Побут і соціально-економічні відносини

Побут — це обумовлена способом виробництва матеріальних благ і рівнем соціально-економічного і культурного розвитку суспільства сфера соціального життя, що є сукупністю способів і форм задоволення особистих матеріальних і духовних потреб людей. Характер побуту і його струк­тура визначаються не тільки способом виробництва, а й соціаль­ним становищем кожного індивіда, соціальними відмінностями, куль­турою суспільства. Побут — соціальне явище, що має досить стійкий характер. Кожна соціально-економічна система суспільства харак­теризується своїм типом соціальної організації побуту. В різних за соціально-економічним характером суспільствах і політичних ре­жимах складались і різні форми побуту, що відображали властиві суспільству соціальні відносини і соціально-політичні і економічні суперечності.

 

Докорінні перетворення в сфері побуту, здійснювані в процесі формування демократичного суспільства з широкими ринковими від­носинами і зв'язками, спрямовані на усунення контрастів у повсяк­денному житті різноманітних соціальних спільностей населення, на забезпечення фактичної рівності жінки з чоловіком, на утвердження в побуті нових духовно-моральних основ, зростання питомої ваги і ролі суспільних форм обслуговування і задоволення потреб людей, неухильне піднесення матеріального добробуту і духовної культури народу. З приватної справи побут має стати предметом уваги держа­ви, суспільства. Держава бере на себе основне піклування про задо­волення найважливіших життєвих потреб своїх громадян: забезпе­чення житлом, комунальними послугами, організацією медичного обслуговування, створення умов для здоров'я і культурного відпо­чинку та ін., тобто створення таких умов, які б сприяли всебічному гармонійному розвитку особи, зростанню її потреб і їх задоволенню. Соціальна політика в сучасній Україні спрямовується на поліпшення побутових умов громадян, підвищення рівня освіти і культури насе­лення, дальший розвиток охорони здоров'я, санаторно-курортного лікування і відпочинку, поліпшення системи соціального забезпечення, розвиток сфер обслуговування та ін.

Тепер же рівень системи соці­ального розвитку України низький. Багато ще негараздів і труднощів переживають люди, що є відображенням затяжної економічної і політичної кризи.

 

Сучасний побут в України виступає в основних формах: сімей­ний, суспільний і виробничий. В структурі побуту виділяється дві сторони: матеріальна і духовна і (відповідно з його суб'єктами) побут особи, соціальної групи, верстви або суспільства. Сімейний побут характеризується індивідуальними і груповими (звичайно, в межах сім'ї) формами задоволення потреб, організації відпочинку, дозвілля, внутрісімейними нормами міжособових відносин, культури спілку­вання і потреб, властивих даному мікроосередку. Суспільний побут охоплює державно-суспільні форми задоволення потреб людей, орга­нізації різноманітних побутових послуг; включає також основні прин­ципи і норми людського співжиття, духовно-моральні цінності, що впливають на свідомість і поведінку членів суспільства. Сюди можна віднести і нові громадянські звичаї, свята, обряди, традиції. Вироб­ничий побут (фабрично-заводський) — це організація, безпосередньо за місцем праці, харчування і відпочинку трудівників, постачання їм продуктів, забезпечення медичним обслуговуванням, дитячими ясла­ми, дитячими садами, таборами відпочинку для дітей, пансіонатами та ін. Форми побуту перебувають між собою в тісному взаємозв'яз­ку. Так, сімейний побут залежить від рівня організації громадської служби побуту і якості наданих нею послуг.

В свою чергу, матеріаль­на сторона суспільного побуту не може успішно розвиватися без врахування попиту населення на ті чи інші види побутових послуг, а його духовні устої зазнають впливу норм і правил співжиття, що складається і функціонує в сфері сімейного побуту.

Дальше удоско­налення побуту впливає на розвиток сім'ї.


При аналізі сім'ї як малої соціальної групи доцільно виділяти три основних типи характеристик: характеристики групи в цілому:

ціпі та завдання сімейної групи,

склад і струк­тура сім'ї,

соціально-демографічний склад сім'ї,

групова згуртованість,

групова діяльність і характер групової взаємодії сімейної групи,

структура влади,

комунікації в сім'ї тощо;

 

Соціологічні проблеми сім'ї є предметом вивчення західних вчених - Ф. Мішеля, Д. Хілла, Л. Руббін,

а також вітчизняних - Н. Лавриненко, ї. Прибиткової, В. Пічі, Н. Чернипі;і, Н. Чуйка та ін.

