Безпосередня підготовка до уроку

Потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента і може відбуватися в такій послідовності:

а) формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку стосується освітніх, розвиваючих виховних аспектів. Освітня мета полягає в тому, щоб домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретного навчального матеріалу; розвиваюча - розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, активність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізнавальної діяльності та ін.; виховна - сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колективу класу;

б) визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Опрацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, дібрати нові факти, приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню навичок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів;

в) вибір форм організації навчання. Підібравши тип уроку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного елементу. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи;

г) вибір методів і прийомів навчання. Йдеться про методи, які використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємо доповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтерес учнів до предмета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні можливості кожного;

ґ) наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці;

д) визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання;

е) складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру - послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап Уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть запропоновані на уроці;

є) перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уроку, і способи їх подолання;

ж) перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного планування необхідні: 1) урахування того, який матеріал є найскладнішим для засвоєння; з окремих тем програми доцільно мати резервні години за рахунок ущільнення доступнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння програмою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчального матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інформації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи використання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних робіт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначення системи категорій і понять, осмислення яких є підґрунтям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння категоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.


Аналіз уроку

Метою його є оцінювання навчального заняття загалом або окремих його складових, що є важливим чинником підвищення кваліфікації вчителів. У процесі аналізу уроку зважають на особливості діяльності учителя та учнів. Здійснюють його за такою схемою:

1. Мета і завдання уроку (освітні, виховні, розвивальні), їх взаємозв'язок та шляхи реалізації.

2. Готовність учителя та учнів до уроку, облаштування уроку, наочні посібники, технічні засоби навчання, санітарно-гігієнічний стан класу та ін.

3. Тип уроку, його місце в системі занять із предмета. Організаційна структура уроку: чіткість і послідовність етапів, відповідність їх характеру пізнавальної діяльності учнів.

4. Зміст уроку: науковість, виховне та розвивальне значення навчального матеріалу; правильність добору навчального матеріалу за обсягом, змістом і доступністю для учнів; співвідношення емпіричного, теоретичного і практичного навчального матеріалу; групування, класифікація навчального матеріалу навколо ключових понять; спрямованість навчального матеріалу на зв'язок з життям.

5. Методичне забезпечення уроку: а) використання та особливості поєднання форм навчання, обґрунтованість їх вибору, відповідність принципам навчання; темп уроку; б) методика проведення різних етапів уроку: постановка пізнавальних завдань перед учнями; методика перевірки домашніх завдань; методика викладання нових знань; методика закріплення навчального матеріалу; методика перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок учнів; використання прийомів активізації пізнавальної діяльності учнів; організація репродуктивної та творчої діяльності учнів, їх співвідношення; застосування на уроці проблемного та елементів програмованого навчання; врахування індивідуальних особливостей та інтересів учнів, рівня їх підготовленості, здійснення індивідуалізації навчання та диференційованого підходу до учнів; організація різних видів самостійної роботи учнів, їх місце на уроці; домашнє завдання, його обсяг і вчасність подання; використання на уроці виховних можливостей навчального матеріалу, формування наукового світогляду, моральних, трудових, естетичних та інших якостей особистості, культури навчальної праці; виявлення та реалізація на уроці внутріпредметних та міжпредметних зв'язків у навчальному матеріалі, обґрунтування їх педагогічної доцільності.

6. Поведінка учнів на уроці: а) порядок і дисципліна учнів; б) активність, самостійність, інтерес до занять учнів різного рівня підготовленості, зосередженість і стійкість їх уваги на різних етапах уроку; в) навчально-пізнавальна діяльність, організованість, акуратність; ставлення до заняття невстигаючих і порушників дисципліни; участь у роботі на уроці окремих учнів і всього колективу; г) ставлення учнів до вчителя і один до одного (доброзичливість, взаємодопомога).

7. Характеристика ділових якостей вчителя: а) рівень наукової підготовки і готовності до уроку; знання теорії навчання і виховання, методики викладання предмета, психології та гігієни, вміння застосовувати ці знання у процесі навчання; в) педагогічний такт, стиль, культура праці та поведінки, мова; г) взаємостосунки з класом та окремими учнями.

8. Загальні підсумки уроку: а) виконання плану уроку; б) досягнення освітньої, розвивальної і виховної мети; в) загальна оцінка, результати, ефективність і якість; г) висновки та пропозиції щодо подальшого вдосконалення роботи, закріплення успіхів, подолання помилок.

Об'єктивний аналіз уроку сприяє вдосконаленню вчителем своїх професійних знань, умінь і навичок, спонукатиме до самовдосконалення.


Позаурочні форми навчання

Крім уроку, який є провідною організаційною формою навчання, використовують позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації.

