Стаття 336. Організаційно-правові форми банків

1. Банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. 2. Учасниками банку можуть бути юридичні особи та громадяни, резиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. 3. Забороняється використовувати для формування статутного фонду банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також збільшувати статутний фонд банку для покриття збитків. 4. Банки мають право створювати банківські об'єднання, види яких визначаються законом, а також бути учасниками промислово-фінансових груп. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання. 5. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формування статутного та інших фондів, а також здійснення функцій банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить цьому Кодексу та зазначеному закону.

За формою власності розрізняють банки державні, комунальні, кооперативні, приватні, змішані. За належністю статутного капіталу та способом його формування - пайові та акціонерні банки. Пайові банки створюються за рахунок пайових внесків засновників (пайовиків). Згідно зі ст. 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Порядок створення і діяльності акціонерних банків визначено законами України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р., "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 р., "Про цінні папері і фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р. та ін. Акціонерний банк - це кредитна установа, що є об'єднанням згідно з угодою коштів фізичних і юридичних осіб (у тому числі іноземних) з метою спільної господарської діяльності та одержання прибутку. Статутний капітал акціонерного банку утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства.

Основний капітал акціонерного банку формується шляхом емісії та продажу власних акцій фізичним і юридичним особам, а потім збільшується за рахунок капіталізації прибутку й випуску нових акцій. Статутний капітал акціонерного банку утворюється з капіталом, поділеним на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Розмір статутного капіталу визначається акціонерами банку, але не може бути меншим за розмір, установлений НБУ.

Акціонерні банки утворюються у формі публічного акціонерного товариства після прийняття загальними зборами рішення про здійснення публічного розміщення акцій та внесення відповідних змін до статуту банку.

Банкам заборонено випускати акції на пред'явника. Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції та збільшення статутного капіталу банку.

Банки мають право придбати власні акції з наступним письмовим повідомленням НБУ про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом 5 робочих днів після укладення. Банкам не дозволено купувати власні акції, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче від мінімального рівня. Про намір придбати загальну кількість власних акцій у розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк письмово повідомляє НБУ за 15 календарних днів до укладення угод. НБУ має право заборонити банку купівлю власних акцій у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку.

Акціонерний банк діє на підставі засновницького договору та статуту. У статуті фіксуються найменування банку, організаційно-правова форма, цілі діяльності акціонерного банку, розмір та порядок утворення статутного капіталу, склад і компетенція органів та обов'язково такі відомості: види акцій банку, що випускаються, номінальна вартість акції, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються акціонерами, про права акціонерів та наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій.

Акціонерний банк є юридичною особою, виступає власником свого майна, має повну господарську самостійність у питаннях вибору форм управління, використання прибутку, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном, а акціонери не відповідають за зобов'язаннями банку і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства тільки в межах належних їм акцій.

Акціонерний банк може мати філії і представництва на території України та за кордоном, але за наявності письмової згоди НБУ.

У ст. 8 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено підстави та особливості створення і функціонування кооперативних банків, а саме:

1) кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативний банки;

2) мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не меншою ніж 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їхню кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації;

3) учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених вищезазначеним Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється НБУ відповідно до закону;

4) прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно до розміру паю;

5) кооперативні банки можуть залучати вклади тільки від своїх учасників.

Відповідно до ст. 37 Закону органами управління та контролю кооперативних банків є такі самі органи, що створюються для управління інших форм банків.

30. Порядок створення комерційних банків.

Правовою базою для створення та функціонування комерційних банків різних типів і форм власності є закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про акціонерні товариства", "Про цінні папери і фондовий ринок", а також нормативні акти НБУ.

Відповідно до п. З ст. З Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 р. банк набуває статусу юридичної особи і отримує свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи єдиного зразка лише з моменту його державної реєстрації у порядку, встановленому зазначеним Законом. На сьогодні банк набуває статусу юридичної особи після внесення законодавчо визначених відомостей про банк до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осі б-підприємців.

У ч. 1 ст. 14 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено вичерпний перелік осіб, які можуть бути учасниками банку.

