Соціологія релігії М. Вебера. Погляди його попередників та сучасників на соціально-політичний сенс Реформації

Істотний внесок у соціологію релігії зробив Макс Вебер. Показо­вою для багатьох його праць, включаючи праці з соціології релігії, є спроба відповісти на важливе для культурологів питання: чому саме на Заході, а не на Сході мали місце явища культури, які у своєму подальшому розвитку набули універсального, світового зна­чення (наприклад, наука).

Для відповіді на це питання Вебер як конкретний матеріал оби­рає специфічний модус капіталізму — європейську культуру Нового часу. При цьому він особливо підкреслює такі риси капіталістично­го "духу" (світогляду), як потяг до рентабельності, зростання при­бутків, раціональної організації трудових процесів тощо. Найбільшо­го значення Вебер надає раціоналізації господарського життя за капіталізму. Причому сам термін "раціоналізм" він тлумачить у по­двійному розумінні — економічному та ідеологічному. Це необхідно йому для того, щоб здійснити типологічний аналіз, наприклад, релігійно-ідеологічних міфологем та відповідних соціально-еконо­мічних чинників.

Особливе місце у культурологічному аналізі Вебера відведене китайській цивілізації з її граничною раціоналізацією суспільного життя. На її прикладі він показує цікавий аспект ставлення кадро­вих імператорських чиновників до релігії. Чиновники, відзначав Ве­бер, розглядають релігійну догматику як різновид службового обо­в'язку. Вони зневажливо ставляться до "казкового" боку релігійної ідеології, вважаючи її прагматично корисною для підкорення "голо­ти" вимогам усезагального соціального порядку. Релігійність такого чиновництва вирізняють високий раціоналізм та скептичне ставлен­ня до містики.

Найяскравіше та найконцентроваиіше суть веберівської методо­логії соціального аналізу явищ культури та релігії виявила себе в його широко відомій праці "Протестантська етика та дух капіталіз­му". На думку Вебера, важливим чинником виникнення капіталізму був розвиток "духу" раціональності, що виявилося у використанні методів бухгалтерського обліку в промисловості. Ідеологічним про­тотипом цього буржуазного раціоналізму стала протестантська релі­гійна етика. Якщо католицизм надавав особливого значення спасін­ню, що приходить з неба, то протестантизм намагався утвердити ідею присвячення нашого життя трудовій діяльності. Для більшості представників середнього класу, що належали до протестантської церкви, найвищим покликанням були їхні повсякденні справи у сфері бізнесу. Економічна діяльність тут постає як щось святе й то­му таке, що набуває для буржуа високого духовного значення.

Протестантизм у розумінні Вебера є однією з причин деяких характерних рис капіталістичної цивілізації, одним з джерел раціо­нального стилю життя, звідки й ведуть свій родовід "дух" капіталіз­му та наука Нового часу. Проте, як підкреслював відомий вчений-медієвіст О. Й. Неусихін (1898—1969), не слід розуміти питання так, нібито Вебер дає тільки релігійне пояснення ґенези капіталізму. Від такого погляду відмежовувався й сам Вебер. Він писав, що капіта­лізм не є породженням Реформації, оскільки деякі істотні форми капіталістичного господарювання значно старші за Реформацію. Ве­бер ставить перед собою вужче завдання: з'ясувати роль релігійних чинників у процесі поширення капіталізму та його "духу". Тому, говорячи про протестантизм у зв'язку з ґенезою капіталізму, німець­кий вчений залишив осторонь політико-економічний аспект протес­тантської ідеології.

У зв'язку з посиланнями на Реформацію доречно нагадати, що відмітною рисою духовного життя Німеччини XV—XVI ст. булo на­ростання боротьби проти римсько-католицької церкви та її аполо­гетів. Знамениті лютерівські "Тези" були націлені проти головних положень католицької догматики (одвічна гріховність усього люд­ського роду, спасіння душі за допомогою церкви тощо). Це була відверто політична акція. Про політичну спрямованість лютерівських "Тез" свідчить те, що вони підривали авторитет церковників, викривали теократичні зазіхання Риму. Тому виступ проти церкви був одночасно виступом проти церковної політики.

Лютерівські ідеї, які заперечували претензії духівництва на панівне становище у світі, утверджували блюзнірські для католициз­му думки про важливу роль світських справ у християнському житті. Головним політичним підґрунтям у цьому разі була ідея боротьби за звеличування світської держави та її установ.

Значення Реформації для соціально-політичного життя Західної Європи Маркс порівнював з відкриттям Коперника. Якщо Копер-ник, відзначав він, обрав Сонце центром Всесвіту, то у новій соціально-політичній ситуації центром світу стала не церква, а світ­ська держава. Відповідно до цього ідеологи нової генерації, почина­ючи з Макіавеллі й закінчуючи Гегелем, виводили закони держави з реального життя та досвіду, а не з богослов'я.

Справді, Реформація мала не келійний характер, тобто вона не була продуктом діяльності вузького кола теоретиків, а у першу чер­гу відображала рух широких народних мас. У особі М. Лютера (1483—1546) була здійснена спроба підпорядкувати маси інтересам світської влади. В особі ж Т. Мюнцера (1490—1525) була здійснена спроба зробити народ головною дійовою особою історії. Так, нап­риклад, для досягнення цих цілей Мюнцер не тільки відокремив релігію від догматики, а й наважився зробити наступний крок, під­давши гострій критиці догмати та християнство взагалі.

