Праця учнів з побутового самообслуговування
Ремонтуючи навчальне обладнання, підтримуючи порядок і чистоту в класах, шкільних майстернях, рекреаціях, на шкільному подвір'ї, учні вчаться працювати й цінувати працю дорослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготовлено меблі й навчальне обладнання, розвивають у собі бережливе ставлення до створеного.
Роботу із самообслуговування учні мають виконувати і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, приготуванні їжі, заготівлі дров та ін.). Нерідко батьки оберігають дітей від домашньої роботи, перебирають на себе те, що вони здатні зробити самі. Діти, які виросли у таких сім'ях, намагаються уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не цінують працю інших. Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати самообслуговування дітей в сім'ї. Одна з форм праці із самообслуговування - чергування учнів у класі та в школі, виконання різних організаторських функцій у класному і в загальношкільному колективі.
Кожен вид праці покликаний сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованню школярів. Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належно організована.
Передусім вона має бути цілеспрямованою, тобто учні повинні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, що вимагають від нього. Неусвідомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, любові до неї.
Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчальною роботою, тому, підбираючи об'єкти праці для учнів, слід поєднувати їх з навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практичному застосуванню і поглибленню знань, підготовці до продуктивної праці в різних галузях виробництва, допомагала формуванню в них високих моральних якостей, підвищувала суспільну активність. Як стверджував А. Макаренко, праця без освіти, без політичного і морального виховання є нейтральним процесом.
Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні є її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вони будуть зацікавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, самостійність і відповідальність. Виховання любові до праці, формування трудових умінь і навичок потребує систематичної праці учнів, а не випадкової участі в ній. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи участь учнів у різних видах праці, мусять детально продумати її послідовність, усвідомити, якого виховного ефекту вони прагнуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.
Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо робота надто легка, не потребує зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярами трудового досвіду, учнів слід привчати завершувати справу, починаючи з молодших класів.
Виховання любові до праці передбачає добір цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Водночас їх слід психологічно готувати до того, що в житті нерідко доводиться виконувати й нецікаву роботу.
Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприятиме формуванню у них культури праці - продуманого порядку на робочому місці (раціональне розміщення інструменту, матеріалів, готової продукції), ефективного використання робочого часу, раціональних прийомів праці, економного витрачання матеріалів, електроенергії, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.
Учні мають навчитися працювати в колективі. Колективна праця сприяє формуванню гармонійних взаємин між учнями, духу співробітництва, взаємодопомоги, товариськості, виробляє здатність до спільного трудового зусилля. У цьому переконував А. Макаренко: "Спільне трудове зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношенні до ледаря, до людини, що ухиляється від праці... У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, - це вже буде моральна підготовка ".
Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці. Для цього людина має любити працю, відчувати радість від неї, розуміти її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.
На ефективність трудового виховання впливає й оцінка результатів праці школярів. Педагог повинен не тільки порівнювати й оцінювати результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказувати на індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.
Критерієм трудової вихованості школярів є висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова, технологічна дисципліна, працелюбність.
Економічне виховання
З трудовим вихованням тісно пов'язане економічне виховання.
Економічне виховання - організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.
Важливим компонентом економічної культури є економічна свідомість - знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання. Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов'язковим.
Складником економічної свідомості є економічне мислення - здатність до осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки і техніки. Воно сприяє творчому розв'язанню особистістю економічних проблем, конкретних трудових завдань.
Економічному життю людини властиві такі соціальні почуття, як колективізм, господарність, відповідальність, обов'язок та дисципліна. Економічна культура передбачає і формування у школярів певних моральних та ділових якостей, необхідних для їх майбутньої трудової діяльності: суспільної активності, підприємливості, ініціативності, господарського, бережливого ставлення до суспільного добра, раціоналізаторських здібностей, відповідальності, прагнення до рентабельності, оновлення технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції, особистого успіху й добробуту.
Особлива актуальність економічного виховання зумовлена тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки у професійній діяльності і в особистому житті. Школяр як майбутній працівник має оволодіти такими економічними навичками: планування і організації своєї праці; виконання професійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в галузі своєї професійної діяльності.
Економічна діяльність у сфері особистого життя передбачає: планування та організацію особистого бюджету, доходів і витрат сім'ї; економічно обґрунтовану оцінку товарів, які купують для особистого користування, їх раціональне використання; розумне ставлення до свого здоров'я, режиму і способу життя, використання вільного часу та ін. Кожен громадянин як морально вихована людина повинен бережливо і по-господарському ставитися до природи, народного надбання, активно вивчати й осмислювати економічну політику держави.