Такими учасниками банків можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Згідно зі ст. 7 Закону України "Про банки і банківську діяльність", визначено специфіку функціонування державних банків як суб'єктів господарювання: це стосується положень про умови та порядок створення державних банків, утворення та компетенцію органів управління та умов перетворення державного банку в інший банк, заснований на недержавній формі власності.

Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа прямо чи опосередковано володітиме чи контролюватиме 10, 25, 50 та 75% статутного капіталу чи матиме права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отримати письмовий дозвіл НБУ.

Власники істотної участі в банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, щодо яких неможливо встановити їхніх власників і джерела коштів, за рахунок яких такі юридичні особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції банків.

У законодавстві встановлено певні обмеження, щодо зайняття керівних посад в банках. Не можуть бути керівниками банку особи, які займали посади Голови Національного банку України, заступників Голови Національного банку України, керівників структурних підрозділів, які за посадою входили до складу Правління Національного банку України, та членів Ради Національного банку України, якщо з дня припинення їх повноважень не минув один рік.

Керівниками банків не можуть бути члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів державної влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, крім випадків, коли державні службовці здійснюють функції щодо управління акціями (частками, паями), які належать державі і захищають інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії товариства; депутати, особи, яким заборонено займатися зазначеною діяльністю за вироком суду, а також особи, які мають непогашену судимість.

На керівні посади в банках також не можуть бути призначені особи, які не мають бездоганної ділової репутації, професійні та управлінські здібності яких не відповідають вимогам закону, в тому числі:

- які не виконали зобов'язань з оплати боргу щодо будь-якого банку або іншої фізичної чи юридичної особи;

- незаконні дії яких у минулому призвели до банкрутства або ліквідації банку чи іншої юридичної особи;

- які були звільнені на вимогу НБУ.

НБУ встановлює мінімальний розмір статутного капіталу на день реєстрації банку. Статутний капітал банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або паїв учасників шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Заборонено використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також кошти, одержані в кредит чи під заставу.

Уся діяльність зі створення банку здійснюється в кілька етапів. На першому етапі засновники або їх організаційна група готують проекти всіх документів, необхідних для реєстрації. При цьому визначається організаційно-правова форма діяльності майбутнього банку, у вигляді якої він буде функціонувати. Далі засновники визначають розмір статутного капіталу, необхідного для забезпечення нормальної діяльності комерційного банку і достатнього для запланованого обсягу операцій. Розмір статутного капіталу не може бути меншим за мінімальну величину, встановлену НБУ.

Після визначення розміру статутного капіталу виконуються безпосередні операції щодо його формування шляхом проведення відкритої передплати на акції чи паїв. Акціонери та учасники банку повинні до дня скликання установчих зборів та державної реєстрації банку сплатити кошти в розмірі не менше 30% номінальної вартості акцій/часток, але не менше розміру, передбаченого ст. 31 Закону України "Про банки і банківську діяльність", і оплатити повну вартість акцій/часток у строки, передбачені установчими документами, але не пізніше 12 місяців з часу державної реєстрації банку.

Після накопичення необхідної суми статутного капіталу, визначеної засновницькою угодою, засновники комерційного банку скликають установчі збори, за рішенням яких оформлюють всі належні документи, необхідні для реєстрації банку.

Для державної реєстрації комерційного банку уповноважені засновниками банку особи подають до територіального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

- заяву про реєстрацію банку за підписом голови ради або уповноваженої особи, призначеної відповідальною за реєстрацію банку установчими зборами;

- установчий договір (крім державного банку), підписаний засновниками банку та засвідчений їхніми печатками;

- статут банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою правління банку;

- рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

- бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно встановленими з НБУ вимогами;

- інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну частку в банку. У разі, коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну частку в ній;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;

- бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

- довідку Державної податкової Адміністрації про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

- нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

- копії звіту про проведення приватного розміщення акцій - для банку, який створюється у формі публічного акціонерного товариства;

- відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

НБУ у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.

