Мікроекономіка в системі економічних наук

Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки

 

Мета вступної лекції з курсу “Мікроекономіка” полягає в з’ясуванні особливостей того об’єкту, який є предметом вивчення цього розділу економічної теорії, та специфіки методів пізнання, що використовуються в ньому.

 

Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть виступати окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку вона пояснює як і чому приймаються рішення окремими господарюючими суб’єктами, а з іншого вивчає взаємодію суб’єктів в процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці Х1Х – на початку ХХ століття. Однак його становлення пройшло довгий етап еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, Адам Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. В період пізнього класицизму багато економістів використовують цей метод, що часто приводить до фундаментальних відкриттів в мікроекономіці. Такі вчені, як Т.Мальтус та Дж.Б.Сей по праву вважаються пращурами мікроекономіки. Закон спадаючої дохідності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму, становлення науки “мікроекономіка” здійснювалося значно пізніше і пов’язується, перш за все, з неокласикою.

У другій половині ХІХ століття завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що послужило причиною зміщення аспектів із з’ясування загальних принципів політичної економії до аналізу проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило витісняється кількісним.

Розвиток мікроекономічного аналізу можна представити через виділення етапів його еволюції:

- 1 етап (1845-1990 рр.). У його рамках закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Генріх Госсен, який вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

б) Австрійська школа (Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген Бем-Баверк), представники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності і запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Джон Бейтс Кларк, представник американської школи, який поставив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише стосовно предметів споживання, але і факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

- ІІ етап (1890-1933 рр). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окремі область економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після виходу у світ роботи А.Маршалла “Принципи економіки” (в оригіналі “Principals of Economics”, 1890 р.) наука одержала свою першу назву – “Economics”. Представниками другого етапу можна вважати:

а) Альфреда Маршалла, який запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни – граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

б) математимну школу (Вільям Стенлі Джеванс, Френсіс Еджоурт, Леон Вальрас, Вільфредо Парето). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і здійснила спробу опису ринку конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запрононувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обгрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

- ІІІ етап (1933 р. – по теперішній час). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Д. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж.фон Нейман).

Однак, навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни написані мабуть десятки тисяч досліджень та сотні підручників, слід розуміти, що поділ на мікроекономіку та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв’язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим – це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнення мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами відносно своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит та ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, які вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як і всяка інша економічна наука, мікроекономіка шукає відповіді на основні питання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це, перш за все, питання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Тому для вибору прийнятного варіанту виробництва необхідно пізнати потреби споживача. Адже кінцевою метою всякого виробництва є задоволення потреб. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше питання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - “як виробляти?”. Виробник повинен вирішити які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й питання “кому і які результати принесе виробництво?”. Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені питання дозволяє мікроекономіці реалізувати свої функції, серед яких слід виділити такі:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються. Всяка наука має свої теоретичні постулати, як вихідні позиції, прийняті за аксіоми. Скажімо, для математики це поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою “точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти переслідують мету максимізації свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося і з ірраціональною поведінкою суб’єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Для більшості ж господарюючих суб’єктів властива раціональна поведінка.

Слід зауважити, що зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економічного життя характерною є суперечність між поточним та перспективним зиском. Це отримало назву “ефекту Робін Гуда”. Грабуючи багатих купців та роздаючи їх майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя останніх. Однак, в кінцевому рахунку, купці перестали взагалі постачати товари в цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними виступають сформульовані в ході досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб’єктів, необхідно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язково спрацюють в кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки відносяться до так званогопозитивного аналізу. Можливий підхід до мікроекономічних проблем і з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку вірності чи невірності дій і відповідає на питання “як повинно бути?”. Однак такий підхід тісно пов’язаний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчального курсу мікроекономіки.

мікроекономіка ринок споживач виробник рівновага