Семінарські заняття

Їх поділяють на підготовчі (просемінарські), власне семінарські заняття (9-12 клас), міжпредметні семінари-конференції. Просемінарське заняття є перехідною від уроку формою організації пізнавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, структуру яких утворюють окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми - власне семінарів. Розрізняють такі види власне семінарських занять: розгорнута бесіда; доповідь (повідомлення) - обговорення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач; диспут. Найскладніший вид семінару - міжпредметний семінар-конференція. Його практикують у старших класах загальноосвітньої школи під час вивчення історії, біології, фізики, хімії, математики та інших предметів за участю усіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання з тем, розподіляє завдання між учнями з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти.

Семінарська форма занять передбачає обговорення проблем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи розділу курсу. Готуючись до семінару, учні можуть працювати над повідомленнями з окремих питань, проводити спостереження, збирати певний фактичний матеріал, відвідувати музеї, читати додаткову літературу, знайомитися з документами.

Під час заняття окремі учні виступають з доповідями та повідомленнями, інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Важлива вимога до учнівських доповідей і повідомлень - наявність невідомого іншим учням матеріалу, елементів власного дослідження. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ставить проблемні запитання, які викликають обмін думками, дискусію.

Цілком можливо, що учні готують відповіді на усі питання і виступають з повідомленнями за бажанням або за викликом. Учитель заохочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми, дослідницької роботи.

Семінар-конференцію проводять після вивчення певного розділу програми. У підготовці до нього використовують тривалі спостереження, матеріали екскурсії, результати дослідів на пришкільній ділянці, літературу. Доцільним є запрошення на такі заняття фахівців з обговорюваної проблеми. На завершення вчитель аналізує та оцінює зміст доповідей, характеризує виступи, за потреби робить доповнення й виправляє помилки, радить учням, як працювати над проблемою надалі. За доповіді, повідомлення, доповнення він виставляє учням оцінки.

Семінарське заняття може мати структуру, відображену у табл. 3.

Таблиця 3. Структура семінарського заняття

Етапи навчальної діяльності школярів План проведення семінарського заняття Форми організації навчальної праці
Організаційний
Прийняття навчальних занять та плану дій, запропонованих учителем Ознайомлення учнів з темою семінару, його метою та планом. Завдання (до 5 хв.) Фронтальна
Підготовчий
Розв'язання поставлених завдань; само- або взаємоконтроль учнів у процесі їх розв'язання Підготовка учнів до відповідей (використання підручників, зошитів, спілкування між собою). Допомога вчителя тим, хто її потребує (до 15 хв.) Диференційовано-групова
Контрольний
Виклад. Висновки, їх обґрунтування Бесіда проблемного характеру. Проблемну ситуацію створюють за запитаннями та завданнями, які учні отримали на початку заняття. Вчитель організовує колективне обговорення різних підходів до розв'язування завдань (до 20 хв.) Фронтальна
Підсумковий
Аналіз результатів під керівництвом учителя Підтвердження вчителем правильності зроблених висновків, узагальнення сказаного; коментар та виставлення оцінок (до 5 хв.) Фронтальна

Цікавий процес підготовки і проведення підсумкового (синтетичного) семінару з історії запропонував учитель О. Кузьменко. За три тижні до семінару вія знайомить учнів з провідною його проблемою, ставить перед ними попередні дидактичні завдання, ознайомлює з літературою і джерелами до теми. Для раціональної організації та систематизації інформації учні ділять сторінки розвороту зошита на чотири колонки. У першій записують головну думку лекцій учителя, у другій і третій - самостійно здобутий матеріал, у четвертій - власні думки та коментарі до прочитаного. Цю колонку заповнюють і безпосередньо під час семінару.

Формують 6-8 тимчасових навчальних груп (по З- 4 учні) залежно від дидактичних завдань уроку, сформованості загально навчальних умінь і навичок школярів. Учитель призначає координатора - здібного, ерудованого, комунікабельного учня, якому передає управлінську функцію. Заздалегідь створюють також арбітраж, що виконує дві функції: журі (нараховує бали) та експертного органу (вирішує спірні питання й ситуації). До арбітражу залучають батьків учнів, учителів, гостей, колишніх учнів, які свого часу брали участь у таких заняттях.

У кожній групі вчитель призначає консультанта, з яким працює поглиблено: рекомендує складнішу літературу, роз'яснює малозрозумілі місця, передбачає суперечливі позиції, коментує термінологію. Протягом першого тижня з консультантами проводить одну співбесіду, другого і третього - по 2-3. На прохання окремих консультантів - індивідуально.

За тиждень до семінару консультант організовує 2-З заняття для своєї групи, з'ясовуючи характер прочитаного учнями матеріалу, визначаючи спеціалізацію в групі. Під час семінару він надає товаришам допомогу й періодично виступає від імені групи як її учасник.