З мстою контролю за діяльністю комерційних банків територіальне управління НБУ за місцем розташування банку в місячний строк з дати отримання повного пакета документів готує висновок про загальну оцінку фінансового стану, платоспроможність і репутацію засновників банку, наявність власних коштів для внесення до статутного капіталу банку і підтвердження внесення на тимчасовий рахунок банку коштів до статутного капіталу кожним засновником у передбачених законом розмірах, наявність приміщення, придатного для розміщення банку та будівництво касового вузла, професійну придатність і репутацію голови виконавчого органу (правління) та головного бухгалтера і погодження їх призначення, відповідність установчих документів банку вимогам чинного законодавства і нормативним актам НБУ.

Повний пакет установчих документів і висновок територіального управління НБУ подаються до НБУ. Документи для реєстрації банку розглядаються Департаментом з питань реєстрації та ліцензування банків НБУ і подаються до Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ. Рішення про державну реєстрацію банку приймається Правлінням НБУ не пізніше за тримісячний строк з часу подання повного пакета передбачених законом документів.

У разі прийняття НБУ позитивного рішення реєстрація комерційних банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Важливим моментом у процесі державної реєстрації банку є також внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців законодавчо визначених відомостей про банк як юридичну особу1, після чого він набуває статусу юридичної особи й отримує свідоцтво про державну реєстрацію.

НБУ може відмовити з державній реєстрації комерційному банку в разі порушення порядку створення банку; невідповідності установчих документів банку законодавству України; у разі подання неповного пакета документів, необхідних для державної реєстрації банку, або коли пі документи не відповідають вимогам чинного законодавства: у випадку, коли в НБУ є докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільного фінансового стану принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку, професійної придатності та бездоганної ділової репутації голови виконавчого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконавчого органу, які не відповідають вимогам НБУ. Про відмову в державній реєстрації банку НБУ приймає мотивоване рішення. Засвідчена НБУ копія рішення про відмову в реєстрації банку надсилається уповноваженій особі банку рекомендованим листом або вручається під розписку. Рішення про відмову в державній реєстрації комерційного банку може бути оскаржено в судовому порядку.

Комерційні банки зобов'язані у місячний строк повідомляти НБУ про зміни і доповнення, що вносяться до установчих документів, з поданням нотаріально засвідчених копій змінених документів.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії і представництва банків за згодою НБУ1. Філії та представництва банків не є юридичними особами, але мають свої положення і виступають від імені головного банку. Філія має свій рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положенням від імені банку. Представництво банку фінансується головним банком, від якого воно виступає, але не має права здійснювати банківську діяльність і виконує представницькі функції. Філії банків відкриваються за угодою з НБУ на підставі таких документів:

- клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності філії;

- рішення спостережної ради банку про відкриття філії;

- положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;

- інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

Реєстрація філії банку здійснюється НБУ протягом одного місяця з моменту надання усіх необхідних документів шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.

НБУ з ряду підстав може відмовити у наданні згоди на відкриття філії.

Правила НБУ встановлюють деякі особливості державної реєстрації банків з іноземним капіталом. В Україні банком з іноземним капіталом визначається банк, в якому частка капіталу, що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше 10 відсотків. Для відкриття дочірнього іноземного банку в нашій країні слід інвестувати 10 млн євро - мінімальну суму, необхідну для відкриття банку в Україні. Засновниками таких банків можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи або ж за участю українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (спільні банки). Для створення банку з іноземним капіталом його засновники зобов'язані отримати попередній дозвіл НБУ. Для отримання попереднього дозволу для створення банку з іноземним капіталом до НБУ подаються такі документи:

- клопотання про надання попереднього дозволу;

- інформацію про склад засновників, їх ділову репутацію та наявність необхідних коштів для заснування банку;

- дозвіл іноземного контролюючого органу на участь у створенні банку в Україні або письмове запевнення іноземного засновника про відсутність у законодавстві країни його походження вимог щодо отримання такого дозволу;

- інформацію про андерайтера та його ділову репутацію. Крім документів, що подають українські засновники для утворення комерційного банку, іноземні юридичні особи подають:

нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення уповноваженого органу управління іноземного інвестора про участь у створенні банку в Україні;

- письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим органом країни, в якій зареєстровано головний офіс іноземного інвестора, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог щодо попередньої згоди на здійснення інвестицій за кордон;

