Естетичне виховання: способи розвитку творчих здібностей, здатності до творчості
Дорослі і діти постійно зіштовхуються з художніми та естетичними явищами. У сфері духовного життя, повсякденної праці, спілкування з мистецтвом і природою, у побуті, у міжособистісному спілкуванні - скрізь прекрасне і потворне, трагічне і комічне відіграють істотну роль. Краса доставляє насолоду і задоволення, стимулює трудову активність, робить приємними зустрічі з людьми. Потворне відштовхує, трагічне вчить співчуття, комічне допомагає боротися з недоліками.
Естетичне виховання - це цілеспрямований процес творчої особистості, здатної сприймати, відчувати, оцінювати прекрасне і створювати художні цінності (Б. Т. Лихачов).
Естетичне виховання-це цілеспрямований процес формування у людини естетичного ставлення до дійсності.
Стимулюючи інтегральний спосіб спілкування зі світом, естетичне виховання вчить дитину на всіх рівнях його природно-культурної організації і в усіх формах поведінки гармонізувати мир і продукти своєї діяльності, себе і своє спілкування з іншими людьми.
В.Н. Шацька ставить перед естетичним вихованням наступну мету: "Естетичне виховання служить формуванню ... здатності активного естетичного відносини учнів до творів мистецтва, а також стимулює посильну участь у створенні прекрасного в мистецтві, праці, у творчості за законами краси" [8, 14]. З визначення видно, що автор важливе місце в естетичному вихованні відводить мистецтву. Мистецтво - це частина естетичної культури, як художнє виховання частина естетичного, частина важлива, вагома, але що охоплює тільки одну сферу людської діяльності.
Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, так чи інакше, естетично чи духовно розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетична сутність предметів, а розвиток найчастіше обумовлено прагненням до розваги, а без втручання ззовні в дитини можуть скластися невірні уявлення про життя, цінності та ідеали.
Найважливішою частиною естетичного виховання є художнє виховання, що використовує як виховного впливу засоби мистецтва, формують спеціальні здібності і розвиваюче дарування в певних його видах - образотворчому, декоративно-прикладне та ін
Умовою і засобом естетичного виховання є і художня діяльність дошкільників, як організована вихователем, так і самостійна. Відомо, що виховання дитини у діяльності - одна із закономірностей виховання. Художньої діяльність називається тоді, коли вона безпосередньо пов'язана з видами мистецтв: театралізовані ігри, словесно-художня творчість, музикування, образотворчий і декоративно-прикладна практика, дизайн.
У художній діяльності, як правило, присутні відтворює (репродуктивний) фактор і творчий. І слід зазначити, що і той, і інший необхідні і взаємозалежні - дитина не може творити, не навчившись відтворювати, репродукувати.
Естетичне виховання - необхідна умова для формування людини високої культури. Під естетичним вихованням педагогіка розуміє виховання здатності сприймати, правильно розуміти, оцінювати і створювати прекрасне в житті та мистецтві. У дошкільний період відбувається становлення особистості дитини.
Естетичне виховання має свої спеціальні завдання, які діляться на дві групи. Перша група спрямована на формування естетичного ставлення до навколишнього світу. Передбачається наступне: розвивати вміння бачити красу у природі, вчинках, мистецтві, розуміти прекрасне; виховувати художній смак, потреба в пізнанні прекрасного. Друга група завдань спрямована на формування художніх умінь у сфері різних мистецтв: навчання дітей малюванню, ліпленню, конструюванню; співу, рухам під музику; розвиток словесної творчості.
Названі групи завдань дадуть позитивний результат лише за умови їх тісному взаємозв'язку в процесі реалізації.
Для реалізації завдань естетичного виховання дітей дошкільного віку необхідні наступні умови:
Навколишнє середовище (іграшки, одяг, приміщення);
Насиченість побуту творами мистецтва;
Самостійна активна діяльність дітей;
Здійснення індивідуального підходу до дитини.
Естетичне виховання особистості відбувається з перших кроків маленької людини, з перших його слів, вчинків. Ні що інше, як навколишнє середовище не відкладає в душі його відбиток на все подальше життя. Спілкування з батьками, родичами, однолітками і дорослими, поведінку оточуючих, настрій їх слова, погляди, жести, міміка - все це вбирається, відкладається, фіксується в його свідомості.
Дитина народжується у сім'ї. Коло початкового спілкування його обмежений батьками і найближчими родичами,відповідальність яких за формування світу естетичних почуттів і уявлень дитини надзвичайно велика. Добре відома сила дитячих вражень, їх довговічність. Перші «цеглини» у фундамент естетичної культури майбутньої особистості закладаютьсясаме в сім'ї, в самі ранні етапи становлення, коли розумовий розвиток дитини йде особливо бурхливо. А тому так важлива педагогічна грамотність батьків, характер їх естетичних запитів, культурний клімат в сім'ї.