Зміст економічної освіти та виховання учнів загальноосвітньої школи визначений навчальним предметом "Основи економічних знань", що вивчається в 11 класі. Проте цілком покладатися тільки на цей курс було б нелогічно. Тому "Державним стандартом загальної середньої освіти. Економіка" запропоновано чотирирівневий підхід, що передбачає послідовність і безперервність економічної освіти та виховання школярів. Наступність виявляється в лінійно-циклічній структурі курсів:
а) нульовий рівень - 1-4 (1-3) класи. Цей рівень вивчення економіки розрахований на початкову школу. Діти отримують початкові уявлення про навколишнє економічне середовище, у них формуються первинна економічна культура та грамотність. У цьому віці передбачено вивчення основних економічних понять, з якими діти стикаються у повсякденному житті, навчання дітей умінню робити вибір та оцінювати його наслідки для себе і для своєї родини, друзів, формування почуття відповідальності за прийняті рішення.
На цьому етапі вивчення економіки може здійснюватися на окремих уроках та інтегровано;
б) перший рівень (4-7 класи) вивчення економіки передбачає послідовне розширення кругозору учнів, подальше вивчення економічних понять, нагромадження нового досвіду у прийнятті економічних рішень, висвітлення зв'язків між людиною (дитиною), сім'єю, державою за ринкової економіки.
У 5 класі доцільно почати формування первинних уявлень про родинну економіку: доходи і витрати сім'ї, джерела доходів (заробітна плата, стипендія, дотації); про роль родини в суспільстві, економічні зв'язки родини з іншими суб'єктами ринкової економіки тощо. У б класі - вивчати економічні умови міста (села), регіону, в якому живе дитина. З цією метою учнів слід ознайомити з економічними потребами міста (школи, лікарні тощо), з діяльністю таких ланок виробництва, як завод, фабрика, ферма, а також з потрібними регіону професіями. У 7 класі діти засвоюють елементи національної економіки, знайомляться з функціями держави, деяких ринкових інститутів (банків, страхових компаній тощо);
в) другий рівень (8-9 класи) вивчення економіки. Спрямований він на вивчення економіки на рівні систематизованого підходу до набуття знань про економічні поняття, категорії. Цей вік найсприятливіший для засвоєння основ підприємницької діяльності, малого бізнесу. Водночас учні можуть отримати певні професійні орієнтири. Економічні основи у 8-9 класах охоплюють вивчення ключових економічних законів та концепцій, розуміння основних впливів економічного середовища на діяльність підприємця, набуття вмінь і навичок застосування здобутих знань для аналізу різноманітних подій економічного життя, набуття досвіду роботи з економічною періодикою;
г) третій рівень (10-12 класи) вивчення економіки. Він завершує формування економічної освіти на загальноосвітньому рівні. Учні повторюють і поглиблюють вивчений матеріал, розглядають не з'ясовані раніше категорії та закони. Маючи уявлення про універсальні економічні поняття та концепції, в цьому віці учні можуть ефективно вивчати основи менеджменту, елементи маркетингу тощо.
Економічна освіта та виховання в 10-12 класах повинні забезпечити поглиблене засвоєння універсальних економічних категорій і законів, набуття досвіду роботи зі спеціальною економічною літературою, навичок робити економічно обґрунтовані висновки, досвіду планування свого подальшого життя: освіти, праці, кар'єри, наукової діяльності тощо.
У процесі економічного виховання важливо формувати в учнів здорові матеріальні потреби.
Матеріальні потреби, як і духовні, мають тенденцію зростати. Задоволення їх потребує від особистості високої активності. У вихованні учнівської молоді важливо, щоб матеріальні потреби не домінували над духовними.
За відношенням до дійсності потреби можуть бути реальними та ілюзорними. Реальні потреби можуть бути задоволені, ілюзорні є наслідком неадекватного відображення в думках людей їхніх прагнень. Великої соціальної шкоди заподіюють спотворені (гіпертрофовані) потреби окремої особи чи соціальної групи (потреби в наркотиках, алкоголі та ін.).
Важливими передумовами економічної підготовки підростаючого покоління є:
- високий рівень економічної компетенції керівників і вчителів школи, батьків;
- залучення учнівської молоді до суспільно корисної, продуктивної праці, яка супроводжується засвоєнням знань з економіки й організації виробництва у процесі праці, на уроках, факультативах, під час екскурсій, краєзнавчих пошуків;
- прищеплювання учням вміння раціонально вести домашнє господарство, економити матеріальні цінності і час;
- дотримання режиму економії у сфері матеріального виробництва і обслуговування.
Економічне виховання здійснюється передусім у процесі вивчення основ наук, зокрема, основ економічних знань, економічної географії, трудового навчання. На уроках математики учні розв'язують задачі економічного змісту. Уроки фізики, біології, хімії демонструють використання у виробництві досягнень науки і техніки.
Класний керівник здійснює економічне виховання, залучаючи дітей до праці із самообслуговування, ремонту обладнання і приміщень, розподілу шкільного бюджету, обговорення газетних та журнальних статей на економічні теми, виробничих екскурсій, зустрічей з працівниками підприємств, до економічних відносин у школі та вдома.