Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ
Ці акти приймаються в межах компетенції того органу, що їх видає, у вигляді постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо.
Наприклад, постановою Правління НБУ від 14 серпня 2003 р. № 337 затверджено Інструкцію про касові операції в банках України; постановою Правління НБУ від 30 травня 2007 р. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України; наказом Міністерства фінансів та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. затверджено Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі поставки на ці заводи нафти суб'єктами підприємницької діяльності - резидентами.
До своєрідної групи джерел належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (рішення Асоціації комерційних банків та локальні акти - статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).
У правовому відношенні важливе значення має введення Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493/92 в Україні державної реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Міністерством юстиції України (стосовно актів, прийнятих центральними органами та управліннями юстиції областей і міст Києва й Севастополя, стосовно актів місцевих органів управління). Це правило поширено і на нормативні акти, що видаються НБУ. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на дотримання принципу верховенства закону та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, додержання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні1.
Розвиток міжнародного співробітництва в банківській сфері, інтернаціоналізація банківського бізнесу зумовлює важливу роль у правовому регулюванні таких специфічних джерел банківського права, як міжнародні звичаї та міжнародні договори.
До міжнародних звичаїв, які склалися в міжнародній практиці, слід віднести, наприклад, Уніфіковані правила та звичаї МТП для документарних акредитивів у редакції 1993 р., Уніфіковані правила МТП за інкасо в редакції 1995 р.
У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До таких слід віднести
Женевські вексельні конвенції 1930 р., Одноманітний закон про чеки 1931 р., Конвенцію з міжнародного фінансового лізингу 1988 р. та1 ін. До міжнародних джерел банківського права належать стандарти, розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду, які забезпечують об'єктивну оцінку внутрішньої системи з боку наглядових і офіційних органів та дозволяють порівняти їх зі встановленими критеріями.
Важливе місце в банківській практиці займають також правові звичаї та правила ділового обороту. У визначенні місця звичаю в ієрархії правових норм слід виходити з того, що в більшості зарубіжних країн звичай становить насамперед норму, що доповнює закон, у тих випадках, коли відповідний припис у законі взагалі відсутній або він неповно врегулював те чи інше положення. Прикладом легалізації впровадження звичаю як джерела права є ст. 7 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України "Звичай". Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.
Місце звичаю ділового обороту визначено в п. 2 ст. 630 ЦК України таким чином: якщо в договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватися як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК України.
Отже, звичаї ділового обороту, що застосовуються в банківській практиці, включають як міжнародні звичаї, що склалися в міжбанківській практиці, так і правила ділового обороту, що мають міжнародний характер.
5. Роль банківського права в умовах ринкової економіки.
Сьогодні питанню формування цілісної системи банківського права не приділяється належна увага, цей процес відбувається безсистемно. Наука банківського права тільки формується, а її методологія, поняттєвий апарат перебувають на стадії розроблення. Відсутність теоретичного обґрунтування місця та ролі банківського права в системі суспільних наук впливає на ступінь його досконалості та практику застосування. Існуючі норми банківського права не сприяють стійкості банківської системи і національної валюти, стимулюють монополію банківського бізнесу, не забезпечують захист прав і законних інтересів клієнтів та банків.
Таким чином, банківське право тісно пов'язане з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських послуг.
В умовах ринкової економіки та існування фінансової кризи роль банківського права, безумовно, посилюватиметься. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення раціонального й ефективного функціонування банківської системи в державі та сприяє розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.
6. Поняття банківського законодавства України та його особливості.
Банківська система України функціонує на підставі цілої системи нормативно-правових актів, яка визначається терміном "банківське законодавство", які регулюють суспільні відносини у сфері банківської діяльності. Його можна визначити як систему нормативних, взаємодіючих між собою актів, що містять норми, які регулюють діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів (відносини у встановленні структури та функцій кредитно-банківської системи, здійсненні основних банківських операцій), а також їхні взаємовідносини з клієнтами, питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій із цінними паперами, а також організацію банківського регулювання і банківського нагляду. Банківське законодавство - це значний масив різноманітних за юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів, що мають визначену ієрархічну систему. Тут банківське законодавство має ряд особливостей.
Перша особливість - міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права.
Другою особливістю банківського законодавства України є значна кількість підзаконних нормативних актів. І водночас законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності,- недостатньо. У таких країнах, як Великобританія, Німеччина, США, Франція, діє розгалужений масив законів, що регулюють банківську діяльність та забезпечують ефективне функціонування кредитної системи цих країн.
Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його массив представлений відомчими нормативними актами. При цьому деякі центральні органи державного управління спеціальної компетенції (НБУ, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) наділені функціями нормотворчого характеру і видають підзаконні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер, відображають специфічну сферу їх діяльності і є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.
Наступною особливістю банківського законодавства є проблема розмежування його з іншими галузями законодавства (адміністративним, фінансовим і цивільним), що має практичне значення для ефективного розвитку і функціонування економіки. При цьому слід констатувати ключову роль публічних начал в регулюванні банківської діяльності, зокрема, це стосується питання меж втручання держави в банківську сферу.