Істотне значення в естетичному вихованні дитини відіграє організація дитячого побуту - чистоти, порядку, зручності, краси, де все пропорційно, погоджено за кольором, формою, величиною і т.п. Вже з 2-3 - річного віку, дітей слід залучати до створення світу краси через наведення порядку в кімнаті, охайність одягу, так стверджуючи їх у розумінні того, що краса - діло рук людських.
Естетичне осягнення предметів відбувається через їх форму, колір, величину. Важливо, щоб іграшки відповідали вимозі різноманітності і святковості. Здатність аналізувати і схоплювати форму розвивається за допомогою і за допомогою предметногомоделювання, конструювання, з картин.
Естетична вихованість передбачає насамперед наявність естетичного ідеалу, уявлення про скоєне, досконалість у мистецтві і дійсності. Наприклад, одна людина може бачити естетичний ідеал мистецтва в узагальненому та зроблений відображенні самого життя і людських відносин у ній, в зображенні її прогресивних тенденцій, спрямованих на вдосконалення людей і суспільства. Інший може бачити його лише досконало форм, художніх прийомів вираження художником своїх суб'єктивних переживань. Естетичний ідеал соціально обумовлений і являє собою суспільне педагогічне явище. Естетичний ідеал може також висловлювати уявлення про досконалість краси людини, людських відносин (етика), праці (технічна естетика, дизайн).
З естетичним ідеалом, як частини естетичної вихованості, нерозривно пов'язаний художній смак. Він являє собою суспільне явище і відчуває на собі вплив соціально-класових відносин. Художній смак є розвинена здатність почування і оцінки досконалості і недосконалості, єдності чи протилежності змісту і форми в мистецтві і житті. Як і естетичний ідеал, художнійсмак може бути присутнім у дітей на різних рівнях, в значній мірі визначаючи тим самим рівень естетичної вихованості.
Важливою ознакою естетичної вихованості є розвинена здатність милування красою, досконалістю у мистецтві і житті.
З елементом милування тісно пов'язана загальна здатність до глибокого переживання почуттів, породжуваних естетичним об'єктом. Виникнення гами піднесених почуттів та глибокого духовного насолоди від спілкування з прекрасним, почуття відрази під час зустрічі з потворним, почуття гумору, сарказму в момент споглядання комічного, почуття гніву, страху, співчуття, що виникають в результаті переживання трагічного, - все це ознаки справжньої естетичної вихованості.
Природно, що глибоке переживання естетичного нерозривно пов'язано зі здатністю естетичного судження про естетичні явища в мистецтві і житті. Нарешті, нерозривною частиною загального поняття естетичної вихованості є здатність до художньо-естетичному творчості в мистецтві і житті, поведінці, відносинах. У цій здатності органічно поєдналися, злилися і естетична розвиненість, і естетична освіченість, і головні елементи естетичної вихованості: естетичний ідеал, художній смак, здатність до милування, переживання та судження. Зрозуміло, що у дошкільнят всі ці елементи знаходяться в зародковому стані. Але вони у дітей вже існують, їх треба бачити і розвивати. Вони становлять реальну основу більш пізньої естетичної зрілості дітей.
ІІ варіант
Все люди обладают творческими способностями от природы. И развивать эти качества нужно с раннего детства. Если родители смогут распознать в ребенке тягу к творчеству и подобрать для него методы развития творческих способностей, можно утверждать, что он станет творчески одаренным. Зачастую такие "творческие дети" рано распознаются в семье и часто характеризуются как "странные".
У ребенка должно быть свободное время, в которое он сможет реализовать свои духовные, социальные и творческие способности. Родители и педагоги должны быть внимательны, чтобы помочь направить ребенка к чему-то определенному.
Творческие способности – это индивидуальные особенности человека, которые определяют на-сколько хорошо он может выполнить творческую задачу различного рода. Без творчества наша жизнь не была бы наполнена. Так что творчество, особенно для детей, очень много значит.
Одним из методов развития творческих способностей являются различные игры. Играя в какую либо игру, дети творят великие дела. Каждый ребёнок чем-то уникален, и мы, как педагоги и будущие, и даже настоящие родители, должны его направлять и увлекать к какому либо процессу, особенно к творческому. В игре у ребёнка может быть очень много вариантов развития творческих способностей.
Совместные занятия с детьми помогут развить воображение, интуицию, раскрепоститься. Раздвинув рамки возможностей своего тела и воображения, ребенок сможет перенести новые ощущения на другие виды творчества. Он будет стремиться не повторять уже созданное, а станет изменять свойства и создавать "шедевры".
Особое значение в развитии творческих способностей принадлежит дошкольному возрасту. Освоение детьми окружающей действительности, само по себе является, творческим процессом. В процессе решения новых, необычных для ребёнка, задач добывается материал, на основе которого будут создаваться новые замыслы, идеи, а также способы их решения. Существует много разных видов творчества, основными принято считать научное, техническое и художественное творчество. Для детей способы развития творческих способностей тоже разнообразны: лепка, конструирование, рисование и аппликации, пение, хореография и т.д. Каждый из этих видов имеет свои возможности в отображении впечатлений ребенка об окружающем мире.
Большую роль в развитии творческих способностей детей занимают занятия по шитью, вязанию. Изучив основы вязания, дети сами комбинируют узоры, творчески подходят к выполнению изделия. Раскроив себе, изделие дети подбирают оформление для изделия, по принципу цветовой гаммы. В процессе таких занятий у детей развивается логическое мышление, творческое воображение.
Важное место в художественно-творческой деятельности детей занимает музыка. Детям доставляет удовольствие прослушивание музыкальных произведений, повторение музыкальных рядов и звуков на различных инструментах.
С какого возраста следует развивать творческие способности детей? Психологи называют различные сроки от полутора до пяти лет. Также существует гипотеза, что развивать творческие способности необходимо с самого раннего возраста. Эта гипотеза находит подтверждение в физиологии.
Дело в том, что мозг ребёнка особенно быстро растет и "дозревает" в первые годы жизни. Это дозревание, т.е. рост количества клеток мозга и анатомических связей между ними зависит, как от многообразия и интенсивности работы уже существующих структур, так и от того, насколько стимулируется средой образование новых. У ребенка начинают развиваться те способности, для развития которых имеются стимулы и условия к "моменту" этого созревания. Чем благоприятнее условия, чем ближе они к оптимальным, тем успешнее начинается развитие. Если созревание и начало функционирования (развития) совпадают по времени, идут синхронно, а условия благоприятны, то развитие идет легко - с наивысшим из возможных ускорений. Развитие может достичь наибольшей высоты, и ребенок может стать способным, талантливым и гениальным.
28. Естетична категорія „низьке”: виявлення огидного в людині.
До загальних категорій естетики належить категорія піднесеного, яка має давню історію і по-різному тлумачиться естетичною наукою. Піднесене розглядається і як самостійна естетична категорія, що має специфічний естетичний зміст, і як модифікація категорії прекрас-
не. у свою чергу, модифікацією піднесеного є категорія героїчне, а її протилежністю — категорія низьке. Саме тому розглядати ці категорії слід лише в системі інших естетичних категорій, розуміючи їх діа-лектичний взаємозв'язок та взаємоперехід. Треба одразу зауважити:
якщо категорії піднесеного і низького мають найширшу сферу вияву, бо характеризують естетичну якість явищ природи, суспільства й мистецтва, то героїчне відображує лише спосіб людської діяльності, а тому пов'язане тільки зі сферами суспільства й мистецтва. Ось чому ми схильні тлумачити героїчне як модифікацію категорії піднесене і розглядати її в ряду: піднесене — героїчне — низьке.
Етимологія понять піднесене та низьке пов'язана з протистав- ленням верху, до якого люди тягнуться, про який мріють, і низу — тобто того, що хочуть подолати, чого хочуть позбутися. Живе росте і тягнеться догори, мертве падає і поринає вниз. Саме тому релігійно- міфологічна свідомість поселяє богів нагорі, а нечисту силу — внизу, під землею.
поняття піднесеного та низького мають ще один відтінок — спів- відношення великого й малого, значущого і незначущого для людини. Як розвивалися ці змістовні характеристики естетичних явищ, що усвідомлювалися через категорії піднесеного і низького?
Як самостійне естетичне поняття піднесене почало використовуватися в пізній античності у зв'язку з теоріями поетики й риторики. Спочатку терміном «піднесене» позначався особливий стиль мови, що характеризувався урочистістю та значущістю. Використання його зумовлювалося предметом поетичного опису й не зводилося тільки до прийомів риторичної техніки. Тобто велич самого предмета (велика і славна битва або якісь значні явища природи) спонукала прозаїчну мову бути піднесеною. Важливим тут є тонке відчуття стилю, бо навіть найменша надмірність може призвести до протилежного наслідку.
низьке — то сфера несвободи людства, негативна естетична цінність, крайній ступінь потворного й жахливого. Ця категорія характеризує природні й соціальні явища, які мають негативне суспільне значення і містять у собі загрозу людству, тому що на певному етапі суспільного розвитку не піддаються освоєнню і підпорядкуванню людській волі. проте слід мати на увазі, що людська культура розвивається разом із суспільством, а тому цінності не можуть мати абсолютний характер. В умовах соціальних змін, коли суспільні межі між «верхом» і «низом» ламаються, то відчутно порушуються й визнані раніше абсолютними межі між прекрасним і потворним, піднесеним і низьким, героїчним і буденним.