У групах учитель проводить індивідуальні добровільні консультації у формі ненав'язливих співбесід у неформальній обстановці. Кожна група отримує домашнє завдання: виробити більш чи менш спільну думку з головної проблеми семінару. Координаторові докладно роз'яснюють регламент, дають поради щодо змісту вступного слова, вчать вести дискусію тощо.

Напередодні заняття в кабінеті переставляють меблі, щоб компактно розмістити групи, кожна з яких має прапорець з номером. За партою - координатор. Уздовж стіни - парти для членів арбітражу, гостей. На дошці записують тему семінару.

У короткому вступному слові вчитель доповнює вже відомі учням попередні дидактичні завдання, а координатор обґрунтовує актуальність теми. Відтак він пропонує кожній команді визначити своє ставлення до проблеми (на виступ - 3 хв.). Після виступу останньої групи арбітраж протягом хвилини радиться й називає кращу команду, вмотивовуючи своє рішення. Визнана кращою команда (група К) відтепер захищається.

Координатор пропонує решті команд ставити групі К запитання, пов'язані з колективною думкою з головної проблеми (на підготовку - 1 хв.). Кількість запитань необмежена, їх можуть ставити також члени арбітражу, гості, вчитель. Група К відповідає. Мета цього етапу полягає у підготовці до регламентованої дискусії.

Відтак координатор надає право для оцінних реплік. Після хвилинної наради команди повідомляють про своє ставлення до колективної думки групи К з головної проблеми уроку та до її відповідей на запитання. На цьому етапі семінару починаються мікродискусії кожної команди з групою К. Якщо група К, незважаючи на перемогу в конкурсі думок, не впоралася зі своєю роллю, координатор має право запропонувати її статус команді, що посіла друге місце, і семінар починається ніби спочатку - із запитань новій групі К.

За 15 хв. до закінчення учитель коротко визначає ступінь реалізації дидактичних завдань, узагальнено оцінює знання учнів з теми. Потім оцінюється дискусійна частина уроку (кожна команда за п'ятибальною системою). Вчитель називає кращі команди і найактивніших учасників. Індивідуальні оцінки, як правило, не виставляють, бо вони потребують детального аналізу й обґрунтування. Це робиться на колоквіумі, який проводять на наступному уроці.

Такий двогодинний семінар з елементами групової навчальної діяльності корисний лише за умови ґрунтовного попереднього лекційного курсу і наступного колоквіуму, поєднання з іншими формами навчальної роботи.


Практикум

Передбачає самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок.

Для зручності учнів поділяють на групи. На практикум відводиться 10-15 год. навчального часу протягом 2- З тижнів. Для його проведення складають графік, згідно з яким учні почергово виконують завдання, спостереження, експерименти з фізики, хімії, біології. Завдання можуть бути однаковими й різними для різних груп учнів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя або року.

Головна мета практикуму полягає у практичному застосуванні сформованих раніше вмінь і навичок, узагальненні й систематизації теоретичних знань, засвоєнні елементарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Проводять його у такій послідовності: повідомлення теми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок і вмінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; ознайомлення учнів з інструкцією; добір необхідного обладнання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення й теоретична інтерпретація отриманих результатів.

Факультативні заняття

Ця форма організації навчання - єднальна ланка між уроками та позакласними заняттями (7-9 кл.) і сходинка від засвоєння предмета до вивчення науки, засіб ознайомлення учнів з методами наукового дослідження (10-12 кл.).

Учнів залучають до факультативів на добровільних засадах, відповідно до їхніх бажань, нахилів, інтересів. Кожен може обрати не більше двох факультативів. За освітніми завданнями існують такі їх види: а) з поглибленого вивчення навчальних предметів; б) з вивчення додаткових дисциплін; в) з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності; г) міжпредметні. Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути теоретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до типу факультативу формують групи, добирають форми і методи роботи.

Факультативні заняття проводять за спеціальними програмами (Міністерства освіти і науки України або авторськими (підготовленими досвідченими вчителями)).

Такі заняття проводять найдосвідченіші вчителі школи, запрошують на них висококваліфікованих фахівців із вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів, виробництва. Особливостями факультативів є спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, допитливість.

У програмі факультативів обов'язково відображено сучасні досягнення науки, техніки, культури. Тому вони є вагомим доповненням до змісту загальноосвітньої, політехнічної й трудової підготовки школярів, сприяють формуванню інтересу до теоретичних знань і практичної діяльності. На факультативних заняттях використовують різні методи навчання, але перевагу надають тим, що привчають учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обговорення доповідей і повідомлень, проведення експериментів тощо).