- нотаріально засвідчений за місцем видачі витяг з торгового (банківського) реєстру або інший офіційний документ, що підтверджує реєстрацію іноземного учасника в країні, де зареєстровано головний офіс іноземного інвестора;

НБУ може відмовити в державній реєстрації комерційному банку в разі порушення порядку створення банку; невідповідності установчих документів банку законодавству України; у разі подання неповного пакета документів, необхідних для державної реєстрації банку, або коли ці документи не відповідають вимогам чинного законодавства; у випадку, коли в НБУ є докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільного фінансового стану принаймні одного із засновників, що мають істотну участь у банку, професійної придатності та бездоганної ділової репутації голови виконавчого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконавчого органу, які не відповідають вимогам НБУ. Про відмову в державній реєстрації банку НБУ приймає мотивоване рішення. Засвідчена НБУ копія рішення про відмову в реєстрації банку надсилається уповноваженій особі банку рекомендованим листом або вручається під розписку. Рішення про відмову в державній реєстрації комерційного банку може бути оскаржено в судовому порядку.

Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філії і представництва банків за згодою НБУ . Філії та представництва банків не є юридичними особами, але мають свої положення і виступають від імені головного банку. Філія має свій рахунок та здійснює банківські операції, передбачені її положенням від імені банку. Представництво банку фінансується головним банком, від якого воно виступає, але не має права здійснювати банківську діяльність і виконує представницькі функції. Філії банків відкриваються за угодою з НБУ на підставі таких документів:

- клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності філії;

- рішення спостережної ради банку про відкриття філії;

- положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;

- інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

НБУ з ряду підстав може відмовити у наданні згоди на відкриття філії.

- клопотання про надання попереднього дозволу;

- інформацію про склад засновників, їх ділову репутацію та наявність необхідних коштів для заснування банку;

- інформацію про андеррайтера та його ділову репутацію. Крім документів, що подають українські засновники для утворення комерційного банку, іноземні юридичні особи подають:

- нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення уповноваженого органу управління іноземного інвестора про участь у створенні банку в Україні;

нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного інвестора на кінець останнього повного календарного року.

Іноземні інвестори - фізичні особи для створення комерційного банку подають:

1) письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в Україні, видану державним чи іншим уповноваженим контролюючим органом країни, або письмове запевнення іноземного інвестора про відсутність вимог законодавства країни його перебування щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за кордон;

2) анкету, яка має містити, зокрема, інформацію про відсутність судимості.

Ці документи мають бути нотаріально завірені за місцем їх видачі та легалізовані (підтверджені) в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Іноземні засновники подають також завірені переклади українською мовою всіх документів, викладених іноземною мовою, разом з оригіналами. Крім того, до зазначеного переліку документів додається ліцензія НБУ на створення банку за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Отже, процес створення комерційних банків є досить складною процедурою, пов'язаною з оформленням численних документів, підбором кваліфікованих кадрів, вибором відповідного приміщення, забезпеченням його необхідним обладнанням тощо.

31. Відкриття філій та представництв комерційних банків.

Філії банків відкриваються за угодою з НБУ на підставі таких документів:

- клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місцезнаходження та основних видів діяльності філії;

- рішення спостережної ради банку про відкриття філії;

- положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;

- інформації про керівника та головного бухгалтера філії.

НБУ з ряду підстав може відмовити у наданні згоди на відкриття філії.

32. Припинення діяльності комерційних банків.

Припинення діяльності комерційного банку згідно зі статтями 104-111 ЦК України відбувається шляхом ліквідації або реорганізації. У разі ліквідації комерційного банку припиняється його діяльність як юридичної особи з ліквідацією його справ і майна. Банк перестає існувати.

У главі 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" детально визначено способи та умови реорганізації комерційного банку, зміст рішення про реорганізацію банку. Реорганізація банку здійснюється добровільно за власною ініціативою за рішенням власників банку, а у разі призначення тимчасової адміністрації за рішенням НБУ або тимчасового адміністратора, погодженого з Національним банком України або примусово за рішенням НБУ. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов'язків новоствореному банку.

Приєднання означає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків іншому банку на правах філії чи без відкриття філії.