Вебер не вважав себе піонером виявлення впливу релігійного чинника на становлення "духу" капіталізму. Як на одного із своїх попередників він вказує на лідера німецької соціал-демократії, тео­ретика та публіциста Е. Бернштейна (1850—1932). Своєю ж заслугою він вважав спробу розкрити характерні та необхідні риси зв'язку Ре­формації з капіталістичним "духом".

Розглядаючи веберівську оцінку протестантизму, відомий юрист, філософ та соціолог, ректор Київського університету св. Володими­ра Є. В. Спекторський (1873—1951) писав, що вже Гегель у своїй "Філософії історії", характеризуючи Реформацію як "прапор вільно­го духу", пов'язував піднесення економічного життя в Європі з по­явою протестантизму. Гегель вважав себе саме протестантським мислителем.

Свої релігійні симпатії він підкріплював певними політичними аргументами, згідно з якими тільки у протестантських країнах мож­лива згода між релігією та державою, натомість у державах інших релігій спостерігаємо більше розбіжностей, більше конфліктів, які перешкоджають створенню цілісного державного організму.

Аналогічних поглядів на протестантизм дотримувався і Г. Гейне (1797—1856), який вважав, що вся німецька філософія вийшла з Реформації. У такому самому дусі висловлювався відомий росій­ський економіст та філософ С. М. Булгаков (1871 — 1944), зокрема у праці "Нариси з історії економічних вчень" (Москва, 1913).

У фундаментальній монографії "Проблема соціальної фізики у XVII сторіччі" (Київ, 1917) Спекторський писав, що Реформація не внесла істотних змін у богословське розуміння та оцінку економіч­ного побуту. Особливо це стосується Лютера, який найвищою мірою підозріло ставився до торговельних та кредитних операцій, зокрема до лихварів. Лихварі, за словами Лютера, "не працюють, сидять за пічкою й печуть яблука". Солідаризуючись з вченнями схоластичних богословів, він стверджував, що гроші є безплідними й навіть тлін­ними. Таким чином, найвищим мірилом праці мають бути не гроші й не праця сама по собі, а праця як засіб проти гріха та як релігійне покликання. У Лютера, резюмує Спекторський, знаходимо всі ха­рактерні риси середньовічної богословської та схоластичної госпо­дарської етики.

Щоб викликані Вебером "духи минулого" допомогли йому обґрунтувати винятково важливу роль протестантської етики у розвит­ку капіталістичної ідеології, німецький вчений робить ставку не стільки на Лютера, скільки на Ж. Кальвіна (1509—1564). Згідно з Ве­бером, поняття аскетизму набуло у кальвіністів нового значення, а саме: замість непродуктивних в економічному відношенні вправ (пост, самобичування, паломництво до святих місць тощо), яких вимагав католицький середньовічний аскетизм, аскетизм кальвіністів перед­бачав діяльне, трудове життя, поєднане з обмеженням споживання та розкоші, що не могло не потягти за собою утворення та зростан­ня капіталів.

На подібні доводи на користь кальвінізму Спекторський відпо­відає так. Ще у католицьких богословів середньовіччя, зокрема у Фоми (Томаса) Аквінського (1225 або 1226—1274), можна знайти низку істотних поступок потребам розвитку торгівлі. А у XVI— XVII ст. католицькі богослови іноді так розв'язували економічні пи­тання, що й сучасні теоретики капіталізму навряд чи можуть щось заперечити. Достатньо, відзначає Спекторський, послатися хоча б на трактат іспанського єзуїта Маріани про монету.

На підставі ретельно виконаного аналізу Спекторський доходить висновку, що, всупереч узвичаєній думці, протестантство до XVIII ст. не тільки не мало раціоналістичного характеру, а навіть чинило опір

раціоналізмові — як філософському, так і релігійному. Тому він рішуче відкидає думку про те, що світський раціоналізм XVII ст. йшов пліч-о-пліч з протестантською ідеологією й навіть значною мірою був зобов'язаний своїм виникненням саме їй.

Спекторський наполягає на тому, що не протестантизм вплинув на раціоналістичну філософію, а навпаки, раціоналістична філосо­фія справила потужний вплив на розвиток ідеології протестантизму, яка у другій половині XVIII ст. набула характеру раціоналістичної системи, істотно відмінної від попередньої суворо схоластичної сис­теми. Тут, за словами Спекторського, важливу роль відіграли вольфіанство, неоспінозизм та кантіанство. Що ж стосується філософсь­кого раціоналізму XVII ст., то він зобов'язаний своїм походженням не гуманізму й не протестантизму, а впливові технічних наук та при­родознавства Нового часу.

Дещо інших поглядів на веберівський історико-соціологічний аналіз протестантизму дотримувався Неусихін, який слушно вважав веберівський підхід до аналізу ідеологічних явищ цілком правомір­ним. На його думку, постановка питання про походження капіталіс­тичного "духу" була б вигаданою, якби Вебер вкладав у це поняття містичний зміст, який не має нічого спільного з капіталістичною господарською діяльністю, або якби він вважав капіталістичний "дух" чинником, що визначає всю структуру капіталістичного сус­пільства. Але Вебер аж ніяк не був схильний ототожнювати походження капіталістичного "духу" з походженням капіталізму взагалі. На відміну від праць зрілого Маркса, якого у першу чергу цікавили об'єктивні передумови капіталістичного ладу господарства, Вебера поосідало питання про суб'єктивні передумови капіталістичного ладу мислення. І тут він виходив на питання про зв'язок протес­тантського богослов'я з політикою буржуазії, що зароджувалася.