим світом речей.

Наступний крок в аналізі змісту поняття "гадка" зробив Арістотель, згідно з яким знання поділяється на безпосередньо-інтуїтивне та дискурсивне (пізньолат. discursivus від discursus — міркування, до­каз, аргумент; логічно обґрунтоване, опосередковане знання). У свою чергу дискурсивне знання поділяється на аподиктичне (грецьк. ароdeiktikos — вірогідне, неспростовне, логічно доказове, ґрунтоване на логічній необхідності) та діалектичне (ймовірнісне). На відміну від аподиктичних, діалектичні судження передбачають мож­ливість протилежного тому, що у них стверджено. Аналізом діалек­тичних суджень (суджень ймовірності) займається модальна логіка.

Таким є філософський погляд на проблему гадки (ймовірнісно­го знання), який, до речі, неявно присутній і у соціологічних тлу­маченнях поняття "громадська думка". Але додаткове слово "гро­мадська" надає поняттю "думка" (у значенні "гадка") ціннісного характеру, й не просто ціннісного, а ціннісного з політичної та еко­номічної точок зору, якщо враховувати державне управління суспільними процесами та явищами.

Можновладці особливо починають зважати на громадську думку тоді, коли на роль суверена висуває претензії суспільство під егідою поняття "народ", тобто тоді, коли порушують питання про пред­ставницьку владу. А це питання має конкретний політико-правовий смисл. Іншими словами, проблема громадської думки так чи так має юридичне підґрунтя.