На відміну від інших галузей соціології, соціологія сім'ї, виникнення якої припадає на 20-ті рр. XX ст., розвивалась досить успішно.

Найбільш відомими спеціалістами в галузі соціології сім'ї на Заході є І.Най, Дж. Хіт (США), Ф.Мішель (Франція), З.Тишка (Польща), Л.Чех-Сомбаті (Угорщина), А.Г.Харчев, М.С.Мацковський, Ї.В.Бестужев-Лада (Росія) та ін.

Українськими соціологами (Л. Р.Аза, Н. В.Лавриненко, М. Й. Боршиевський, С О.Войтович, І.С.Дьоміна, В.М.Піча, Г.О.Ковтун, В.Ф.Рибаченко, Б.О.Татенко, В.І.Зацепін, Л.М.Бучинська, О.Д.Цимбалюк, Ю. М. Якубова та ін.), вивчається ряд важливих проблем, пов'язаних із репродуктивною поведінкою сім'ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподілом влади та обов'язків у сім'ї тощо.

 

Якщо три типи сім'ї (за соціально-класовою ознакою, типом поселення, національною ознакою) характеризуються досить прос­то, то типи сім'ї за віком, тривалістю існування, кількісному, чисель­ному складу та ін. мають багато відмінностей.

Сім'я молодіжна. Це сім'я, яка тільки створилася, оформилась. Для такої сім'ї атмосфера ейфорії — нормальне явище. Про такі сім'ї вдало підмітив поет Сергій Чекмарьов: «їх любов — це перець, вогонь і жовч. Це розою квітуча рана. Вона має мучити і пекти, вона не терпить спокійної мови».

Молода сім'я. Це сім'я, яка зустрілась з першими для них несподіваними перешкодами. Кожний з сім'ї — чоловік чи жінка думають, що однієї любові малувато. Треба б мати побільше доброти, про яку так вдало сказав Уїльям Шекспір: «Моя любов без дна, доброта — як ширина морська, чим більше її бачу, тим становлюсь безмежніше й багатіше», більше уступчивості, турбот­ливості, тактичності, прояву належної уваги до батьків і близьких.

В сім'ї, яка чекає дитини, помітно зміцнюються подружжя: дружина не залишаєть­ся без уваги, появляється надзвичайна турботливість один до одного.

Сім'я середнього подружнього віку(від трьох до десяти років спільного проживання). Це період найкритичніший, відповідальний в житті такої сім'ї. Це пояснюється тим, що саме в такий період появляються скука, одноманіт­ність стереотипів у взаємовідносинах подружжя. Прислів'я говорить: одні­єю любов'ю ситим не будеш і вік, обнявшись не просидиш. Починають роз­горатися конфлікти, і на такий період припадає більшість розлучень і розпаду сімей.

Сім'я старшого подружнього віку (десять-двадцять років подружжя). Морально-психологічне благополуччя подружжя в такій сім'ї залежить від багатства їх осіб, взаємної уступчивості, співпадіння потреб, інтересів. Літня подружня сім'я — сім'я, яка прожила не один десяток років спільно.

А як відомо, у прожитого життя є два крила: одно несе радості, а другим — сльо­зи утирає. Ця різновидність сімей виникає після вступу в шлюб їх дітей, появи онуків. Подружжя вступають в нові для них ролі — бабусь і дідусів, освоюють нові функції в сім'ї і як раніше люблять один одного.

Про таку любов поет Степан Щипачов писав: «Нехай пильно дивляться чоловіки і гадають як хочуть. Нехай! Бувають жінки, подібні на ледь зів'ялі квіти. Ще миліше, ще дорожче для чоловіка стала ти».

 

Бездітні сім'ї — це сім'ї, де протягом десяти років спільного життя в подружжя не народилась дитина.

Таких сімей на Україні близько 30 % за­гальної кількості сімей. Причому близько 12 % з них залишаються бездітни­ми через медико-біологічні причини, решта — через небажання мати дітей. Кожна третя сім'я з такої групи розпадається частіше з ініціативи чоловіків.

Однодітні сім'ї - в Україні становлять в містах - 53,6 %, а в селі - 38 - 40 %. З таких сімей розпадається приблизно кожна друга.

Проте, неможна стверджувати, що такі сім'ї розпадаються через те, що в них тільки одна дитина, оскільки подружжя вважають, що жити спільно скільки-небудь триваліше вони не можугь і тому ризикують обзавестись другою дитиною. З однодітної сім'ї нерідко виходять люди добре розвинуті інтелектуально, але дуже ущербні морально-психологічно і комунікативно.