Для підвищення самостійності учнів на факультативних заняттях доцільним є використання таких форм організації їхньої роботи:

а) вступний інструктаж викладача: як вивчати факультатив і користуватися програмним посібником; самостійне опанування учнем змісту матеріалу, виконання усіх робіт з наступним підсумковим контролем вчителя;

б) самостійно вивчаючи після інструктажу матеріал факультативного курсу, учень за потреби консультується в учителя, а практичні роботи виконує під його керівництвом. Вивчення факультативу завершується підсумковим контролем, який здійснює вчитель за допомогою тестування;

в) після інструктажу та оглядової характеристики змісту попереднього розділу, учень самостійно вивчає наступний розділ курсу, консультуючись за необхідності у вчителя. Вивчивши розділ він перевіряє себе за допомогою стандартизованого контролю. Згодом учитель призначає учневі день тематичного заліку, під час складання якого вія отримує вказівки щодо вивчення наступного розділу та ін. Практичні роботи учень здійснює під керівництвом учителя. Після завершення вивчення курсу відбувається заключний контроль з використанням тестів;

г) учитель лаконічно викладає матеріал теми, а учень самостійно вивчає її, звертаючись у разі потреби за роз'ясненням до вчителя. Після кожної теми учень контролює себе за допомогою стандартизованого контролю, практичні заняття виконує він під керівництвом учителя;

ґ) увесь матеріал факультативу учитель разом з учнями послідовно розглядає на заняттях. Учні систематично отримують консультації. У процесі засвоєння змісту факультативного курсу учитель використовує систематичний, тематичний і завершальний контроль.

Кожен із цих варіантів відрізняється рівнем пізнавальної активності учня і втручання вчителя у цей процес.

Рівень знань учнів оцінюють у процесі факультативних занять, а залік проводять наприкінці курсу. Підсумкові оцінки вносять до атестату про середню освіту.

Ефективність системи навчання значно зростає, якщо набуті на факультативних заняттях знання та вміння учні активно використовують на уроках, коли здійснюється взаємозв'язок завдань, змісту і методів навчання в усіх організаційних формах класно-урочної системи.


Екскурсії

Відмінність екскурсії від уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не може бути жорстко обмежена в часі, і головний її зміст - сприймання учнями предметів і явищ у природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: за відношенням до навчальних програм - програмні та позапрограмні; за змістом - тематичні й комбіновані; за часом проведення щодо матеріалу, який вивчається, - вступні, поточні, підсумкові; за навчальним предметом - ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.

Підготовку до екскурсії розпочинають заздалегідь. З огляду на зміст навчального предмета, вчитель визначає природні, виробничі або культурні екскурсійні об'єкти. Безпосередньо перед екскурсією складають її план і проводять інструктаж. Учням пояснюють, як поводитися під час екскурсії, дають вказівки, які слід провести самостійні спостереження і яку виконати роботу (зібрати матеріал для колекції, зробити записи й замальовки та ін.). Учитель дає учням завдання повторити необхідний матеріал, прочитати додаткову інформацію про об'єкт екскурсії.

Під час екскурсії вчитель або екскурсовод, використовуючи різні методи (розповідь, пояснення, бесіду, спостереження), розкриває зміст теми екскурсії. Бажано активізувати пізнавальну діяльність учнів методами бесіди та спостереження, що сприяє цілеспрямованому сприйманню об'єкта вивчення. Для цього на початку екскурсії дають загальну характеристику цього об'єкта, а відтак організовують спостереження і виконання учнями практичних завдань.

Важливим є підсумковий етап екскурсії. Ним може бути бесіда на екскурсійному об'єкті, під час якої учні отримують відповіді на запитання, уточнюють певні теоретичні й практичні знання навчальної програми з предмета. Проте основна робота проводиться на навчальних заняттях. За матеріалами екскурсії учні готують звіти у формі невеличких описів, колекцій, які згодом експонуються на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, вони використовують на наступних уроках, вивчаючи відповідний матеріал.

Значення екскурсій полягає в тому, що учні здобувають наочні знання в природних умовах, отримують багатий матеріал для спостережень, сприймають явища в цілісності, накопичують багатий матеріал для наступної роботи. Екскурсії також позитивно впливають на емоційну сферу школярів.

Проводять їх відповідно до загально шкільного плану навчальних (комплексних і з окремих предметів) і поза навчальних екскурсій на навчальний рік, півріччя, чверть.

Предметні гуртки

Їх створюють з різних навчальних предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючі назви. Члени предметних гуртків беруть участь у масових виховних заходах, тематичних вечорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячниках знань, випускають стіннівки та радіогазети, альманахи. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професійних знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямування. Наприклад, члени радіо гуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готувати радіопередачі в школі.

Предметні, технічні й спортивні гуртки є позаурочними організаційними формами навчання. їх завдання полягає у поглибленні набутих на уроках знань, розвитку інтересів і здібностей дітей. Організовуючи роботу гуртків, педагог не повинен забувати про моральне трудове, естетичне й фізичне виховання школярів, має дбати про високу організованість під час занять; залучати до роботи гуртків якомога більше дітей; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять.