Становлення естетики як самостійної науки
ЕСТЕТИКА (від грецького aisthetikos - почуттєвий), філософська дисципліна, що вивчає область виразних форм будь-якої сфери дійсності (у тому числі художньої), як самостійна і почуттєво безпосередньо сприймана цінність.
Як особлива дисципліна формується у 18 ст. в А. Баумгартена, який ввів самий термін "естетика" для позначення "науки про почуттєве знання" - нижчої теорії пізнання, що доповнює логіку.
У І. Канта естетика - наука про "правила чуттєвості взагалі". Поряд з цим у німецькій класичній естетиці 18 - початку 19 ст. розвивається розуміння естетики як філософії мистецтва, що закріплюється в Г.В.Ф. Гегеля. Основною проблемою філософсько-естетичної думки стародавності, середньовіччя і значною мірою нового часу є проблема прекрасного.
Завданням і змістом науки естетики є дослідження великого кола проблем сучасної естетики – від аналізу сутності мистецтва, естетики повсякденності до естетики космічних процесів – як в історичному, так і в актуальному для сучасності аспектах. Дослідження проблем проводиться на основі дослідження світового досвіду вивчення сутності естетичних явищ з використанням усіх відомих сучасної філософії методів його аналізу. Об'єктами спеціальності є естетично значимі для сучасних людей результати усіх видів діяльності і способів життєдіяльності людини. Особливе значення естетичних результатів усіх видів діяльності людини є основним засобом духовного відродження сучасного людства. Предметом естетичних досліджень є аналіз особливостей різних видів мистецтва в процесі їхнього історичного розвитку й у сучасних умовах, а також ролі мистецтва в сучасному суспільстві.
Область дослідження сучасної естетики як науки:
· Предмет естетики і сфера її інтересів, її функції і місце в процесах культурного розвитку індивіда, особистості і суспільства.
· Історія виникнення і розвитку естетичних навчань, напрямку, плини і школи в естетиці.
· Методи естетического дослідження. Естетика як система законів, категорій і понять. Історія становлення естетичних категорій.
· Естетичне відношення людини до дійсності: естетичне пізнання світу людиною і естетичний зміст усіх видів діяльності і способів життєдіяльності людини.
· Естетика природи і проблеми гармонізації усіх взаємодій людини зі світом; естетика й екологія.
· Естетика середовища проживання людини і способів її створення.
· Дизайн як вид естетичної творчості.
· Технічна естетика.
· Аксиологические проблеми естетики.
· Естетика як філософія мистецтва.
· Види мистецтва.
· Синтез мистецтв.
· естетичні проблеми художньої критики.
· Естетична свідомість і його проблеми.
· Естетичні проблеми усіх видів людської діяльності і способів життєдіяльності.
· Естетичне і художня творчість.
· Естетична і художня культура.
· Соціологія мистецтва.
· Соціальні функції мистецтва.
· Народне, масове й елітарне мистецтво.
· Естетичне виховання і його проблеми.
· Естетичне утворення.
· Всебічний і гармонічний розвиток особистості – вищий естетический ідеал людства.
· Місце естетики і мистецтва в культурних і цивілізаційних процесах.
· Історія естетичних відносин.
· Естетика і літературна критика.
· Естетичні аспекти історії мистецтва.
Головними елементами естетики як науки є естетичні категорії (від грецького – виловлювання, прикмета) – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають, загальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання.
5. ЕСТЕТИКА ЯК САМОСТІЙНА НАУКА
В історії естетичної науки перша половина XVIII ст. посідає особливе місце: в 1750 р. вийшов друком перший том «Естетика»,Баумгартена (1714—1762). Спираючись на грецькі поняття ейсетикосу, естесі, Баумгартен увів новий термін — естетика.
Постала потреба виокремлення в самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, пов'язаних з емоційним, чуттєвим, ціннісним ставленням людини до дійсності, природи, до суспільства, мистецтва.
О. Баумгартен, як філософ, стверджував, що гносеологія має дві форми пізнання — естетику й логіку. Естетика пов'язана із розумінням смаку і пізнає прекрасне. О. Баумгартен широко використовував поняття прекрасного, однак предмет естетики він не визначив через ідею прекрасного (така тенденція виявилася пізніше, зокрема в позиціях Гегеля та М. Чернишевського). Баумгартен визначив предмет естетики через поняття досконале.
Баумгартен розбив естетику на два рівні — теоретичну (вивчати проблеми краси, специфіки чуттєвого сприймання дійсності,) и практичну (пов'язана з питаннями розвитку мистецтва)-двопредметність естетичної науки.
Важливим етапом у розробленні проблеми предмета естетики був період розвитку німецької класичної філософії. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Фіхте й Гегель.
Становлення естетики як окремої дослідницької галузі. Перша половина ХУІІІ ст. в історії естетичної думки має особливий статус. У 1750–1758 рр. побачив світ двотомний теоретичний трактат „Естетика”, автором якого був німецький філософ і теоретик мистецтва Олександр Готліб Баумгартен (1714 - 1762). Терміном „естетика” мислитель позначив нову галузь філософського знання, систематичним вивченням і викладом якої він безпосередньо займався. В поняття „естетика” закладений зміст термінів грецького походження ейсетикос, естаномай, естаноме, естесі, тобто те, що має відношення до чуттєвого сприйняття. „Естетика, – писав О.Баумгартен, – (теорія вільних мистецтв, нижча гносеологія, мистецтво прекрасно мислити, мистецтво аналога розуму) є наукою про чуттєве пізнання” (История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли. – Т.2. С. 452).
Як послідовник Г.Лейбніца, О.Баумгартен виокремлював три сфери духовного світу людини: розумну, вольову, чуттєву. Перші дві – розумна й вольова – вивчаються логікою та етикою, а третя стає, на думку мислителя, предметом нової галузі філософського знання – естетики.
Виникає об’єктивна потреба виокремлення в самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, зв’язаних із чуттєво-емоційним, ціннісним відношенням людини до дійсності, природи, суспільства, моралі, релігії, мистецтва і врешті-решт до самої себе. Ця потреба формувалася на конкретних світоглядних і соціально-культурних засадах.