Мікросистема та її основні характеристики

Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема виступає яв система економічних відносин між господарюючими суб’єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають в ці відносити, з приводу чого ці відносини складаються та який основний зміст цих відносин.

До основних суб’єктів мікросистеминалежать:

а) домогосподарства.Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім’я. Однак роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати і окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в які-небудь об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств в мікроекономічній системі двояка. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на стороні попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які постачають їх для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються у продавців, формують пропозицію;

б) підприємства (фірми).До них відносять будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у мікроекономіці значно ширше, ніж, скажімо, це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію, тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має суттєвого значення. Головним для нього є те, що підприємство самостійно приймає рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і керується при виборі альтернативних варіантів метою максимізації прибутку;

в) держава.Вона у мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що здійснює роль координатора та регулятора економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава є власником значної кількості підприємств, організує виробництво товарів громадського користування, тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об’єктами,з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Як і в інших розділах економічної теорії, у мікроекономіці аналізуються як ресурси праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину для надання їй необхідної для споживання форми. Під капіталому мікроекономіці розуміють всі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсіввідносяться ті групи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим словом “земля”. Підприємницькі здібності– це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

- обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те що відсутня можливість його отримання на попередній умовах. Збільшення ж залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають у результаті абсолютної обмеженості ресурсів;

- взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути замішені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора при незначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;

- взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні замінити один одного, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається річ (матеріальний продукт) або ж послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або ж співставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то виявляється, що мікросистема – ринкова система. Ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем та покупцем, має деякі відмінні риси:

- рівноправне положення учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного положення когось з учасників ринкового зв’язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;

- використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв’язок. Можна виділити три основні правила, якими керуються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити зиск; 2) кожний намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;

- повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода – це одна сторона ринкового положення суб’єкта, то повна самовідповідальність – зворотна. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити собі як рух двох зустрічних потоків: товарів та грошей. Наглядна схема кругообігу товарів та грошей (рис.1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.


 

Ринок ресурсів

 


ресурси витрати доходи ресурси

Підприємства
Домогосподарства

 


кінцеві товари виручка споживацькі кінцеві товари

Ринок кінцевих товарів та послуг
витрати

 

Рис.1.1. Кругообіг товарів і грошей

 

Поведінка економічних суб’єктів на ринку багато у чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому у мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб’єктів, перш за все споживача та виробника, так і системи в цілому. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми і є головним завданням розділу економічної теорії, що називається “мікроекономіка”.