Угода про злиття або приєднання укладається банками у письмовій формі і набирає законної сили з моменту затвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів на загальних зборах кожного з банків.

Поділ передбачає припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу.

Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та передачу за розподільним актом певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.

Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми товариства, тобто зміну юридичного статусу банку.

У разі перетворення банку з одного виду на інший до новоствореного банку переходять всі майнові права і обов'язки банку, що реорганізується. Підставами для реорганізації банку цим способом є переорієнтація напрямів діяльності, збитковість окремих філій, необхідність зміни умов капіталізації та управління тощо.

У разі реорганізації всі права та обов'язки банку переходять до правонаступника - іншої юридичної особи.

Порядок припинення діяльності комерційних банків визначено законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про акціонерні товариства", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону від 30 червня 1999 р. та іншими нормативними актами.

Ліквідація комерційного банку може відбуватися як в добровільному, так і примусовому порядку. Добровільна ліквідація здійснюється тільки за рішенням загальних зборів засновників. Примусова ліквідація комерційного банку може відбуватися у разі порушення банківського законодавства, здійснення ризикованих операцій, що призвело до значної втрати активів або доходів та настання ознак неплатоспроможності банку. У цих випадках НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

У главі 16 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено особливості процедури ліквідації банків. Банк може бути ліквідований з ініціативи власників банку та з ініціативи НБУ (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється згідно із законодавством України про господарські товариства з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про банки та банківську діяльність", та за згодою Національного банку України.

Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до банківського законодавства. Право звернення до господарського суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають: а) кредитори банку; б) НБУ. Кредитори банку направляють рекомендованим листом до територіального управління НБУ за місцезнаходженням зазначеного банку заяву про ліквідацію банку у разі настання ознак неплатоспроможності банку з доданням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов'язань банку перед ними. Якщо протягом одного місяця з дня направлення заяви зазначені особи не отримали відповіді НБУ, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним. У разі підготовки справи до розгляду суддя отримає обґрунтований висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. НБУ зобов'язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов'язання згідно з рішенням суду про примусове стягнення протягом 6 місяців, і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, НБУ зобов'язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Справу про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів банку може бути порушено лише після відкликання банківської ліцензії. Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор розпочинає виконання обов'язків негайно після відкликання ліцензії.

Протягом одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначатися стосовно позову про ліквідацію банку.

Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку НБУ. У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, що відповідає вимогам закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного НБУ, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного НБУ. Процедура ліквідації банку має бути завершена не пізніше як за 3 роки з дня відкликання ліцензії. НБУ має право продовжувати процедуру ліквідації банків на термін до одного року, а системоутворюючих банків - на термін до двох років.

Ліквідатор здійснює опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті "Урядовий кур'єр" чи "Голос України" за рахунок банку. Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

Ліквідатор протягом 3 місяців від дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури здійснює заходи для задоволення вимог кредиторів. Майно, на яке звертається стягнення під час ліквідаційної процедури, оцінюється ліквідатором у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається з аукціону, оціночна вартість є початковою. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банку ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо НБУ не встановлює інший порядок його продажу.

Відповідно процедури вимоги кожної наступної черги задовольняють у міру того, як надходять на рахунок кошти від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняють пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора. Майно, що залишилось після задоволення вимог кредиторів, передається власникам, а майно державних банків - відповідному органові приватизації для наступного продажу.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

4) припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладання угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законодавством;

7) скасовується арешт, накладений на майно (у тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку чи інші обмеження щодо розпоряджання його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпоряджання майном банкрута не допускається;

8) вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Ліквідатор із дня свого призначення здійснює такі повноваження щодо здійснення ліквідаційної процедури банку: приймає під своє відання майно банку; вживає заходів щодо забезпечення його збереження; виконує функції з управління та розпоряджання майном банку; здійснює інвентаризацію та оцінювання майна банку згідно із законодавством; має право відчужувати активи та (або) зобов'язання банку; виконує повноваження органів управління банку; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банку, у тому числі через судові органи; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку; з дня відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банку про звільнення та здійснює його; заявляє заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; заявляє відмову від виконання договорів та розриває їх; реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, та ін.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухиляння від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України. При виконанні своїх обов'язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність. Правоохоронні органи зобов'язані надавати допомогу ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Державного реєстру банків після ухвалення звіту ліквідатора. Враховуючи вимоги ч. 5 ст. 111 ЦК України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", банк як юридична особа є ліквідованою з дня внесення до Єдиного державного юридичних і фізичних осіб-підприємців запису про припинення банку як юридичної особи.