Малодітні сім'ї (сім'я з двома дітьми) - найпоширеніші, і тут менше буває розлучень (якщо серед однодітних сімей розпадається майже кожна друга, то в малодітних — лише кожна сьома сім'я).

Багатодітні сім'ї мають більше трьох дітей. Серед таких сімей майже не буває розлучень, а якщо і трапляється розпад сім'ї, то винятково з вини чоловіка. Головна заслуга в міцності і стабільності сім'ї належить жін­ці, матері.

 

Неповна сім'я, де є лише один з батьків з дітьми (частіше — одинокі матері). Причин такого становища багато і вони дуже різноманітні: смерть одного з батьків, розлучення або позашлюбне народження дитини, а то і усиновлення одинокою жінкою чужої дитини та ін. Такий тип сім'ї соці­ально найменш ефективний.

Окрема сім'я, яка створюється подружжями з дітьми або без них, що живуть окремо від батьків та інших рідних. Це самос­тійні, незалежні сім'ї.

Тут частіше виникають суперечки, тривалі сімейні конфлікти та ін.

Бувають ще великі сім'ї, які об'єднують представників кіль­кох поколінь. Тепер за даними соціологічних досліджень приблизно до 60 % молодих подружь живуть в таких сім'ях. Сімей же, які включають дві под­ружніх пари, налічується в Україні 56 %. В таких сім'ях раціонально налагод­жений побут, у молодших подружніх парах часто буває більше часу на доз­вілля.

Є ще великі сім'ї, які складаються з трьох і більше подружніх пар.

За особливими умовами сімейного життя виділяються студентська сім'я, дістатні сім'ї та ін.

 

До специфічних обставин, в яких формується, живе, функціонує сім'я, нале­жать:

місце проживання (регіон, вид поселення);

соціально-класова та етніч­на належність;

матеріальне становище;

рівень освіти і культури членів сім’ї;

традиції, цінності, на які орієнтуються у своїх життєвих планах і прагненнях члени сім’ї;

стартова позиція, тобто та моральна й економічна база, на якій будується кожна сім'я і від якої багато в чому залежить її здатність до консолідації, згуртування, інтеграції.

 

Це поняття походить від давньослов'янського "сълюб", що означає уро­чисту обіцянку. "Сьлюбітеся", тобто домовитись.

 

Сучасна форма шлюбу склалася в результаті тривалого історичного розвитку. Спочатку статеві відносини мали невпорядкований, стихійний характер й регулювались переважно біологічними факторами. На зорі людства особини чоловічої та жіночої статі вступали у шлюбні стосунки з представниками свого роду незалежно від ступеню родичання. Проблема фізичного виживання людини як виду поставила завдання спочатку тим­часового обмеження статевих відносин, а потім інцестних відносин.

Історичний шлях шлюбних відносин пролягає від ендогамії, тобто ста­тевих зв'язків між представниками одного роду, через агамію (тимчасову заборону статевих відносин) до екзогамії (систематичних, статевих зв'яз­ків між представниками різних родів). Так виникає перший тип шлюбних відносин - групові або дуальнородові. Чоловіки одного роду зустрічають­ся з жінками іншого роду лише із "шлюбною" метою, а живуть у материн­ському роді.

При такому типі відносин визначити батька не було можли­вості, отже походження дітей визначалось за матір'ю. Саме цей період на­зивають епохою матріархату. Хоча жінка і не стояла на чолі роду, але вона відтворювала його, вела родовід. З часом поступово формується парний шлюб, що характеризується більш тривалими і постійними стосунками між партнерами, які все частіше підтримуються дарообміном.

Наступна форма шлюбу - індивідуальний парний - стає основою форму­вання сучасної сім'ї на моногамних засадах.

Економічною передумовою цього типу відносин стає розвиток приватної власності. Розпочинається формування сім'ї як господарської одиниці. Починають закладатися тра­диційні гендерні ідеали, на зміну материнській родинній лінії приходить батьківська, але не як генетична, а як економічна. Поступово формується і заборона на адюльтер (подружню зраду). Але оскільки жінка більш еко­номічно залежна, перебуває на утриманні в чоловіка, то й вимоги до неї в цьому плані більш суворі. Таким чином відбувається повалення материн­ського права.

 

Шлю­бність - це уся сукупність випадків зміни шлюбного становища, яке має чотири різновиди:

люди, що ніколи не були у шлюбі; люди, що на даний час перебувають у шлюбі; удовинні; розлучені.