33. Операції та послуги комерційних банків.

Банківські операції є операціями для залучення грошових коштів та їх вкладення у позики, цінні папери і послуги, випуску в обіг і вилучення з нього грошей, для розрахунків, фінансування та кредитування капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету тощо.

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- операції з валютними цінностями;

- емісію власних цінних паперів;

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- операції за грошовими вимогами, надання гарантій, наук за грошовими зобов'язаннями;

- фінансування під відступлення права грошової вимоги (факторинг) та пов'язане з цим ведення обліку грошових вимог до боржників, пред'явлення до сплати грошових вимог від імені клієнтів або від свого імені, а також інші операції, спрямовані на одержання коштів від боржника;

- лізингові операції;

- послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

- випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

- випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

- надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені: з інструментами грошового ринку; з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

НБУ встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення вищезазначених перших чотирьох операцій та визначає умови, за яких цей дозвіл надається, а саме:

а) рівень регулятивного капіталу банку має відповідати вимогам НБУ, що підтверджується незалежним аудитором;

б) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

в) банком подано план, за яким він здійснюватиме таку діяльність, і цей план схвалений НБУ;

г) НБУ дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Комерційні банки мають право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

У цілому класифікація операцій та послуг комерційного банку є досить складною і може бути представлена схемою (див. рис. 2 на с. 136).

Окрім Закону України "Про банки і банківську діяльність", який регулює банківські операції, важливу роль в регламентації окремих видів банківських операцій відіграють й інші нормативні акти, наприклад: закони України - від 2 жовтня 1992 р. "Про заставу", від 11 грудня 2003 р. "Про фінансовий лізинг", від 5 квітня 2001 р. "Про обіг векселів в Україні" і "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"; від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку"; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тощо.

Рис. 2. Операції та послуги сучасного універсального банку

У банківській практиці України, як правило, є дві основні групи банківських операцій, за допомогою яких залучаються банківські ресурси: активні та пасивні.

До активних належать операції, здійснюючи які банки забезпечують клієнтові можливість одержання необхідних йому коштів, і тим самим розміщуючи власний і залучений капітали. Це кредитні операції, пов'язані з наданням клієнтам різноманітних позик та їх погашенням, інвестиційна діяльність банків, тобто вкладання коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності на відносно тривалий час, формування касових залишків та резервів, лізингові, факторингові, іпотечні, трастові операції.

Кредитування є основним видом активних операцій комерційних банків. Конкретні сфери застосування банківського кредиту визначаються залежно від його цільового призначення та складу учасників кредитних правовідносин. Ураховуючи особливості позикових операцій комерційних банків, виділяють:

- кредитування поточної діяльності підприємств, пов'язане із задоволенням їх потреб в оборотних коштах;

- кредитування інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення основних фондів, реконструкції та розширення виробництва;

- кредитування приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого характеру;

- кредитування держави для покриття бюджетного дефіциту. Важливою умовою кредитування є видача банками кредиту під забезпечення. Формами забезпечення повернення кредитів є: застава, гарантія, страхування, право притриманий у кредитора. Крім того, застосовують переуступку контрактів та дебіторської заборгованості, товарні запаси (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція), шляхові документи, іпотеку (нерухоме майно, земля), цінні папери, майнові права, права вимоги, що належать заставодавцю, дорогоцінні метали та інші активи позичальника. Щодо інвестиційних операцій комерційних банків, метою яких є отримання доходу і нарощування капіталу, то сфера їх застосування обмежена і це зумовлено різними факторами: недосконалістю чинного законодавства, нестабільністю економічного становища країни (інфляція, нерозвиненість ринку капіталів та його інфраструктури, дефіцит бюджету, державний борг тощо).

Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг. Лізинг - це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку (статті 292, 351 ГК України).