Цей соціально-демографічний показник, що базується на статистиці, носить відносний характер. Він має місце тому, що статистика враховує лише ті шлюбні відносини, що офіційно фіксуються, але не враховує ті, що хоча і не зафік­совані відповідними інститутами, але існують об'єктивно.

Поряд з законо­давчо оформленими шлюбами в сучасних шлюбних відносинах мають мі­сце вільні союзи, консенсуальні, візитні шлюби, які останнім часом все більше набувають поширення.

 

Сім'я як основний соціальний інститут суспільства ви­конує специфічні функції.

Репродуктивна функція. Кожне суспільство зацікавлене у відтворенні населення. Умовою існу­вання суспільства є регулювання народжуваності, запобігання демографічним вибухам або спадам.

Для суспільства важливим є народ­ження здорових дітей, здатних до соціалізації.

Функція соціалізації. Чільне місце в процесі соціалізації людини посідає сім'я.

Первинна соціалізація, формування найбільш стійких рис особистості, переконань та уявлень відбувається саме в колі сім'ї.

Економічна функція. Йдеться про формування і розподіл сімейного бюджету, організація побуту.

Норми сімейного життя передбачають підтримку кожного члена сім'ї в разі ви­никнення економічних проблем.

Статусна функція. Сім'я передає своїм дітям певні статуси, близькі до статусів батьків.

Належність сім'ї до певної соціаль­ної верстви дає дитині можливості та винагороди, притаманні цій верстві, і визначає її подальше життя. Сім'я здійснює рольову підготовку дитини до статусів, близьких до статусів її батьків і родичів, формуючи в неї відповідні інтереси, цінності й спосіб життя.

Захисна функція. Сім'я здійснює психологічний, економіч­ний і фізичний захист своїх членів. У більшості випадків про­вину чи сором людини поділяють його родичі.

Функція сексуального регулювання. Завдяки сім'ї суспіль­ство впорядковує, регулює природні сексуальні потреби людини.

Функція емоційного задоволення. Кожна людина потребує кохання, тепла, турботи, повноцінного інтимного спілкування.

Досвід свідчить, що найчастіше злочини й інші негативні вчинки здійснюють люди, яким в дитинстві бракувало турботи та ніжності батьків.

Основні соціальні функції сім'ї:

— відтворення населення. Функція відтворення населення включає фізичне (народження дітей) і духовно-моральне відтворення людини в сім'ї.

На зміну переважно економічним стимулам народження ді­тей в минулому, дедалі відчутно приходить духовно-моральне:

глибо­ка моральна і психологічна потреба у своїй дитині, бажання мати його від любимого чоловіка, прагнення відтворити в дітях себе,

пов­торити разом з ними життєвий шлях, надія і упевненість в майбу­тньому духовному родстві з дітьми та внуками, що скріпляють кровнородинний

союз, іменна гордість, гордість прізвища;

— господарсько-побутова. Відображається господарсько-побуто­ва функція сім'ї у веденні домашнього і особистого допоміжного госпо­дарства,

садівництва і городництва, в обслуговуванні і самообслуго­вуванні членів сім'ї, в підтримці належного санітарного становища і гігієни в житлі,

додержанні сімейного бюджету;

— виховна. Виховна соціальна функція сім'ї визначає відпові­дальність батьків за духовно-моральне, політичне, естетичне вихо­вання дітей;

народна мудрість гласить: «Батько не той, хто дитину народив, а той, хто її виховав»;

— взаємне піклування членів сім'ї один за одного, особливо про літніх; мають за мету підвищення відповідальності дітей за батьків,

їх забезпечення і спокійну старість, а також постійну і взаємну мораль­но-психологічну підтримку, всебічне піклування;

— організація та використання вільного часу, насамперед '— доз­вілля, її мета — допомогти членам сім'ї найплодотворніше реалізува­ти свої здібності

і таланти в самодіяльності, в розумному споживанні духовних цінностей, в забезпеченні активного відпочинку.

 

Ще виділяються функції сім'ї: соціалізації особи, духовного спіл­кування, співробітництва в процесі виховання та ін.

 

Сфери життєдіяльності: репродуктивно-виховна діяльність, ведення домашнього господарства, трудова діяльність, спілкування.

4. репродуктивна, виховна, статусна, контроль

5. господарсько-побутова, трудова діяльність

6. спілкування, дозвілля, емоційна